— Я ще молодий, у мене все попереду, — сказав дружині Євген. Подивлюся, як ти одна з дитиною впораєшся…

— Я ще молодий, у мене все попереду, — сказав дружині Євген, — а ти ще лікті кусатимеш! Подивлюся, як ти одна з дитиною впораєшся. Гроші, які ти з мене витребувала, щастя тобі не принесуть, дорога. Попросишся назад — та пізно буде! І матір мою не намагайся налаштувати проти мене — вона все одно стане на бік сина. Мене!

Стрімкий кар’єрний злет чоловіка Ольга вважала своєю заслугою — саме вона допомогла Євгену стати успішним, забезпеченим і впевненим у собі чоловіком. Коли Оля познайомилася з Женею, він навчався в технікумі, ніде не працював і жив за рахунок мами, Зінаїди Андріївни. Оля була старша за Женю на цілих шість років, на момент знайомства вона вже працювала. Женя підкорив Ольгу своєю щирістю — він був добрим, уважним, чуйним — саме тим принцом, про якого Оля майже до тридцяти мріяла.

Зінаїда Андріївна вибір сина не схвалила. Вона вважала, що між її Женею та Ольгою немає нічого спільного. Відносини якось одразу не склалися. Свекруха невістку не прийняла, хоча й старалася не втручатися — Женя дуже просив її про це.

Технікум Євген закінчив, але одразу роботу знайти не зміг, два роки жив за рахунок дружини. Оля ніколи йому цього не дорікала, вона розуміла — труднощі тимчасові, що чоловік у неї відповідальний і точно не з власної волі сидить вдома. З роботою зятю допоміг брат Ольги — влаштував Євгена менеджером з продажу у фірму свого товариша. З’ясувалося, що Євген має справжній талант — він навіть безнадійних клієнтів переконував укладати договори на постачання обладнання.

Доходи компанії росли прямо пропорційно зарплаті Євгена. За п’ять років він буквально злетів — став заступником директора вже розширеної фірми. Оля раділа успіхам чоловіка, вона завжди та в усьому його підтримувала. Навіть Зінаїда Андріївна м’якше почала ставитися до невістки — бачила, що Ольга справді любить її сина.

Кілька років після весілля Женя й Ольга жили душа в душу. За весь цей час між ними навіть жодної серйозної сварки не було. Проблеми почались, коли Женя став начальником.

***

Євген увірвався до квартири й, стоячи у взутті в коридорі, почав кричати:

— Скільки разів я просив тебе не дзвонити мені в робочий час?! Невже ти не можеш пару годин потерпіти та поставити мені своє питання особисто?

Оля хриплим голосом заперечила:

— Я говорила з тобою менше двох хвилин! Просто попросила, щоб ти заїхав до аптеки й купив мені ліки. Ти ж бачиш, що я хворію. Не можу сама вийти на вулицю, дуже паморочиться голова. Жень, будь ласка, не кричи, мені справді зле!

— Зле їй! — розлютився Євген. — Розумні люди зараз доставками користуються! Все можна замовити через інтернет — і продукти, і ліки, і одяг! Ти що, телефоном користуватись не вмієш? Мені, значить, дзвонити в тебе час є, а набрати номер служби доставки — ні?! Я важливого дзвінка чекав, і саме через тебе його пропустив! Упевнений, він телефонував мені саме в той момент, коли трубку займала ти!

Оля зітхнула. Останнім часом їхні стосунки почали псуватись. Женя став зарозумілим, ставився до людей з явною зневагою. Нещодавно він навіть відмовився йти на день народження до близьких друзів, з якими пара спілкувалася роками.

— Та що там робити? — казав Євген. — Я й так знаю, як ті свята проходять! Усі нап’ються, почнуться якісь дурні конкурси, господарі почнуть чіплятися до гостей: танцюй, говори тости… Знаєш, Олю, я зараз спілкуюсь із нормальними людьми й маю з чим порівняти. Наші друзі — це звичайне бидло, яке нічого не тямить у манерах. І взагалі — вони вже не з нашого кола. Більше ми з ними спілкуватися не будемо.

Ольга не розуміла, що відбувається з її улюбленим Женькою. Невже службове авто з водієм і зарплата з п’ятьма нулями можуть настільки змінити людину? Спочатку Євген наполіг, аби Ольга викреслила зі спілкування їхніх давніх знайомих, а потім і зовсім перестав брати дружину з собою на будь-які заходи. Трьох разів вистачило, аби Євген вирішив більше ніколи не «виводити» дружину у світ.

— Олю, я ледь зі сорому не згорів! — кричав Євген, — сиділа як ворона з відкритим ротом і витріщалася по сторонах. Чесно, соромота! Ти що, пристойних людей ніколи не бачила? Я вже сто разів пошкодував, що взагалі взяв тебе на той обід! Офіціант підходить, ставить питання, а ти йому у відповідь — дурнувато посміхаєшся. Ніж тобі для чого на стіл поклали? М’ясо виделкою колупала! Йди з очей моїх, настрій зіпсувала. Завтра весь офіс гудіти буде: скажуть, що в Євгена Анатолійовича дружина — селючка!

— Жень! Та що я такого зробила? — обурилась Оля, — я офіціанта просто не одразу розчула. Музика гриміла, я не зрозуміла, чого він від мене хоче. Перестань кричати! Що з тобою останнім часом коїться — ми щодня сваримось!

— Це ти провокуєш сварки, — відрубав чоловік, — поводитися треба нормально! Більше, Олю, навіть у магазин із собою тебе не візьму. Можеш на мене за це ображатись! Через тебе я не збираюсь ставати посміховиськом. На всі заходи я ходитиму сам.

***

З народженням дитини ситуація лише погіршилася. Євген, весь такий діловий, до сина взагалі не підходив — на всі прохання дружини відповідав одне й те саме:

— Я втомлений! Працюю по вісім годин щодня, ще й додому приходити — і за дитиною дивитись?! А ти весь цей час чим займаєшся? Напевно, валяєшся перед телевізором? У хаті завжди безлад, їсти нічого, хоча б у магазин сходила.

— Коли? — починала дратуватись Оля. — Жень, ти взагалі уявляєш, як це — з немовлям в магазин?!

— Та мовчки! Вивезла візок, повісила пакети на ручки й уперед! Ти просто лінива, нічого робити не хочеш — от і вигадуєш постійно якісь відмазки. Олю, я гроші заробляю, все інше мене не стосується! Усе інше — твоя справа.

Ольга терпіла, рідним намагалась не скаржитись. Та й так її батьки та брати не палали бажанням спілкуватися з Євгеном через його зверхнє ставлення. Навіть Зінаїда Андріївна помітила зміни в синові. Свекруха Ольги несподівано стала на її бік.

— Слухай, працівник, — якось сказала мати Євгену після того, як стала свідком сімейної сварки, — я не розумію: ти від чого втомлюєшся? Від сидіння в кріслі? Чим таким важливим ти цілий день займаєшся? Телефоном тріпаєшся, та каву сьорбаєш, яку тобі секретарка приносить?

— Мамо, — образився Євген, — на мені тримається фірма! Ти знаєш, скільки в мене обов’язків?! Я всіх мушу контролювати, я жодної хвилини не сиджу — увесь день бігаю з одного кабінету в інший! Мені дуже неприємно таке від тебе чути.

— А вона твою дитину виховує! — рявкнула Зінаїда Андріївна. — Одна, між іншим! Ти, як я бачу, на сина взагалі уваги не звертаєш, у тебе на нього часу нема? Дай вгадаю: і вночі до нього не встаєш, і на прогулянки не ходиш? І, певно, ще й чистоту й порядок вимагаєш? Твій батько так само поводився — але я швидко цю проблему вирішила. Зібрала його манатки та виставила до біса з дому і з життя! Що, по слідах батька йдеш, га?

Євген замовк. Зінаїда Андріївна досі мала вплив на сина — при матері він намагався не з’ясовувати стосунки з дружиною. Ольга й уявити не могла, що свекруха стане на її бік — багато років між ними точилася, можна сказати, війна. Народження першого онука Зінаїду Андріївну змінило — вона почала кілька разів на місяць приїжджати з села на вихідні та допомагати невістці.

Ольга була їй за це дуже вдячна.

***

Коли маленькому Іллюші виповнився рік, Ользі зовсім несолодко стало. Не минав і день без скандалу — Євген ніби навмисно шукав привід посваритися з дружиною. Оля абсолютно випадково дізналася, що, виявляється, зарплата в її благовірного набагато вища! Просто частину доходів Євген приховував. Він відкрив у банку ще одну картку й щомісяця переказував туди третину зарплати. Все частіше чоловік повертався додому напідпитку, свій стан виправдовував «діловими зустрічами», «нарадами» та «неформальним спілкуванням з керівництвом».

Ольга боролась за родину, багато разів розмовляла з чоловіком, пояснювала, що так жити не можна.

— Жень, ти ж раніше ніколи не пив, що з тобою сталося? Три рази на тиждень приходиш додому нетверезий. Іллюша вже все розуміє — він лякається тебе! Жень, може, варто звернутись до спеціаліста? Це ж ненормально!

— Сам знаю, — огризнувся Євген. — Ти мені налила, щоб рахувати, скільки я випив? Не налила! То й не випендрюйся! Я тебе повністю утримую, ти вже три роки ніде не працюєш. Іще за два роки до вагітності як звільнилася — так і сидиш у мене на шиї! Чим ти незадоволена? Дочекаєшся, я й утримання уріжу — грошей взагалі давати не буду. Сам бюджет вести стану! Навіть у магазин ти більше сама не підеш!

Зрештою, й до цього дійшло. Євген перестав віддавати дружині зарплату, грошима розпоряджався сам. Ольга вже не мала змоги навіть іграшку синові купити. У ситуацію знову втрутилася Зінаїда Андріївна — невістка поскаржилася свекрусі, і та одразу ж приїхала «виховувати» сина.

— Я тобі покажу ще той «сімейний бюджет»! — кричала вона на Євгена. — Не розумію, чого ти добиваєшся? Що тобі від неї треба? Вона й так бігає за тобою, як курка з яйцем, а ти на всьому готовому живеш! Жень, припини себе так поводити!

— Та нічого мені, мамо, від неї не треба! — злився Євген. — Нехай тільки від мене відчепиться! Ти ж із нами не живеш, ти не бачиш, як вона щовечора мене виводить. Постійно лізе зі своїми порадами, вказує, як мені жити. А я й сам знаю! У сім’ї головний — я, а не вона, за мною має бути останнє слово! З колегами випити — не можна, на роботі затриматись — не можна, після роботи кудись вийти — теж не можна! Мені це набридло! Не хочу більше жити з Ольгою!

Скандал набирав обертів. Оля та Зінаїда Андріївна намагались переконати Євгена, а той вперто стояв на своєму. Наслідком з’ясування стосунків став від’їзд чоловіка — він зібрав речі, грюкнув дверима і кудись зник. Зінаїда Андріївна заспокоювала розплакану невістку:

— Не зважай! Нехай охолоне — я з ним іще раз поговорю. Справді, щось Женька останнім часом почав себе занадто вже нахабно поводити. Він забув найголовніше: він не лише начальник — він чоловік і батько. І цей факт має бути для нього найважливішим!

Примирення цього разу не сталося. Євген місяць жив окремо, а потім повідомив дружині про свій намір розлучитися.

— Спробували ми з тобою родину збудувати, але не вийшло. Буває. Хай кожен іде у вільне плавання. Ти, я впевнений, не пропадеш! Син піде в садочок, ти повернешся на роботу — ще краще заживеш, ніж зараз. Утримання на дитину я вже визначив — думаю, двадцяти тисяч гривень на місяць на Іллю тобі вистачить.

— Ні, зачекай, Жень, так не піде! — розлютилася Ольга. — Двадцять тисяч — це занадто мало. Я знаю, скільки ти заробляєш, тому вимагаю половину. Ти зобов’язаний утримувати й мене, доки дитині не виповниться три роки. Цей обов’язок, дорогенький, у законі прописаний. Розлучення я дам, з цим проблем не буде, я й сама вже від тебе втомилась, але попереджаю одразу: поділ майна теж відбудеться!

Поділити їм було що. Євген придбав у шлюбі дорогий автомобіль — його вартість у салоні перевищувала шість мільйонів гривень. На майбутнє для сина була куплена однокімнатна квартира в новобудові. Ольга розраховувала щонайменше на половину всього нажитого в шлюбі майна.

Судових засідань було кілька, врешті-решт Євгена таки змусили виплатити колишній дружині компенсацію. Зінаїда Андріївна продовжувала підтримувати невістку. Вона багато часу проводила з онуком, спілкувалась з Олею, намагалась допомогти їй пережити цей важкий період. Євген, до речі, дуже ображався на матір — він не розумів, чому рідна людина не стала на його бік.

І машина, і квартира пішли з молотка, гроші Євген та Ольга поділили порівну. Оля вмовила Зінаїду Андріївну переїхати до неї, а сама зайнялася відкриттям власної справи — невеличкого ательє. Женька одразу після розлучення зник із радарів. У нього з’явилася нова пасія, він переїхав до неї, ні матері, ні дружині довго не телефонував. Від знайомих Ольга дізналася, що кар’єра колишнього чоловіка пішла шкереберть — його зняли з посади, перевели на звичайного рядового працівника.

— Прокрався, мабуть, — повідомив Ользі «інформатор», — останнім часом Женька весь час намагався фірму «обкрутити», от і догрався! Ще добре, що не вигнали — дозволили вину відробити.

З дитиною Євген бачився від сили три-чотири рази на рік. Ольга колишнього чоловіка не примушувала — аліменти платить, хай живе, як хоче. Утримання Іллі в основному лягло на її плечі. Після того, як Женьку зняли з керівної посади, аліменти, відповідно, зменшилися в кілька разів.

***

Пів року тому Женя несподівано приїхав до квартири колишньої дружини. Ольга була вдома, двері відкрила сама.

— Які люди, — усміхнулась Ольга, — якими долями? Чим завдячую?

— Поговорити треба, — заявив Євген і зайшов у передпокій.

— Іллюші вдома немає, Зінаїда Андріївна з ним на прогулянці, хвилин за тридцять вже мають повернутися.

— Ну й добре, що їх немає, — сказав Євген. — Я ж сказав, що мені з тобою поговорити треба.

Ольга примружилась:

— Ну кажи, раз прийшов. Я тебе слухаю.

— У мене великі проблеми — і в житті, і на роботі. Гроші терміново потрібні! Не виручиш? Я віддам, щойно зможу.

Ольга, можливо, й погодилася б позичити невелику суму колишньому чоловікові, але, як виявилось, Євген дрібницями не цікавився.

— Скільки? — поцікавилася Ольга. — Можу дати десять тисяч. Готівки, здається, більше немає.

Євген засміявся:

— Що мені твої десять тисяч? Мені шістсот треба! Я знаю, що в тебе є гроші, Олю. Ти ж тепер бізнесвумен, власниця ательє. Ну виручи по старій пам’яті, а? У мене дружина захворіла, терміново лікувати треба. Я на ноги стану — все поверну.

— Таку суму я тобі дати не можу, — спокійно пояснила Ольга. — По-перше, я тобі зовсім не довіряю. Пам’ятаю, як ти зарплату від мене ховав. По-друге, в мене немає таких грошей! Я ще не настільки добре заробляю, щоб кидатися сумами направо й наліво.

— Не бреши, є в тебе гроші! — недобре посміхнувся Євген. — Я навіть знаю, де ти їх ховаєш!

Ольга не встигла зреагувати. Колишній чоловік кинувся вперед, забіг у спальню і зачинив за собою двері, Ольга не змогла потрапити всередину, почала гримати й вимагати, щоб Євген відчинив. Колишній чоловік провів у кімнаті хвилин п’ять, а потім вийшов — у руці тримав жерстяну коробочку.

— Звичкам своїм не зраджуєш, — усміхнувся Євген. — Тут, звісно, не шістсот тисяч, але мені поки вистачить. Віддам, як зможу.

Ольга вчепилася в коробку:

— Віддай сюди! Це мої останні гроші, я на них маю закупити тканину і заплатити оренду! Жень, що ти собі дозволяєш? Вриваєшся в мою квартиру, нишпориш у шафах! Я зараз поліцію викличу!

Женя з силою відштовхнув колишню дружину, і Ольга, втративши рівновагу, впала й ударилась головою об тумбу для взуття, що стояла в кутку. Женя з квартири пішов, а невістку у непритомному стані виявила Зінаїда Андріївна. Вона привела Олю до тями, викликала поліцію й вмовила її написати заяву на нападника.

Євгена затримали швидко. Слідчому він пояснив, що пограбував колишню дружину через борги. Розповів, що після втрати престижної посади захопився ставками. Термін отримав реальний. Ольга, за порадою свекрухи, на суді Євгена не пробачила. Зінаїда Андріївна живе з невісткою, допомагає їй виховувати Іллюшу. Свій добротний будинок у селі вона заповіла єдиному онукові…