— Знаєш, мамо, святкуй свій день народження без нас

Григорій Марков уже збирався додому, але в найневдаліший момент у нього задзвонив телефон. Він глянув на екран — телефонувала мати.

«Доведеться відповісти, — невдоволено подумав Григорій, — бо ж дзвонитиме доти, поки слухавку не візьму».

— Так, мамо, давай пізніше передзвоню, бо я зараз на заводський автобус запізнюся, доведеться пішки до зупинки йти, — сказав Григорій.

— Авжеж, як не подзвоню — все невчасно. Я лише хотіла нагадати, що в мене в неділю день народження. Не ювілей, звісно, але все ж таки, — сказала мати.

— Я пам’ятаю, мамо. Ми з Тамарою вже й подарунок купили.

— Подарунок — це добре. А ти пришли-но мені Тамарку в суботу десь на десяту ранку. Хай допоможе мені, бо сама не впораюсь.

— А що їй сказати? В чому допомога? — перепитав Григорій.

— Я в п’ятницю холодець зварю, зранку в суботу буду його розбирати. А вона тим часом хай прибере квартиру. Потрібно підлогу вимити, сантехніку почистити — чужі люди прийдуть, не можна лицем в багнюку впасти. Пропилососить, штори попрасує й повісить. І ще треба люстру вимити.

— Та люстра ж у вас високо висить. Ти б краще Віталика попросила, — зауважив Григорій.

— Я його питала, але він у суботу буде з Сашком сидіти, поки Міла в перукарню піде. Нічого, Тамарка — здорова дівка, стане на драбину й дотягнеться. А як прибереться, допоможе готувати. Деякі салати наріжемо, яким треба настоятись, м’ясо відіб’ємо. Одне слово, роботи багато. А в неділю хай прийде на дев’яту — доробить усе. Мені ж треба буде відпочити та на себе час мати, щоб гостей як слід зустріти.

— Мамо, а кого ви запросили?

— Всього буде чотирнадцять: ми з батьком, Міла з Віталіком, вас двоє й ще чотири пари — мої колеги з чоловіками й дружинами, — відповіла мати.

Григорій не став одразу казати дружині про прохання матері, бо розумів — Тамару це не втішить. А він хотів спокійно повечеряти.

Він почав розмову, коли дружина вже помила посуд після вечері й сіла перед телевізором із в’язанням.

— Тамаро, мама дзвонила, просила, щоб ти в суботу прийшла до неї на десяту — прибрати й допомогти з приготуванням.

— Цікаво, а чого це я маю прибирати в чужій квартирі? У мене взагалі-то плани на суботу — я збиралася з мамою по магазинах пройтись, — обурилася Тамара.

— Тома, але мама сама не встигне й підлогу помити, і сантехніку, і на чотирнадцять осіб наготувати, — і Григорій перелічив увесь фронт робіт, який визначила для неї свекруха.

— Марков, ти зовсім дурний чи тільки наполовину? Коли твоя мама все це розповідала, ти не нагадав їй, що я на шостому місяці вагітності? Я у себе вдома підлогу в три етапи мию, а вона хоче, щоб я в неї, як білка, по драбинах стрибала.

— Не знаю, Тамаро, але ж не можна зовсім не допомогти мамі, — обережно сказав Григорій.

— Гриша, а чому Лідія Петрівна не покликала на допомогу свою доньку — старшу сестру твою — або зятя Віталика? — спитала Тамара.

— Так Міла в суботу записана в перукарню, а Віталик сидітиме з дитиною, — відповів Григорій.

— Яке щастя! Міла прийде на свято вся гарна, а я маю бути зморена після чужої ванної кімнати й дводенного стояння біля плити. Щоразу дивуюсь простоті твоєї мами. Коротше, можеш передати Лідії Петрівні, щоб особливо на мене не розраховувала.

– А тобі зручно буде після цього сісти за святковий стіл? – обурився Григорій.

– А я можу й не приходити, до речі. Мене на день народження ще ніхто не запрошував — хіба що як обслуговчий персонал. І взагалі, Гришо, ти пам’ятаєш, як Міла була вагітна — твоя мама майже щодня до них бігала: і прибирала, і готувала. Віталік тоді ледве не з глузду з’їхав — погрожував, що замки поміняє. Тобто улюбленій донечці Мілочці не можна було й пальцем поворухнути, а Тамарку шкодувати не треба? Побачиш, вона й до нашого сина так само ставитиметься.

Тамара розуміла, що повністю відмовити свекрусі навряд вдасться. Але вона вирішила обмежитися приготуванням салатів і гарячого — свекруха досі так і не навчилася смачно готувати м’ясо. А от про прибирання навіть мови бути не могло.

Наступного дня в Тамари був черговий візит у жіночу консультацію. Після огляду лікар залишилася незадоволеною:

– Що ж ви себе не бережете? Тиск підвищений, тонус, аналізи — не дуже. Так не піде. Давайте-но на пару тижнів у стаціонар. І вітаміни прокапаємо, і поспостерігаємо, й трохи відпочинете — на такому терміні вже важко працювати. Ось вам направлення. Завтра на дев’яту ранку в приймальне відділення.

– Валентино Іванівно, завтра ж п’ятниця. Можна я в понеділок ляжу? У свекрухи в неділю день народження, вона просила допомогти, – сказала Тамара.

– Ні, обов’язково завтра. У вашому стані взагалі краще уникати гучних компаній. І ніякої «допомоги». Зараз усі мають допомагати вам.

Коли ввечері чоловік повернувся з роботи, Тамара розповіла йому, що завтра лягає в лікарню на збереження.

– Значить, мамі ти не зможеш допомогти? – спитав Григорій.

– Гриша, твоїй мамі не дев’яносто три та навіть не вісімдесят три — їй усього лише п’ятдесят три. Вона не стара й не хвора жінка. Це по-перше. А по-друге — навіщо вона поназивала стільки гостей, якщо розуміла, що сама не впорається? Ми ж пропонували їй відзначити день народження в кафе. Так, дорожче, зате без цього двотижневого марафону. Прийшли, посиділи, поспілкувалися, потанцювали — і розійшлися задоволені. Як завжди: спочатку самі створюємо собі труднощі, а потім героїчно їх долаємо. Але дехто воліє це робити коштом інших.

Зранку Григорій на таксі відвіз Тамару до лікарні, а сам поїхав на роботу. Увечері йому знову зателефонувала мати:

– Гриша, ти не забув? Рівно о десятій Томка має бути в мене. І хай навіть не будує ніяких планів — роботи багато, до вечора, боюсь, не впораємось.

– Мамо, Тамара не зможе прийти — я її сьогодні зранку в лікарню відвіз, – відповів син.

– В яку ще лікарню? У пологовий? Та їй ще три з половиною місяці до пологів! – вигукнула Лідія Петрівна.

– Сказали — на збереження.

– Це вона навмисно, щоб мені не допомагати! Що ж мені тепер робити? Тоді приходь ти, готувати не вмієш — то хоч прибереш!

– Не вийде, я завтра чергую з восьмої ранку до восьмої вечора. Тож доведеться просити Мілу — вона ж не цілий день у перукарні буде, – сказав Григорій.

– Ти розумієш, що говориш? Мілочка повернеться з салону з зачіскою, з манікюром — і я маю змусити її туалет мити? – обурилася мати.

– А моя вагітна дружина, значить, може й унітаз почистити, і люстру помити, і чотири миски салату нарізати? – образився Григорій. – Знаєш, мамо, святкуй свій день народження без нас. А я в неділю краще Тамару в лікарні навідаю.