— У мене ювілей! — нагадала свекруха. — А це означає, що я чекаю від вас подарунок. Чому б вам не подарувати мені такий самий чудовий холодильник, тільки трохи раніше?
— Але… він коштує… не так уже й мало… — Оля була трохи спантеличена таким прямим натяком.
— Та не переймайся ти так! — Ірина Дмитрівна махнула рукою. — Якщо собі купили, значить і на мене грошей вистачить. Правда ж, Андрюш?
Оля з чоловіком Андрієм давно мріяли про двостулковий холодильник з великою морозильною камерою. Старий вже ледве працював: то гудів, як трактор, то раптом розморожувався, залишаючи калюжі на кухні. Але завжди знаходилися справи важливіші за нову техніку.
І тут раптом чоловік повідомляє, що їм виплатили премію. Оля була щаслива.
Блискучий двостулковий холодильник з величезною морозильною камерою зайняв почесне місце на кухні. Оля із захопленням провела рукою по глянцевій поверхні — нарешті мрія здійснилася! Вона вже подумки розкладала продукти по полицях, уявляла, як тепер усе буде зручно й естетично.
— Ну як, подобається? — Андрій обійняв дружину за плечі, усміхаючись.
— Авжеж! — засміялася Оля. — Тепер можна закуповуватись на місяць наперед.
Разом розпакували коробки, під’єднали техніку, і Оля навіть дозволила чоловікові першому покласти всередину пляшку шампанського — щоб відзначити покупку.
А наступного дня пролунав дзвінок у двері.
— Олю, мама прийшла! — крикнув Андрій з передпокою.
Ірина Дмитрівна зайшла до квартири, як завжди, з виглядом ревізора. Оглянула передпокій, кивнула у відповідь на привітання невістки й одразу попрямувала на кухню — «чаю попити».
— Ой, який у вас гарний холодильник! — вигукнула вона, побачивши нову покупку. — Я таких ніколи не бачила!
Оля усміхнулась:
— Так, ми давно про такий мріяли.
— Зручно, дуже зручно… — замислено протягнула свекруха, обходячи холодильник з усіх боків.
Оля налила чаю, поставила на стіл тарілку з печивом і ненадовго вийшла до кімнати — відповісти на дзвінок подруги. Коли повернулася, розмова на кухні різко обірвалася. Андрій розгублено розмішував ложечкою чай, а Ірина Дмитрівна сиділа з незадоволеним обличчям і стиснутими губами.
— Щось сталося? — насторожено спитала Оля.
— Та ні, все гаразд, — різко відповів чоловік, ніби чекав цього питання.
— Просто я синові нагадала, — перебила свекруха, — що в мене через три місяці ювілей. Гостей буде багато, закусок, заготівель… А мій холодильник маленький, стільки не вмістить.
Оля повільно опустилась на стілець.
— Ви… хочете, щоб ми у себе зберігали ваші заготівлі? — насупившись, запитала вона, не розуміючи суті проблеми.
— Та ні ж бо! — відповіла Ірина Дмитрівна й високо підняла голову. — У мене ювілей! — нагадала вона, зробивши акцент на цьому слові. — А це означає, що я чекаю від вас подарунок. Чому б вам не подарувати мені такий самий чудовий холодильник, тільки трохи раніше?
— Але… він коштує… не так уже й мало… — Оля була трохи спантеличена таким прямим натяком.
— Та не переймайся ти так! — Ірина Дмитрівна махнула рукою. — Якщо собі купили, значить і на мене грошей вистачить. Правда ж, Андрюш?
— Так, звісно, — Андрій вдавився печивом.
Оля встала, взяла зі столу свою чашку й вилляла недопитий чай у раковину.
— Ні, — тихо сказала вона. — Більше ми нічого купувати не будемо.
— Олю, ну не починай… — занив Андрій.
— Яка вперта! От у Сергія дружина куди краще вихована, — єхидно прокоментувала свекруха.
Двері спальні грюкнули за Олею. Вона сіла на ліжко й глибоко зітхнула, щоб випустити емоції, що нахлинули, і не розридатися. З-за дверей долинали приглушені голоси:
— Ну який у неї характер! Зовсім тебе не слухає… — бурчала Ірина Дмитрівна.
— Мамо, давай не зараз… — невпевнено бурмотів Андрій. — Оля хороша, просто сьогодні не в настрої.
— І що тепер? Мені терпіти всі її вибрики? — продовжувала свекруха. — Нехай навчиться поводитися, перш ніж сідати зі мною за один стіл.
— Так, мамо, звісно ти права… — підтакував у всьому матері Андрій.
Оля зарилася обличчям у подушку. Як же вона втомилась від цієї нескінченної гри «як скаже мама»!
На кухні годинник пробив дев’яту.
— Ну, мені вже час, — нарешті піднялась Ірина Дмитрівна, демонстративно голосно відсунула стілець і зиркнула на зачинені двері спальні. — Навіть не вийшла провести… Невихована.
— Напевно, Оля вже спить, — припустив Андрій.
Свекруха лише незадоволено фиркнула.
— Ну ж бо, виклич мені таксі. Ти бачив, яка там темрява. Я пішки не піду.
Андрій мовчки викликав таксі й допоміг матері вдягнути плащ. У передпокої Ірина Дмитрівна раптом обернулась:
— Ти ж розумієш, що я не просто так про холодильник? Через три місяці ювілей, всі родичі приїдуть… Як я виглядатиму?
— Мамо, я обіцяю подумати…
— Синочку, я знаю, що ти любиш маму і знайдеш можливість! — перебила вона. — Чи ти хочеш, щоб усі подумали, ніби мій молодший син шкодує грошей на рідну матір?
Двері зачинилися. У квартирі повисла гнітюча тиша.
Андрій стояв у коридорі, не наважуючись зайти до спальні. В голові крутились думки:
«Купимо мамі холодильник — Оля вибухне. Не купимо — мама влаштує скандал…»
Він обережно прочинив двері. У темряві виднівся силует дружини, яка лежала на боці.
— Олю… — почав він.
— Я сплю, — сухо відповіла вона.
Андрій зітхнув і зачинив двері.
Вранці Оля прокинулась від звуку киплячого чайника. На кухні Андрій метушився, намагаючись приготувати сніданок.
— Я подумав… — почав він, побачивши дружину. — Може, справді купимо мамі холодильник? Тільки простіший…
Оля повільно поставила кружку на стіл.
— Ти серйозно?
— Ну… ювілей же… — він безпорадно розвів руками.
Оля стиснула кружку в руках.
— Простіший — це скільки, по-твоєму, Андрію?
— Ну… є непогані варіанти за 25–30 тисяч грн, — невпевнено сказав він, уникаючи її пильного погляду. — Тільки без усіх тих наворотів…
— 25?! 30?! — Оля різко поставила чашку. — Ти у своєму глузді? Ми щойно витратили всю твою премію і половину зарплати!
— Але ж у мами ювілей…
— І що? — Оля нервово зім’яла паперову серветку. — Я розраховувала максимум на подарунок у 15 тисяч грн. Давай просто подаруємо їй гроші в конверті — нехай сама вирішує, що їй потрібніше: холодильник чи, наприклад, подорож кудись. Я розумію, що ювілей, але дозволь нагадати тобі, що на минулий день народження моєї мами ми подарували їй фен. Так, хороший, але ж не за 25 тисяч грн. Уся моя зарплата — 25 тисяч грн!
Андрій задумався. В його очах читалась внутрішня боротьба:
— Але… мама ж чекає саме холодильник…
— Ти мене чуєш? — Ольга поклала голову на складені руки. — Вона «чекає»? Наче це її законне право! Подарунок має бути від душі, а не за першим наказом.
— Просто… — зітхнув він, — якщо не купимо, вона образиться. І весь святковий стіл всім розповідатиме, які ми жадібні…
— А якщо купимо — ображуся я, — твердо сказала Ольга.
Тиша.
Андрій опустив погляд. Він розумів, що варіант з конвертом розумний — мама й справді могла б сама обрати, що їй більше потрібно. Але думка про її реакцію лякала більше, ніж гнів дружини.
— Давай… давай хоча б подивимось моделі, — несміливо запропонував він. — Може, знайдемо щось за сорок…
Ольга різко розвернулася й вийшла з кухні. За хвилину почувся звук вхідних дверей, що зачинилися.
Минуло два місяці. Андрій стояв перед вітриною магазину побутової техніки, нервово постукуючи пальцями по склу. На ціннику холодильника красувалася цифра — 26 000 гривень.
«Мамі сподобається», — подумав він, витягуючи кредитну картку.
Увечері, коли Ольга повернулась з роботи, на кухні пахло її улюбленим рагу.
— Я подумав… — почав Андрій, розкладаючи вечерю по тарілках. — Ти була права щодо конверта. Давай подаруємо мамі 15 тисяч грн — нехай сама вирішує.
Ольга завмерла з ложкою в руці.
— Справді? — її очі засяяли. — Ти серйозно?
— Звичайно, — Андрій потер перенісся. — Ми й так нещодавно серйозно витратились.
За два дні до ювілею свекрухи Ольга сама пішла до банкомата, акуратно відрахувала новенькі хрусткі купюри й купила красивий вітальний конверт із золотим тисненням. Дорогою додому зайшла у квітковий — обрала розкішний букет із білих троянд.
— Подивись, — радісно показала вона чоловіку. — Правда, чудовий букет?
Андрій схвально кивнув.
Причепурившись, Андрій і Ольга вирушили на свято.
Ірина Дмитрівна зустріла їх із сяючою усмішкою, але потім зверхньо поглянула на невістку. Ольга не зрозуміла цього погляду, аж поки вони не зайшли у квартиру. У коридорі, мабуть тому, що на кухні така махина не помістилась, стояв новенький холодильник. Один в один, як у них удома. Ольга зблідла й повернулась до чоловіка, який увесь цей час був поруч.
— Ти… купив холодильник?
Андрій мовчав. Його червоні вуха казали самі за себе.
— Не просто купив, — раптом промовила Ірина Дмитрівна солодким голосом, — А зробив мамі сюрприз!
Ольга подивилась на чоловіка, потім на задоволену свекруху.
— Вітаю з ювілеєм, — сказала вона неприродно спокійно й засунула конверт із грошима назад у сумочку.
Ольга просиділа весь вечір у кутку зали, пробуючи закуски й осушуючи келих за келихом. Її погаслий погляд і бліде обличчя не залишились поза увагою свекрухи.
— Щось твоя вперта сьогодні не в дусі, — з насмішкою зауважила Ірина Дмитрівна синові, киваючи в бік невістки. — Видно, нарешті зрозуміла, як треба себе поводити.
Андрій нервово колупав виделкою оселедець під шубою, коли настав момент вручення подарунків.
— Від нас із Людочкою! — старший брат Сергій урочисто простягнув матері конверт. — Подарункова картка у твій улюблений косметичний магазин!
— 5 тисяч грн? Я знала, що ти мене любиш, синочку, — Ірина Дмитрівна розцілувала сина в щоки.
Ольга фиркнула так голосно, що кілька гостей обернулися. Її тремтяча рука потягнулася за черговим келихом шампанського.
— Олю, може, досить? — пошепки спробував втрутитись Андрій.
У відповідь вона демонстративно осушила келих до дна.
— Ти взагалі розумієш, що накоїв? — запитала Ольга, коли вони нарешті вийшли з під’їзду. Холодне нічне повітря трохи її протверезило. — Ти взяв кредит? Звідки в тебе гроші?
Андрій мовчки відкривав двері таксі.
— Відповідай!
— У мами ж… ювілей… — пробурмотів він.
— Ага, — Ольга різко розвернулась. — Значить так. Сьогодні ти додому не їдеш. Повертайся до своєї дорогоцінної матусі — вона точно оцінить твою жертовність.
— Ти що? — вперше за вечір Андрій підвищив голос.
— Любий, ти перейшов усі межі, — її голос раптом став крижаним. — Завтра я надішлю тобі другий холодильник поштою. Можеш поставити його поруч із маминим — вийде гарна композиція «два ідіоти».
Андрій повернувся у квартиру матері, але Ірина Дмитрівна навіть не помітила цього, насолоджуючись своїм днем і спілкуванням з родичами.
Наступного ранку Ольга прокинулась із ясною головою та холодною рішучістю. Вона методично зібрала всі речі Андрія у валізи, навіть його улюблену футболку з написом «Найкращий син», яку подарувала Ірина Дмитрівна.
Поки вантажники акуратно пакували їхній спільний холодильник, Ольга прикріпила до нього записку:
«Тепер у тебе є два холодильники. І жодної дружини. Сподіваюся, мама оцінила твій вибір».
Підписавши документи на відправлення, вона замовила собі новий, скромний холодильник — однодверний, зате свій.
Андрій тим часом прокинувся на маминому дивані з диким похміллям. Його розбудили вантажники, які привезли речі.
— Синочку, що тут відбувається? — Ірина Дмитрівна заглянула в коридор, де вантажники встановлювали другий холодильник навпроти першого.
— Оля, як і обіцяла, надіслала мені холодильник…
Андрій мовчки підійшов до техніки, помітивши записку. Його рука тремтіла, коли він розгорнув аркуш.
— Ну що, вітаю, — з іронією сказала Ірина Дмитрівна, — Нарешті позбулися цієї амеби.
Андрій подивився на два однакових холодильники, які займали половину коридору, й уперше задумався — а чи варто було так сліпо слухати матір? Він намагався додзвонитися до дружини, але все безрезультатно.
Через тиждень після ювілею свекрухи у двері подзвонили. На порозі стояв Андрій — змарнілий, із темними колами під очима.
— Мама… — Андрій покашляв, — каже, що їй не потрібні два холодильники. Просить забрати один назад.
Ольга усміхнулась:
— Хай продає. Або подарує Сергію з його ідеальною дружиною.
Вона вже зачиняла двері, коли Андрій раптом сперся в них долонею:
— А якщо… якщо я все усвідомив? Якщо готовий змінитись?
— Пізно, — Ольга похитала головою. — Ти зробив вибір. І не раз.
Двері зачинилися.
Ольга, сідаючи в крісло з книжкою, зловила себе на думці, що вперше за довгий час її квартира здається по-справжньому затишною.
Я мовчки вийшла з кухні, коли свекруха вимагала переписати квартиру на неї.