Мені 44 роки, у мене троє дітей і робота. Я постійно на нервах і зайнята. Щодня після роботи мені доводиться готувати, прибирати і робити з дітьми уроки.
Раніше мама мені допомагала, коли діти були маленькими. Вона любила сидіти з ними, давала мені можливість відпочити. Але коли молодшій доньці виповнилося 12, вона перестала допомагати.
Мама все частіше почала телефонувати, хоча могла б допомогти з дітьми. Замість цього вона годинами говорила ні про що і заважала займатися справами.
Іноді дзвінки ставали дратівливими. Одного разу я так втомилася, що на її прохання приїхати до неї терміново не змогла стриматися.
— Мамо, перестань дзвонити щодня! Я цілий день на роботі, а потім ще з дітьми і домом. Я не можу приїхати зараз! — крикнула я у телефон. — І більше не дзвони мені.
Я поклала слухавку. Минуло три дні. Мама більше не телефонувала, що змусило мене занепокоїтися. 😢
Того дня я не могла більше сидіти і вирішила поїхати до мами сама.
Коли я прийшла до її дому, двері були замкнені. Я постукала, але ніхто не відповів. Я відчула тривогу і вирішила відчинити двері своїм ключем. ⬇️⬇️⬇️
Зайшовши до будинку, я покликала її, але не почула відповіді. Пішла до спальні і застигла. Мама лежала на ліжку, нерухомо. Спочатку я подумала, що вона просто спить. Але потім помітила, що її обличчя було не таким, як завжди — воно було спокійним, майже неживим.
— Мамо? — ледь чутно спитала я.
Тиша. Боячись навіть дихати, я підійшла ближче і зрозуміла, що її більше немає з нами.
Я дала волю сльозам і підійшла до столу. Там лежала коробка від нового телефону.
«Мабуть, мама купила його для мене», — подумала я. Можливо, саме тому вона телефонувала два дні тому, намагаючись поговорити, щоб сказати, що купила мені подарунок. Але я не змогла цього зрозуміти.
Чому я не приїхала раніше? Чому не почула її прохання? Чому я завжди була так зайнята і не могла приділити їй хвилинку?
Було вже пізно.
Вона багато разів тікала від нього напівжива. А він знаходив її й повертав назад. Але потім сталося таке…