23-річний Михайло народився й виріс у селі на півночі країни. Йому завжди подобалася природа, адже з дитинства його оточували ліси, багаті на ягоди та гриби, річка й лугові простори. Хлопець виріс у простій родині. Інколи навіть доводилося бідувати.
Його мати Олександра була зразковою господинею: працювала на фермі, завжди дбала про порядок, смачно готувала й доглядала за городом.
Петро — її чоловік, хоч і не кривдив дружину та сина, але не надто переймався їхнім добробутом. Він любив випити й пограти з друзями в карти чи доміно. Іноді програвав і залишався винним. Через це турбота про сина лягала на плечі матері.
Михайло ніколи не відзначався терплячістю, але до школи ставився відповідально, щоб до мами не приходили вчителі й після роботи вона не вислуховувала їхніх зауважень. Інколи виникали конфлікти з однолітками, але хлопець умів за себе постояти. Після одинадцятого класу йому прийшла повістка, і Михайло вирушив до армії.
Розлука з батьками далася йому нелегко, але найскладніше було з Оксаною — шкільною любов’ю хлопця. Закохані почали зустрічатися в десятому класі.
Дівчина була завидною нареченою, виросла в достатку, тож Михайлу довелося докласти зусиль, аби завоювати її увагу. Оксана писала йому листи, говорила, що сумує й чекає його повернення.
Повернувшись додому, хлопець здобув фах водія й влаштувався працювати на лісовозі. Там обіцяли стабільний дохід, а цим міг похвалитися не кожен житель села. Друг Петро порекомендував Михайла якомусь керівнику, і його взяли.
Перевезення лісу було легальним, без браконьєрства чи «чорних» лісорубів. Одного разу він навіть врятував вовченя, чия мати загинула в сутичці з кабаном. Осиротіла тварина була ще маленькою та наляканою, аби почати самостійне життя в дикій природі. Тож Михайло підібрав вовченя й забрав додому.
У Сірого, як назвав його хлопець, на лобі було світле плямко, за яким Михайло його впізнавав у лісі. Вирісши, вовк завжди був вдячний своєму рятівникові й ніколи не забував його турботу. Іноді вони перетиналися в лісі, і Сірий дозволяв себе погладити.
Проте в особистому житті Михайло зіткнувся з розчаруванням. Оксана не дочекалася його з армії. Вона почала зустрічатися з якимось міським багатієм.
— Правильно, доню, — казала їй мати. — Нема чого тобі водитися з цим Мишком. У його сім’ї ніколи грошей не було. Не зможе він тебе забезпечити. І не пиши йому більше, бо твій новий наречений дізнається, що ви весілля збиралися грати.
Оксана залишила Михайла без пояснень. Вона просто перестала писати йому листи, а потім навіть не виходила до нього, коли хлопець годинами стояв під її вікном. Урешті-решт він змирився й вирішив не ганьбитися перед односельцями.
Одного літнього вечора, коли на дорогу вже спустилися сутінки, Михайло їхав на останнє розвантаження. Він опустив вікна своєї вантажівки й насолоджувався вечірньою прохолодою. Дорога пролягала повз ліс. Раптом хлопець почув вовче виття й насторожився. Вила ціла зграя, і це здавалося підозрілим. Хижаки могли чогось злякатися або потрапити в пастку браконьєрів, які іноді з’являлися в лісових масивах, щоб поживитися на охоронюваній території.
Михайло вирішив зупинитися, коли йому здалося, що він почув жіночий голос, який кликав на допомогу. Він вийшов з кабіни, прихопивши стару рушницю, яку возив для самозахисту, адже йому вже доводилося стикатися з негідниками. Вовче виття привіло Михайла на галявину. На гілці дерева, підібгавши ноги й тремтячи від страху, сиділа дівчина, оточена зграєю. Поруч із нею, не дозволяючи родичам наблизитися, гарчав Сірий, якого Михайло впізнав за плямком.
— Благаю вас, допоможіть! — закричала незнайомка, побачивши хлопця. — Вони мене з’їдять!
Міша не став зволікати. Він вистрілив у повітря, щоб налякати хижаків і пробратися до дівчини. Тварин він не звинувачував у їхніх інстинктах, але зараз вони з дівчиною опинилися в дуже небезпечній ситуації, що вимагала обережних дій.
— Молодець, Сірий, ти нас виручив, — сказав хлопець і погладив вовка між вухами.
Той лизнув коліно дівчини, ніби показуючи, що їй нема чого боятися, але бідолаха так перенервувала, що знепритомніла. Михайло підхопив дівчину і швидко, побоюючись переслідування зграї, поніс її до кабіни своєї вантажівки. Він вирушив додому — мати точно зможе допомогти бідоласі.
Дорогою дівчина прийшла до тями й подякувала хлопцеві. Але не стала нічого розповідати про себе, крім імені — Алла.
Міша не наполягав. Він помітив рану на її потилиці й закривавлене світле волосся. Було зрозуміло, що їй зараз не до пояснень. Очевидно, за короткий час дівчині довелося пережити багато, і тепер вона потребувала відпочинку.
— Ти впевнена, що не хочеш до лікаря? Я міг би тебе відвезти, — запропонував Михайло.
— Ні, не треба. Рана не така страшна, як здається. Просто мені потрібно відпочити, — відповіла симпатична, але розгублена й напружена дівчина, яка не знала, чи може повністю довіряти своєму рятівнику.
— Удома мої батьки, вони за тобою доглянуть і зв’яжуться з твоєю ріднею. Не бійся, усе буде добре.
— Дякую за допомогу. Я вже не сподівалася на порятунок. Ніколи не була в такій ситуації. Я вже прощалася з життям, — сказала дівчина, більше нічого не додавши.
Олександра і Петро поставилися до гості з розумінням. Мати напоїла її липовим чаєм із медом і відвела до спальні.
— Не переймайся, ми за нею доглянемо, — сказала мати хлопцеві. — Тобі ще вантаж везти. Їдь, а то отримаєш від начальства.
— Гаразд, ви тільки не насідайте на неї з питаннями. Сама все розповість, коли відновиться.
Алла проспала до обіду наступного дня. Олександра була поруч із нею. Вона запропонувала дівчині одяг для перевдягання, нагодувала її досхочу й показала околиці. Усім було цікаво, що ж сталося з міською красунею.
Дівчина була дуже доглянутою, але не пихатою. Їй не було гидко їсти сільські продукти чи жити у старому дерев’яному будинку, де її прихистили.
Кілька днів Алла відновлювалася, а потім одного вечора розповіла свою історію:
— Мій тато був бізнесменом, — сказала вона, зупинившись після слова «був». — Маму я свою майже не пам’ятаю, він виховував мене сам. Займався справами. Жили ми добре, грошей не бракувало, тому жінки одразу звертали на нього увагу. У нього могло б бути багато романів, але він залишався самотнім вдівцем, поки я не виросла. Чотири роки тому в нього з’явилася Світлана. Татові було 57, їй 43. Виглядала вона прекрасно, видно, що сама забезпечена. Тому тато вирішив пов’язати з нею своє життя. Знав, що вона не заради грошей із ним.
Алла зупинилася й відпила чай із кухля.
Було видно, що їй важко ділитися особистим із малознайомими людьми, тому мама Михайла заспокійливо погладила дівчину по спині.
— Я була не проти шлюбу батька, але Світлана не виявилася такою біленькою і пухнастою, якою здавалася. Мабуть, тато це теж розумів. І він, і я тримали себе в руках і ніколи не сварилися з нею. З часом я звикла до її присутності. Мачуха не втручалася в мої справи, не намагалася стати новою господинею в домі, але ось до батькового бізнесу проявляла підвищений інтерес. Батько їй не довіряв. Привернув її до справ, дозволив спілкуватися з клієнтами. Він не бачив, що вона ніби навмисно щось винюхує й вивчає його стратегію ведення бізнесу, заручається підтримкою його інших співробітників. Так ми й жили. Я намагалася поговорити з батьком про свої побоювання щодо мачухи, але він відмахувався, казав, що щасливий на старості років, і я змирилася. А торік його не стало.
Голос Алли затремтів, але вона впоралася з емоціями.
— Серцевий напад. Тато багато пережив. Та й бізнес забирав чимало сил. Я підозрюю, що в цьому замішана Світлана. Але доказів немає, лише здогадки. Я завжди її недолюблювала. Після похорону в домі ми залишилися одні. Чужі люди. Тоді моя мачуха вирішила, що тепер вона в домі головна. Почала мене дорікати, сварити, якщо я їй не звітувала про свої справи. Усе в кімнатах переставила, як їй хотілося, навіть ремонт затіяла. Це мене, звісно, розлютило. Ми постійно сварилися, з’ясовували стосунки. Було марно, але я не могла терпіти її нахабності. Вона в моєму домі чужа й не має права удавати, ніби я нічого не значу, ніби пам’ять про мого тата — це дурниці. А потім вона привела коханця. Уявляєте? Він був молодший за неї. Оселився в будинку. Його присутність я ігнорувала, бо сил на сварки вже не було. Якось випадково я підслухала їхню розмову. Виявилося, що Денис — шахрай і аферист, вони зі Світланою ідеальна пара. Саме він і підбурив її позбутися мене та привласнити собі всю спадщину.
Денис і Світлана обрали найбільш варварський спосіб, щоб позбутися дівчини. Вони підкралися ззаду до нічого не підозрюючої Алли, вдарили її по голові, щоб вона знепритомніла, і вивезли в ліс.
— Ти впевнений, що цього вистачить? — злякано питала Світлана.
— Не панікуй, тихо, — прошепотів їй коханець. — Усе пройде гладко, от побачиш. Я все продумав. У неї нікого з близьких родичів не залишилося, нікому бити на сполох. Усі її друзі — тусовщики, вони зникнення навіть не помітять, думають тільки про себе.
Чоловік підготувався ґрунтовно. Він скинув непритомну дівчину в яму й залишив її на поталу диким тваринам. Вирішив, що звірі довершать почате. Яма виявилася вовчим лігвом. Хижаків привернув запах крові.
Алла отямилася, й усе всередині похололо від страху, коли вона зрозуміла, що відбувається. Лише Сірий, звиклий до людей, ходив навколо неї і відганяв членів своєї зграї. Саме він став причиною того, що дівчина залишилася живою. Молодий звір мав авторитет, тому вовки його слухалися, приборкуючи свої інстинкти.
— Невже так можна поводитися з родичами? — ахнула мама Михайла.
— Сором і совість давно покинули цих людей. Так вчинити з бідною дівчиною… До поліції треба йти, — заявив Петро.
— Цих нелюдів слід посадити за ґрати.
— Точно! Ми підтвердимо, в якому стані я знайшов тебе посеред лісу. І те, що життю загрожувала небезпека через залишення серед хижаків, — сказав Міша, намагаючись вселити дівчині надію на справедливість.
— Ні, це марно, вони викрутяться. Гроші на суди в них є. Потрібні докази, — відповіла вона з сумом. — Мачуха моя хитра жінка, а Денис звик обводити навколо пальця представників влади. У нього вистачить розуму й цього разу викрутитися.
Хлопець не став тиснути на знайому й ліг спати з думкою, що він зобов’язаний домогтися для неї правосуддя. Вранці в нього вже був план. Розповівши все Аллі, Михайло вирішив зв’язатися зі Світланою телефоном. Він повідомив мачусі дівчини, що знайшов її посеред лісу, непритомну, з телефоном і паспортом, тому вирішив повідомити рідним.
— Вона при свідомості? Щось каже? — схвильовано запитав жіночий голос.
— Ні, ваша донька ще не прийшла до тями.
— Дякую вам величезне! — мало не плачучи, відповіла Світлана. — Алла зникла кілька днів тому, і я не знала, де вона. Місця собі не знаходила! Де ви живете? Як її забрати?
Закінчивши розмову з Михайлом, жінка відразу зателефонувала Денису й закотила йому істерику.
— Що нам тепер робити? Раптом вона отямиться й почне говорити? Це все ти винен! Треба було самій усе вирішити! — кричала вона на коханця.
— Заспокойся, зараз вона нам не загроза. Треба їхати до неї, розібратися на місці. Цього разу я візьму з собою ніж, але тіло позбудемося на іншій трасі.
Олександра зустріла злочинців і провела до Алли, яка прикинулася сплячою.
Коли жінка вийшла з кімнати, ніби поставити чайник, Денис і Світлана почали перемовлятися:
— Тобі потрібно швидше звідси вибиратися! – сказала мачуха дівчини.
— Я ж сказав, що розправлюся з нею цього разу.
Раптово до кімнати зайшли Михайло і місцевий дільничний, Алла відкрила очі під здивовані погляди змовників і заявила, що вони тільки-но обговорювали її вбивство.
Негідники намагалися втекти, збивши чоловіків з ніг. Вони вже були у дворі, але дорогу їм перегородив Сірий. Він прийшов ще зранку, бажаючи побавитися у компанії людей.
— Мамочко! — заверещала Світлана і завмерла.
Вовк із оскалом дивився на неї.
— Ми здаємося! – пропищав Денис, схопивши коханку за руку. — Тільки приберіть хижака! Ми все розповімо, приберіть його, це незаконно!
Злочинці дали свідчення на місці. Вони не стали брехати, зізналися у змові. Світлана спочатку заперечувала свою причетність до смерті колишнього чоловіка, але в процесі допиту правда виплила на поверхню.
Розпочалося розслідування, на змовників чекав суд.
— Ну от і все закінчилося, — сказав Михайло і по-дружньому обійняв Аллу.
— Тепер у мене нікого немає через цих нелюдів… Мій бідний татко загинув. Як я тепер житиму одна…
— Я поруч. Допоможу тобі, якщо потрібно, — втішив її хлопець.
За кілька днів він так звик до дівчини, що в душі оселилося неприємне відчуття від того, що їм доведеться розлучитися.
— Дякую, що прийняли мене у себе. Тепер запрошую тебе до себе, в місто. Там багато розваг, а розвіятися після такого не завадить.
— Домовилися.
Молоді люди усвідомлювали свої почуття одне до одного. Пережите разом зблизило їх, і вони почали зустрічатися. Олександра й Петро не були проти того, що їхній син знову пов’язав життя з багатою спадкоємицею. Цього разу почуття дівчини до їхнього сина були щирими, це було помітно.
Попри те, що Аллі довелося зайняти місце батька, вона не забувала про коханого. Михайло також переїхав до міста і жив разом із нареченою. Він почав працювати у її компанії, не зловживаючи своїм становищем, і вже демонстрував хороші результати. Згодом вступив на заочне навчання в університет.
Молоді люди були щасливі, разом готувалися до весілля і не звертали уваги на упередження. На вихідних вони навідували батьків Михайла і привозили їм гостинці, не забуваючи про Сірого, вирушаючи на прогулянки в ліс.
Ha вeсіллі сuнa я всіх здuвyвaлa: ʍoлoдятa чeкaлu від ʍeнe 6ільшoгo