– Заходьте, мамо, ми на вас чекали, – сказав син Віталій, а невістка взяла її куртку і подала капці свекрусі

– Заходьте, мамо, ми на вас чекали, – сказав син Віталій, а невістка взяла її куртку і подала капці свекрусі. Ліда радісно усміхнулася, але раптом її обличчя застигло у виразі занепокоєння.

Марія зайшла до вітальні, де зібралися гості, а Ліда кивнула на підлогу. Віталій подивився туди й одразу зрозумів: мокрі сліди на підлозі. Вони обмінялися поглядами, але вирішили поки що нічого не казати.

У родині Віталія та Ліди була велика радість – кілька місяців тому в них народилася двійня. Хлопчики підросли, і подружжя вирішило влаштувати невеличке свято, запросивши найближчих.

Марія, яка кілька років тому вийшла на пенсію, прийшла з подарунками для онуків. Вона власноруч зв’язала їм теплі речі, адже купити щось у магазині не дозволяв обмежений бюджет. Через це вона й не хотіла спочатку йти на свято, але син і невістка наполягли: у такий важливий день мама має бути поруч із сім’єю.

Хлопчиків назвали Андрієм і Сергієм – імена, які привели Марію в захват. Її чоловік був Сергієм, а батько – Андрієм. Те, що син продовжив сімейну традицію, викликало у неї справжню гордість.

– Які ж вони гарненькі! Ось цей схожий на тебе, Лідо. А цей – копія Віталія. Чи ні? Я зовсім заплуталася, вони ж схожі, як дві краплі води! – Марія Андріївна розглядала малюків у колисках, намагаючись розібратися, хто з них хто.

Віталій і Ліда лише посміхалися, бачачи, як бабусина радість переплітається з її розгубленістю.

Коли гості почали розходитися, Марія також зібралася додому. Ліда кинула погляд на чоловіка, і Віталій запропонував:

– Мамо, залишайтеся на ніч. Уже пізно, а автобуси, мабуть, не ходять. Та й Ліді з малюками допоможете: їх ще купати й укладати треба.

– Добре, сину, як скажеш, – погодилася Марія, трохи зніяковівши.

Вона допомогла невістці прибрати зі столу, перемила посуд і все розставила по місцях. Потім разом із Віталієм і Лідою вирушила купати малюків. Радість у бабусиних очах була очевидна. Ліда дала їй на руки одного з хлопчиків, але Марія спочатку розгубилася:

– Я боюся, він такий маленький. Раптом вислизне?

– Мамо, але ж ви виростили Віталія? Жодного разу не впустили, – засміялася Ліда.

– Це було так давно… Я вже й забула, як це – тримати немовля, – тихо відповіла Марія.

Ліда поклала Андрія в її руки, і малюк одразу заспокоївся й заснув, ніби відчув, що в бабусі в руках йому безпечно. Марія була зворушена до глибини душі.

Ночувати їй постелили в окремій кімнаті, але вона довго не могла заснути, прислухаючись до кожного звуку – раптом малюки заплачуть. Її турбота виснажила її, і лише під ранок вона заснула міцним сном.

Прокинувшись, Марія побачила, що Ліда вже на кухні, готувала сніданок.

– А де Віталій? – здивувалася вона, не побачивши сина.

– Мамо, сідайте до столу. Він скоро буде, – заспокоїла Ліда.

За кілька хвилин Віталій повернувся з великою коробкою в руках.

– Мамо, це для вас. Відкривайте, – сказав він, посміхаючись.

Марія відкрила коробку й побачила там нові чоботи. Вона застигла, розгублено дивлячись на подарунок.

– Діти, це дуже дорого. Я не можу прийняти такий подарунок, – сказала вона, ледь стримуючи сльози.

– Мамо, вони не можуть бути дорожчими за вас. Одягайте й носіть із задоволенням, – відповів син.

Марія приміряла чоботи й ледь стримала радість: вони ідеально підійшли, а старі чоботи давно розвалилися.

Тут один із хлопчиків заплакав, і Марія, у нових чоботах, поспішила до нього.

– Ти в мене молодець, – прошепотів Віталій дружині. – Без тебе я б нічого не зрозумів.

– А що тут думати? Мама прийшла вчора, а в неї ноги мокрі. Я побачила сліди на підлозі й зрозуміла, що її старі чоботи давно вийшли з ладу. Для нас три тисячі – це гроші, але не критичні. А для неї – непосильна сума. Нехай тепер носить і радіє, – відповіла Ліда, обійнявши чоловіка.

Марія сиділа, притискаючи онука до грудей, і відчувала, як її серце переповнює тепло. Чи це від нових чобіт, чи від усвідомлення, що вона потрібна своїм дітям? Вона була щаслива.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

– Заходьте, мамо, ми на вас чекали, – сказав син Віталій, а невістка взяла її куртку і подала капці свекрусі