Юлія сиділа за комп’ютером і перевіряла документацію, коли хтось подзвонив у двері. Вона неохоче відволіклася від звіту свого співробітника і подивилася на годинник. Минала сьома година вечора. Її чоловік Дмитро поїхав до матері в інший район і мав повернутися лише через кілька годин. Жінці довелося залишити роботу через несподіваного гостя. Відчинивши двері, вона побачила перед собою красиву, довгоногу рудоволосу дівчину років двадцяти.
— Добрий вечір, Юліє, — несміливо промовила дівчина, з цікавістю розглядаючи господиню квартири.
— Добрий, — здивовано відповіла Юлія, намагаючись зрозуміти, хто ця незнайомка й навіщо прийшла. — Вибачте, ми знайомі?
— Мене звати Валерія. Я… Як би це сказати м’якше? Але ж я прийшла до вас поговорити відверто, тож скажу прямо. Я — кохана жінка вашого чоловіка.
— Що? — розгублено перепитала Юлія. — Це такий жарт? Ви блогерка й знімаєте пранк? Це Дмитро вирішив пожартувати й усе це влаштував?
— Я цілком серйозно. Чому ви мені не вірите? Я не блогерка й тут немає прихованих камер. Ми з вашим чоловіком зустрічаємося вже понад три місяці. Скажу вам більше — я вагітна від нього. Скоро в нас буде дитина. Будь ласка, дозвольте мені зайти. Мені є що сказати.
— Не дозволю. Це ще не все? Невже є ще щось, що я маю знати?
Юлія відчайдушно намагалася тримати себе в руках, хоча це було надзвичайно важко. Серце лютувало в грудях, пульс стукав у скронях. Вона приголомшено дивилася на красиву зеленооку дівчину, яка була молодшою від неї рівно на двадцять років.
Вона стверджувала, що чекає дитину від її чоловіка. Юлія була шокована. До того дня вона була цілковито впевнена у своєму чоловікові й уявити не могла, що Дмитро здатен на таке. За десять років шлюбу вона жодного разу не засумнівалася в його вірності, тож усе, що відбувалося, здавалося їй кошмарним сном.
— Вашому спокою можна тільки позаздрити, — сказала Валерія й злорадно посміхнулась. — Знаєте, мені набридло ховати наші стосунки. Скоро в нас буде дитина, і я хочу, щоб ми з Дімою відкрито любили одне одного й були разом. Я хочу мати з ним сім’ю. Дмитро ніколи вам не скаже те, що щойно сказала я. Йому вас шкода через вашу страшну хворобу. Він розповідав, що вже давно не має до вас жодних романтичних почуттів, що ви багато років спите в різних кімнатах. Навіщо ви мучите його й себе? Відпустіть його й дайте йому шанс бути щасливим. Можливо, і ви колись зустрінете своє щастя, хоча… Ви ж смертельно хворі. Тим паче відпустіть. Адже все одно скоро помрете. Навіщо утримувати чоловіка жалем?
Юлія остовпіла, дивлячись на коханку свого чоловіка. Вона була настільки приголомшена, що не могла говорити. Лише з величезним зусиллям вдалося промовити тремтячим голосом:
— Тиждень тому мені виповнилося сорок. Ви дивитеся на мене, як на стару? Дозвольте поцікавитись, про яку страшну хворобу йдеться? Якщо не зраджує пам’ять, я ні на що не хворію. Ніяких проблем зі здоров’ям у мене, слава Богу, немає. Про що ви говорите? Ви взагалі при тямі, дівчино?
— Але Діма сказав, що у вас смертельна хвороба, яку виявили пів року тому. Ви лікуєтесь у дорогих клініках, приймаєте рідкісні препарати, що поки допомагають боротися з хворобою.
— Цікаво! — гірко посміхнулася Юлія. — Сьогодні ви стільки нового про мене розповіли, що мені самій стало цікаво — хто ж я така? Що ще вам наговорив мій чоловік? Знаєте, дівчино, я ніколи нікого не тримаю силоміць біля себе. Це не про мене. Якщо хтось хоче піти з мого життя — він просто йде. І здається, я починаю все розуміти…
У цей момент з ліфта вийшов Дмитро, який повернувся додому на кілька годин раніше. Він остовпів, побачивши на сходовому майданчику свою дружину та коханку. Обидві жінки одночасно подивилися на нього.
— А до мене завітала дуже цікава гостя! — вигукнула Юля. — Але, думаю, ми вже все з нею обговорили. Чаєм з тортиком пригощати не буду. У тебе, чоловіче, виявляється, багата уява! Нічого собі! З мене зробив смертельно хвору!
— Юлю, я зараз усе поясню… Будь ласка, зайдемо у квартиру і спокійно поговоримо, — пробурмотів Дмитро переляканим голосом і намагався взяти дружину за руку, але та відштовхнула його від себе.
— Мені нічого не треба пояснювати. Навіщо тобі так напружуватись! Мені вже все абсолютно ясно. Валеріє — так вас звати? Точно. Не хвилюйтеся, будь ласка. Забирайте Діму, на здоров’я. Я ще й допоможу йому речі зібрати.
— Я рада, що ви визнали свою поразку, — задоволеним тоном відповіла дівчина й зловтішно усміхнулася. — А навіщо Дімі збирати речі? Це ж його квартира! Вам слід зібрати свої речі й піти, бо ми з Дімою тепер будемо жити тут разом. А скоро нас буде троє!
Юля, почувши це, голосно засміялася. Вона в ту мить зрозуміла все. Жінка зайшла до спальні й винесла звідти документи на квартиру, які з величезним задоволенням продемонструвала Валерії.
— Читати вмієте, коханко мого чоловіка? — запитала Юля поблажливим тоном. — Бачите, що тут написано? Хто є власником квартири? Вона була придбана мною ще до нашого з Дмитром шлюбу, і він жодного відношення до неї не має. У вашого коханого немає власного житла, мушу вас засмутити. Є тільки невеличка вбита «однушка» на околиці міста, що належить його матері. Колись, після смерті моєї свекрухи, ця «однушка» дістанеться Дімі, тож не все так погано.
— Діма, це правда? Ти мене обманув? — приголомшено подивилася Валерія на ошелешеного чоловіка. — Тобто в тебе немає квартири? Ну добре. Зате в Діми є своя торгівельна фірма і дорога тачка. Без житла точно не залишимося. Він казав, що фірма дає добрий прибуток.
— Документи на мою фірму я зараз показати не можу, бо вони не тут, але з усією впевненістю заявляю: і фірма, і ця машина Дмитру також не належать. Усе це — моє. І навіть за бажанням він не зможе відсудити у мене й мізерної частини з того, що я маю. Так, я вийшла за нього заміж із великого кохання, свято вірячи, що знайшла споріднену душу. Тоді мені батьки казали, що Діма ненадійний, що він зі мною тільки через гроші. На той час моя компанія лише починала рости. Мені було тридцять. Так, мої батьки були доволі забезпеченими людьми. Без їхньої фінансової підтримки я б не досягла такого успіху. Але після їхньої смерті я довела, що здатна керувати бізнесом самостійно, і привела його до ще більшого зростання.
Я вийшла за Діму, попри те, що в нього не було нічого. Подруги крутили пальцем біля скроні й казали, що мене, мабуть, приворожили. Про Діму говорили, що він альфонс, який женився зі мною і заради грошей. Але я відмовлялася в це вірити. Бо була засліплена почуттями. Напевно, ті люди виявилися мудрішими за мене. Вони побачили те, чого я не хотіла помічати. Проте в мене вистачило розуму правильно оформити майно. Дякую татові, який завжди намагався мене захистити.
Отже, Валеріє, забирайте Дмитра. Він мені більше не потрібен. Чому я не бачу у ваших очах того вогню, що палав хвилину тому? Не засмучуйтесь, Валеріє. Адже ви з Дімою, за вашими словами, дуже кохаєте одне одного. А коли справді кохаєш людину, тобі все одно, на якій машині вона їздить, у якому будинку живе, правда ж? Адже з милим і в курені — рай. Будете разом рости, заробляти й підійматися. У цьому немає нічого поганого. Багато хто так і живе.
Дівчина почервоніла від злості й похитала головою.
— Ні вже! — закричала вона з досадою й розчаруванням. — Не потрібен мені ваш чоловік. Залишайте його собі. Брехун і злидар мені ні до чого. Таке «добро» я й сама можу знайти будь-де. Дарма я, чи що, стільки місяців сюсюкалась із цим старим? А він же казав мені, що все належить йому, що терпить вас лише з жалості.
— Тепер ви дізналися, що чоловікам довіряти не варто. Я, до речі, теж дізналася про це тільки зараз, у сорок років. Робіть, що хочете. Самі розбирайтесь. Я віддаю вам Діму. Адже він, як не крути, батько вашої майбутньої дитини.
— Ніякий він не батько! — буркнула дівчина, з огидою дивлячись на приголомшеного Дмитра, і несподівано гучно ляснула його по обличчю. — Немає ніякої дитини. Слава Богу, я не встигла завагітніти! Досі засмучувалась через те, що не можу завагітніти, а тепер, уявляєте, радію! Навіщо мені дитина від цього невдахи?
— Леро, ти мене обманула, чи що? — здивовано вигукнув Дмитро. — А як же УЗД, довідка й результати аналізів?
— Так, я все вигадала. Хотіла, щоб ти швидше покинув свою дружину й прийшов до мене. Думала, дитина прив’яже тебе. У мене тітка працює в тій клініці, куди ми з тобою їздили. Проклятий день, коли я з тобою познайомилась. Ненавиджу тебе! Навіть не наближайся до мене, чуєш? Ти мені огидний! Якби я знала, що ти — просто жалюгідний альфонс, я б не стала ризикувати життям і кидатися під твою машину. Точніше, під машину твоєї дружини.
— Оце так! — здивовано присвиснула Юлія. — Оце цікаві подробиці. Значить, ви навмисно кинулись під машину, щоб познайомитись із моїм чоловіком, привернути його увагу? На що тільки люди не готові заради грошей! Працювати не хочуть, а на все інше — завжди готові!
Валерія пішла, пригнічено зітхаючи. Юлія повернулась до квартири, голосно грюкнувши дверима перед носом чоловіка. Той довго благав дружину відчинити й пустити його, дати шанс усе пояснити, але вона не захотіла слухати. Їй це вже було ні до чого. Вона ніколи не зможе пробачити чоловіку не за зраду навіть, а за те, що стільки років жив із нею лише заради її грошей, удаючи, що кохає.
Юля зібрала речі Дмитра й винесла їх на сходовий майданчик. Незабаром вона подала на розлучення. Чоловік намагався відсудити в дружини частину її майна, але програв. Автомобіль, на якому він тимчасово їздив, належав Юлії. Вона отримала його у подарунок на своє тридцятиріччя від батька. Дмитро залишився без копійки в кишені й був змушений переїхати до своєї матері в стареньку однокімнатну квартиру.
Юлія більше так і не вийшла заміж. У її житті були чоловіки, але жодного з них вона не підпустила близько. Після розлучення з Дмитром вона втратила довіру до людей. У 44 роки Юля народила сина, як нині модно казати, для себе. Дмитро почав зловживати алкоголем, через що рідна мати вигнала його з квартири. Що з ним сталося далі — Юля не знає й знати не хоче, бо цей чоловік тепер для неї чужий.
Бa6a Aня