Золотий обруч із дзвінким металевим стуком ковзнув по скляній стільниці, зупинившись біля недопитої чашки. Сергій кинув його з такою відразою, наче це був не символ їхнього життя, а шматок сміття. Очі його блищали холодним тріумфом.
«Мама завжди казала, ти тягнеш мене вниз! — гримнув він, не приховуючи огиди. — Ти ж звичайна продавчиня, а в мене — перспективи! Моя Тамара Павлівна знайшла мені доньку свого шефа, оце – мій рівень! Збирай речі, подаю на розлучення. Мені потрібна статусна дружина, а не сіра миша!»
Анна сиділа навпроти нього в простому домашньому костюмі, волосся туго зібране у пучок. Вона повільно поклала виделку на тарілку, де ще лежала її недоїдена вечеря. Жодна емоція — ані розгубленість, ані образа, ані навіть подив — не торкнулася її обличчя. Вона дивилася на чоловіка з майже науковою цікавістю, ніби вивчала невідомий феномен.
«Статусна дружина, отже», — повторила Анна, не змінюючи тону, лише легенько промокнувши губи серветкою. — «І в чому ж, власне, полягатиме її «статус»? У тому, що вона звикла бездумно марнувати батькові гроші, поки ти носитимеш за нею шопінг-пакети з дорогих бутіків?»
«Вона — людина мого кола!» — Сергій різко смикнув вузол свого дорогого шовкового галстука, того самого, що купив минулого тижня з Анниної кредитки. — «Аліса має дві вищі освіти, вільно спілкується французькою, обертається у вищому суспільстві! А ти? Що ти можеш мені запропонувати, Анно? Історії про те, як сьогодні пробивала акційні макарони? Чи цікаві розповіді про нестачу на складі? Я переріс тебе. Я тепер заступник керівника відділу у великій інвестиційній компанії. Мені за статусом не личить з’являтися на корпоративах з жінкою, яка цілий день стоїть за прилавком!»
«Нагадай-но мені, пане заступнику керівника», — Анна закинула руки на груди, спокійно відкинувшись на спинку стільця. — «Хто саме оплачував твоє дороге навчання на MBA, поки ти три роки ‘шукав себе’? Чия зарплата ‘звичайної продавчині’ покривала іпотеку за ось цю саму квартиру, де ти зараз стоїш, наче скривджений аристократ? Ти ж тоді навіть на співбесіди не ходив, бо вважав, що посади рядових менеджерів принижують твою ‘неймовірну людську гідність’.»
«То був тимчасовий етап!» — Сергій роздратовано відмахнувся, немов від набридливої мухи. Він нервово пройшовся кухнею, засунувши руки в кишені ідеально випрасуваних штанів. — «Кожен успішний чоловік проходить через складний період становлення. Ти просто опинилася поруч у потрібний момент, і все. Але тепер я міцно стою на ногах. Мій потенціал помітило вище керівництво. Тамара Павлівна організувала нам з Алісою вечерю в розкішному ресторані, і ми одразу зрозуміли одне одного. У нас спільні, амбітні цілі. Вона бачить у мені перспективного партнера, а її батько готовий ввести мене до ради директорів будівельного холдингу, щойно ми одружимося. Це зовсім інший рівень життя, Анно. Тобі цього не збагнути.»
«Тобто Тамара Павлівна, звичайний старший бухгалтер у батька Аліси, раптом вирішила засватати єдину спадкоємицю імперії своєму синочку?» — Анна ледь помітно криво посміхнулася, і в цій усмішці прослизнула неприхована, крижана зневага. — «І мультимільйонер ось так просто взяв і погодився віддати свою ‘золоту’, елітну дівчинку за хлопця, який лише місяць тому вислужився до заступника керівника? Яка захоплива, просто казкова історія! І ти, зі своїм ‘видатним аналітичним інтелектом’, справді повірив у цей неймовірний акт благодійності від бізнес-акули?»
«Мій інтелект дозволяє мені бачити можливості, недоступні твоєму вузькому мисленню!» — Сергій гаркнув, спершись обома руками на стільницю, агресивно нависаючи над Анною. — «Ти просто злишся, бо ясно усвідомлюєш свою нікчемність на її фоні. Ти банально заздриш! Тамара Павлівна одразу попереджала мене, що ти почнеш кепкувати, знецінювати мої досягнення і чіплятися за мене обома руками. Але я свій вибір зробив остаточно. Я переїжджаю в апартаменти Аліси у центрі міста. А ти залишайся тут, зі своїми борщами і графіками змін ‘два через два’. Завтра я надішлю кур’єра по решту своїх речей.»
«О, не варто обтяжувати кур’єрську службу», — Анна навіть не здригнулася, спокійно витримуючи важкий, нищівний погляд чоловіка. — «Можеш просто зараз взяти з комори свою шкіряну дорожню валізу і скласти туди всі свої амбіції, свої італійські костюми і свою геніальність. Тільки не забудь, перед тим як піти, покласти на тумбочку ключі від моєї машини. Наскільки я пам’ятаю, статусним нареченим зовсім не личить роз’їжджати на автомобілі, який офіційно оформлений на ‘сіру мишу’ з продуктового магазину.»
Сергій різко стиснув щелепи. Згадка про автомобіль, яким він так пишався перед новими колегами, наче вибила ґрунт з-під його ніг. Він очікував зовсім іншого: сліз, благань, обіцянок змінитись. Його роздуте чоловіче самолюбство прагнуло драматичних прощань, де він буде центром всесвіту. А отримав лише холодний, розважливий перелік майна. Це було зовсім не те, що малювала його уява.
— Ми ж купували цю машину, коли були одружені! — випалив Сергій, аж підвівся з-за столу. — Це наше спільне майно, нажите у шлюбі.
Анна спокійно підвелася зі стільця, підійшла до раковини. Почала методично, без поспіху мити свою тарілку, наче нічого й не сталося. Шум води, що ллється, на мить заповнив кухню, заглушаючи його обурення.
— Помиляєшся, коханий, — її голос був на диво рівним. — Цей автомобіль мені подарував мій батько. За рік до того, як ти зволив зробити мені пропозицію. Папірці лежать у синій течці в кабінеті. Можеш перевірити, якщо твоя геніальна пам’ять не тримає такі дрібні юридичні деталі.
Вона вимкнула воду, повернулась до нього.
— Тож до своєї Аліси ти сьогодні поїдеш на таксі. Сподіваюсь, у тебе вистачить грошей на бізнес-клас? Чи, може, мамі доведеться швиденько перекинути тобі кілька тисяч на картку, щоб підтримати статусний імідж?
Обличчя Сергія миттєво залило багрянцем. Його доглянута зовнішність, яку він так старанно плекав як еталон чоловічої привабливості, зараз здавалася просто смішною від безсилої люті. Він похапцем витягнув із кишені телефон і почав швидко щось друкувати, намагаючись усім своїм виглядом показати повну зневагу.
Анна повільно витерла руки сухим вафельним рушником.
— Мамі доповідаєш про успішну операцію зі звільнення? — поцікавилася вона, наче між іншим.
— Я пишу Алісі, — гаркнув Сергій, хоча Анна прекрасно бачила на відблиску темного вікна на яскравому екрані телефону контакт «Матуся». — Вона на мене чекає. А мама, між іншим, скоро приїде сюди особисто, щоб допомогти мені з речами. Вона не хоче, щоб ти зі злості попсувала мої документи чи дорогий брендовий одяг.
— Чудово, — Анна кинула рушник на гачок і рушила до виходу з кухні. — Мені якраз є що обговорити з Тамарою Павлівною. Особливо, якщо ми вже заговорили про перспективи та статус.
Саме в цей момент почувся гучний голос із вітальні, а потім брязкіт ключа у замку.
— Сергійку, мій хлопчику, ти обережно склав свої італійські сорочки? Тільки не смій довіряти їй пакування дорогих тканин, у неї ж руки звикли винятково до грубої роботи й дешевої синтетики! — це вже Тамара Павлівна, мати Сергія, давала настанови, ще не знявши пальто.
Її цокання каблуків по паркету супроводжувало впевнену, розмашисту ходу. Вона увійшла до вітальні, наче повноправна господиня цієї драми. Від неї тягнувся густий, аж задушливий шлейф важких вечірніх парфумів, абсолютно недоречних ні для часу доби, ні для приводу візиту. На ній був строгий бордовий костюм, а на шиї хизувалося масивне золоте кольє — відверта спроба показати свою приналежність до вищого світу.
Анна сиділа у глибокому шкіряному кріслі, закинувши ногу на ногу. Спостерігала за Сергієм, який метушливо запихав свої брендові речі у відділення величезної валізи, з абсолютно незворушним обличчям. Поява свекрухи не змусила її навіть поворухнутися.
— Добрий вечір, Тамаро Павлівно, — спокійно привіталася невістка. — Ви якраз вчасно. Ваш син має серйозні проблеми з пакуванням. Ніяк не може вмістити в одну валізу все те, що я купувала йому останні п’ять років.
Тамара Павлівна гидливо зморщила свій напудрений ніс. Окинула Анну зверхнім, оцінюючим поглядом з голови до ніг. Наче сканувала.
— Залиш свій отруйний сарказм для своїх колежанок за прилавком, Анно, — зарозуміло процідила свекруха, крокуючи в центр кімнати, щоб стати поряд із сином. — Мій хлопчик йде у зовсім іншу реальність. Там твого дешевого гумору ніхто не оцінить. Аліса — дівчина з чудовою родини, з блискучою освітою та манерами справжньої леді. Вона не рахує копійки до зарплати і не дорікає чоловікові за шматок хліба. Вона надихає! А ти все життя тягнула мого сина на свій примітивний рівень.
— Надихає, значить, — Анна повільно провела вказівним пальцем по підлокітнику крісла. Її погляд був зосереджений на неї. — І на що ж вона його так сильно надихає? На те, щоб він використав мою кредитну картку для купівлі букета з трьохсот троянд на їхнє перше побачення? Чи, може, на таємні поїздки до заміського спа-комплексу за мій рахунок?
Вона поглянула на Сергія, який завмер над валізою.
— Сергію, ти забув розповісти мамі, що банківські сповіщення досі приходять на мій номер?
Сергій, який щойно запихав у валізу пару лакованих туфель, різко випростався. Його обличчя вкрилося негарними червоними плямами, шия напружилася до болю.
— Це були представницькі витрати! — випалив чоловік, уникаючи погляду Анни. Його слова звучали як жалюгідне виправдання. — У колах, де обертається Аліса та її батько, не прийнято економити на дрібницях. Ти ж сама завжди казала, що мені треба налагоджувати корисні зв’язки. От я їх і налагодив. Мої інвестиції обов’язково окупляться. Завтра ж я закрию цей смішний борг по кредитці з першого авансу на новій посаді.
— Твої інвестиції, Сергію, усе життя оберталися навколо одного-єдиного капіталу — мого безмежного терпіння, — спокійно відповіла Анна, перевівши погляд на свекруху. Тамара Павлівна сиділа з переможною посмішкою, явно пишаючись спритністю свого сина. — Ви так майстерно міркуєте про «примітивний рівень», Тамаро Павлівно. Але саме на цей «примітив» ви опустилися три роки тому, коли терміново потребували чимало грошей на недешеве лікування зубів.
Я досі пам’ятаю, як ви сиділи на цій самій кухні, клялися, що повернете все до копійки. Але ні боргу, ні хоча б слова подяки я так і не дочекалася. Зате зараз бачу ваші блискучі імпланти, якими ви з такою впевненістю пережовуєте мій шлюб.
Тамара Павлівна скрикнула від обурення, схопившись за масивне намисто на шиї. Її обличчя, що ще мить тому було благодушним, раптом викривилося в хижу гримасу.
— Та як у тебе повертається язик лічити ці копійки?! — заверещала свекруха, голос її ставав дедалі пронизливішим. — Ми ж тебе у свою родину прийняли! Мій Сергій, чоловік з видатним розумом, витратив на тебе свою молодість! Він міг би з самого початку знайти собі гідну пару, але ж пожалів тебе! Ти мала б на руках його носити за те, що він вивів тебе в люди! Ти — звичайна обслуга, Анно! Продавчиня! А він — заступник керівника інвестиційного відділу!
— Мама абсолютно права, — Сергій різко затягнув блискавку на валізі й переможно схрестив руки на грудях. — Ти просто застигла на місці. Щодня обслуговуєш вередливих покупців, розкладаєш чужі речі по пакетах і посміхаєшся за інструкцією. А я… я керую фінансовими потоками. Аліса ж володіє власною галереєю сучасного мистецтва. Ми з нею обговорюємо нові виставки в Лондоні та котирування акцій на азійських ринках. А про що мені з тобою говорити? Про чергові надходження демісезонних курток на ваш убогий склад?
Анна тихенько засміялася. У тому сміху не було й краплі веселощів. Він пролунав сухо, коротко і був неймовірно принизливим для тих, хто стояв перед нею. Вона витончено підвелася з крісла, поправила ідеально відпрасовану складку на своїх штанах і повільно зробила кілька кроків назустріч чоловікові та свекрусі.
— Ви обоє живете в дивовижному, але вигаданому світі, — голос Анни опустився, набуваючи сталевих, лячних ноток. — Ви, Тамаро Павлівно, працюєте звичайним бухгалтером у будівельній фірмі батька Аліси. Просто найманий працівник, який бачить великі гроші лише у вигляді цифр на моніторі. А ти, Сергію, отримав свою смішну посаду заступника рівно в той день, коли мама підклала тебе під доньку свого начальника.
— Замовкни! — виплюнув Сергій, агресивно крокуючи вперед. — Моя посада — це результат моїх компетенцій і блискучого резюме! Батько Аліси особисто проводив зі мною співбесіду і відзначив мій високий рівень підготовки!
— Твій рівень підготовки, Сергію, закінчується на вмінні гарно зав’язувати краватку, — Анна зупинилася за метр від них, дивлячись на чоловіка з неприхованим презирством. — І найсмішніше в цій ситуації те, що ви обоє щиро вірите в цю казку про елітну наречену. Ви справді думаєте, що я просто стою за касою в якомусь безіменному магазинчику. Ви настільки зациклені на своїй уявній величі, що за п’ять років навіть не спромоглися поцікавитися, чим саме займається ваша «сіра мишка».
Тамара Павлівна зневажливо фиркнула, поправляючи лацкани свого бордового жакета.
— Нас абсолютно не цікавлять подробиці твоєї жалюгідної кар’єри у торгівлі, — відчеканила свекруха. — Нам цікаво лише одне: щоб ти зараз же відійшла вбік і не заважала моєму синові розпочати нове, розкішне життя з жінкою його кола.
— О, я й не збираюся вам заважати, — Анна всміхнулася, і від цієї посмішки у Сергія по спині пробіг неприємний, холодний озноб. — Навпаки, я хочу вам допомогти. Хочу розповісти кілька дуже цікавих фактів про те саме розкішне життя, куди ви так стрімко пакуєте валізи. Адже бутик преміум-класу, яким я керую, обслуговує саме те коло людей, куди ви так відчайдушно намагаєтеся пробратися. І Аліса, ваша витончена власниця галереї, є моєю постійною клієнткою. Точніше, була, поки їй не закрили кредитну лінію через колосальні борги.
— Чергова жалюгідна брехня невдахи, що намагається хоч якось зберегти обличчя перед неминучим крахом! — зневажливо виплюнула Тамара Павлівна, нервово поправляючи золоту застібку свого масивного намиста. — Яка ще кредитна лінія? Аліса — власниця успішного арт-бізнесу, вона одягається в Мілані та Парижі, а не у твоєму сумнівному районному магазинчику. Ти просто на ходу вигадуєш цей бруд, аби принизити мого сина та знецінити його блискучу партію!
— Ваш син здешевив себе сам, Тамаро Павлівно. У той момент, коли вирішив, що його «геніальність» важить більше за здоровий глузд, — Анна неспішно підійшла до кухонного острова, обперлася об стільницю. Вона дивилася на свекруху та Сергія з таким холодним спокоєм, що ті, здавалося, відчували мороз навіть через теплу атмосферу кухні. — Галерея вашої витонченої аристократки? Це глибоко збиткове підвальне приміщення, яке її батько вже пів року погрожує закрити через цілковиту відсутність відвідувачів.
А щодо Мілана… Місяць тому ваша Аліса влаштувала справжній цирк у нашому преміум-бутику. Її платинова картка тричі відмовлялася працювати в терміналі. Її батько, до речі, заблокував абсолютно всі її рахунки після того, як вона спустила в підпільному казино суму, що дорівнює ринковій вартості вашої, Тамаро Павлівно, трикімнатної квартири.
Сергій застиг. Його рука, яка тільки-но тягнулася до блискавки розкритої валізи, безсило впала вздовж тулуба. Він повільно перевів погляд: від почервонілого обличчя матері до абсолютно незворушного обличчя дружини. На його доглянутому обличчі, ще хвилину тому осяяному зверхністю, проступала маска відвертої розгубленості.
— Це маячня, — Сергій ледве видавив ці слова, але в його голосі вже не було тієї колишньої бетонної впевненості. Слова звучали непереконливо, ніби він сам собі не вірив. — У нас із нею спільні плани. Її батько особисто тиснув мені руку після вечері, він сам сказав, що бачить у мені величезний потенціал для керування ключовими активами його будівельної компанії.
— Він бачить у тобі ідеального, безхребетного дурня, Сергію, — Анна вимовляла кожне слово чітко і жорстко, ніби відкарбовувала його в повітрі. — Мультимільйонери не віддають своїх єдиних дочок рядовим менеджерам середньої ланки за гарні очі й вміння носити чужі краватки. Репутація Аліси настільки зіпсована, що в їхньому вузькому колі з нею ніхто не хоче мати серйозних справ.
Її татусеві терміново знадобився ручний, слухняний йолоп, який офіційно рахуватиметься чоловіком, супроводжуватиме це розпещене непорозуміння на світських раутах і покірно закриватиме очі на її залежності. А найголовніше — на цього амбітного йолопа можна буде легко повісити пару будівельних фірм-одноденок із мільйонними боргами. Твоя посада заступника — це просто наживка для марнославства. Тебе готують на роль козла відпущення, який сяде замість справжніх власників.
Тамара Павлівна різко зробила крок уперед, затуляючи собою сина, наче хижа птиця, що захищає свою здобич. Її добропорядне обличчя вкрилося нерівними червоними плямами люті, дихання стало гучним і переривчастим.
— Не слухай цю заздрісницю, мій хлопчику! — владно наказала свекруха, впиваючись чіпкими пальцями з бордовим манікюром у рукав дорогого піджака Сергія. — Вона ж спеціально ллє цю отруту тобі у вуха, щоб ти залишився тут гнити! Мій начальник — порядна й впливова людина! Він особисто вивчив твоє резюме, він сам підійшов до мене і сказав, що йому потрібен саме такий надійний зять!
— Надійний зять чи надійна стаття Кримінального кодексу для прикриття масштабних фінансових махінацій? — Анна сухо посміхнулася, уважно спостерігаючи за реакцією свекрухи. — І скільки саме коштував ваш син, Тамаро Павлівно? Яку конкретно ціну призначив ваш поважний бос за те, щоб ви добровільно привели до нього на заклання власну дитину?
— Закрий свій брудний рот негайно! — пронизливо вигукнула Тамара Павлівна, але її очі зрадницьки забігали в сторони, уникаючи прямого погляду сина. — Я все життя поклала на те, щоб витягнути його нагору, у гідне суспільство!
— А мені здається, ви дбаєте виключно про свою особисту вигоду та нову премію, — Анна безжально продовжувала розбирати брехню свекрухи по кісточках. Вона майже насолоджувалася тим, як стрімко руйнується їхній жалюгідний, погано зрежисований спектакль. — Ви ж минулого тижня дуже голосно хвалилися Сергію по телефону, що вас переводять на посаду головного бухгалтера всього холдингу. Який неймовірний збіг, чи не так? Спочатку ви підлаштовуєте сину випадкову зустріч із проблемною дочкою боса, потім Сергій раптово отримує підвищення, про яке навіть мріяти не міг, а слідом і ви стрибаєте в крісло головбуха з окладом, що перевищує ваш попередній утричі. Ви просто вигідно продали його, Тамаро Павлівно. Обміняли його майбутнє життя на новий запис у своїй трудовій книжці та кабінет із панорамними вікнами.
Сергій повільно, ніби під гіпнозом, повернув голову до матері. Ідеально вибудувана картинка його особистого успіху почала кришитися прямо на очах, оголюючи іржаву, гнилу арматуру чужих корпоративних інтриг.
— Мамо, — голос Сергія прозвучав глухо й уривчасто, майже шепотом. — Це правда? Тебе вже призначили головним бухгалтером холдингу? Ти ж мені казала, що тільки подала своє резюме на розгляд.
Тамара Павлівна одразу кинулася в наступ, намагаючись повернути втрачені позиції.
«Сергію, ну це ж зовсім різні речі! Моє підвищення — це результат стількох років старанної праці, а не якась там інтрига! При чому тут взагалі Аліса? Твій керівник просто цінує професіоналів», — голос її пролунав надто натягнуто, а крива посмішка на губах більше нагадувала злу гримасу.
«По достоїнству», — глухо повторив Сергій, відступаючи від матері на крок. Він поглянув на її руку, що ще міцно тримала його піджак, і в його очах спалахнув неприхований сумнів.
«Виходить, власник величезної будівельної імперії особисто шукав собі зятя, підбираючи його серед звичайних бухгалтерів? А потім так щедро підвищив нас обох в один місяць? І це сталося саме тоді, коли його донька, за словами Анни, залишилася зовсім без грошей?» Кожне слово здавалося важким, ніби цеглина, що падала з ідеально вибудуваної стіни його ілюзій.
«Та ця базарна баба все вигадала! Від першого до останнього слова!» — Тамара Павлівна зірвалася на відчайдушний, верескливий крик. Вона панічно намагалася відновити контроль, який вислизав крізь пальці.
«Вона просто брехлива невдаха! Не смій, чуєш, не смій сумніватися у рідній матері! Я ж тобі сама дала золотий квиток у те вище товариство, про яке ти так марив!»
«Вище товариство? Де я буду просто зручною ширмою для безталанної розбещеної мажорки? Стану підставною особою для відмивання брудних грошей твого боса?» — Сергій жорстко, майже з відразою, скинув руку матері зі свого плеча.
В його звужених очах спалахнув неконтрольований, темний гнів. Ілюзія власної геніальності, так ретельно виплекана роками, зараз була розтоптана не «сірою мишкою»-дружиною, а жорстокими, беззаперечними фактами. Усі шматочки головоломки склалися в єдину, огидну й цинічну картину. Анна стояла осторонь, абсолютно спокійна, з ледь помітною усмішкою на губах. Їй більше не потрібно було нічого пояснювати чи доводити. Вона просто підпалила сірник і кинула його в калюжу бензину, яку ці двоє так старанно розливали навколо себе. Полум’я конфлікту спалахнуло миттєво, поглинаючи тих, хто вважав себе всесильними вершителями чужих доль.
«Ти справді продала мене своєму босу? Як безкоштовний додаток до його проблемної доньки?» — Сергій повільно, з наростаючою огидою, підступав до матері.
«Вирішила вислужитися перед керівництвом за будь-яку ціну? Використала мене, як якийсь шматок м’яса на базарі, щоб отримати омріяну посаду головбуха? Кабінет з панорамними вікнами? Ти виторгувала собі місце під сонцем за рахунок мого життя?»
Тамара Павлівна здригнулася, інстинктивно притискаючи до грудей свою дорогу, але явно несправжню сумку. Її обличчя, яке ще мить тому випромінювало залізобетонну впевненість у власній правоті, тепер скривилося від неконтрольованої, отруйної люті. Маска витонченої пані з «вищого світу» миттєво злетіла, оголивши справжню суть жадібної, звичайної кар’єристки, спійманої на гарячому.
«А ти що, щиро вірив, що твоє підвищення — це плід твоїх феноменальних талантів?!» — прошипіла свекруха, переходячи в безжальний, відкритий наступ. Її обличчя загострилося, перетворившись на хижу гримасу, а шия покрилася багровими плямами від нестримної люті.
«Кому ти взагалі потрібен у цій серйозній корпоративній структурі зі своїми порожніми амбіціями, нікчемо?! Твоя стеля — перекладати папки в душному офісі за мізерні гроші! Це Я роками випрошувала для тебе «престижні» посади, принижувалася перед потрібними людьми, щоб ти хоча б зовні виглядав успішним чоловіком! Ти ж двох слів не міг зв’язати на нормальній нараді!»
Сергій застиг, наче з розмаху врізався в невидиму стіну. Його бездоганно укладене волосся розтріпалося, шовкова краватка сповзла набік. Він стояв розгублений, якийсь жалюгідний, і в той момент геть не схожий на того «успішного» чоловіка, яким так пишався.
«Ти зараз називаєш мене нікчемою? Мене? Свого єдиного сина?!» — процідив він крізь зуби, стискаючи кулаки так, що аж побіліли кісточки.
«Я ж гарував, як проклятий, на тих тренінгах! Я вибудовував стратегії! Готувався до серйозної керівної посади! А ти просто взяла і злила всю мою кар’єру в каналізацію, підсунувши мене дівці з величезними картковими боргами! Ти зламала мені майбутнє заради своїх жалюгідних бонусів!»
«Та твоє розкішне життя весь час оплачувала ось ця базарна касирка!» — Тамара Павлівна презирливо тицьнула викривленим пальцем із бордовим манікюром у бік Анни.
«Ти сам по собі — абсолютний нуль! Пустушка в італійському костюмі, купленому на чужі гроші! Батько Аліси шукав податливого дурня, на якого можна було б повісити весь корпоративний непотріб. І ти ідеально підійшов на цю роль! Ти настільки безпросвітно тупий і самозакоханий, що навіть не потрудився перевірити елементарну інформацію про цю дівчину! Ти повівся на гарну картинку та фальшиві посмішки, як остання дешевка на трасі!»
Анна стояла біля кухонного острова, розслаблено схрестивши руки. На її обличчі не було й тіні емоцій, коли вона спостерігала за цією огидною виставою. Зовсім недавно рідні їй люди рвали одне одного на шматки з такою дикою люттю, що це викликало в неї лише відсторонену огиду. Жодного жалю, жодної спроби втрутитися в цю словесну бійку. Лише холодний, тверезий розрахунок і повне розуміння: обоє учасників цього скандалу отримували саме те, на що заслужили своєю зарозумілістю.
— Це я, значить, дешевка? — Сергій знервовано посміхнувся, і в тому кривому усміху прозвучав справжній відчай. — А ти тоді ким себе вважаєш у цій блискучій афері? Жадібна інтриганка, готова рідним сином торгувати оптом і вроздріб? Це ж ти сама мені під ноги кидалася, в істериці розписуючи всі ті принади цієї Аліси! Це ж ти днями й ночами вбивала мені в голову думку кинути дружину, яка сама витягла нас обох із такої фінансової трясовини! Та ти мерзенна, продажна ганчірка, яка подавиться своєю новою посадою головбуха на першій же перевірці!
— Стули свою смердючу пащу, цуценя! — пронизливо верескнула Тамара Павлівна, і слина бризнула з її рота від переповненої ненависті. — Якби не мій гострий розум і хватка, ти б до кінця своїх жалюгідних днів на маршрутці гасав і дрібні гроші стріляв на обіди в дешевих генделиках! Ти — пусте місце без мого особистого заступництва! Я просто зараз подзвоню керівнику і скажу, що ти — профнепридатний шматок болота! Вилетиш із холдингу із чорною міткою вже завтра зранку!
— Я сам піду! І злию всю вашу клієнтську базу нашим головним конкурентам! — заревів Сергій, остаточно втрачаючи людський вигляд. — Я вщент розтрощу твою репутацію на ринку! Ви полетите в таку фінансову прірву разом із вашим хваленим керівництвом! Підеш жебракувати по сміттєзвалищах у своїх бордових костюмах!
Анна повільно відірвалася від стільниці, на якій досі спиралася, і зробила крок уперед. Її голос пролунав рівно, жорстко і напрочуд чітко, розрізаючи істеричні крики матері й сина, мов хірургічний скальпель.
— Які ж грандіозні, аж дух перехоплює, перспективи відкрилися перед вашою родиною за один лише вечір, — промовила вона, обводячи зневажливим поглядом двох людей, чиї обличчя стали багряними від люті. — Амбітний заступник керівника, що готовий зливати бази конкурентам, і новоспечений головний бухгалтер, яка, виходить, торгує власним сином заради теплого місця. Ваші так звані «елітні вершини» виявилися звичайною вигрібною ямою. Сергію, твоя валіза стоїть посеред кімнати. Ти так прагнув піти сьогодні до статусної жінки — то йди. От тільки Аліса зараз перебуває в закритому реабілітаційному центрі. Її туди вчора поспішно влаштував люблячий батько після чергового передозування. Тож розкішні апартаменти в центрі поки що порожні. Тамаро Павлівно, вам теж давно час на вихід. Вам ще треба встигнути придумати якусь переконливу байку для шефа про те, чому ваш такий «керований» хлопчик раптом зірвався з гачка.
Сергій і Тамара Павлівна застигли на місці, важко й загнано дихаючи. Вони стояли посеред чужої, але такої звичної квартири, оточені розкиданими брендовими речами, розтоптаними амбіціями і концентрованою взаємною ненавистю. Ніхто з них навіть не рушили до вхідних дверей. Ніхто й не спробував удати вражену гордість чи гідно піти. Вони просто завмерли в епіцентрі цього отруйного болота, усвідомлюючи: їхнє вигадане, розкішне життя назавжди скінчилося. Воно поступилося місцем огидній реальності, в якій обоє виявилися цілковитими банкрутами без майбутнього. Анна відвернулася від них і спокійним кроком попрямувала до спальні, залишивши їх гризти одне одного в цій смердючій ямі до переможного кінця…
— Ми вирішили продати свою дачу, тому що ви нас із Дашею дістали, — висловив син