Пістрява ромашка у вазочці на підвіконні кухні, здавалося, повернула до Аліни свою сонячну серединку і раділа разом із нею першим промінцям ранкового сонця. Весна впевнено увійшла в місто, а з нею прийшов і гарний настрій, якого так бракувало всю зиму. Аліна енергійно готувала сніданок, наспівуючи модну пісеньку, встигаючи одночасно закинути речі до пральної машини.
— Ілле, ти снідатимеш? Я підсмажила яєчню, — гукнула жінка у бік спальні, де чоловік ще збирався на роботу.
— Так, зараз підійду. Яєчню… Ти ж знаєш, що я не дуже люблю яєчню, — пробурмотів Ілля, з’являючись на кухні й поправляючи рукави сорочки.
Аліна важко зітхнула, але вирішила не починати ранок зі сварки. Останнім часом Ілля знаходив привід причепитися до всього: до їжі, до розташування речей у ванній, навіть до того, як вона складала рушники після прання.
— Ну добре, наступного разу зварю кашу, — примирливо сказала Аліна, ставлячи на стіл тарілки.
Не встигло подружжя розпочати сніданок, як телефон Іллі розірвав тишу гучною треллю.
— Мама дзвонить, — сказав чоловік, встаючи з-за столу.
Ольга Вікторівна завжди вміла вибрати «ідеальний» момент для дзвінка — або під час сімейної вечері, або під час рідкісної близькості між подружжям, або, як зараз, на самому початку дня, коли ще є шанс не посваритись.
Аліна спостерігала, як вираз обличчя чоловіка змінюється з байдужого на стурбований. Розмова явно була не про погоду.
— Так, мамо. Так. Скільки? — Ілля кинув нервовий погляд на дружину. — Добре, я зрозумів. Щось придумаємо.
Завершивши розмову, чоловік важко сів на стілець і відсунув тарілку.
— Що сталося? — запитала Аліна, хоча з досвіду знала: дзвінки свекрухи ніколи не приносили добрих новин.
— У мами проблеми зі здоров’ям, — Ілля потер скроні. — Їй потрібна термінова операція. Без неї все може закінчитися… дуже погано.
— Яка операція? — Аліна уважно подивилася на чоловіка.
— Не знаю точно, щось із нирками, здається, — невпевнено відповів він.
— І скільки це буде коштувати?
— Мама каже, щонайменше сто тисяч.
Аліна задумливо покрутила чашку з чаєм. Щось у цій історії насторожувало її. В Ольги Вікторівни не було проблем з нирками. Минулого місяця свекруха скаржилася на суглоби, ще раніше — на серце, а тепер раптом нирки?
— Давай я сама поговорю з твоєю мамою, — запропонувала Аліна, дістаючи телефон.
— Навіщо? — насупився Ілля. — Вона й так у поганому стані, а ти її допитуватимеш.
— Просто хочу дізнатися деталі. У якій лікарні, коли операція, який лікар. Може, я зможу допомогти не лише грошима.
Ілля неохоче погодився, і Аліна набрала номер свекрухи. Ольга Вікторівна відповіла після третього гудка, голос у неї був схвильований, але аж ніяк не хворий.
— Аліночко, люба, — почала вона відразу, — так погано мені, так погано. Лікарі кажуть, операція потрібна, а грошей же й немає. Я все життя на державу працювала, пенсія мізерна…
— Ольго Вікторівно, я розумію, але розкажіть докладніше. Яка операція? У якій лікарні робитимуть?
На тому кінці лінії повисла пауза.
— Ну як яка? На нирках. У нашій районній, — невпевнено відповіла свекруха.
— А лікар хто? Можливо, я щось дізнаюся, в мене колега раніше в медицині працювала.
— Ой, не пам’ятаю я прізвище, — роздратовано кинула Ольга Вікторівна. — Аліно, ти що, мені не віриш? Думаєш, я вигадую? — У голосі свекрухи з’явилися сльози. — Синочок мені повірив одразу, а ти допитуєш, як на слідстві!
Аліна стримала роздратування.
— Я просто хочу допомогти, Ольго Вікторівно. Гроші немалі, нам доведеться брати кредит.
— Ну то й візьміть! Що тут думати? Чи тобі мати чоловіка не важлива? — свекруха вже відверто схлипувала.
— Гаразд, я передзвоню, — Аліна вирішила перервати цю розмову, поки вона не переросла в повноцінну сварку.
Увечері, коли Ілля повернувся з роботи, Аліна поділилася своїми сумнівами.
— Я хочу перевірити інформацію про операцію. Може, поїдемо разом до твоєї мами, поговоримо?
Ілля насупився, але погодився:
— Добре, тільки не кажи їй, що ти мені не віриш.
Аліна лише похитала головою, хоча саме це й хотіла сказати. За роки шлюбу вона надто добре вивчила тактику свекрухи: драматичні прохання про допомогу, розмиті деталі й обов’язкова маніпуляція Іллею, який ставав між матір’ю та дружиною.
Наступного дня, поки Ілля був на роботі, Аліна зателефонувала до поліклініки району, де жила Ольга Вікторівна. Жінка представилась донькою пацієнтки й дізналася, що жодної термінової операції не планується. Ольга Вікторівна справді стоїть у черзі на планове обстеження нирок, яке має пройти за державною програмою наступного тижня. Безплатно.
Аліна відчула, як усередині неї зростає обурення. Свекруха знову збрехала — і знову через гроші. Це був не перший випадок, коли Ольга Вікторівна намагалася отримати гроші через Іллю, але раніше суми були меншими, і Аліна просто поступалась заради спокою в родині.
Увечері Аліна показала чоловікові результати дзвінка. Замість того щоб визнати факт обману, Ілля несподівано вибухнув:
— Ти серйозно дзвонила перевіряти мою маму? Ти їй не віриш? Їй погано! Вона боїться! Можливо, лікарі просто не все тобі сказали!
— Ілле, мені прямо сказали, що ніякої термінової операції немає, — Аліна намагалася говорити спокійно. — Твоя мама обманює. І не вперше.
— Ти просто її не любиш, ось і все! — відрізав чоловік, виходячи з кімнати та грюкнувши дверима.
Аліна залишилася на кухні сам на сам зі своїми думками. Здавалося б, факти говорили самі за себе, але Ілля знову обрав сліпу віру матері замість логіки. Як завжди.
Через кілька днів чоловік прийшов додому роздратований і червоний від злості. Ледве переступивши поріг, він пройшов на кухню, де Аліна готувала вечерю.
— Ти що, страх загубила?! — гаркнув він, змусивши дружину здригнутися. — Мама просить взяти для неї кредит, а ти їй відмовляєш?!
Аліна з подивом подивилася на чоловіка.
— Я не відмовляю, я просто хочу знати, на що саме потрібні гроші, — тихо відповіла вона.
— Я ж тобі українською мовою сказав: на операцію! Ти що, дурна? Не розумієш?
Ілля ніколи раніше не називав її дурною. Це слово боляче вдарило, і в Аліни навернулися сльози. Але вона не збиралася плакати — не перед ним, не зараз.
— Добре, — рівним голосом сказала жінка. — Завтра підемо до банку й візьмемо кредит. Але мені потрібні документи з лікарні.
— Та немає в неї ніяких документів! — закричав Ілля. — Їй сказали усно! Ти розумієш, що вона вже літня людина? Вона могла щось не так зрозуміти!
— Ілля, жодну операцію не роблять без документів.
— А от і роблять! — не вгамовувався чоловік. — Ти взагалі нічого не знаєш! Ти просто не хочеш допомагати, бо моя мама тобі не подобається! Признайся!
Аліна зрозуміла: він не почув. Або не захотів почути. Та й раніше не чув, коли йшлося про його матір.
Тієї ночі Аліна не спала. Лежала й думала, згадуючи інші випадки. Ось Ольга Вікторівна просить гроші «на подарунки племінникам», а потім виявляється, що ніяких подарунків не було. Ось вона випрошує «на путівку в санаторій», а сама їде до подруги на дачу. Ось просить «на ремонт», але у квартирі нічого не змінюється. І все це — через неї, через змову з сином.
Під ранок Аліна прийняла рішення. Вона більше не гратиме за чужими правилами.
За сніданком, коли Ілля вже трохи охолов, Аліна віддала йому свої банківські картки й спокійно сказала:
— Якщо ти хочеш — оформлюй сам. Але мене в цьому не буде.
В очах чоловіка промайнула злість, але й розгубленість також. Він не очікував, що дружина може дати йому гроші й водночас відмовитись брати участь у цій афері.
— Що це означає? — повільно промовив Ілля, дивлячись на картки у своїх руках.
— Це означає, що я не братиму кредит на своє ім’я без документів і доказів. Я не вірю твоїй мамі, бо вона багато разів брехала. Якщо ти віриш — бери кредит сам, будь ласка.
Ілля замовк. У його погляді читалася внутрішня боротьба.
— Я… я подумаю, — нарешті видавив чоловік, ховаючи картки дружини до кишені сорочки.
Увечері Аліна чекала на рішення Іллі, але чоловік так нічого і не сказав. Снідали в тиші, обідали окремо, а вечеря пройшла в напруженому мовчанні — ніби в кімнаті сиділи двоє зовсім чужих людей. Наступний день був таким самим.
На третій день телефон Аліни розірвав тишу гучною треллю. Жінка насупилася, побачивши номер свекрухи. Раніше Ольга Вікторівна ніколи не дзвонила їй напряму — завжди діяла через сина. Недобре передчуття стиснуло горло.
— Алло, — обережно відповіла Аліна.
— Здрастуй, невісточко, — голос свекрухи був сповнений фальшивої турботи. — Як поживаєш?
— Нормально, Ольго Вікторівно. А ви як? Зі здоров’ям усе гаразд?
На тому кінці пролунало неприємне хихотіння.
— Насміхаєшся? Не треба було Іллюші розповідати про твої дзвінки до поліклініки. Я ж знала, що ти мені ніколи не вірила.
Аліна зібралася з думками, намагаючись не піддатися на відверту провокацію.
— Я просто хотіла дізнатись деталі, щоб допомогти. Ми ж родина.
— Родина? — Ольга Вікторівна раптово підвищила голос. — А родині хіба не допомагають? Ти молода — впораєшся. А я, може, завтра помру! І хто буде винен? Ти! Тільки ти!
— Ольго Вікторівно, ми з Іллею і так щомісяця вам допомагаємо. Але кредит — це серйозне рішення. Я маю право знати, на що підуть гроші.
— Має вона право! — передражнила свекруха. — На мого сина маєш право, а на мене — ні!Зовсім Іллюшу під каблук загнала!
Аліна глибоко вдихнула, намагаючись зберегти спокій. Здорової розмови не виходило — і не могло вийти. Це вже було не про здоров’я.
— Давайте ми з Іллею до вас приїдемо, усе обговоримо, — запропонувала молода жінка.
— Не треба до мене приїжджати. Якщо грошей не даєш — так і скажи. Не треба цих вистав.
Розмова закінчилася так само раптово, як і почалася. Свекруха кинула слухавку, а Аліна ще довго стояла з телефоном у руці, переварюючи почуте.
Наступний тиждень став справжнім випробуванням. Ілля почав уникати розмов із дружиною. Приходив додому пізніше, часто з запахом алкоголю. Не дивився Аліні в очі, відвертався, ніби соромився, але при цьому все частіше кидав колючі фрази.
— Тобі б тільки гроші рахувати, — роздратовано кинув чоловік, коли Аліна запропонувала обговорити плани на літо, для яких треба було заощадити.
— До чого тут це? — розгублено запитала жінка.
— До того! — відрізав Ілля. — У сім’ї жертви нікому не потрібні. Тільки й робиш, що бурчиш — то не так, то не це.
Аліна осіла на стілець, вражена несправедливістю звинувачень. Невже це той самий Ілля, з яким вона прожила п’ять років? Той, хто обіцяв любити і берегти? Жінка зрозуміла: це вже не про кредит — це про владу. Його мама намагалась довести, що має більший вплив на сина, ніж дружина.
У понеділок перед роботою Ілля раптом запропонував:
— Давай сьогодні зайдемо до банку — просто дізнатись умови. Це ж не страшно?
Аліна знову відчула, як напружились усі м’язи.
— Я не братиму в цьому участі, — твердо відповіла вона, дивлячись чоловікові в очі. — Не погоджуюсь і все.
— Господи, яка ж ти! — Ілля різко підвівся, схопив куртку й попрямував до виходу.
— Яка? — Аліна пішла за ним.
— Вперта! Байдужа! Як ти не розумієш, що допомагати треба?
— А підтримувати брехню не треба, — тихо відповіла Аліна.
Чоловік лише махнув рукою, виходячи з квартири. Двері грюкнули з оглушливим гуркотом. Увечері Ілля не повернувся. Не відповідав на дзвінки, не писав повідомлень. Аліна провела ніч без сну, здригаючись від кожного шереху за дверима.
Наступного дня жінка наважилась зателефонувати батькові. Просто поговорити. Просто почути рідний голос.
— Тату, я не знаю, що робити, — зізналася Аліна після кількох хвилин загальної розмови. — Свекруха вимагає гроші на уявну операцію, Ілля вірить їй і злиться на мене. Учора пішов — досі не повернувся.
Батько помовчав, а потім сказав фразу, яка стала поворотною:
— Аліно, ти не зобов’язана бути спонсором чужої маніпуляції. Це твоє життя, твої гроші. І твоє право сказати «ні».
— Але ж як же родина, тату? Ілля — мій чоловік…
— А ти — його дружина. Щось я не бачу до тебе поваги з їхнього боку. Подумай про це.
Ці слова ніби відкрили Аліні очі. Вона раптом зрозуміла, що боролася не за гроші, а за повагу — до себе, до своїх кордонів, до своєї думки.
Через тиждень Ілля нарешті дав про себе знати. Подзвонив, сказав, що зупинявся у мами, і ввечері повернеться додому. Аліна кивнула сама собі. За ці дні вона встигла зустрітися з юристом. Не з приводу розлучення — поки що. Але дізналася все про фінансову безпеку, борги, кредити. Про всяк випадок.
Коли у двері подзвонили, Аліна здригнулася. На порозі стояв не тільки Ілля, а й Ольга Вікторівна. Ця парочка явно прийшла з конкретним наміром.
— Можна зайти? — холодно запитала свекруха.
Аліна мовчки відступила, впускаючи непроханих гостей. Ольга Вікторівна впевнено пішла на кухню, ніби це була її оселя. Діловито сіла за стіл і вичікувально подивилась на невістку.
— Я прийшла поговорити, — почала свекруха без прелюдій. — Ситуація з моїм здоров’ям погіршується. Лікарі кажуть — потрібно терміново оперуватись. Сто тисяч — мінімальна сума.
Аліна подивилась на Іллю. Той стояв з опущеним поглядом, немов школяр, що привів додому сувору вчительку з’ясовувати поведінку.
— Я дізнавалася в поліклініці, — спокійно сказала Аліна, дивлячись прямо на свекруху. — Жодної термінової операції вам не потрібно. У вас звичайне обстеження за державною програмою на наступному тижні.
— Як ти смієш! — обурилась Ольга Вікторівна. — Я літня людина! Мені лікарі сказали!
— Тоді принесіть документи від лікарів, — відрізала Аліна. — Будь-яку довідку. Виписку. Направлення. Що завгодно, що підтверджує ваші слова.
— Я! — свекруха вдарила долонею по столу. — Я — мати твого чоловіка! Мого слова має бути достатньо!
Аліна відчула дивовижний спокій. Наче туман у голові розвіявся, і все стало кришталево ясним.
— Якщо справді терміново — оформлюйте самі, — чітко сказала молода жінка. — Я вам не банк.
Ольга Вікторівна буквально задихнулася від обурення. Ілля сіпнувся, ніби хотів щось сказати, але промовчав.
— Ось, помилуйся на свою дружину! — свекруха обернулася до сина. — Казала я тобі — вона меркантильна! Тільки й думає про гроші!
Аліна зітхнула. Розмова перетворювалася на балаган, і жінка не хотіла в ньому брати участь.
— Мені нема чого додати, — сказала вона. — Я своє рішення озвучила. Якщо ви прийшли сваритися — не за адресою.
— Ілля! — не вгамовувалась Ольга Вікторівна. — Скажи їй щось!
Чоловік ще кілька секунд мовчав, а потім тихо вимовив:
— Мамо, ходімо. Даремно.
— Що? — спантеличено перепитала свекруха. — В якому сенсі?
— У прямому. Я вже намагався поговорити. Вона… — Ілля зам’явся. — Вона не погоджується.
Ольга Вікторівна підвелася так різко, що стілець перекинувся.
— Ах ось як! Тобто ти обираєш її? Свою дружину, а не рідну матір?
Ілля не відповів. Просто дивився в підлогу, стиснувши губи в тонку лінію.
— Ходімо, — повторив він, так і не піднявши очей.
Після цієї розмови Ілля зібрав кілька речей і пішов до матері. Без сварки. Без грюкання дверима. Просто зрозумів: не вийшло. Ні погрози, ні тиск, ні маніпуляції — ніщо не змусило Аліну переступити через свої принципи.
Залишившись сама, Аліна відчула дивну суміш тривоги й полегшення. Тривога — бо п’ять років шлюбу зависли в повітрі, ніби картковий будиночок перед поривом вітру. Полегшення — бо вона нарешті постояла за себе. Не дозволила використати себе, своє ім’я, свою кредитну історію для сумнівних афер.
Увечері Аліна довго сиділа на кухні, дивлячись на ту саму ромашку на підвіконні. Вся ця історія була не про гроші — хоча саме гроші її й запустили. Це історія про повагу. Про чесність. Про те, що означає бути родиною.
Бо родина — це підтримка, а не схема викачування боргів через гучні слова. І Аліна тепер знала: краще бути одній, ніж жити у постійному страху та недовірі.
Телефон висвітив повідомлення від Іллі: «Я переночую в мами. Треба все обдумати».
Аліна не відповіла. Їй теж треба було обдумати своє майбутнє — не менше, ніж Іллі. І в цьому майбутньому вже не було місця для людей, які не поважають її просте людське право: сказати «ні», коли це потрібно.
Я все одно заберу в тебе сина