Аліна ніколи не думала, що шлюб може принести стільки несподіваних питань. У свої тридцять років вона звикла до самостійності. Дві квартири, стабільна робота бухгалтерки у великій компанії — усе це далося їй нелегко.
Першу квартиру купувала в іпотеку, економлячи буквально на всьому. Друга дісталась у спадок від дідуся — старенька однокімнатна в центрі міста, яку Аліна планувала відремонтувати вже кілька років.
— Алінко, ти тільки уяви, яку красу ми там зробимо! — захоплено говорив Михайло за вечерею. — Тато такий майстер, що сусіди в чергу до нього стають.
Свекор Анатолій Петрович кивав, сьорбаючи чай.
— Донечко, в мене золоті руки. Сантехніка, електрика, плитка — все вмію. Зроблю тобі квартиру елітну.
Свекруха Раїса Іванівна теж долучилася до розмови.
— Аліночко, люба, ти подивись, який у нас будинок гарний. Усе Толя своїми руками зробив. У тебе ж квартира зовсім запущена.
Аліна обережно поставила чашку на блюдце.
— Дякую за пропозицію, але мені потрібно подумати.
— Та що тут думати? — перебила свекруха. — Ми там самі все зробимо. Дуже зручно буде. Тобі й переживати нема про що.
Аліна насупила брови. Михайло обійняв дружину за плечі.
— Уявляєш, яка економія вийде? Тато матеріали за гуртовими цінами дістане, роботу безкоштовно зробить. Тільки за матеріали заплатимо.
— Ми все акуратно зробимо, — додала Раїса Іванівна. — Я за порядком простежу. Ти ж багато працюєш, нема коли по дрібницях бігати.
Аліна мовчала, обдумуючи пропозицію. З одного боку, ремонт справді не завадив би. З іншого — віддавати ключі від власної квартири людям, яких вона толком не знала, здавалося дивним.
— Аліно, ну подумай логічно, — продовжував умовляти Михайло. — Ми тепер сім’я. Тато — майстер від Бога, мама порядок наведе. А ти ще й гроші зекономиш!
Анатолій Петрович підсунувся ближче до невістки.
— Слухай, доню, я тобі такий ремонт зроблю, що квартира в ціні виросте. Сучасну плитку покладу, дорогі шпалери поклею. У мене зв’язки є, гарні матеріали дешево дістанемо.
Аліна водила пальцем по краю чашки. Пропозиція звучала спокусливо, але щось всередині протестувало.
— Мені треба подумати.
— Та що тут думати? — здивувалася Раїса Іванівна. — Ми ж не чужі люди. Родина повинна допомагати одне одному.
Після вечері батьки Михайла пішли, а подружжя залишилось наодинці. Аліна мила посуд, а чоловік стояв поруч, подаючи тарілки.
— Чого ти така задумлива? — спитав Михайло. — Не подобається ідея з ремонтом?
— Просто я звикла все сама вирішувати. А тут раптом стільки порадників з’явилось.
— Аліно, ну мої батьки ж хочуть як краще. Тато справді добрий майстер, подивись, який у них будинок гарний.
Аліна витирала руки рушником, не дивлячись на чоловіка.
— Михайле, а навіщо їм допомагати? Просто так витрачати час і сили?
— Та їм просто нудно, Аліно. Для них це спосіб розвіятись.
Кілька днів Аліна розмірковувала. Михайло щовечора повертався до цієї теми. Батьки теж не відставали — телефонували, пропонували з’їздити подивитись матеріали, скласти кошторис.
— Аліночко, ми вже план намалювали, — казала телефоном Раїса Іванівна. — Кухню розширимо, санвузол об’єднаємо. Більше простору буде.
Зрештою Аліна здалася. Може, батьки Михайла справді хотіли допомогти? Може, вона надто підозріла?
— Добре, — сказала вона чоловікові якось увечері. — Домовились. Але за умови — ремонт має завершитися до осені.
— Звісно! — зрадів Михайло. — Тато обіцяв усе зробити за два місяці.
Наступних вихідних Аліна зустрілася зі свекром біля квартири. Анатолій Петрович уважно оглянув приміщення, щось занотовував у блокнот.
— Так, роботи багато, — констатував він. — Але нічого неможливого. Спочатку демонтаж, потім комунікації, потім чистове оздоблення.
Аліна простягнула йому в’язку ключів. Рука трохи тремтіла.
— Анатолію Петровичу, дуже прошу, обережно з усім.
— Не хвилюйся, доню. Буде в тебе квартира краща за новобудову.
Свекор сховав ключі в кишеню куртки. Аліна ще трохи постояла в порожній квартирі, потім розвернулась і пішла. Серце билося якось тривожно, ніби попереджало про щось.
Перші місяці Аліна майже не згадувала про квартиру. На роботі був справжній завал — закриття кварталу, аудиторські перевірки, нові клієнти. Додому поверталася пізно, вечеряла мовчки й відразу лягала спати.
Михайло іноді розповідав новини про ремонт.
— Тато каже, демонтаж майже завершений. Тепер комунікації будуть міняти.
— Добре, — відповідала Аліна, не відриваючись від ноутбука.
Але згодом на роботі стало трохи легше. Аліна згадала про квартиру і почала цікавитись деталями. За три місяці вона вже переказала Анатолію Петровичу чималу суму — на демонтаж, матеріали, інструменти.
— Мишко, а можна подивитись, що там робиться? — спитала вона за сніданком.
— Навіщо? — здивувався чоловік. — Тато каже, там зараз страшенний бруд. Краще почекати до чистового оздоблення.
— Але ж уже четвертий місяць іде. За планом мали до осені завершити.
— Аліно, ну ти ж знаєш, у ремонті завжди затримки бувають. Тато старається, не лінується.
Раїса Іванівна регулярно телефонувала і розповідала про прогрес.
— Аліночко, Толя таку красу робить! Плитку італійську замовив, шпалери шовкові. Буде в тебе квартира як у журналі.
— А коли приблизно закінчать? — уточнювала Аліна.
— Та вже скоро, скоро. Толя перфекціоніст, кожну дрібничку доводить до ідеалу.
Настала осінь, а ключі ніхто не повертав. Аліна почала наполягати на зустрічі зі свекром, але Михайло постійно вигадував нові відмовки.
— Тато не любить, коли його контролюють. Ти ж бачиш, який він майстер — будинок у них зразковий.
— Михайле, я просто хочу подивитись. Це моя квартира, я вклала в неї купу грошей.
— Аліно, ну потерпи ще місяць. Скоро все завершиться, тоді й побачиш результат.
Терпіння Аліни вичерпалось у середині осені. Вона вирішила діяти самостійно. У суботу вони їхали з торгового центру. І на перехресті Аліна різко повернула не в бік дому.
— Аліно, ти не туди їдеш! — стривожився Михайло.
— Їду саме туди, куди треба. У свою квартиру.
— Не треба! Тато буде незадоволений! Ти ж домовлялась не заважати!
— Я нікому не заважаю. Просто хочу переконатися, що мої гроші витрачаються за призначенням.
Михайло все більше нервував.
— Аліно, розвернись! Поїхали додому! Поговоримо з татом телефоном!
— Досить мене відмовляти. Уже пів року минуло, а я навіть не бачила, що там відбувається.
Вони піднялися на четвертий поверх. Аліна подзвонила у двері. З-за дверей долинали голоси, музика, дитячий сміх. Двері відчинила незнайома жінка років сорока в домашньому халаті.
— Ви кого шукаєте? — чемно поцікавилась вона.
Аліна розгубилась.
— Вибачте, а де… де Анатолій Петрович?
— Ми його не знаємо. А ви хто?
— Я власниця цієї квартири. А ви?
Жінка насторожилась.
— Як це власниця? Ми вже чотири місяці орендуємо цю квартиру.
Аліна відштовхнула її та зайшла до передпокою. За спиною пролунав голос Михайла:
— Аліно, не треба! Повертайся!
Але Аліна вже зайшла до кімнати. Там за обіднім столом сиділа вся родина. Чоловік, двоє підлітків. Квартира виглядала обжитою. Усюди стояли їхні речі. На стінах — сімейні фотографії. І ніяким ремонтом там і не пахло.
Аліна розвернулась до чоловіка. Обличчя налилось кров’ю, руки тремтіли від обурення.
— Звідки в моїй спальні, на моїй кухні, в моїй квартирі незнайомі люди?
Михайло стояв блідий, опустивши очі.
— Аліно, я поясню…
— Пояснюй!
— Батьки… вони здали квартиру. Вирішили, що так краще. Ремонт відклали.
— А гроші? Мої гроші, які я переказувала на матеріали?
Михайло мовчав.
— Говори!
— Батьки сказали, що витратили на… на підготовку до ремонту.
Аліна звернулась до квартирантів.
— Вибачте за турботу. Ви можете спокійно жити тут далі. Завтра я приїду, оформимо новий договір на моє ім’я.
Родина здивовано переглянулась.
— А з ким ми зараз договір підписали? — спитав чоловік.
— З шахраями, — сухо відповіла Аліна. — Але це моя проблема, не ваша.
Додому поверталися мовчки. Аліна припаркувала машину й помітила знайомі фігури біля під’їзду. Анатолій Петрович і Раїса Іванівна стояли біля дверей і про щось жваво розмовляли.
— Ось і вони, — стиха сказала Аліна.
Піднялися у квартиру всі разом. Раїса Іванівна одразу перейшла в атаку.
— Аліночко, що це було? Навіщо ти нас так осоромила перед квартирантами?
— А навіщо ви обкрадаєте власну невістку? — парирувала Аліна.
— Яке ще крадіжка? — обурився Анатолій Петрович. — Ми ж родина! Квартира стояла пусткою, а тепер прибуток приносить!
— А мої гроші? Які я надсилала на ремонт?
— Ми збиралися потім усе повернути, — почала виправдовуватись свекруха. — Ремонт обов’язково зробимо.
— Коли? Через рік? Через два?
— Аліно, ну не гарячкуй, — втрутився Михайло. — Батьки хотіли як краще.
— Як краще? Для себе! За мій рахунок!
Анатолій Петрович намагався зберігати спокій.
— Доню, ну ми ж не витратили гроші просто так. Вони лежать, накопичуються. Зробимо ремонт ще кращий.
— Де лежать? Покажіть рахунки.
Батьки розгублено переглянулись.
— Та які рахунки, — махнув рукою свекор. — Готівкою тримаємо.
— Значить, витратили. Все витратили.
— Ну не все, — пробурмотіла Раїса Іванівна. — Щось залишилось.
Аліна встала з дивана.
— З мене досить. Усі — геть з мого дому. Михайле, ти теж збирайся. Завтра подаю на розлучення.
— Аліно, ти що? — злякався чоловік. — Ми ж можемо все вирішити!
— Нічого ми не вирішимо. Ви мене обманювали пів року. Крали мої гроші. Використовували мою довіру.
— Та ми ж рідня! — обурилася Раїса Іванівна. — У родині всі одне одному допомагають!
— Допомагають, а не обкрадають.
Батьки Михайла неохоче почали збиратися. На порозі Анатолій Петрович спробував ще раз виправдатись.
— Аліно, ну ти серйозно через гроші руйнуєш сім’ю?
— Сім’ю зруйнували ви. Своїм обманом.
Наступного дня Аліна змінила замки в обох квартирах. Оформила договір з квартирантами на своє ім’я. Подала позов до суду про відшкодування витрат і заяву на розлучення.
Процес тривав кілька місяців. У результаті Анатолій Петрович повернув більшу частину викрадених грошей. Михайло намагався помиритися, але Аліна була непохитна.
Тепер вона знову жила одна у своїй квартирі. Другу здавала. Дохід був непоганий. Принаймні, якась користь від знайомства з родиною чоловіка таки залишилася.
Іноді Раїса Іванівна телефонувала, плакала в слухавку, просила дати синові ще один шанс. Аліна чемно відмовлялася і скидала виклик. Більше вона нікому так легко довіряти не буде.
Не привози своїх дітей до нас на літо