Забігла до свекрухи без попередження й дізналася таємницю раптового відрядження чоловіка

Пташки бавилися в густих кронах дерев, щебетали відомі лише їм самим мотиви й підіймали настрій своєю безтурботністю. Повільно йдучи сквером, Зінаїда усміхалася, думаючи, що погода просто чудова для прогулянки. Жінка хотіла покликати свою свекруху, Ольгу Олександрівну, пройтися разом із нею. Могли б поїхати на набережну, з’їсти морозиво й поспілкуватися. Зіна міркувала, як краще зробити ремонт у дитячій. Вони з чоловіком вибрали кілька кольорових гам, але поки так і не зупинилися на одній. Нікіта поїхав кілька днів тому у відрядження, тож нічого толком подружжя обговорити не встигли, рішення не прийняли, а часу до народження дитини залишалося вже зовсім небагато.

Від’їзд чоловіка виявився дуже несподіваним: він просто зателефонував дружині й повідомив, що терміново їде, і чекати його ввечері додому не слід. Вона навіть не встигла допомогти зібрати речі й провести, тому тужила ще сильніше. Ще і як на зло — зв’язку на об’єкті не було, тож Нікіта подзвонити дружині не міг. І звідки стільки напастей? Погладжуючи свій великий кругленький животик, Зінаїда усміхнулася. Залишалося два місяці — і вони зустрінуться зі своїм первістком. Як же хотілося якнайшвидше взяти дитину на руки й пригорнути до грудей. Жінка намагалася не хвилюватися й казала собі, що ремонт можна зробити й пізніше, нічого критичного точно не станеться.

Непомітно для себе, Зінаїда дійшла до дому свекрухи. Ольга Олександрівна жила в приватному секторі. Хатинка у жінки була старенька, але за нею добре доглядали, тож вона залишалася цілком придатною для життя. І все ж хотілося колись зробити свекрусі подарунок: купити дім кращий чи квартиру — вже як вона захоче й на що вистачить фінансів. Стосунки з Ольгою Олександрівною у Зіни складалися просто чудово. Свекруха дбала про невістку й поводилася так, наче була їй другою матір’ю. Такі стосунки — велика рідкість, тож Зінаїда намагалася підтримувати їх. Вона спілкувалася зі свекрухою, просила в неї поради й ділилася найпотаємнішим. Подруги казали, що свекруха так поводиться навмисно, аби прихилити до себе невістку, а потім указувати, як правильно доглядати за чоловіком і вести господарство. Але Зіна на ті слова не зважала. Вона вважала, що їй просто дуже пощастило. І Ользі Олександрівні — теж.

Зайшовши на подвір’я, Зінаїда здивувалася: хвіртка була відчинена. Вона підійшла до ґанку хати й почула голоси, що долинали з невеликого саду. Свекруха приймала гостей? Мабуть, Зіні тепер слід було б піти?.. Вона вже й пошкодувала, що не подзвонила й не попередила про свій візит заздалегідь. Проте тікати також було б неправильно. Адже купила кекси до чаю — треба віддати їх свекрусі, навіть якщо та не захоче піти з невісткою на прогулянку.

— Я не знаю, що робити, Ніночко. Уперше почуваюся безпорадною. І як дивитися в очі Зіні — не знаю. Мені важко обманювати її, усміхатися й удавати, що все гаразд. Вона вважає зараз, що Нікіта поїхав у відрядження й навіть не здогадується, що сталося насправді. Як він міг, так із нею вчинити? Зовсім нічого не розумію… Чому не сказав їй правди? Розумію, вона вагітна, він про дитину подбав, але вважаю, що так бути не повинно.

Зінаїда похитнулася й насупилась. І що могли означати слова свекрухи? Чому вона говорила, що відрядження Нікіти насправді зовсім не відрядження? Звісно, все сталося надто поспіхом, але ж виїжджав Нікіта на об’єкти не вперше. І, певно, не востаннє. Що ж не так із цим відрядженням?

— Розумію, як тобі зараз важко, але що ми можемо зробити, Оленько? Я спробую, звичайно, якось допомогти, але не знаю, чи вийде. Син твій, звісно, дурненький, ще і який! Завжди думав про інших більше, ніж про себе. От і дострибався. А ти ж йому завжди казала, щоб поводився обережніше. Бідна-бідна Зіночка. Якщо дізнається правду, то точно втратить дитину.

Живіт потягнуло, і Зіна зрозуміла, що трагедії не уникнути, якщо вона просто залишиться осторонь і продовжить себе накручувати. Їй слід було якнайшвидше вийти з тіні й дізнатися, що ж від неї насправді приховували.

— Пробачте, я не хотіла підслуховувати, але так уже вийшло, — сказала Зіна, наближаючись до столика, за яким свекруха з подругою пили чай.

— Зіночко! — Ольга Олександрівна схопилася з місця й зблідла, дивлячись на невістку. Вона поспішила допомогти тій присісти й уважно оглянула її. — Давно ти тут? Тобі добре?

— Мамо, скажіть мені, будь ласка, що відбувається. Якщо не дізнаюся правди, то боюся, що стане ще гірше, — Зіна намагалася зберігати спокій у голосі, хоч це давалося їй із величезним зусиллям. У животі наче все перетворилося на камінь. Вона намагалася дихати глибше й стримувати нерви, які все дужче закипали.

— Мила, Нікіта не хотів, щоб ти дізналася правду. Він вигадав, що поїхав у відрядження, аби ти не хвилювалася. Сподівався, що швидко все владнає, але… на жаль, зараз жодних втішних прогнозів.

Зіну наче струмом двісті двадцять пробило. Невже у її чоловіка якась серйозна хвороба? Він не хотів її засмучувати, тому все приховав? Заради дитини обдурив, а сам тепер перебуває в лікарні?

— Ви скажіть, де він. Я поїду до нього, і ми все обговоримо.

— Тебе до нього не пустять, — похитала головою Ольга Олександрівна.

— Як це так? Чому? — здивувалася Зіна. — Невже все настільки серйозно, і він зараз у реанімації?

— Ні-ні… Його здоров’ю нічого не загрожує. Справа в іншому.

Подруга Ольги Олександрівни бачила, як важко жінці підбирати слова, тому вирішила допомогти їй.

— Посадили твого Нікіту за те, що заступився за дівчину, на яку напали грабіжники. Вони написали заяву про побиття, а вона… дівчина та не захотіла стати свідком.

У вухах засвистіло. Її чоловіка могли засудити за те, що він не зміг пройти повз чужу біду? Він завжди був небайдужий до тих, хто слабший, намагався допомагати іншим — а тепер міг постраждати через власну доброту. Зіні стало трохи легше, але тепер запаморочилося в голові. Вона задумалась, до кого краще звернутися по допомогу. Чоловікові треба було найняти доброго адвоката. Навіть якщо його засудять, можуть скоротити строк або дати умовний. Він же не міг опинитися у в’язниці! Скоро ж у них народиться дитина!.. Як він буде без батька? І ще ця дівчина… якби тільки вона погодилася бути свідком, жодних проблем би не виникло. Але ж… вирішила відмовчатися?.. Зіна стиснула руки в кулаки.

— Даремно Нікіта вирішив приховати від мене правду. Зараз буде важче, але я все одно постараюся йому допомогти. У мене є один знайомий, який може виявитися корисним у цій ситуації.

Хай загальний стан і залишав бажати кращого, Зіна намагалася абстрагуватися. Вона не могла нашкодити дитині зайвими переживаннями, але й залишати чоловіка в біді теж не збиралася. Нікіта не зробив нічого поганого, щоб відбувати покарання. Так, він із дитинства займався спортом, рука в нього важка, але він намагався захистити того, хто слабший. І як тільки у злочинців вистачило нахабства звернутися до поліції?

— Вони спочатку намагалися вимагати в нього гроші, але Нікіта відмовився їм платити, тож вони й написали заяву, — тяжко зітхнула Ольга Олександрівна.

— Нікіта не така людина, щоб платити гроші винуватцям. Я прекрасно його розумію. Не хвилюйтеся, мамо. Я підніму всі свої зв’язки, і ми вигадаємо, що робити. Нікіта не залишиться у в’язниці — обіцяю вам це. Він не зробив нічого поганого. Ваш син борець за справедливість, хай у наш час іноді краще пройти повз, аби не потрапити на шахраїв, які таким чином заробляють собі на життя. Він би не зміг проігнорувати, а потім спокійно спати. Сподіваюся, що Небеса все бачать і будуть справедливі до нашого Нікіти.

Ольга Олександрівна тяжко зітхнула. На жаль, багато що змінилося. Не всі закони тепер захищали тих, хто прагнув справедливості. Жінка хвилювалася за свого сина. Вона ростила його справжнім чоловіком, який не повинен проходити повз слабких, а тепер у глибині душі шкодувала. До чого може довести така доброта? Лише Всевишньому це було відомо.

Зіна не стала марнувати часу. Вона зателефонувала своєму давньому знайомому, з яким навчалася у школі, й попросила про допомогу. Макс працював у правоохоронних органах, мав певні зв’язки й напевно міг придумати, як допомогти Нікіті.

— Ну й задачку ти мені задала. Я його розумію як чоловіка, але… зараз із цим жарти погані. Раз дівчина, за яку він заступився, не готова виступити свідком, буде непросто. Але ти не хвилюйся, я спробую щось придумати.

Зіна хвилювалася. Вона вже хотіла й сама знайти адресу тієї дівчини, поїхати до неї й поговорити. Як у неї вистачало совісті спати спокійно, враховуючи те, що сталося? Через її боягузтво невинний тепер перебував у слідчому ізоляторі й міг понести несправедливе покарання. Після такого наступного разу десять разів подумаєш, перш ніж вирішиш — допомагати іншому, який потрапив у біду, чи ні.

Не знаючи, як почувається зараз чоловік, Зінаїда страшенно хвилювалася за нього. Вона хотіла поїхати до слідчого ізолятора й настояти на зустрічі, але свекруха відмовила.

— Побачиш його в такому стані, хто знає, як сама почуватимешся? Зараз ти маєш подбати про дитинку. Якщо з малюком щось станеться, Нікіта ніколи мені не пробачить мого довгого язика, — бідкалася Ольга Олександрівна, заспокоюючи невістку.

— Ви тут ні в чому не винні. Я сама підслухала вашу розмову з подругою, хай і зробила це ненавмисно. Ви маєте рацію. Я не поїду туди, спробую зробити все, щоб він якнайшвидше повернувся додому.

Переконати дівчину, за яку заступився Нікіта, виступити в суді свідком Максиму не вдалося, зате він зміг зробити запис розмови з нею, де вона зізнавалася, що Нікіта справді захищав її.

— Я не просила його колотити їх. Ще не вистачало, щоб мене теж за якоюсь статтею притягли! Виступати в суді не буду! Навіть не думайте! Дякую йому, звісно, але в кожного своя доля. Може, він і вважає себе героєм, але я не така людина. Ризикувати заради іншого не стану, — заявила дівчина. — Він мене захистив, а я його не буду. Можете говорити що завгодно, але таке життя. Кожен у ньому бореться як може. За інших ризикувати власним благополуччям я точно не стану.

Чекати до суду Максим не хотів: хоча запис розмови з Кристиною у нього й зберігся, але його не завжди можна було долучити до справи, та й тягнути ще Бог знає скільки часу не хотілося. Він вирішив діяти їхніми ж методами. Разом зі своїми приятелями Максим навідався до нападників на Кристину, які тепер виставляли себе жертвами. Не довелося довго пояснювати їм, що буде, якщо не відступлять і не заберуть свою заяву. Спочатку вони намагалися пручатися, але коли побачили кийки в руках хлопців і зрозуміли, що цього разу легкими ушкодженнями не обійдеться, поспішили таки заяву відкликати.

Нікіта повернувся додому. Зіна міцно-міцно обійняла чоловіка й довго просто мовчала, тоне в його обіймах. Вона не стала дорікати йому за те, що він намагався приховати правду, хоча й дуже хотілося добряче настукати по голові. Подякувавши Максиму за своєчасне втручання, Зіна й Нікіта пообіцяли одне одному нічого більше не приховувати.

— Якби сказав одразу, то й не опинився б у слідчому ізоляторі. Навіщо мовчав? Немає нічого таємного, що не вийшло б на поверхню!.. А якби я не прийшла того дня до твоєї мами й не почула її розмову з подругою? — бідкалася Зіна.

Нікіта притискав дружину до себе й просив її більше ні про що не хвилюватися. Він пообіцяв, що тепер буде обережніший, якщо знову вирішить заступитися за когось, адже насамперед повинен дбати про свою сім’ю. Навчений непростим життєвим уроком, він розумів, що відтепер сто разів подумає, перш ніж кинутися комусь на допомогу, розбереться — чи справді людина її потребує, і чи не зробить Нікіта гірше самому собі. Хай і хотілося захистити дружину та ще не народжену дитину від переживань, але Нікіта пообіцяв, що тепер завжди буде відвертим із дружиною й ніколи не стане приховувати від неї правду, якою б сумною вона не була.

Ольга Олександрівна теж була вдячна своїй невістці й Максиму за допомогу. Вона дякувала їм і обіцяла, що теж відтепер не стане замовчувати правду, якою б вона не виявилась.

З кольоровою гамою для дитячої нарешті вдалося визначитися. Подружжя навіть устигло зробити косметичний ремонт перед народженням малюка. Вони були щасливі й дбали про сина. Хоч у світі й повно несправедливості, але свого хлопчика Зіна й Нікіта хотіли виховати справжнім чоловіком, який не пройде повз чужу біду. Водночас вони мали навчити його ще й обережності. Кидатися на допомогу іншим треба, тільки добре все зваживши й оцінивши свої сили. І перестаратися не можна — щоб потім не зіткнутися з сумними наслідками.