— Що ви сказали? Я не зрозуміла, про який обов’язок йдеться? — здивувалася Даша, побачивши на порозі сусідку Анну Лук’янівну.
Та постукала у двері й тепер, стоячи на порозі їхньої квартири, вимагала, щоб їй повернули гроші.
— Ні, я, звісно, не наполягаю, Дашенько, щоб ви віддали гроші прямо зараз. Але просто Женя мені пообіцяла рівно за тиждень повернути борг, — продовжувала щось бурмотіти літня сусідка.
— Олеже! — закричала Даша. — Олеже, йди сюди. Тут, здається, до твоєї матері прийшли. Сам розбирайся, бо в мене немає ані часу, ані бажання з’ясовувати, що вона знову вигадала.
— Що сталося? — невдоволено підійшов до дверей чоловік. — Доброго дня, тітко Аню.
— Доброго дня, Олеженько! От за боргом прийшла. Завтра за комуналку платити, а потім ще в аптеку треба сходити, ліки закінчуються. Та й продуктів би купити, — сказала сусідка.
— І? — Олег здивовано подивився на тітку.
— Олеже, якщо у вас зараз немає, я прийду в інший день. Просто Євгенія, твоя мама, запевнила мене…
— Почекайте. Я не зрозумів, моя мама у вас гроші позичила? — нарешті зрозумів чоловік.
— Ну так! Я ж кажу — за боргом я прийшла, — знову винувато усміхнулася Анна Лук’янівна.
— І що, багато у вас позичила мамуся? — недовірливо спитав Олег.
— Ну, не знаю, для кого як, Олеже, а для мене багато. Тридцять тисяч. Це вся моя пенсія. Я, звісно, відкладала, у мене було трохи. У доньки скоро день народження. Ну ось я й накопичила, відмовляючи собі в усьому. А тут Женя зайшла й каже: позич, терміново треба. Каже, їде в санаторій, а Олег за тиждень тобі все поверне. Ніби зараз у нього немає, а через тиждень гроші будуть. Так вона мене запевнила, твоя мати. Ну а що ж, якщо треба. Я Женю багато років знаю. Та й ви з сестрою у мене на очах виросли. Думаю, не обдурите мене, стару.
Даша з Олегом уже кілька років жили в батьківській квартирі. Одразу після весілля вони придбали собі невелику однокімнатну, і цього їм цілком вистачало на перших порах. Але з часом сім’я стала зростати. Народилися донька та син, і подружжя вирішило переїхати в більшу квартиру. Саме тоді Олег запропонував своїй матері, яка на той час уже два роки жила одна, помінятися квартирами. Євгенія Олексіївна довго не думала й погодилася, щоб син із невісткою та двома онуками переїхали до її квартири. Вона ж переїхала в їхню однокімнатну.
За старою звичкою свекруха часто приходила до своєї колишньої квартири. Адже тут залишилися її давні подруги й сусіди, з якими вона багато років жила в одному будинку.
Даші така ситуація не дуже подобалася, адже Євгенія Олексіївна майже щодня приїжджала до сина й невістки. Частину часу вона проводила в гостях у колишніх сусідів, але більшу частину залишалася у квартирі сина. Свекруха вирішила брати участь майже в усіх їхніх справах, і це дратувало Дашу.
— Олеже, скажи своїй матері, щоб вона перестала так часто приїжджати до нас. Я втомлююся від її присутності. Вона втручається в усі мої справи. Критикує мене: і готую я не так, і дітей неправильно виховую. Ось недавно Юлі сказала, що вона неправильно уроки вчить, — скаржилася Даша чоловікові.
— Та годі, не звертай уваги. Це вона поки що звикає. Її тягне сюди, в цей дім, розумієш? Адже стільки років тут прожила. А там, на новому місці, їй поки важко. Та й знайомих у неї там немає. Ось вона й приїжджає сюди.
— Та хай би їздила до подруг, хто ж проти! Але ж вона й у наше життя втручається. Причому дуже активно. Я навіть із рідною матір’ю стільки не спілкуюся, скільки зі свекрухою, — продовжувала скаржитися Даша.
Але все було б нічого, і з цією проблемою вони якось упоралися б із часом. Але тут у Євгенії Олексіївни з’явився новий «пунктик».
— Олеже, мені зовсім не вистачає моєї зарплати на життя. Ти ж знаєш, я працюю науковим співробітником у музеї, платять копійки, а в мене стільки проблем після переїзду. І ремонт треба зробити, і штори купити нові, сучасні, та й техніка вся домашня вже непридатна. Тож, будь добрим, допоможи матері. Я ж вам пішла назустріч, ви стільки заощадили, переїхавши в мою квартиру. Уяви собі, якби вам довелося її купувати — у скільки б це вам обійшлося? — такими розмовами мати тепер частувала сина майже під час кожного візиту.
— Мам, ну як тобі не вистачає? Зарплата в тебе нормальна, не прибідняйся. Скільки тобі самій потрібно? А ремонт зробимо. От піду у відпустку, разом із Мишком усе полагодимо. Цукерку зробимо! — переконував матір Олег.
— Ну, хоча б на новий телевізор дай, старий уже ледве працює, — не відступала Євгенія Олексіївна.
— Добре, купимо тобі новий телевізор, — пообіцяв Олег. — На день народження.
Слідом за телевізором син із невісткою змушені були придбати матері новий холодильник, а також робот-пилосос, бо, за словами свекрухи, їй стало важко прибирати через постійні болі у спині.
Після новенького ремонту, який Олег із другом зробили у квартирі Євгенії Олексіївни, вона зажадала грошей на нові штори та сучасний дорогий посуд для кухні.
— Ну, як це так — шпалери нові, а тюль і штори старі? Та й на кухні треба все змінити. Ось у Тетянки, бачила, які зручні сковорідки. Син їй на день народження цілий набір подарував. А я все чавунними користуюсь, як у давнину. І каструлі в мене старі, некрасиві, — бурчала вона на вухо синові й невістці.
— Це колись закінчиться чи ні? У нас що, своїх проблем мало? Свекруха нас за свою квартиру тепер до самої см.ер.ті буде доїти? — не витримала якось Дарина.
— Та годі, заспокойся. Думаю, тепер ми вже виконали всі її побажання. Мама більше не буде вимагати від нас грошей, — оптимістично відповів чоловік.
— Свіже повітря, але віриться важко. Вона вже звикла, а від доброго хто ж відмовиться? — не погодилася Дарина.
І вона виявилася права. Тепер Євгенія Олексіївна вигадувала все нові способи скористатися грошима сина та невістки.
— Мам, може, вже вистачить? — не витримав якось Олег. — Ти що, думаєш, ми мільйони заробляємо? Ні! У нас двоє дітей, яким щодня щось потрібне. Ти бачила ціни в магазинах? А школа з її вічними поборами, садок, гуртки й секції?
— Я мати, і ви зобов’язані мені допомагати! — закричала Євгенія Олексіївна. — Зобов’язані!
— Це ви самі так вирішили чи десь прочитали? — єхидно запитала Дарина. — Ви ж цілком здорова жінка, працюєте, зарплату отримуєте регулярно, та й пенсію скоро будете мати.
Дарина зважилася на таку зухвалу сміливість, бо більше не могла мовчати.
— Олеже, я не маю наміру вислуховувати ці образливі слова від твоєї дружини, — не дивлячись на невістку, з образою сказала Євгенія Олексіївна.
— Чому ж? Я теж член цієї родини, і мене прямо стосується все, що в ній відбувається. Особливо фінансові питання, — сміливо відповіла Дарина.
— Мам, ну справді. Чому ти до нас причепилася? Могла б сестру попросити, якщо тобі так конче потрібні гроші, — запропонував Олег, маючи на увазі свою рідну сестру Галину, яка жила з сім’єю в іншому місті.
— Я сама вирішу, до кого мені звертатися. У Галини троє дітей, а чоловік зараз без роботи. З чого вона мені допомагатиме? Думати треба, перш ніж говорити, — з невдоволеним виглядом відповіла мати.
На цьому та неприємна розмова закінчилася. Але нещодавно Євгенія Олексіївна знову прийшла до сина за допомогою.
— Сину, мені на роботі вперше за стільки років запропонували путівку в заміський санаторій. Ціна, звісно, «кусається», але я не відмовилася. Час уже мені про своє здоров’я подумати. Допоможеш грошима?
— Мам, ну ти ж, здається, мала отримати відпускні? — здивувався Олег, який днями витратив чималу суму на ремонт автомобіля, і ця прохання матері йому зараз була зовсім не до речі.
— Ну отримала, і що? Я їх витратила на одяг. Треба було оновити гардероб перед поїздкою. У мене ж зовсім нічого носити, все старе залишилося, а там все-таки люди, нові знайомства, спілкування.
— Ну, немає у нас зараз грошей, мам. Може, якось сама обійдешся? Ти думаєш, у нас своїх турбот, що чи що, немає? От учора в автосервіс їздив, там пристойну суму залишив. Тож нам самим цього місяця доведеться затягнути паски, — намагався пояснити ситуацію Олег.
— Так як же бути? Путівку треба викупати, — наполягала Євгенія Олексіївна.
— Ну так і викупай. Знайди сама гроші, мам. Викрутись якось, у тебе ж подруг повно. От і нехай допоможуть хоч раз, — сказав їй син.
Мати тоді пішла від них ображена. Кілька днів не розмовляла. А потім прислала Олегу повідомлення, що вона вже в санаторії, щоб він її не шукав.
«Ну от, знайшла ж гроші, без нас обійшлася», — подумав він про матір.
А сьогодні з’ясувалося, що ці гроші вона позичила у старенької сусідки Олега й Дарини. І найсмішніше в цьому було те, що гроші за матір мали віддати вони — син і невістка. Так вирішила їх обхитрити Євгенія Олексіївна. Мовляв, не дали мені грошей добровільно, змушу вас платити все одно.
— Справи кепські, Даринко. Чому стара сусідка має страждати через примхи матері? Це неправильно, — сказав дружині Олег. — Доведеться у когось позичити й віддати борг Анні Лук’янівні.
— Так, позичити легко сказати. А чим віддавати будемо?
— А от коли мати повернеться, змусимо її цей борг повернути.
— Як? Ти думаєш, свекруха погодиться? У неї ж вічно немає грошей. І куди твоя мати їх діває, складає, чи що? — з досадою сказала Дарина.
— Щось придумаємо, — пообіцяв чоловік. — Принаймні провчимо маму, це точно.
Олег позичив гроші у свого колеги й віддав борг сусідці. А коли мати повернулася, на неї чекав сюрприз.
— Мам, тут така неприємна історія вийшла, — почав Олег, приїхавши до неї додому. — Ми, виявляється, заборгували чималу суму сусідам. Не скажеш, як так сталося?
— Ну а що мені було робити? Ви не залишали мені вибору, я змушена була так учинити.
— Так? Гаразд. Тоді я теж тобі скажу, мамо, ти не залишила нам вибору. Ми, звісно, повернули твій борг, перед сусідами соромно. Ми ніколи не були в боржниках. Але нам довелося вдатися до радикальних заходів.
— До яких? — здивувалася Євгенія Олексіївна.
— Ми взяли ці гроші в мікрокредитній організації під величезні відсотки. Я ж тебе попереджав, що у нас зараз немає вільних коштів. І тепер, якщо ми найближчим часом не погасимо цей борг, то відсотки набіжать такі, що сума збільшиться в кілька разів.
— Та ти що? Навіщо ж ви з ними зв’язалися? Це ж грабіжники!
— А ось навіщо! Ти поводишся безвідповідально, займаючи від нашого імені. А ми маємо якось викручуватись. Так от, мамо, май на увазі — тепер ми всією сім’єю будемо харчуватися у тебе, щоб швидше віддати наш борг, який зростає з кожною хвилиною. Ти розумієш, у яку ситуацію ти нас поставила? — продовжував тиснути Олег.
— У мене харчуватися? — здивувалася й розгубилася мати.
— Так, саме у тебе, мамо. Всією сім’єю. Ось зараз Дарина забере дітей, і вони всі разом приїдуть сюди, до тебе. Тож готуй їжу на всіх.
— Та в мене й немає з чого! Холодильник порожній, — з досадою проговорила Євгенія Олексіївна.
— Ось бачиш, мамо, що ти накоїла. Гаразд, сьогодні поїдемо до тещі, хоч і далеко. А завтра до тебе, май на увазі! — продовжував свій спектакль син.
— А завтра-то що зміниться? Немає в мене зараз таких грошей, щоб вас годувати. Я ж усе витратила, а зарплату тепер коли ще отримаю! — нарікала мати.
— Не знаю, мамо, викручуйся сама.
Як виховний захід сім’я Олега їздила до Євгенії Олексіївни на вечерю весь тиждень. А потім Олег зателефонував і сказав, що вони знайшли гроші й погасили борг у мікрокредитній організації. Мати навіть десь віднайшла частину суми й повернула гроші синові.
З того дня Євгенія Олексіївна більше не просила в борг у сина й невістки.