Коли Олена почула звук ключів у замковій щілині, її серце впало. Вона знала цей владний цокіт підборів у коридорі краще, ніж власний пульс. Восьмий місяць вагітності робив кожен рух болісним, а тепер доведеться зіткнутися з тією, кого вона боялася більше за самі пологи. Двері розчахнулися, і у квартиру увірвався ураган критики та невдоволення в образі Галини Петрівни.
— Що ж це таке! — замість вітання вигукнула свекруха. — Чому у моєї невістки такий похмурий вигляд?
Поява матері Ігоря була останнім, чого хотіла Олена в цей момент. Після обіду вона планувала трохи відпочити — тягар під серцем вимагав постійних передишок. Навіть прості хатні справи перетворювалися на випробування на витривалість.
Нарешті взята декретна відпустка дозволяла хоча б трохи полегшити свій стан, але плани зруйнувалися в одну мить.
— Ласкаво просимо, Галино Петрівно, — покірно промовила жінка, відступаючи вбік.
— А де ж мій Ігорчик? — мати чоловіка негайно почала шукати сина очима.
— Заробляє гроші, — стримано відповіла Олена, — працює заради нашої родини й малюка.
— Невже сама не в змозі про себе подбати? — Галина Петрівна поставила неочікувано масивні валізи та велично пройшлася вглиб помешкання, мало не збивши вагітну жінку з ніг. — Доросла людина, скоро мамою станеш — час вже й подорослішати!
Щойно свекруха опинилася всередині, вона взялася оглядати кожен куточок, ніби проводила ревізію. Це стривожило Олену.
— Ви приїхали з якоїсь особливої нагоди? — обережно поцікавилася вона. — Щось забрали?
— А? — Галина Петрівна здивовано обернулася. — Я тепер тут мешкатиму.
Від цих слів у Олени підкосилися ноги.
— Але як же… — пробелькотіла вона.
— Та набрид мені той нахаба, з яким я квартиру орендувала, — недбало, але з явним роздратуванням пояснила свекруха. — Хама терпіти більше не маю наміру. Одразу поїхала. Власна квартира на чоловіка оформлена, нову шукати складно, тож поки що оселюсь у вас.
Це пояснення тільки посилило розпач Олени. Так, будинок у них просторий, але хіба це дає право свекрусі просто так вторгнутись і вимагати житло?
Олена хотіла заперечити, але вагітність остаточно виснажила її, і вона, знесилена, просто пішла в спальню чекати на чоловіка.
На жаль, повернення Ігоря мало що змінило — йому було шкода матір. Хоча Галина Петрівна була доволі скандальною особою, але зрештою вона його виховала, і покинути її він не міг.
Олена змирилася, розуміючи почуття чоловіка. Можливо, в домі з’явиться додаткова допомога в господарстві?
Надії жінки швидко розвіялися. Не минуло й двох днів, як свекруха повністю захопила контроль над сімейним побутом. Ігор постійно працював, тож пристосовуватися до його матері доводилося вагітній Олені.
А пристосуватися було неймовірно складно. Здавалося, свекруха була невдоволена кожною дією невістки. Вона сварила її за немиті підлоги, за крихти, що залишилися на столі, навіть за одну-єдину немиту чашку.
— Галино Петрівно, — в голосі невістки звучала щира втома, — зрозумійте, живіт заважає нахилятися, самопочуття погане, спина ниє, ноги болять…
— Та що ти таке кажеш, спина болить! — у такі моменти свекруха неодмінно складала руки на грудях. — На жінках тримається вся праця! І що з того, що дитину носиш? Так і має бути! А від хатніх справ це тебе ніяк не звільняє! Мені видніше — я сина вже виростила, а тобі ще вчитись і вчитись!
Олена не знаходила слів для відповіді. Хвилюватися їй не можна було, тому загострювати конфлікт вона не хотіла.
Одного разу в будній день, поки Ігор ще був на роботі, вдома закінчилися продукти, і за покупками треба було йти.
— Добре, піду з тобою, — зверхньо погодилася мати чоловіка на прохання невістки про допомогу. — А то ще щось наплутаєш. Хоч проконтролюю.
— Дякую… — Олена залюбки пішла б сама, але розуміла, що в її стані не впорається навіть із цим, здавалося б, простим завданням.
Дорога до ринку пройшла без проблем, купівля необхідного, якщо не рахувати постійного бурчання свекрухи, теж.
— Ну що ти там копирсаєшся? — знову обурилась мати чоловіка. — Забирай пакети й ходімо додому. Досить з тебе прогулянок.
Олена здивувалася такій вимозі. Що означає «забирай пакети»?
— Галино Петрівно, — обережно, навіть злякано пробурмотіла невістка, — ви мені не допоможете? Мені не можна напружуватись, ви ж самі знаєте…
— Та вже прямо напружуватись! — свекруха передражнила Олену. — Там зовсім трохи, сама впораєшся!
Олена не стала сперечатися і покірно взяла пакети. Але щойно вони пройшли кілька метрів, їй стало зле. Покупки виявились надто важкими.
— Ой, — жалібно простогнала вона, — мені щось недобре…
— Та що знову таке? — Галина Петрівна навіть не моргнула, хоча з невісткою явно було щось не так. — І пакети нормально донести не можеш?
Але Олена вже не чула — в неї заклало вуха.
— Жінко! Жінко! — незнайомий чоловік підбіг і підхопив знесилену Олену. — Що з вами? Лікаря викликати?
— Ні, не треба, зараз попустить… — відмахнулася майбутня мама.
— Ніжні тепер жінки… — свекруха зітхнула похмуро. — Геть ні на що не здатні…
На щастя, Олені за кілька хвилин справді полегшало, швидку викликати не довелося. Галина Петрівна знехотя, але все ж пожаліла невістку і взяла частину покупок. Все обійшлося, і вони дісталися додому.
Дізнавшись про подію, Ігор примчав додому якнайшвидше.
— Моя дорога Оленочко, — він сидів поруч із дружиною і гладив її руку, — пробач! Я мав тобі допомогти. Чому ти мене не дочекалась? Я б сам усе купив!
— Думала, впораюсь, — прошепотіла Олена, — ти з ранку до вечора працюєш, хотіла тобі допомогти…
— А чому ж ти не попросила маму про допомогу? — запитав Ігор.
Олена на мить заплющила очі й тяжко зітхнула.
— Не хотіла казати, — промовила вона, — але саме Галина Петрівна змусила мене тягти важкі пакети.
Чоловік завмер здивовано й перестав гладити руку дружини.
— Мама?.. — нерозуміюче прошепотів він.
— А коли мені стало зле… — плечі Олени затремтіли від підступних сліз. — Вона просто відмахнулася.
Настала гнітюча тиша, Олена мовчки плакала.
— Я з’ясую це, не хвилюйся. Відпочивай, кохана, — сказав чоловік і, підвівшись, рішуче пішов до кімнати матері.
Олена майже не чула розмову Галини Петрівни з сином, але було ясно, що говорили на підвищених тонах. Невістці залишалось лише сподіватися, що свекруха від неї відчепиться або бодай стане менш жорстокою.
Настав довгоочікуваний момент. Олена не могла натішитися, тримаючи на руках крихітну донечку. Чоловік був настільки щасливий, що заплакав — це дуже зворушило дружину. Здавалося, починається нове життя, яке з кожним днем ставатиме кращим.
Та, на жаль, реальність виявилася не такою райдужною. Материнство — важка праця, й Олена переконалася в цьому на власному досвіді. Майже щоніч донечка плакала, молода мама практично не спала. Дитина часто капризувала, що постійно турбувало Олену. Іноді вона годинами заколисувала малу, але та все одно плакала й плакала…
— І ти ще називаєш себе матір’ю! — навіть після народження онуки Галина Петрівна не заспокоїлась і продовжувала дорікати невістці.
Олені здавалося, що після розмови Ігоря з матір’ю ситуація не покращилась, а навпаки — погіршилась. Свекруха, здається, ще більше розлютилася, і невдоволення у її словах лунало дедалі частіше.
Але навіть постійно повчаючи невістку, Галина Петрівна не поспішала допомагати. Вона воліла побурчати на змучену Олену, а тоді мовчки йти геть, залишаючи жінку саму з дитиною.
Та труднощі на цьому не закінчилися. Одного вечора, коли Олені вдалося вкласти доньку спати й нарешті повечеряти на кухні, додому повернувся чоловік. Мовчки, що було на нього не схоже, він пройшов до кімнати й зачинив двері. Олена одразу зрозуміла, що сталося щось серйозне, й тривожно чекала.
Так і було: втомлений і явно засмучений чоловік із погаслим поглядом сів поруч із дружиною.
Повисла тиша. Олена розуміла — йому треба зібратися з думками.
— Мене звільнили, — сухо сказав він, не в змозі навіть подивитись на Олену.
У жінки опустилися плечі. Вони мовчки сиділи хвилину, не знаючи, що сказати. Життя і без того було важким, а такий поворот подій робив усе ще сумнішим.
Раптом із сусідньої кімнати долинув дитячий плач. Олена розуміла, що треба взяти себе в руки й повернутись до обов’язків, попри погані новини.
— Щось придумаю, — намагався її заспокоїти Ігор.
— Знаю, — дружина слабко усміхнулась і поцілувала чоловіка.
З цими словами вона пішла заспокоювати доньку, що прокинулася.
Наступного дня подружжя провело серйозну розмову. Родина шукала вихід із ситуації з мінімальними втратами.
Але навіть у цей важливий момент у бесіду втрутилася Галина Петрівна.
— Чула, як ви тут плани будуєте, — зверхньо заявила вона, — тільки навіщо мого сина на роботу знову посилаєте? А сама що — не збираєшся чимось зайнятись?
Неочікуване зухвале запитання змусило Олену застигнути в подиві. Чоловік, здається, теж не розумів, що відбувається.
— Що ви маєте на увазі? — тихо запитала Олена.
— А що тут незрозумілого? — вигукнула мати чоловіка, як завжди склавши руки на грудях.
— У відпустку нехай Ігор іде, а ти виходь на роботу — сказала свекруха.
Олена не могла повірити почутому. У неї на руках немовля, про яке вона дбає цілодобово — не спить, майже не їсть. Здається, тримається з останніх сил. А свекруха говорить таке жорстоке…
Серце Олени впало. Здавалося, що вона ось-ось розплачеться просто тут, перед матір’ю чоловіка, а та знову вилає її за слабкість.
Та тут Ігор не витримав і розлючено глянув на Галину Петрівну.
— Мамо, як ти можеш таке казати?! — у нього увірвався терпець. — Як ти можеш так ставитись до Олени?! Виголошувати такі речі?!
Свекруха здивовано підняла брови. Від рідного сина вона такої реакції явно не очікувала.
— Ігор? — з обуренням і образою вигукнула мати. — Ти що, її захищаєш? Не бачиш: сидить у тебе на шиї! Грошей не заробляє, майже нічого не робить!
— Вона виховує мою доньку! — Ігор не міг повірити у слова матері. — Втомлюється не менше за мене, а може й більше! Крім догляду за дитиною, вона ще й намагається підтримувати лад у домі — готувати, прибирати!
Він зробив паузу, щоб трохи заспокоїтись.
— А от ти, мамо, справді нічого не робиш, — твердо сказав Ігор. — Лише дошкуляєш Олені, обурюєшся, грубіяниш! А в неї на руках твоя рідна онука! Невже тобі байдуже?!
— Та я ж про тебе дбаю! — Галина Петрівна роздратовано розвела руками.
— Подбаєш про мене, якщо припиниш робити мою дружину нещасною, — жорстко закінчив син.
Він глибоко вдихнув і випростався.
— Знаєш що? — склав руки. — Починай шукати квартиру і переїжджай від нас. Не вічно ж тобі тут жити, мамо.
Галина Петрівна здивовано відкрила рот, але вже за секунду злісно насупилась.
— Ось як ти з рідною матір’ю! — вигукнула вона. — Ну й добре! Я й сама вже хотіла поїхати! Жити з вами нестерпно!
— От і чудово, домовились, — завершив розмову Ігор.
Наступні дні Галина Петрівна безрезультатно шукала нове житло, паралельно продовжуючи нападати на невістку. Але тепер, знаючи, якою жорстокою може бути його мати, Ігор не дозволяв їй наближатись до дружини та всіляко оберігав Олену від негативу.
— Не можу більше з вами! — знову вигукнула Галина Петрівна. — Краще вже повернусь до того типу, з яким посварилася, в стару квартиру — з ним і то легше!
— Тебе ніхто не тримає, мамо! — відповів Ігор. — З’їжджай якнайшвидше, хочемо вже спокою, нормального життя.
— Невдячний! — востаннє відповіла мати.
За день вона мовчки зібрала речі й покинула дім Олени та Ігоря. Молода родина нарешті змогла зітхнути з полегшенням. Ігор знайшов нову роботу, а Олена все краще справлялася з донечкою. Ігор, коли міг, завжди допомагав дружині.
Відтоді ні син, ні невістка з Галиною Петрівною не спілкувались. Вона, затаївши образу, ніби забула про їхнє існування. Але ні Олену, ні Ігоря це не турбувало.
Вони розуміли — так краще для всіх. Навіть для доньки. Нехай краще в неї не буде бабусі, ніж їй доведеться терпіти те, що довелося пережити матері.
– Що значить, квартира не твоя? Скасовуй весілля! Мені така невістка не потрібна! – свекруха побачила документи на квартиру