— Що це таке, Ігорю? — Марина поклала на стіл пачку банківських виписок. — Поясни мені, чому щомісяця ти переказуєш своєму братові по п’ятдесят тисяч?
Ігор завмер у дверях кухні, не очікуючи такого «привітання» після робочого дня. Він повільно опустив портфель на підлогу й сів за стіл навпроти дружини.
— Звідки у тебе ці виписки? — запитав він, намагаючись виграти час.
— Це не відповідь на моє питання, — Марина підсунула документи ближче до чоловіка. — Я шукала документи на машину у твоєму столі й знайшла це. Пів року регулярних переказів. Триста тисяч, Ігорю! Це третина початкового внеску за квартиру, яку ми хочемо купити!
Ігор провів рукою по обличчю, збираючись із думками. Він знав, що рано чи пізно ця розмова відбудеться, але сподівався відтягнути її якнайдовше.
— Братові потрібні гроші на навчання… — почав виправдовуватися Ігор. — Батьки не можуть допомогти, ти ж знаєш, яка у них пенсія…
— На навчання? — перебила його Марина. — Ми оплачуємо його гуртожиток, купуємо підручники. Куди ще йдуть ці п’ятдесят тисяч щомісяця?
Марина встала й почала ходити кухнею. Її обурення зростало з кожною хвилиною.
— Знаєш, що найдошкульніше? Ти приховував це від мене. Ми ж домовилися — жодних секретів. Я собі в усьому відмовляю, економлю на косметиці, одязі, нікуди не ходжу, навіть каву зайву на роботі не беру. А ти тим часом спонсоруєш свого братика?
Ігор дивився в стіл, перебираючи виписки. Кожен переказ був там, із точною датою та сумою. Приховувати далі не мало сенсу.
— Мама просила допомогти… — промовив він. — Каже, що йому важко, потрібні гроші на репетиторів, на харчування…
— І ти навіть не перевірив, на що реально витрачаються ці гроші? — Марина зупинилася навпроти чоловіка. — Ми два роки відкладаємо на квартиру. Два роки я чую від тебе, що потрібно зачекати, що грошей поки недостатньо.
— Я не міг відмовити. Це ж моя сім’я. — Ігор підвів очі на дружину.
— А я не твоя сім’я? — голос Марини став жорсткішим. — Ми з тобою три роки одружені, живемо в орендованій квартирі, мріємо про власне житло. І весь цей час ти таємно віддаєш гроші братові?
На кухні запала напружена тиша. Ігор розумів, що дружина права, але почуття обов’язку перед рідними не дозволяло йому визнати свою помилку.
— Може, нам варто поговорити з твоїми батьками? — запропонувала Марина. — Дізнатися, на що реально витрачаються ці гроші?
— Не потрібно їх вплутувати! — швидко відповів Ігор. — Я сам розберуся з цим!
— Коли? — Марина схрестила руки на грудях. — Коли ми витратимо всі наші заощадження на твого брата? Чи коли твоя мати знову прийде просити гроші?
Ігор встав із-за столу й підійшов до вікна. Він почувався загнаним у кут. З одного боку — дружина, яка вимагала припинити фінансову допомогу братові, з іншого — батьки, які постійно нагадували про сімейний обов’язок.
— Дай мені час! — нарешті вимовив він. — Я поговорю з братом, з’ясую ситуацію.
— Часу більше немає! — відрізала Марина. — Або ти припиняєш ці перекази, або можеш забути про наші плани на майбутнє.
Трохи згодом задзвонив телефон. На екрані висвітилося ім’я матері Ігоря — Тамара Петрівна. Ігор і Марина перезирнулися. Вони обоє знали, що цей дзвінок не віщує нічого хорошого. І не стали брати слухавку.
Тамара Петрівна з’явилася на порозі їхньої квартири наступного дня. Вона навіть не зателефонувала заздалегідь, просто прийшла після обіду, коли Ігор був на роботі.
— Маринко, я до тебе у важливій справі! — із порога почала свекруха, проходячи на кухню. — Сашкові знову потрібні гроші. У нього сесія на носі, репетитори вимагають оплату наперед, плюс там ще якісь курсові…
Марина ввімкнула чайник і дістала печиво, яке вже місяць лежало в шафці. Вона не хотіла витрачати на свекруху в такій ситуації вчора куплені солодощі, бо вже знала, до чого йде ця розмова.
— Тамаро Петрівно, зачекаймо на Ігоря. Нам усім потрібно серйозно поговорити.
— Навіщо чекати? — здивувалася свекруха. — Ти ж знаєш, що Ігор завжди допомагає братові. Це святе — підтримувати родину.
— А ви знаєте, на що Саша витрачає ці гроші? П’ятдесят тисяч щомісяця — це немаленька сума. — Марина сіла навпроти свекрухи.
— Що значить «на що витрачає»? На навчання, звісно. Хлопцеві потрібно добре харчуватися, одягатися пристойно… — Тамара Петрівна напружилася.
— Ви що, зовсім знахабніли? — не витримала Марина. — Ми з чоловіком вам не банкомат, щоб щомісяця віддавати гроші вашому улюбленому синочку!
— Як ти смієш так говорити? Це сімейна справа! — свекруха відсахнулася, ніби від ляпаса.
— Сімейна? — Марина дістала телефон. — Тоді подивіться на ці фотографії. Ваш Сашко в нічному клубі з якимись дівчатами. І дата — якраз після останнього переказу від Ігоря.
Ці фото були зі сторінки Олександра в соцмережі.
— Це нічого не означає. Молодь має право розважатися… — Тамара Петрівна зблідла, дивлячись на знімки.
— На наші гроші? — Марина гортала фото далі. — Ось чек із ресторану на тридцять тисяч. Ось квитанція з бутіка. Це все на репетиторів, по-вашому?
— Де ти взяла ці фотографії? — розгублено запитала свекруха.
— Та ваш улюбленець сам усе це виставляє в інтернеті та розповідає всім, як красиво він живе! — відповіла Марина.
У цей момент у квартиру зайшов Ігор. Побачивши матір і дружину на кухні, він зрозумів — розмови не уникнути.
— Що тут відбувається? — запитав він, хоча вже здогадувався.
— Твоя дружина, — почала Тамара Петрівна, — стежить за Сашком! Шпигує за ним!
— Ні, мамо, — твердо відповів Ігор. — Марина права. Я сам перевірив, куди йдуть гроші. Саша обманює нас усіх.
— Отже, ти повірив своїй дружині?! А як же брат? Його ж можуть відрахувати з університету! — Тамара Петрівна підвелася.
— Він і так там не вчиться. — Ігор поклав на стіл довідку з деканату. — Я сьогодні спеціально заїхав. У нього п’ять боргів і пропуски. Його відрахують наприкінці семестру.
У цей момент у двері подзвонили. На порозі стояв Василь Миколайович, батько Ігоря. Син зустрів його, впустив у квартиру й провів на кухню, де й так уже яблуку ніде було впасти.
— Твоя мати мені все розповіла по телефону. Як ти можеш так чинити з рідним братом?
— А як ви можете так чинити з рідним сином? Змушуєте його утримувати дорослого неробу, який навіть вчитися не хоче! — Марина не витримала.
— Як ти смієш?! Це ти налаштувала Ігоря проти родини! Через тебе він відмовляється допомагати братові! — Василь Миколайович почервонів.
— Досить! Це моє рішення. Більше жодних грошей Саша не отримає. Нехай іде працювати, якщо вчитися не хоче. — Ігор став між батьком і дружиною.
— Невдячний! Ми тебе ростили, а ти… — Тамара Петрівна схопилася за серце.
— Ні, мамо, — перебив її Ігор. — Досить маніпуляцій. Я все сказав.
На кухні запала тиша. Батьки дивилися на сина, як на зрадника, а він вперше за довгий час відчував, що вчиняє правильно.
Телефонний дзвінок пролунав пізно ввечері. Саша, явно нетверезий, вимагав зустрічі з братом.
— Якого біса ти копирсаєшся в моїх справах? — кричав він у слухавку. — Приперся в універ, винюхуєш тут усе!
Ігор спокійно вислухав брата і відповів:
— Гаразд, давай зустрінемося. Через годину в кафе на Шевченка.
— Не ходи, він п’яний, буде скандал. — Марина намагалася зупинити чоловіка.
— Ні! — відповів Ігор. — Пора закінчувати цей цирк.
У кафе Саша вже чекав, розвалившись на дивані. Перед ним стояла пляшка дорогого коньяку.
— А, з’явився! — Саша підняв келих. — Сідай, братику. Розкажи, як тобі вдалося стати таким правильним?
— Де гроші, Сашко? — Ігор сів навпроти брата.
— Які гроші? — брат удавано здивувався. — Ах, ці… Витратив. На життя, знаєш…
Ігор дістав телефон і почав показувати фотографії Сашкові.
— Це життя? Клуби, ресторани, дівчата? А це що? — він відкрив фото нового айфона. — Теж на навчання?
— А що такого? Я молодий, маю право розважатися. Ти в моєму віці вже одружився на своїй курці, а я хочу пожити у своє задоволення, — розсміявся Сашко.
— Моїм коштом? — Ігор подався вперед. — Поки ми з Мариною економимо на всьому, ти просаджуєш мої гроші в клубах?
— А що такого? Ти ж старший брат, повинен допомагати. Батьки завжди так говорили, — Сашко налив собі ще коньяку.
— Батьки не знають, що ти кинув навчання.
— Ну й що? — Сашко махнув рукою. — Навіщо мені ця освіта? Я і так чудово влаштувався. Ти платиш, батьки вірять у моє світле студентське життя…
Ігор дивився на брата і не впізнавав його. Де той кмітливий хлопчик, якого він учив кататися на велосипеді, якого всюди брав із собою, який намагався брати з нього приклад?
— Це останній раз, коли ти отримав від мене гроші! — твердо сказав Ігор.
— Та годі! — Сашко усміхнувся. — Батьки тебе змусять. Ти ж у нас слухняний синок.
— Ні, Сашко. Все скінчено. Можеш розповідати батькам що завгодно, грошей більше не буде.
— Значить, війна? Ну, дивись… Я розповім батькам, як ти мене кинув. Як зрадив рідного брата. — Сашко різко став серйозним.
— Розповідай! — Ігор підвівся з-за столу. — Тільки май на увазі — у мене є всі докази твого обману. Виписки, фотографії, довідка з університету. Хочеш, щоб батьки дізналися правду?
— Ти цього не зробиш… — Сашко зблід.
— Ще і як зроблю, — усміхнувся старший брат. — Або ти сам їм усе розповідаєш, або це зроблю я.
— Ти про це пошкодуєш! — процідив Сашко. — Думаєш, твоя Марина така свята? А я багато цікавого можу батькам розповісти…
— Тільки спробуй зачепити Марину! Я тобі всі кістки переламаю. — Ігор схопив брата за груди.
— Пусти! — Сашко вирвався. — Ти обрав цей шлях, брате. Тепер не ображайся.
Ігор вийшов із кафе, відчуваючи, як всередині все кипить від злості. Він дістав телефон і набрав номер батька. Деякий час вагався, чи варто дзвонити, і все ж натиснув кнопку виклику.
— Тату, нам потрібно зустрітися. Усім разом. Є серйозна розмова.
— Що ще за розмова? — незадоволено запитав Василь Миколайович.
— Дізнаєтесь. Завтра о другій годині чекаю вас із мамою у себе. І Сашка попередьте.
— Знову твоя дружина щось вигадала? — почав батько.
— Ні, тату. Цього разу все набагато серйозніше. До завтра.
Ігор йшов додому, розуміючи, що завтрашня розмова назавжди змінить їхню родину. Але інакше вже не можна. Досить брехні й маніпуляцій, на які він сам піддавався чимало часу.
Рівно о другій годині пролунав дзвінок у двері. На порозі стояли батьки. Сашко з’явився через десять хвилин, усім своїм виглядом демонструючи невдоволення.
У квартирі відчувалася напруга, що висіла в повітрі, настільки густа, що її, здавалося, можна було взяти до рук.
— Я зібрав вас, щоб розставити всі крапки над «і»… — почав Ігор, дістаючи папку з документами. — Більше жодної брехні, жодних переказів! Нічого!
— Знову ти за своє? — перебила Тамара Петрівна. — Ми вже все обговорювали…
— Ні, мамо! — Ігор поклав на стіл банківські виписки. — Ось, дивіться. За останній рік я переказав Сашкові шістсот тисяч гривень. Нібито на навчання й проживання.
Василь Миколайович взяв документи:
— І що? Хлопцеві потрібні гроші на освіту.
— Яку освіту? — Ігор виклав довідку з університету. — Він не був на заняттях останні чотири місяці. У нього п’ять незданих іспитів. Його відрахують за тиждень.
— Сашку, це правда? — Тамара Петрівна зблідла.
— Ну і що? — Сашко розслаблено розвалився у кріслі. — Зате я жив, як людина, а не як цей трудоголік зі своєю…
— Замовкни! — різко обірвав його Ігор. — Ось чеки з ресторанів, рахунки з нічних клубів. Ось фотографії, де ти розважаєшся з дівчатами. Усе — на мої гроші!
Батьки мовчки переглядали документи. Їхні обличчя ставали все похмурішими.
— Ми думали, ти навчаєшся… — прошепотіла мати.
— А я розважався! — раптом вибухнув Сашко. — Набридло бути молодшим братом ідеального Ігоря! Все життя тільки й чую: будь-як брат, вчися як брат!
— Ми хотіли для тебе найкращого! — почав батько.
— Найкращого? — Сашко підскочив. — Ви хотіли другого Ігоря! А я не хочу бути, як він — одруженим у двадцять три, горбатитися на роботі, економити кожну копійку!
— Зате ти чудово навчився витрачати чужі гроші! — не витримала Марина.
— Замовкни!!! — закричав Сашко. — Це ти у всьому винна! Налаштувала брата проти мене!
— Не смій на неї кричати! Ти брехав нам усім! Обманював батьків, користувався моєю довірою! — Ігор встав між братом і дружиною.
— А ти? — втрутилася Тамара Петрівна. — Ти зрадив брата! Відмовив у допомозі!
— Якій допомозі, мамо? — Ігор підвищив голос. — Спонсорувати його пиятики? Оплачувати розваги?
— Ми сім’я! — вигукнув батько. — Ми повинні триматися разом!
— Сім’я не бреше одне одному! — відрізав Ігор. — Все скінчено. Більше ніяких грошей. Нехай іде працювати.
— Ах так? — Сашко схопив свою куртку. — Тоді й ти мені більше не брат!
— Стій! — крикнула мати. — Хлопці, не треба!
— Запізно, мамо! — Ігор був непохитний. — Я все сказав. Можете вважати мене зрадником, але я більше не буду потурати його примхам.
— Ходімо, Тома. Нам тут робити нічого. Раз син обрав дружину замість родини… Квартира їм важливіша, бачите… — Василь Миколайович підвівся.
— Я обрав правду, тату! — тихо відповів Ігор. — І свою сім’ю — ту, яку створив сам.
Батьки й Сашко пішли, грюкнувши дверима. У квартирі запанувала тиша.
— Ти вчинив правильно! — Марина обійняла чоловіка.
— Знаю, — відповів Ігор. — Але легше від цього не стає.
Він розумів, що сьогодні зруйнувалася його стара сім’я. Але інакше не можна було. Брехня та маніпуляції мали припинитися.
Тепер починалося нове життя. Не оглядаючись на минуле, без почуття провини, без необхідності утримувати невдячного брата. Життя, в якому вони з Мариною нарешті зможуть здійснити свою мрію про власний дім і дітей…
Кинутий помирати: його оточили вовки… і зробили неможливе