Вміло відвадила родичів — любителів новорічної халяви

— Я не зрозуміла, Таню, це якийсь святковий жарт чи що? — з витягнутим від здивування обличчям спитала Ніна, щойно зайшовши до вітальні.

Вона не змогла приховати розчарування, і тому зараз виглядала розгубленою.

Ще хвилину тому зовиця широко усміхалася, ввалившись до передпокою разом зі своєю сім’єю. Вона вигукувала новорічні привітання й сипала навколо різнокольорове конфеті.

Багато років поспіль вони приходили без запрошення святкувати Новий рік до брата й невістки. Цей рік не став винятком.

— У чому справа, Тане? Це жарт? — ошелешено запитала Ніна, стоячи посеред вітальні.

— Ні, не жарт. Я теж, знаєш, здивована. Віктор мене запевнив, що цього разу все буде інакше. Я навіть зраділа. Думаю, нарешті відпочину, відчую себе гостею у власному домі, — відповіла їй хитра Тетяна, наче нічого й не сталося.

Зовиця безглуздо кліпала очима, розглядаючи порожній стіл у вітальні. А потім із таким самим виразом обличчя зайшла до абсолютно чистої, без жодного натяку на їжу, кухні Тетяни.

Духовка була вимкнена, а на столі для приготування не стояли варені овочі для салатів, не було банок із зеленим горошком, кукурудзою, маринованими грибами, солоними огірками чи консервованим ананасом. Не було нарізаної ковбаси та сиру, ароматний оселедець не ховався під звичною бордовою шубою, не смажилися тости для майбутніх бутербродів. Кухня Тані була ідеально чистою. Навіть стерильною.

І сама Тетяна виглядала зовсім не так, як цього можна було очікувати. Вона вже одяглася, надівши розкішну блискучу сукню з глибоким декольте, зробила гарну зачіску й святковий макіяж. На ногах були туфлі на високих підборах. Усе це більше нагадувало образ артистки, а не привітної господині, яка метушиться біля столу. Це виглядало вкрай дивно, якщо врахувати, що столу для свята у неї не було зовсім.

Двоє її дітей, племінників Ніни, лежали зараз на дивані перед телевізором, дивилися мультики й хрумтіли якимись сухариками з пакета.

— А ти що… це? Де стіл? Коли готувати збиралася? До Нового року залишилося зовсім нічого, — продовжувала дивуватися Ніна, обходячи квартиру брата й невістки в надії знайти хоч якийсь натяк на майбутнє застілля. Усе було марно — їжею ніде й не пахло.

У цей час чоловік Ніни, Олексій, і троє їхніх дітей, звільнившись у тісному передпокої від численних шапок, курток і шарфів і склавши все це великою купою біля вхідних дверей, увійшли до кімнати. Вони також були неабияк розчаровані тим, що їм не доведеться одразу ж сісти за святково накритий стіл. Після прогулянки по новорічному містечку й катання з гірки, а також на міцному морозі це було б дуже доречно, адже всім уже добряче хотілося підкріпитися. Але їжі ніде видно не було.

— Я ось теж здивована не менше за тебе, Ніно, — сказала несподівану для зовиці фразу Тетяна. — Чому ти прийшла так пізно, та ще й без продуктів? Ніно, ти забула чи що?

Тетяна своїм запитанням загнала зовицю в глухий кут, через що та довго й нерозуміюче дивилася на господиню квартири.

А потім відповіла запитанням на запитання. Вірніше, задала одразу кілька запитань, бо була розгублена й здивована обстановкою у квартирі Тетяни. Її мозок видав реакцію на дивну ситуацію.

— А де Вітька? І чому я мала прийти до вас із продуктами? У вас що, проблеми з грошима, Тане? Чи ви з Вітькою обоє раптом розучилися готувати?

— Твій брат сьогодні працює, обслуговує якийсь корпоратив у готелі. Зараз усі шеф-кухарі на вагу золота. Не зміг відмовитися. Звільниться десь за годину до Нового року. Так він мені сказав. Підійде просто до бою курантів, — спокійно відповіла Тетяна, розглядаючи яскравий святковий манікюр на своїх нігтях.

— Молодець! У нього гостей повен дім, а він десь там гроші заробляє, — кисло сказала Ніна. — Ну братуха, підвів нас усіх.

— Мам, ми їсти хочемо, — почали скиглити діти, племінники Віктора. — Коли вже сядемо за стіл?

— Та зачекайте ви! — шикнула на них Ніна. — Льошо, займи чимось дітей, тут взагалі незрозуміло, що відбувається.

— Ну справді… — Олексій, чоловік Ніни, теж був у поганому настрої й навіть не намагався це приховати. — Уже пора б і випити, і закусити. Чого сидіти в порожнечі у святковий вечір? Усі вже давно веселяться. Он, послухай, що на вулиці коїться. А тут ні компанії, ні випивки з закускою. Тань, що за справи? Коли Вітько повернеться? Може, я йому зателефоную? Якось нудно. Не по-святковому.

— Дзвони, але все марно. Він не відповість, працює. Йому зараз не до розмов, — з простою усмішкою відповіла Таня.

— Ну з Вітьком усе зрозуміло. Знову весь у роботі. А ти чого така задоволена? Вирядилась, як на парад, коли думаєш стіл накривати? — серйозно запитала Ніна в невістки. — Діти їсти хочуть. Та й нам уже не завадило б випити і закусити. Щось ти цього року припізнилася, Тетяно. Зазвичай до цього часу у тебе все було готове. Залишалися тільки останні штрихи. Пам’ятаєш, я ще зазвичай допомагала тобі сервірувати стіл?

— А я цього року взагалі не збиралася нічого готувати й накривати. Мені ж Віктор сказав: «Усе, цього року відпочивай, дорога. Тепер черга Ніни готувати й накривати стіл», — радісно заявила Тетяна, зрозумівши, що підійшла до кульмінації вечора.

— У якому сенсі — не збиралася? — Ніна витріщила очі й закричала на всю квартиру. — Що це за справи? І що за натяки ці дивні про продукти? Про те, що я пізно прийшла й нічого не принесла? Тане, що відбувається?

— А це не натяки. Мій чоловік запевнив мене, що цього року новорічний стіл накриватимеш ти, Ніно. Квартира у вас маленька, площа не дозволяє запрошувати гостей. І я це прекрасно розумію. Тому зустрічати Новий рік будемо, як і раніше, у нас. Але ось усе, що стосується столу — вся їжа, закуски та випивка — це ваша відповідальність, — мило усміхаючись гостям, сказала Тетяна. — У вас із братом була така розмова?

— Звісно, ні! З чого б це? Вітько що, вирішив так пожартувати над нами? Чи це ти щось мудруєш, Тетяно? Відповідай!

— Ну які тут жарти! — продовжила Таня. — Кілька років поспіль ви приходили сюди, як у ресторан, із тією лише різницею, що там за все треба платити, а тут ні. Сідали всією вашою дружною сім’єю за готовий стіл і так само дружно йшли додому, повеселившись досхочу. А я потім усе це сама прибирала.

Тетяна бачила, як її слова не подобаються зовиці, але все одно продовжувала. Вона вирішила сьогодні покласти край цьому безладу.

— Так, я завжди йшла вам назустріч, Ніно. Розуміла, що ви живете в маленькій однокімнатній квартирі, тіснитеся там уп’ятьох практично один в одного на головах. І запрошувати туди гостей ви просто не могли. Я це розуміла й щороку погоджувалася приймати вас у себе. І наша трикімнатна квартира завжди була для вас відкрита. Ви й користувалися нашим гостинністю без сорому. Усі свята проводили в нас. Якщо не можна було поїхати на природу, то, за усталеною звичкою, ви їхали сюди, в нашу квартиру.

— І що? Надірвалася ти, чи що? — Ніна від злості не контролювала себе, тому грубила невістці.

— Ні. Не надірвалася. Але більше цього не буде. Хочете святковий стіл — накривайте самі. Он кухня, іди готуй. А я цього року зроблю собі відпочинок, маю право! — Тетяна при цих словах демонстративно сіла в крісло й почала дивитися телевізор.

Ніна зі злістю підійшла до холодильника. Відкривши його, закричала:

— Тут же нічого немає! З чого я маю готувати, скажи мені?

— Правильно, там нічого немає, бо я нічого не купувала. Повторюю, Віктор запевнив мене, що все, що пов’язане зі столом, на вашій з Олексієм совісті, — усміхнулася Тетяна зі свого крісла.

— Що, й випити нема чого? — ще більше засмутився Олексій, зрозумівши, до чого хилить Тетяна.

— А чим я зараз маю годувати дітей? Вони ж їсти просять після морозу! Я ж спеціально не годувала їх удома, думала, тут усе буде, нагодуємося, — обурювалася Ніна. — Ти що, не могла мені зателефонувати й сказати, що у вас голодування?

— Я думала, ви з братом про все домовилися. От чесно, вперше чую, що ти не в курсі. А дітям твоїм можу поки що сухарики запропонувати. Мої он із задоволенням їх хрумтять.

— Та ти що — знущаєшся? На Новий рік вона вирішила нас сухарями пригостити! — Ніна все більше розпалювалася. — Узагалі збожеволіла! Я зараз усе ж таки зателефоную Вітьку, спитаю, що він собі придумав. І чому я вперше про це чую.

Ніна нервово схопила мобільний телефон і спробувала додзвонитися до брата.

У цей момент Віктор завершував приготування святкового столу. Побачивши на екрані номер сестри, задоволено потер руки й промовив: процес пішов!

— Ну що, додзвонилася? Я ж казала — йому ніколи. Не візьме слухавки. Ну що, дітям дати сухарики? — запитала Таня в племінників.

— Та припини ти! — зі злістю вигукнула Ніна.

— А все одно більше нічого немає, — безтурботно відповіла Таня. — Хоча, є ще сира картопля й пара морквин. Влаштує?

— Слухай, а точно нічого немає випити? — все більше сумував Олексій, поглядаючи на розлючену дружину й голодних дітей. — Від нервів прийняти. Ні, точно? Ти впевнена?

— Ні. Спиртного не тримаємо. Купуємо лише для свят.

— Ну так зараз же свято, — з надією дивлячись на господиню, сказав чоловік Ніни. — Може, я все ж таки пошукаю? Де зазвичай Віктор тримає випивку?

— Ніде. Можеш не шукати.

— Що, навіть шампанського немає? Це ж Новий рік!

— Ні, це вже ні в які ворота! — істерично закричала зовиця. — Так знущатися з рідні! З дітей! Це розуму незбагненно!

Вона демонстративно рушила до дверей.

— Ходімо, вдягатися будемо! — крикнула звідти дітям. — Поїдемо до бабусі. Там хоч якось нас пригостять. Звісно, у пенсіонерки який може бути стіл, але там хоча б не будуть з нас знущатися! — маючи на увазі свекруху Тетяни й свою маму, із пафосом промовила Ніна.

— О, ні, тільки не це! — застогнав Олексій. — От там точно нічого не вип’єш. Усе, пропав Новий рік! Теща замордує мене.

— Не шипи мені там! Мама йому моя не вгодила. Пити не дозволяє — горе яке. Зате хоч один Новий рік у тверезій пам’яті зустрінеш, а не догори дригом. Збирайся, чого став. Ти ще мені нерви псуватимеш!

Гості почали поспіхом одягатися, лаючи на чому світ стоїть непривітних господарів.

— Я тобі, Танько, цього ніколи не забуду! — закричала, йдучи, зовиця. — Такого підступу не пробачу.

— Так я саме цього й прагнула, — відповіла Тетяна, коли двері за незваними гостями зачинилися.

— Ну, що, любий, операцію успішно завершено. Зараз викличемо таксі й поїдемо з дітьми до тебе, — зателефонувала Віктору Тетяна. — У тебе все готово?

— Звісно! Чекаю вас із нетерпінням! Приїжджайте швидше! Приїдеш, розкажеш мені, як усе минуло.

Її чоловік у цей момент на дачі, яку він зняв у свого колеги на Новий рік, уже накрив для дружини й дітей шикарний стіл, натопив гаряче піч і баньку, прикрасив будинок і двір святковими новорічними декораціями.

Коли Тетяна з дітьми зайшли у двір, а потім у будинок, то були приємно здивовані.

— Ого! Як у казці! Ось це справжнє свято, коханий! Дякую тобі за нього, — обіймаючи чоловіка, сказала Таня. — Ну що, діти, пора за стіл! А то вже скоро куранти проб’ють, і настане Новий рік.