— І що? Ти хочеш сказати, що твоя дружина витратила всю премію? Повністю всю, без залишку? — з подивом подивилася на сина Таїсія Павлівна. — Ти ж мене запевняв, Толіку, що Оксана оплатить нам поїздку до Мітяшкіних! Я вже пообіцяла їм, вони чекають на нас.
— Я не знаю, мамо, всю вона витратила чи половину. Оксана переді мною не звітується, — невдоволено відреагував Анатолій. — Дружина достатньо заробляє, щоб самій вирішувати, куди витрачати свої гроші.
— Фу, як некрасиво ти матері відповідаєш!
— Та що такого я тобі сказав? Мені Оксану дякувати треба за те, що вона мене терпить, поки я намагаюся знайти гідну роботу. А ти пропонуєш звіт про витрати з неї вимагати. Щодо вашої поїздки я лише припускав, що вона може допомогти. А давати тобі гроші чи ні — це вже її справа.
— Ну, це ж безлад. Синочку, ти повинен знати, на що витрачається ваш сімейний бюджет. Навіть попри те, що ти зараз не працюєш. А краще — не просто контролювати, а скеровувати ваші витрати. Так би мовити, зайняти головну позицію в цьому питанні. І вже самому вирішувати, куди й на що витрачати гроші дружини. І мені здається, що допомогти батькам — це взагалі першочергова справа.
— Та вже ж. Добра в тебе тактика. Та тільки річ у тому, що зараз я й половини тих грошей не приношу, що мав раніше! І все через те, що мене скоротили з дуже гарного, прибуткового місця. І тепер мені доводиться підробляти то тут, то там, — з досадою проговорив Анатолій.
— Але ж це все тимчасово, і твоя Оксана як розумна жінка, а саме такою я її й вважаю, повинна це розуміти. Господар у родині й голова — ти, нічого не змінилося. Значить, ти й повинен розподіляти всі фінансові витрати, — сперечалася з сином Таїсія Павлівна.
Так, це не діло. Її син Анатолій був надто слабохарактерний. Не такого вона хотіла бачити його в шлюбі. Жили вони з Оксаною вже п’ять років, у достатку й без особливих проблем. До того часу, поки Анатолія не скоротили з хорошої роботи, де він отримував стільки ж, скільки й дружина у своїй організації.
Відтоді все й почалося — скандали між сином і невісткою, викликані нестачею грошей, її вічні докори, дратівливість. Раніше Таїсія Павлівна завжди могла розраховувати на їхню матеріальну підтримку. А тепер син сам часто намагався позичити у матері то одну, то іншу суму. Таїсію така ситуація напружувала й засмучувала.
Свекруха знала, що Оксана працює начальницею відділу в компанії з продажу торгового обладнання. Зарплата невістки завжди була непогана, а останнім часом ще й зросла. І поки Анатолій мав стабільну роботу, приносячи додому нормальний дохід, Оксана навіть періодично допомагала свекрусі фінансово.
Наприклад, востаннє невістка щедро переказала свекрусі непогану суму, коли та вирішила зайнятися своїм здоров’ям і купити путівку в дорогий санаторій. Половину вартості цієї путівки тоді оплатила дружина сина. І це була суттєва допомога.
Зараз про жодні санаторії мови не було. Сам шлюб Анатолія тріщав по швах і був під загрозою через те, що чоловік ніяк не міг знайти гідну роботу.
Нещодавно Толік потішив матір. Прийшов до неї з гарною новиною: йому пообіцяли місце менеджера в компанії з високим рейтингом на ринку продажу. Чоловік так надихнувся, що на радощах навіть пообіцяв матері, що дружина допоможе їм з батьком зі своєї премії. Батьки невдовзі мали їхати до сусіднього міста до родичів. Сестра матері Лідія нещодавно стала бабусею й скликала всю рідню, щоб із розмахом відзначити таку подію.
— Новина хороша, хто ж сперечається? І поїхати нам із батьком туди хочеться. Але ж скільки грошей на це треба! Квитки туди й назад на двох, гарний подарунок для новонародженого, та ще й гостинці для всіх придбати. Адже багатьох із родини ми вже років десять не бачили. Просто не уявляю, де взяти такі гроші, — зітхала Таїсія Павлівна. — Ні, Толіку, не поїдемо ми з батьком. Звідки в нас такі кошти?
— Поїдете, Оксана допоможе! — радісно вигукнув Анатолій, уже передчуваючи гарну посаду з великою зарплатою, що перевищувала б дохід дружини.
— Ти серйозно? — з недовірою перепитала мати. — Мені здається, що ви останнім часом тільки й робите, що сваритеся. Чи до наших проблем твоїй Оксані?
— Упевнений, мамо! Скажу, що треба вам допомогти з грошима. Дружина гарну премію отримала днями, сама мені хвалилася. Думаю, що не відмовить.
— Оце було б чудово! То я можу сподіватися, сину? Тоді ми з батьком почнемо збиратися. Подарунки шукати, і одяг новий приглянути, бо я вже давно нічого свіженького не купувала.
Ця розмова відбулася кілька днів тому. А сьогодні батькам подзвонив засмучений Анатолій. Він повідомив, що з роботою знову не склалося. На обіцяне йому місце взяли когось іншого. Напевно, «по знайомству».
— Сину, не засмучуйся так і не переймайся. Значить, не твоє це було. Треба просто почекати. Ще трохи — і в тебе обов’язково буде гідна робота, — поспішила заспокоїти сина Таїсія Павлівна.
— Та скільки чекати? Скільки? Я вже змучився! Усе дістало до біса! — не витримав і зірвався Анатолій.
— Не треба кричати, ну що ти! Краще скажи мені, сину, ти поговорив з Оксаною щодо грошей? — поцікавилась мати.
— Що? Які ще гроші?! — неприємно здивував Таїсію син. — Все, можеш забути про це!
— Як це — забути? Ти що, жартуєш? То що, Оксана відмовилася нам допомогти? — приголомшено перепитала Таїсія Павлівна.
— Саме так і відмовилася. Сказала, що вже все витратила, — зі злістю відповів Анатолій, якого ця розмова все більше дратувала.
— Як це — все? Ти ж мені два дні тому казав, що твоя Оксана отримала гарну премію. І на що, скажи на милість, вона встигла витратити такі гроші за такий короткий час? Ти хоча б дізнався? — не вгавала Таїсія Павлівна.
Син поклав слухавку, не витримав. Ця розмова була марною і тільки дратувала його. Про те, що батьки чекали на гроші від невістки, він не забув. І навіть обмовився про це Оксані. Але отримав таку відсіч, що був навіть трохи вражений.
— Слухай, дорогий, а хто взагалі вигадав, що я повинна допомагати? — вибухнула дружина. — Мені ще тільки твоїх батьків у статусі нахлібників не вистачало! Мало того, що я утримую, окрім свого маленького сина, ще й майже безробітного чоловіка. А тепер і твої родичі присмокталися до нашого бюджету! Чи не забагато утриманців, як на одну мене?
— Ой, ну і чого ти так засмутилася? Я ж не наполягаю, я питаю. Немає — значить, немає. Як скажеш. Просто ж ти сама хвалилася, що цього разу премія буде хороша. От я й обмовився матері.
— Ти б матері менше теревенив про наші гроші. А краще подумав би про інше — де знайти нормальну роботу! — зло відповіла Оксана. — А зі своєю премією я якось сама розберуся, без порадників. Захочу — витрачу, захочу — відкладу. Мої гроші — моє право.
— Ні, все-таки, це наш сімейний бюджет, — згадавши мамині настанови, вирішив заперечити Анатолій. — Тому я хочу знати…
— Про бюджет ти маєш рацію, любий. Але розпоряджаюся ним я. З цим ти не будеш сперечатися, сподіваюся? Все, питання вичерпане. Передай свекрусі, нехай від мене більше нічого не чекає.
Але Таїсія Павлівна вирішила сама з’ясувати, чому невістка, маючи змогу і кошти, раптом відмовилася їм допомогти. Просто так це залишати вона не збиралася. Гроші є — отже, нехай Оксана ділиться!
— Нам треба поговорити, — подзвонила свекруха того ж вечора, щоб не відкладати проблему в довгу шухляду.
— І про що ж? — здогадуючись про тему розмови, все ж перепитала Оксана.
— Дорога, мені здавалося, що наша сім’я — приклад того, як потрібно спілкуватися. Раніше тобі було не байдуже, що з нами відбувається, і всі проблеми ми вирішували разом. І так було до недавнього часу, — почала здалеку свекруха.
— Давайте по суті, Таїсіє Павлівно, мені ніколи. Сина треба купати й вкладати, — незадоволено відповіла Оксана.
— Думаю, ти здогадуєшся, про що я. Нам з батьком потрібні гроші, ми зібралися до Мітяшкіних на святкування з нагоди народження онука, і…
— Зібралися — їдьте! — грубо перебила її невістка. — Ви що, дозволу вирішили в мене спитати? Ні, зачекайте, я сама скажу. Не дозволу — грошей! Вірніше, вимагати прийшли. Грошенят не вистачає, так?
— Так, ти маєш рацію — не вистачає. Але чому — вимагати? Це якось грубо звучить. І чому б не допомогти близьким, якщо є така можливість? Анатолій сказав, що ти отримала хорошу премію, Оксано. То припини так себе поводити й дай нам з батьком на поїздку, — продовжувала свекруха, не зважаючи на зневажливий тон невістки.
— З якого дива? Що за дурня? От скажіть мені, яка потреба їхати в гості за тридев’ять земель, якщо на це немає коштів? Чи все ж таки є, але ви вирішили чужими скористатися? Як же так — невістка премію отримала, а вам нічого не дісталося. Непорядок!
— Оксано, що це за тон? Не груби мені. Хто тобі дозволив так розмовляти з матір’ю чоловіка? Що з тобою? Ти ж завжди була вихованою. А що зараз? Ну подумаєш, Анатолій тимчасово не працює, але ж він шукає, і ти це знаєш. І це зовсім не привід сваритися з його родиною! — вже кричала у слухавку свекруха.
— Грошей для вас немає і не буде! — вирішила завершити неприємну розмову Оксана.
— Це чому ж? Поясни мені, на що можна витратити таку суму? От, наприклад, твій чоловік — теж не знає! Будь ласка, скажи всім нам! Відкрий, куди зникають сімейні гроші! На які таємні потреби, про які нам нічого не відомо?
— Ну звичайно! Зараз! З якого дива я маю перед вами звітувати? Це мої й тільки мої гроші!
— Ні, ти тільки послухай її! От твій характер тут і виліз. Грубіянка! — не вгамовувалась свекруха. — Не буде вона звітувати! Ще і як будеш. Як миленька! За кожну гривню відзвітуєш. А не то скажу синові — він тебе покине, таку безсовісну, і будеш тоді сама кукувати. Оце дивись на неї — цариця, багата знайшлася!
Свекруху понесло. Вона кричала, вже не стримуючи емоцій, які просто зашкалювали.
Оксана нарешті поклала слухавку.
— Господи, що ж це за люди! Скільки добра не роби — все марно. У результаті ще й винною залишишся, втопчуть у багно, — з болем промовила вона.
— Це ти про маму, чи що? — запитав Анатолій. — Не ображайся на неї. Вона не звикла, щоб їй хтось заперечував. Ти перша з усіх наших родичів, хто зміг їй у чомусь відмовити.
— Та начхати мені на її звички! Людиною треба бути, тоді й ставлення буде відповідне. Мені її примхи не потрібні. До речі, ти теж дуже цікавишся, куди я поділа гроші? Свекруха ж і про тебе згадувала, мовляв, ти в невіданні щодо моєї великої премії.
— Та цікаво, справді. На що можна спустити таку суму?
— Уяви собі, не витратила я їх. Цього разу поклала на рахунок під гарні відсотки. Пора вже хоч щось відкладати. А то з тобою і твоєю ріднею так можна й без штанів залишитись, — відповіла йому дружина.
— От здивувала. Вирішила заощаджувати? І з якою метою? Не зібралася, часом, мене кинути? Подушку безпеки собі готуєш? — з образою і підозрою промовив Анатолій.
— У житті всяке буває. І ми з тобою теж ні від чого не застраховані. Тому запас не завадить, знай. Розумні люди про майбутнє своїх дітей заздалегідь дбають. А якщо виконувати всі забаганки твоїх батьків — то жодної зарплати і премії не вистачить.
Таїсія Павлівна ж, поклавши слухавку після неприємної розмови з невісткою, невдоволено глянула на чоловіка і сказала:
— Та що вона собі дозволяє, це дівчисько? Завжди ж так було: здавна невістка мала знати своє місце! Я, пам’ятаю, як за тебе заміж вийшла — перші два чи три роки всю зарплату свекрусі віддавала.
— О, згадала! Ми ж тоді з батьками жили, свого нічого не мали, забула? А зараз що — хіба це можна порівняти з тими часами? Відчепися ти від Оксани, поки лиха не сталося, — відповів чоловік.
— Ще повчай мене! Сама розберусь.
А трохи згодом Таїсія Павлівна, трохи заспокоївшись, зателефонувала Митяшкіним. Вона скасувала свій приїзд, пославшись на тимчасові фінансові труднощі.
— Та що ти вигадала! Які ще подарунки? Приїжджайте так, без нічого. Ми вам будемо раді! — кричала в слухавку рідна сестра.
— Ну добре, Лідо, приїдемо. Тоді хоч на квитки нам з Петею дайте, а ми потім якось повернемо. От як Анатолій знову нормально зароблятиме, тоді все й віддамо, — попросила сестру Таїсія Павлівна, вперто не бажаючи витрачати на поїздку свої гроші.
— Добре, дамо вам грошей, тільки приїжджайте, — погодилися родичі.
Чоловік залишив її з величезними боргами, але вмираюча свекруха підготувала для невістки несподіваний сюрприз