— Нін, ти не могла б перебратися на дачу? — запитав Вадим і одразу ж швидко додав: — Тимчасово, звісно.
— Навіщо? — здивувалася Ніна. — Мені й тут добре.
Вона пильно дивилася на Вадима, намагаючись зрозуміти, що він задумав. Не просто ж так він видає такі дивні прохання?
— Ну… розумієш, просто Маші тимчасово ніде жити. У неї проблеми з орендодавицею, вона з’їжджає з квартири. А в нову переїхати дорого — треба одразу платити за два місяці, ще й агенту. Виходить велика сума, Маші потрібно трохи накопичити.
Ніна мовчала, намагаючись осмислити почуте.
— Я маю виїхати на дачу, щоб твоя сестра могла жити в нашій квартирі все літо? — нарешті перепитала вона, приголомшено дивлячись на чоловіка.
Вадим кивнув, уникаючи зустрічі з її поглядом, і продовжив викладати продукти з пакета на кухонний стіл.
— Ти не міг обговорити це зі мною до того, як запропонував їй нашу квартиру? — в голосі Ніни звучала образа.
— Маша вчора зателефонувала в сльозах, — пробурмотів Вадим. — Я не міг їй відмовити. Вона розійшлася з Антоном. Їй нікуди йти.
— А їхня спільна квартира? Вони ж разом її купували.
— Антон виставив її за двері, — Вадим нарешті подивився на дружину. — Ніно, це всього лише на кілька місяців, поки вона не знайде нове житло.
— Два місяці? — Ніна схрестила руки на грудях. — І як ти собі це уявляєш — я буду щодня їздити з дачі на роботу? Це шістдесят кілометрів в один бік!
Вадим розвів руками:
— Можеш у будні залишатися в місті й ночувати тут… Маша не буде проти.
— Прекрасно! — Ніна підвищила голос. — Тобто я маю стати гостею у власній квартирі? Дякую, дуже щедро з твого боку!
Дзвінок у двері перервав їхню розмову. Ніна кинула на чоловіка запитливий погляд.
— Це Маша, — зізнався Вадим. — Вона хотіла зайти подивитися квартиру.
— Ти вже запросив її, навіть не порадившись зі мною? — Ніна ледь стримувала обурення.
Не чекаючи відповіді, вона пішла до вхідних дверей. На порозі стояла Маша — мініатюрна шатенка з модною зачіскою та бездоганним макіяжем. Як на людину, що щойно розійшлася з чоловіком, вона виглядала напрочуд бадьоро.
— Ніночко, привіт! — вигукнула Маша, обіймаючи невістку. — Як я рада тебе бачити!
Ніна натягнуто посміхнулася, пропускаючи гостю у квартиру.
— Вадим сказав, у тебе проблеми, — сухо мовила вона.
— Жахливі, — підтвердила Маша, проходячи до вітальні й озираючись навколо. — Антон перетворився на справжнього монстра. Вигнав мене з власного дому! Уявляєш?
Вадим вийшов із кухні й обійняв сестру.
— Все буде добре. Ми тебе не залишимо в біді, правда ж, Ніно?
Ніна промовчала, спостерігаючи, як Маша безцеремонно оглядає їхнє житло.
— Затишно у вас, — протягнула вона. — Трішки тіснувато, звісно, але на деякий час згодиться.
— Ми ще не вирішили остаточно, — швидко втрутилася Ніна, кинувши попереджувальний погляд на чоловіка. — Нам потрібно це обговорити.
Маша округлила очі:
— А що тут обговорювати? Вадим же сказав, що я можу зупинитися тут, а ти переїдеш на дачу. На свіжому повітрі, до речі, дуже корисно влітку.
Ніна відчула, як у неї всередині закипає гнів.
— У мене робота в місті, — прошипіла вона крізь зуби. — Я не можу щодня туди-сюди кататися.
— О, я впевнена, ви щось придумаєте, — безтурботно відмахнулася Маша, плюхаючись на диван. — Вадим казав, що ти можеш залишатися тут у будні. Я не проти, чесно. Місця всім вистачить.
Ніна кинула на чоловіка такий погляд, що той миттєво відвів очі.
— Машо, дай нам із Ніною кілька днів, добре? — попросив він. — Нам треба все організувати.
— Кілька днів? — Маша виглядала розгубленою. — А де ж мені ці дні жити? У подруги на розкладачці? Вадиме, ти ж обіцяв!
— Вадим багато чого обіцяє, не порадившись зі мною, — холодно зауважила Ніна. — Наприклад, що я з радістю залишу власну квартиру.
У кімнаті повисла напружена тиша. Маша переводила погляд з брата на невістку, явно не розуміючи, чому її поява викликала таку реакцію.
— Може, чаю? — незграбно запропонував Вадим.
— Чудово! — вигукнула Маша. — А можна я поки що занесу речі? Вони в машині у подруги. Вона чекає внизу.
Не дочекавшись відповіді, Маша вискочила за двері. Щойно вона зникла, Ніна повернулась до чоловіка:
— Ти справді думаєш, що я просто так погоджуся на це безглуздя?
— Ніно, прошу, — Вадим склав руки в благанні. — Це ж моя молодша сестра. Я не можу залишити її в біді.
— А мене ти можеш залишити? — Ніна похитала головою. — Не віриться, що ти поставив мене перед фактом.
Їхню розмову перервав новий дзвінок у двері. Маша повернулась, а за нею зайшла її подруга з двома величезними валізами.
— Куди їх поставити? — діловито запитала Маша, заходячи до квартири.
Ніна та Вадим обмінялися поглядами. Битва тільки починалась.
Минув тиждень відтоді, як Маша в’їхала до їхньої квартири. Ніна відмовилася переїжджати на дачу, і тепер троє дорослих людей намагалися ужитися в невеликому помешканні. Напруга зростала з кожним днем.
— Ніно, ти не бачила мою синю блузку? — спитала Маша, порпаючись у шафі в коридорі, яка раніше належала лише подружжю.
— Ні, — коротко відповіла Ніна, намагаючись зосередитись на роботі за ноутбуком. — Я не чіпаю твої речі.
— Дивно, — пробурмотіла Маша. — Я точно пам’ятаю, що повісила її сюди вчора.
Ніна промовчала. За останній тиждень вона помітила, що речі у квартирі постійно «переміщуються». Маша змінювала розташування посуду на кухні, переставляла декор, ніби намагалась «переробити» житло під себе.
— А можна мені скористатися твоїм шампунем? — знову пролунав голос Маші. — Мій закінчився.
— Візьми у верхній шафці, — зітхнула Ніна. Це вже була третя пляшка її шампуню, яку «закінчила» Маша.
Увечері, коли Вадим повернувся з роботи, Ніна відвела його в бік:
— Так більше не може тривати, — сказала вона. — Маша абсолютно не рахується з нами. Вона кличе подруг без попередження, користується моїми речами, переставляє все в домі.
— Вона просто звикає до нового місця, — втомлено заперечив Вадим. — Дай їй трохи часу.
— Часу? — обурено перепитала Ніна. — А коли вона почне шукати власне житло? Я не бачила, щоб вона хоч раз відкрила оголошення.
— Ніно, в неї важкий період.
— У мене також не найпростіший період! — перебила Ніна. — Я не можу нормально працювати в таких умовах. І взагалі, чому вона не може повернутись у свою квартиру? Вона ж співвласниця, так?
Вадим зам’явся:
— Там складна ситуація з документами.
— Яка саме? — наполягла Ніна.
— Я не вдавався у деталі, — зізнався Вадим. — Маша каже, що Антон погрожує судом, якщо вона повернеться.
Ніна задумливо похитала головою. Щось у цій історії не складалося.
Наступного дня Ніна зустрілась з Ларисою, подругою, яка працювала в тій же компанії, що й Антон, колишній чоловік Маші.
— Як у тебе справи з новою сусідкою? — спитала Лариса, коли вони сиділи в кафе.
— Жахливо, — зітхнула Ніна. — Маша поводиться так, ніби квартира її. А Вадим їй тільки підігрує.
— Не дивуюсь, — хмикнула Лариса. — Маша завжди вміла маніпулювати людьми.
— Ти щось чула про їхнє розлучення з Антоном? — обережно спитала Ніна. — Вадим каже, що Антон вигнав її.
Лариса здивовано підняла брови:
— Серйозно? Це Маша так сказала?
— А що, це неправда?
Лариса озирнулася і знизила голос:
— Антон застав її з іншим. З нашим колегою з відділу продажів. І, наскільки я знаю, це не вперше.
Ніна відчула, як у неї пересохло в роті:
— Ти впевнена?
— Абсолютно, — кивнула Лариса. — Про це вже вся компанія говорить. А коли Антон поставив їй ультиматум, Маша сама зібрала речі й пішла. Він її навіть не виганяв.
— А квартира? Вона ж належить їм обом?
— Звичайно, — підтвердила Лариса. — Антон запропонував викупити її частку, але Маша відмовилась. Сказала, що подумає. А поки, мабуть, вирішила пожити у вас.
Повертаючись додому, Ніна почувалася обдуреною. Виходить, Маша збрехала їм обом, а Вадим навіть не спробував перевірити її версію, перш ніж запросити сестру в їхню квартиру.
Коли вона зайшла, то застала Машу з двома подругами в вітальні. Вони голосно сміялися, на столі стояли келихи та закуски.
— Ніночко! — вигукнула Маша. — А ми тут трохи розслабляємося. Приєднаєшся?
— Ні, дякую, — холодно відповіла Ніна. — Я б хотіла поговорити з тобою наодинці, коли твої гості підуть.
Усмішка Маші дещо зів’яла:
— Щось сталося?
— Так, сталося, — підтвердила Ніна. — Я сьогодні бачилася з Ларисою. Вона розповіла мені цікаву версію твого розриву з Антоном.
Обличчя Маші змінилося. Вона швидко повернулась до подруг:
— Дівчата, на сьогодні все. Мені треба владнати деякі сімейні справи.
Коли подруги пішли, Маша повернулась до Ніни, схрестивши руки на грудях:
— І що ж наговорила тобі ця твоя Лариса?
— Правду, — твердо сказала Ніна. — Про те, що Антон застав тебе з іншим чоловіком. Про те, що він тебе не виганяв. Про те, що ти збрехала нам усім.
Маша кілька секунд мовчала, а потім раптом розсміялася:
— І ти повірила? Лариса завжди була ще тою пліткаркою.
— А чому б мені не повірити? — парирувала Ніна. — Ти тут граєш роль бідної жертви, а насправді сама створила цю ситуацію.
— Це Антон розпускає чутки, щоб мене очорнити! — вигукнула Маша. — Я не збираюся це терпіти, тим паче від тебе. Вадим мені повірить.
— У цьому я й не сумніваюсь, — гірко відповіла Ніна. — Він завжди вірить тобі, навіть коли це суперечить здоровому глузду.
Коли Вадим повернувся з роботи, Маша вже чекала на нього з заплаканими очима. Ніна чула, як вона скаржилася братові:
— Вона так жахливо зі мною говорила… Звинувачувала у всіх гріхах на підставі якихось пліток. А я й так переживаю через Антона!
Вадим зайшов у спальню, де Ніна працювала за ноутбуком, з насупленим обличчям:
— Навіщо ти образила Машу?
— Я просто розповіла їй те, що дізналась від Лариси, — спокійно відповіла Ніна. — Тобі не здається дивним, що версії її розриву з Антоном такі різні?
— Лариса могла передати плітки, — заперечив Вадим. — Маша — моя сестра. Я вірю їй.
— А мені ти не віриш? — Ніна закрила ноутбук. — Своїй дружині, з якою живеш вісім років?
Вадим зам’явся:
— Справа не в довірі. Просто зараз не час сумніватись у Маші. Їй потрібна наша підтримка.
— А може, їй час подорослішати та навчитися відповідати за свої вчинки? — заперечила Ніна. — Вадиме, ти не бачиш, що вона тобою маніпулює?
— Ти просто її не розумієш, — відрізав Вадим. — Маша завжди була емоційною. І зараз їй справді потрібна допомога.
— А ти не думав, що цього разу вона просто використовує тебе? — запитала Ніна. — Що вона бреше?
Вадим похитав головою:
— Я не хочу це обговорювати. Маша залишається — і крапка.
Ситуація ставала гіршою з кожним днем. Ніна почувалася чужою у власній квартирі. Маша зайняла вітальню, постійно запрошувала подруг, готувала на кухні свої страви, не питаючи, чи хочуть Ніна й Вадим це їсти.
Одного разу, повернувшись з роботи раніше, ніж зазвичай, Ніна не знайшла в шкатулці своїх сережок — подарунка бабусі на весілля.
— Вадиме, ти не бачив мої сережки з перлинами? — запитала вона чоловіка, коли той прийшов з роботи.
— Ні, — знизав плечима Вадим. — Може, ти їх переклала і забула?
Ніна похитала головою:
— Я завжди тримаю їх у шкатулці. І це не єдине, що зникло. Ще пропали мої парфуми й новий крем для обличчя.
— Ніно, ти на щось натякаєш? — насторожився Вадим.
— Я ні на що не натякаю, — твердо сказала Ніна. — Я прямо кажу: з того часу, як Маша поселилася у нас, мої речі почали зникати.
— Ти звинувачуєш мою сестру у крадіжці? — обурився Вадим. — Це вже переходить усі межі!
— Я просто констатую факт, — парирувала Ніна. — І хочу, щоб ти з нею поговорив.
— Я не збираюсь ображати сестру такими підозрами, — відрізав Вадим.
У цей момент у квартиру зайшла Маша, наспівуючи щось під ніс. Коли вона зняла плащ, Ніна завмерла — на Маші були ті самі сережки з перлами.
— Машо, — повільно промовила Ніна, вказуючи на її вуха. — Звідки в тебе ці сережки?
Маша доторкнулася до прикрас:
— Ах, ці? Гарні, правда? Подарунок від залицяльника.
— Справді? — Ніна підійшла ближче. — А мені здається, це мої сережки. Подарунок від бабусі на весілля.
Маша розсміялася:
— Ну що ти! У тебе, мабуть, схожі. Ці мені Сергій подарував тільки вчора.
— Машо, — втрутився Вадим, уважно дивлячись на сережки. — Ці прикраси й справді дуже схожі на ті, що належать Ніні.
— І ти туди ж? — обурилась Маша. — Я думала, хоч ти мені повіриш! Що я, по-твоєму, злодійка?
— Я не кажу, що ти злодійка, — м’яко відповів Вадим. — Може, ти просто взяла їх приміряти й забула повернути?
— Я нічого не брала! — Маша зірвала сережки з вух і кинула їх на стіл. — Забирайте! Не потрібні мені ваші коштовності!
Вона побігла у вітальню, грюкнувши дверима. Вадим безпорадно подивився на Ніну:
— Бачиш, що ти наробила? Навіщо було влаштовувати сцену?
— Це я сцену влаштувала? — обурено вигукнула Ніна. — Твоя сестра носить мої прикраси, заперечує це мені в обличчя, а винна — я?
— Вона зараз дуже вразлива, — зітхнув Вадим. — Могла б проявити розуміння.
— А як щодо розуміння до мене? — тихо запитала Ніна. — Я терплю цю ситуацію вже місяць. І що я отримую натомість? Звинувачення в черствості.
— Давай просто перечекаємо цей складний період, — попросив Вадим. — Ще кілька тижнів, і Маша знайде собі житло.
— Вона навіть не шукає! — вигукнула Ніна. — Їй і так добре. Навіщо шукати, якщо можна жити тут на всьому готовому?
— Ти несправедлива до неї, — похитав головою Вадим.
Ніна подивилася на чоловіка довгим поглядом:
— А ти — до мене. І це набагато гірше.
Наступного дня Ніна зібрала невелику сумку з речами.
— Куди ти? — здивувався Вадим, побачивши її збори.
— На дачу, — коротко відповіла Ніна. — Ти ж цього хотів, хіба ні?
— Але ж… твоя робота…
— Я домовилась із керівництвом про дистанційку на тиждень, — сказала Ніна. — Мені потрібно подумати, Вадиме. Про нас. Про все, що відбувається.
— Ніно, не роби цього, — Вадим спробував узяти її за руку. — Ми можемо все вирішити.
— Не зараз, — Ніна відсторонилась. — Я справді хочу побути на самоті. Радій, тепер ви з Машею можете жити, як заманеться.
На дачі було тихо й спокійно. Вперше за довгий час Ніна могла думати, не відволікаючись на постійні вимоги Маші й виправдання Вадима. Вона навела лад у невеличкому будинку, що залишився від бабусі, облаштувала робоче місце і нарешті змогла повноцінно зосередитися на роботі.
На другий день її перебування на дачі сусідня ділянка ожила — приїхав літній чоловік із сином. Вони щось будували, і стукіт молотка долинав до Ніниного будиночка.
— Доброго ранку! — привітався чоловік, помітивши Ніну на ґанку. — Я Віктор Павлович, а це мій син Сергій.
Сергій, чоловік років сорока, привітно кивнув:
— Перепрошуємо за шум. Перебудовуємо веранду.
— Нічого страшного, — усміхнулась Ніна. — Я Ніна, онука Катерини Сергіївни.
— О, пам’ятаю Катерину Сергіївну, — пожвавився Віктор Павлович. — Чудова була жінка. А ви тут надовго?
— Поки що не знаю, — чесно відповіла Ніна. — Як вийде.
Того ж вечора Сергій допоміг їй полагодити протікаючий кран у ванній, а наступного дня приніс свіжих овочів зі свого городу.
— Ви тут сама? — спитав він, допомагаючи Ніні переносити старий стіл на веранду.
— Так, — кивнула вона. — Чоловік у місті.
— Працює? — з розумінням запитав Сергій.
— Не зовсім, — Ніна й сама здивувалася, коли почала розповідати сусідові свою історію. — Насправді, я поїхала, бо в нас оселилася його сестра, яка витіснила мене з власної квартири.
Сергій похитав головою:
— І ваш чоловік це дозволив?
— Він вважає, що я повинна увійти в становище сестри, — гірко усміхнулася Ніна. — Мовляв, розійшлася з чоловіком, їй нема куди йти.
— Мовляв? — помітив інтонацію Сергій.
— З’ясувалося, що вона збрехала про причини розриву, — пояснила Ніна. — І взагалі може повернутися у свою квартиру, просто не хоче.
— А ваш чоловік про це знає?
— Не вірить, — зітхнула Ніна. — Для нього сестра — святе. Вона завжди вміла ним маніпулювати.
Сергій задумливо подивився на Ніну:
— Знаєте, іноді корисно дати людям змогу усвідомити наслідки своїх вчинків. Можливо, ваш від’їзд змусить чоловіка задуматися.
— Сподіваюся, — кивнула Ніна. — Хоча не впевнена, що він взагалі помітить мою відсутність. У них із сестрою повна ідилія.
У місті все складалося не так, як уявляла Ніна. Після її від’їзду Вадим раптом відчув порожнечу у квартирі. Маша, спочатку радісна через від’їзд невістки, швидко освоїлася і почала поводитися ще вільніше.
— Машо, ти не бачила мої документи? — запитав Вадим, перевертаючи шухляду стола, де зазвичай зберігав важливі папери. — Мені потрібен договір страхування.
— Ні, — відгукнулася Маша з вітальні, не відриваючись від телефону. — Пошукай деінде.
Вадим насупився. Раніше його не дратувала звичка сестри ігнорувати запитання, але зараз це чомусь зачепило.
— Я завжди зберігаю їх в одному місці, — сказав він. — І тепер вони зникли.
— Може, твоя дружина забрала? — припустила Маша. — Вона ж тепер грає у незалежну жінку.
Вадим промовчав, але це зневажливе зауваження про Ніну його неприємно вкололо.
Увечері у квартирі з’явилися троє Машиних друзів — дві дівчини й хлопець. Вони принесли їжу, напої й були налаштовані на вечірку.
— Машо, ти могла б попередити, що у нас будуть гості, — зауважив Вадим, коли компанія розташувалась у вітальні й увімкнула гучну музику.
— Розслабся, братику, — Маша поплескала його по плечу. — Ми ж не будемо шуміти до ранку. Чи ти тепер такий самий зануда, як твоя жінка?
Вадим раптово розсердився:
— Не говори так про Ніну. Вона моя дружина, і я не дозволю її ображати.
Маша здивовано підняла брови:
— Ого! А ти чого такий нервовий? Вона ж сама поїхала, її ніхто не виганяв.
— Поїхала, бо почувалася зайвою у власному домі, — різко відповів Вадим. — І я починаю розуміти чому.
Він пішов у спальню, залишивши Машу з відкритим ротом. Вперше за багато років він наважився заперечити сестрі. Лежачи в ліжку, він думав про Ніну, про те, як несправедливо з нею вчинив, ставлячи бажання сестри вище за потреби дружини.
Наступного дня, повертаючись із роботи, Вадим побачив, як із під’їзду їхнього будинку виходить молодий чоловік — той самий, що був учора на вечірці. Піднявшись до квартири, він застав Машу в піднесеному настрої.
— Хто це був? — запитав Вадим. — Хлопець, який щойно вийшов із під’їзду.
— А, це Кирило, — недбало відповіла Маша. — Забіг щось забрати.
— Він був у нашій квартирі, поки мене не було вдома? — уточнив Вадим.
— Та яка різниця? — закотила очі Маша. — Ти що, тепер будеш контролювати, кого я запрошую?
— Це не твоя квартира, Машо, — твердо сказав Вадим. — Ти тут гість.
— Але ж ти сам запросив мене пожити тут! — обурилася Маша. — Що змінилося? Твоя дружина натиснула на тебе?
— Ніна тут ні до чого, — похитав головою Вадим. — Я сам починаю бачити, що відбувається. Ти казала, що тобі нема куди йти, що Антон тебе вигнав. Але правда в тому, що ти можеш повернутися у свою квартиру будь-якої миті.
Маша зблідла:
— Хто тобі таке сказав?
— Я говорив з Антоном, — Вадим схрестив руки на грудях. — Подзвонив йому вчора, щоб усе з’ясувати. Він розповів мені, що ти сама пішла, коли він дізнався про твою інтрижку з колегою. І що квартира досі частково твоя.
— Ти дзвонив моєму колишньому за моєю спиною? — вигукнула Маша. — Це зрада!
— Ні, зрада — це коли ти брешеш рідному братові, — заперечив Вадим. — Коли змушуєш його дружину почуватись чужою у власному домі. Коли береш чужі речі без дозволу.
— Я нічого не брала! — запротестувала Маша.
Вадим мовчки підійшов до шафи в коридорі, відкрив дверцята і дістав косметичку, заховану під Машиними речами. Всередині були зниклі документи Вадима, парфуми Ніни та ще кілька речей, які пропали за останні тижні.
— Як ти посмів ритися в моїх речах! — Маша зіскочила з дивана.
— Це моя квартира, Машо, — спокійно відповів Вадим. — І я маю право знати, що тут відбувається.
Він глибоко зітхнув:
— Я хочу, щоб ти з’їхала до кінця тижня.
— Що? — Маша виглядала так, ніби її вдарили. — Ти виганяєш рідну сестру?
— Я не виганяю тебе, — терпляче пояснив Вадим. — Я прошу тебе повернутися до своєї квартири або знайти інше житло. У тебе було достатньо часу, щоб визначитись.
— Це все вона, так? — Маша примружила очі. — Твоя дружина налаштувала тебе проти мене!
— Ніна тут ні до чого, — похитав головою Вадим. — Це моє рішення. Я занадто довго дозволяв тобі маніпулювати собою і мало не зруйнував свій шлюб.
Маша розплакалась:
— А куди мені подітись?
— У свою квартиру, — твердо сказав Вадим. — Антон сказав, що готовий викупити твою частку. Або домовитеся про графік проживання. Але тут ти більше залишатися не можеш.
Через три дні Вадим приїхав на дачу до Ніни. Він знайшов її на веранді — вона працювала за ноутбуком, а поряд стояла чашка з чаєм.
— Привіт, — невпевнено сказав він.
Ніна підняла голову і здивовано подивилась на чоловіка:
— Вадиме? Що ти тут робиш?
— Можна зайти? — запитав він, переминаючись із ноги на ногу.
Ніна кивнула, закриваючи ноутбук:
— Звичайно.
Вадим сів навпроти неї:
— Маша з’їхала. Я сказав їй, що вона більше не може жити у нас.
Ніна здивовано підняла брови:
— Справді? А що змінилося?
— Я змінився, — тихо сказав Вадим. — Твій від’їзд змусив мене побачити, як насправді поводиться Маша. Я поговорив з Антоном і дізнався правду про їхнє розставання. Вона брехала мені, Ніно. В усьому.
— Я намагалася тобі це пояснити, — м’яко нагадала Ніна.
— Я знаю, — Вадим винувато опустив голову. — І мені соромно, що я не повірив тобі. Що поставив сестру вище за власну дружину.
— Чому ти завжди так робив? — запитала Ніна. — Чому Маша завжди була важливішою за всіх інших?
Вадим задумався:
— Мабуть, тому що я звик про неї піклуватися. Наші батьки багато працювали, і я часто залишався з нею. Ми рано втратили батька, і я відчував відповідальність за сестру.
— Це зрозуміло, — кивнула Ніна. — Але вона вже давно доросла. Їй час навчитися відповідати за свої вчинки.
— Я це усвідомив надто пізно, — зітхнув Вадим. — І мало не втратив тебе через це.
Він взяв її за руку:
— Будь ласка, повертайся додому. Я дуже сумую за тобою.
Ніна не поспішала відповідати:
— Я теж сумую за тобою, Вадиме. Але я не впевнена, що все так просто. Ти дуже мене образив, коли не повірив мені. Коли обрав сліпо довіряти сестрі, навіть тоді, коли всі факти свідчили протилежне.
— Я знаю, — кивнув Вадим. — І я не прошу тебе просто забути це. Я прошу дати мені шанс усе виправити.
— А Маша? — запитала Ніна. — Вона визнала свою провину?
Вадим похитав головою:
— Ні. Вона звинуватила мене у зраді. Сказала, що я обираю дружину замість сестри.
— І що ти відповів?
— Що так і має бути, — твердо сказав Вадим. — Що коли я одружився з тобою, ти стала моєю родиною. Моїм пріоритетом.
Ніна трохи пом’якшилася:
— Це гарний початок.
— Я дуже сумую, — повторив Вадим. — Без тебе дім зовсім не той.
— Мені тут подобається, — задумливо промовила Ніна, окинувши поглядом веранду. — Тихо, спокійно. Можна працювати без перешкод.
— Я розумію, — кивнув Вадим. — Якщо хочеш, ми можемо приїздити сюди разом на вихідні. Або ти можеш залишатися тут, коли тобі потрібен спокій для роботи. Але, будь ласка, не відмовляйся від нас повністю.
Ніна довго дивилася на чоловіка:
— Я повернуся, Вадиме. Але не відразу. Мені потрібно ще трохи часу. І коли я повернуся, нам доведеться багато про що поговорити. Про те, як ми будуємо наші стосунки. Як приймаємо рішення. Як будемо діяти, якщо подібна ситуація повториться.
— Як скажеш, — Вадим стиснув її руку. — Я готовий на все, лише б ти повернулася.
— Це не вимоги, — похитала головою Ніна. — Це розмова, яку ми давно мали провести.
У цей момент на сусідній ділянці з’явився Сергій з інструментами в руках. Побачивши Ніну з незнайомим чоловіком, він привітно помахав рукою.
— Хто це? — насторожено запитав Вадим.
— Сусід, — посміхнулася Ніна. — Дуже допоміг мені з ремонтом ґанку. І навчив, як правильно доглядати за грядками, що залишилися від бабусі.
Вадим із легкою ревністю поглянув на Сергія:
— Ви здружилися?
— Він хороша людина, — просто відповіла Ніна. — І, на відміну від деяких, вміє слухати.
Вадим винувато опустив голову:
— Я заслужив це.
— Заслужив, — погодилася Ніна, але в її голосі вже не було злості. — Але я все одно рада, що ти приїхав.
Минув місяць. Ніна повернулася до міської квартири, але у їхніх із Вадимом стосунках щось змінилося. Вона стала більш незалежною, частіше висловлювала свою думку і не боялася суперечити чоловікові. Вадим, зі свого боку, став уважніше ставитися до її бажань і потреб.
З Машею вони майже не спілкувалися. Вона повернулася у свою квартиру, розпочала процедуру розлучення з Антоном і, за чутками, зустрічалася з тим самим колегою, через якого й почався весь конфлікт.
На сімейній вечері у батьків Вадима Маша з’явилася з новим бойфрендом. Побачивши Ніну та Вадима, вона холодно кивнула:
— Привіт. Давно не бачились.
— Вітаю, Машо, — спокійно відповіла Ніна. — Як твої справи?
— Чудово, — із викликом сказала Маша. — На відміну від деяких, Кирило по-справжньому мене підтримує.
— Радий за тебе, — щиро сказав Вадим. — Сподіваюся, ви будете щасливі.
Увесь вечір Маша демонстративно ігнорувала брата і його дружину, звертаючись лише до батьків. Ніна помітила, як свекруха кидала стривожені погляди то на сина, то на доньку.
— Що сталося між вами? — запитала свекруха, коли вони залишилися наодинці на кухні. — Маша каже, що ви вигнали її з квартири.
— Це не зовсім так, — м’яко заперечила Ніна. — Маша жила у нас два місяці, хоча мала можливість повернутися у свою квартиру. Вона створювала проблеми, брала наші речі без дозволу. Ми просто попросили її жити самостійно.
— Вона каже, що ти налаштувала Вадима проти неї, — уважно подивилася на невістку свекруха.
— Вадим сам побачив, що відбувається, — знизала плечима Ніна. — Маша роками маніпулювала ним, Галино Миколаївно. Йому давно треба було це усвідомити.
Свекруха зітхнула:
— Вони завжди були дуже близькі. Вадим з дитинства про неї дбав.
— Я знаю, — кивнула Ніна. — І це прекрасно. Але турбота не повинна перетворюватися на потурання примхам і брехні.
Коли вони повернулися додому після вечері, Вадим обійняв Ніну:
— Ти молодець. Не піддалася на провокації Маші.
— Я більше не злюся на неї, — зізналася Ніна. — Мені просто шкода, що вона досі не розуміє, що зробила неправильно.
— Вона ніколи не визнає своєї провини, — зітхнув Вадим. — Такий уже в неї характер.
— Знаєш, що я зрозуміла за цей час? — Ніна подивилася чоловікові в очі. — Що неможливо змінити іншу людину. Можна змінити лише своє ставлення до неї.
— І як змінилося твоє ставлення до мене? — обережно запитав Вадим.
Ніна задумалася:
— Я зрозуміла, що занадто довго дозволяла тобі приймати всі рішення. Боялася конфліктів і поступалася, навіть коли була права. Це моя помилка, і я її виправляю.
— А я зрозумів, що занадто часто ставив інших вище за тебе, — зізнався Вадим. — Навіть не усвідомлюючи цього. І мало не втратив найцінніше, що маю.
Наступного дня Маша подзвонила Вадиму і знову спробувала звинуватити його і Ніну у всіх своїх проблемах. Але цього разу Вадим не піддався:
— Маша, я тебе люблю. Ти моя сестра, і це ніколи не зміниться. Але я більше не братиму участі у твоїх іграх. Коли ти будеш готова до чесних стосунків, без маніпуляцій і обману, я буду радий відновити наше спілкування.
Він поклав слухавку і повернувся до Ніни:
— Це було складно. Але правильно.
Ніна обійняла чоловіка:
— Я пишаюся тобою.
Маша так і не вибачилася ні перед братом, ні перед невісткою. На сімейних зустрічах вона залишалася відстороненою, розповідаючи всім, хто готовий слухати, як жорстоко з нею вчинили. Але поступово навіть найбільш співчутливі родичі почали розуміти справжню картину.
Ніна і Вадим почали заново будувати своє життя. Вони частіше їздили на дачу, де Ніна здружилася з сусідами й завела невеличкий город. Вадим навчився поважати особистий простір дружини й не приймати важливих рішень без обговорення.
Їхні стосунки змінилися — стали зрілішими, рівноправними. І хоча Ніна вже не могла ставитися до чоловіка з колишньою беззастережною довірою, вона цінувала його зусилля і бачила, як він змінюється.
Одного вечора, сидячи на веранді дачного будиночка, Ніна сказала:
— Інколи я думаю, що повинна подякувати твоїй сестрі.
— За що? — здивувався Вадим.
— За те, що змусила нас пройти через усе це, — усміхнулася Ніна. — Це був важкий урок, але він зробив нас сильнішими.
Вадим узяв її за руку:
— Я б волів менш болісний спосіб навчання. Але ти права. Іноді криза — це можливість переосмислити все.
Вони сиділи в тиші, спостерігаючи за заходом сонця, і обоє знали: що б не трапилося далі, вони впораються разом. Як справжня сім’я.
Два роки тому Могилевська удочерила двох сестер із дитячого будинку, але зіткнулася з критикою шанувальників: ось як виглядають дівчатка