Твоя справа чоловіка обслужити!

— Настю, напечи мені на завтра пиріжків з капустою. Дуже вже вони в тебе смачні виходять. — Віктор, доївши тарілку наваристого бульйону, прийшов у гарний настрій і вирішив навіть пожартувати з дружиною й похвалити її, що з ним траплялося дуже рідко. Але Анастасія була не в тому настрої, щоб з милою усмішкою слухати його люб’язності.

— Вітю, я щось зовсім сил не маю. Втомилась, навіть до ліжка дійти не можу. Давай я завтра нічого не готуватиму, а ти поїси сьогоднішній бульйон? Мені ще у квартирі прибирати…

Тарілка з рештками бульйону пролетіла в кількох сантиметрах від голови жінки, голосно вдарилась об стіну й розлетілась на шматки. По стіні розповзлась жирна пляма.

— Ти що?! — Настя побіліла.

— Ось тепер буде чим зайнятись. І пиріжки, щоб були! І щоб більше ніякого ниття про те, як ти втомилась… Замучилась вдома сидіти й нічого не робити. Я в хаті господар, і все має бути так, як я сказав. Я тебе утримую! А ти цілими днями зад сидиш, ще й скаржишся. — Віктор гепнув кулаком по столу, щоб сказане дійшло швидше.

Насті хотілося встати, схопити чоловіка за шкірку й вигнати з квартири. Але за кілька років шлюбу вона повністю втратила впевненість у собі.

Наступного дня чоловік повернувся з роботи й побачив на столі гору духмяних пиріжків.

— О, так інша справа! А то — втомилась! Як можна втомитись, сидячи вдома?

Настя не стала сперечатись. Рішення про те, щоб після весілля звільнитись з роботи й сидіти вдома, вона ухвалила сама. Чоловік тоді клявся й божився, що повністю її забезпечить.

— Тим більше нам вже час дитину народжувати, навіщо тобі той стрес. — Переконував чоловік, і Насті навіть подобалось, що він хоче повністю взяти на себе фінансове забезпечення родини. Лише згодом вона зрозуміла, що він хотів не забезпечувати, а придушити її, позбавивши джерела доходу й самостійності.

Попри велике бажання обох, вагітність так і не наступала. Настя потайки від чоловіка пройшла обстеження й дізналась, що цілком здорова.

— Вам би чоловіка перевірити. Чоловіче безпліддя зараз зустрічається дедалі частіше, — зауважив лікар.

Коли Настя обережно згадала про це чоловікові, між ними спалахнув перший скандал:

— Мене перевіряти? Ти у своєму глузді? Я нормальний мужик! У мого батька й діда було повно дітей, ще й коханок вистачало! І я не гірший!

— Справді? І ти теж від мене бігаєш, поки я всім задоволена? — Саркастично відповіла Настя.

— Ти не так мене зрозуміла. Та й що з тебе взяти, ти вдома зовсім одуріла! З тобою скоро й поговорити нема про що.

Згодом чоловік вибачився за грубість, але перший тривожний дзвінок уже пролунав.

— Так? У такому разі я виходжу на роботу! — заявила Настя, але чоловік зробив усе, щоб вона залишилась удома. Настя попрацювала тиждень у компанії, де працював Вітя, але в колективі не прижилась. Здавалось, ніби всі були проти неї: від керівника до прибиральниці. Тож Настя пішла…

А вже за кілька місяців такі колючі, принизливі зауваження стали нормою в їхньому спілкуванні. При цьому Віктор забороняв Насті навіть думати про роботу, постійно вимагаючи, щоб вона була для нього ідеальною дружиною й господинею.

— Дома сиди. Досить стрибати по офісах. Твоє покликання — доглядати чоловіка.

Перші кілька років Настя дуже сильно любила чоловіка, тому була готова вкладати сили й час, щоб відповідати його вимогам. Потім він настільки переконав її в повній неспроможності й марності, що вона вже й сама не мала сил знову наважитись працювати й повернути собі право голосу.

— Вітю, залиш мені на завтра гроші, треба в магазин зайти, продукти купити, а потім я хотіла в салон краси зайти — манікюр давно не робила, та й волосся треба підрівняти.

Діставши з важливим виглядом із гаманця кілька купюр, Віктор сказав:

— Це тобі на продукти. На інше ти не заслуговуєш. У хаті — свинарник, їжа огидна, а в тебе вистачає нахабства просити гроші на себе? При тому, що ти жодної копійки не внесла в сімейний бюджет вже кілька років? Не сміши мене!

— Але ж ти сам обіцяв мене утримувати, якщо я звільнюся і стану для тебе надійним тилом?

— Тил? Та що ти можеш забезпечити? Скажи чесно — ти ніякий працівник, ледаща, тебе б і так звільнили. Ось ти й сіла мені на шию, з радістю прийнявши мою пропозицію!

Чоловік пішов спати, а Настя ще довго стояла біля вікна й дивилась на нічне місто. По шосе раз по раз пролітали автомобілі. Хтось кудись їхав, у когось було життя. А в неї що? прибирання, готування, прання й прасування? І вічно невдоволений чоловік? А колись вона ж була перспективним дизайнером інтер’єрів. Десь на антресолях лежала тека з її ескізами. Після випускного вона вийшла заміж, а її подруга, для якої Настя робила дипломний проєкт, відкрила власну справу й стала однією з найкращих спеціалісток у місті.

— А я опинилась на самому дні й не можу звідти піднятись, — сказала собі Настя. Та раптом їй спала на думку чудова ідея. Вона взяла телефон і написала тій самій подрузі. Та відповіла одразу, призначивши зустріч у кафе на завтра.

Марина ледве впізнала у цій невпевненій, повній і погано вдягненій жінці свою колишню однокурсницю.

— Настю! Не ображайся, але заміжжя тобі явно не пішло на користь. На кого ти себе перетворила?! — сказала Марина після того, як Настя поскаржилась на чоловіка.

Настя чесно розповіла подрузі про все, що з нею сталося за останні пів року.

Подруга слухала уважно, не перебиваючи, час від часу вставляючи різкі коментарі щодо поведінки Віктора.

— Загалом, я прошу тебе взяти мене до себе на роботу. Хоча б на пів ставки. Поки що зможу виконувати завдання дистанційно, але з часом, коли наберусь досвіду, зможу працювати повноцінно. Мені треба почати заробляти. Інакше я просто розчинюсь у побуті та хатніх справах. — Настя й сама здивувалась власній сміливості.

— Я пам’ятаю, як ти навчалась! А як ти малюєш… Я була впевнена, що ти вже в Києві й мільйони заробляєш! Я тебе беру, працюй, набирайся досвіду. Гляди, ще й вирвешся від чоловіка.

Відтоді Настя відчула, ніби в неї за спиною виросли крила. Вона працювала, поки чоловіка не було вдома, а на його прихід замовляла готову їжу. Віктор помітив, що дружина змінилася — не реагує на його колючі слова, не ображається, не плаче і не просить грошей. При цьому виглядати вона стала значно краще: в очах з’явився блиск, вона щось наспівувала, навіть схудла, а на обличчі з’явився макіяж.

Як не намагався, Віктор не міг зрозуміти, в чому причина різких змін у дружині. Спочатку вона перестала реагувати на його уїдливі зауваження, а потім і зовсім почала діяти на власний розсуд: майже не готувала, рідко прибирала, посилаючись на постійну зайнятість.

Одного разу Віктор за звичкою зробив Насті зауваження, що суп сьогодні не вийшов.

— Ага, не вийшов? Ну що ж, наступного разу сам звариш кращий! — Настя встала з-за столу, взяла чоловікову тарілку і вилила її вміст йому на голову. Потім узяла заздалегідь зібрану валізу й пішла. Віктор, який від несподіванки втратив дар мови, не зміг її зупинити. Незабаром він отримав повістку до суду на розлучення.

Спроби повернути дружину погрозами чи вмовляннями не мали жодного результату. Ледь відчувши смак свободи та отримавши фінансову незалежність від чоловіка, Настя більше не могла терпіти його знущання й експлуатацію.