— Ах, племінничку, — улесливо мовила тітка Тамара, — ну звісно ж, я допоможу тобі.
— Серйозно? — поцікавився молодий чоловік.
— Серйозно, — відповіла жінка. — Нехай дівчинка приїздить, я її зустріну, дам кімнату і влаштую на роботу.
— Оце дякую! — зрадів Олексій, що його тітка вирішила допомогти влаштувати Надю на роботу.
Молодша сестра його дружини вже давно хотіла влітку трохи заробити, але тільки цього року їй виповнилося шістнадцять, і мама нарешті дала згоду.
— Заробить добре, отримає життєвий досвід, накупається, загорить — на все життя запам’ятає!
Олексій обійняв свою тітку. За весь час він лише двічі був у неї в гостях, і то ще давно, коли ходив до початкових класів. Для нього море — це казковий рай, а з вікон тітчиної квартири море було видно — купайся хоч цілий день.
У їхній квартирі панувала напівтемрява літнього вечора. З цією новиною Олексій прийшов додому і поділився з дружиною. Тетяна, усміхаючись, зазирнула йому в очі:
— Явно щось сталося, — сказала вона й цьомнула чоловіка в ніс.
— Моя тітка, я тобі про неї розповідав, приїхала до моєї мами на ювілей, через кілька днів летить назад і сказала, що влаштує Надю на роботу. Будинок біля моря, накупається, загорить.
— Ого! — вигукнула Тетяна. — А може, й мені поїхати? — з хитринкою в голосі запропонувала вона, але тут же похитала головою. — О ні-ні, в мене купа справ. Хіба що тільки в серпні вийде.
— Вийде, — відповів їй Олексій, — бо нам усе одно доведеться їхати.
— Ну що, як у тебе пройшли переговори з Олегом? — поцікавилася вона.
— Хлопець, видно, дозрів, — відповів Олексій.
Його двоюрідний брат Олег, трохи розбещений хлопець, мабуть тому, що був молодшим у сім’ї, нарешті зрозумів цінність грошей, що вони беруться не тільки з гаманця матері, а й заробляються.
— Він закупить обладнання й знайде оренду, а я зроблю все інше.
— Бізнесмен ти мій, — обіймаючи чоловіка, сказала Тетяна.
Їй подобалося, що Олексій ніколи не випрошував гроші у своєї матері. Так, були важкі часи, сиділи без копійки, можна сказати, на одній вермішелі, але він знайшов свою нішу. Виявилося, у місті велика проблема з глиною: ніби вона скрізь є, а кар’єрів немає. І він не розгубився: через геологів дізнався, де знаходяться поклади глини, орендував землю, отримав дозвіл на розробку кар’єру — і тепер у нього стабільний бізнес.
— Шкода, що продаватимеш, — з жалем сказала Тетяна.
— Нічого вічного не буває, — відповів їй Олексій. — Та й до того ж уже відкривається другий кар’єр, може, якраз вчасно продам свій бізнес.
— Значить, з братом відкриєш кафе?
— Це ж південь, там основний прибуток — від туризму. А без чого людина не може обійтися? Звісно ж, без їжі. Тож якщо Олег знайде гарне місце, а я попросив його не поспішати з орендою, то все піде як по маслу.
— Я в тебе вірю, — відповіла Тетяна.
Дівчина Надя полетіла разом із тіткою Тамарою одним рейсом.
Тетяна переживала. Її молодша сестра була спокійною дівчиною, ніколи не конфліктувала, багато читала і малювала.
— Все буде добре, — обіймаючи дружину, сказав Олексій. — Вона ж з тіткою, а тітка в мене — ух! — і він показав кулак.
— Так, — відповіла Тетяна, стоячи в аеропорту і дивлячись, як по злітній смузі котиться літак.
— Зараз я закінчу з продажем бізнесу, і ми з тобою все-таки полетимо на море.
— Ти хочеш потім туди переїхати? — запитала його дружина.
— Поки не знаю. Заради одного кафе — навряд, але, може, вдасться відкрити кілька, щоб прибуток був більший. А з іншого боку, чому б і ні?
— Справді, — погодилась із ним дівчина, — чому б і ні. Мені подобається море, була там тільки тричі.
— А я — двічі, — з сумом у голосі відповів Олексій.
— Навіть не уявляю, як це — жити… прокидаєшся, а там море, як у кіно.
— У кіно, то в кіно, тільки самі південці не купаються в морі.
— Дивні вони якісь: є море, а не купатися.
— Це те саме, як у нас ліс. Ти коли востаннє там була? — У відповідь Тетяна лише знизала плечима. — Отак і тітка Тамара може прожити цілий рік і навіть до берега не спуститися.
— У тебе вже є покупець? — поцікавилася вона в чоловіка.
— Є, і не один. Зараз ведемо торги — хто більше дасть. Але головне — хто швидше.
— У тебе все вийде, — відповіла дівчина і помахала літаку, що вже злетів у небо.
Увечері Тетяна зателефонувала своїй сестрі. Та хвилин п’ятнадцять щебетала, розповідаючи про повітря, про пташок, про те, як тепло і яскраво світить сонце, а море — яке вона вже бачила здалеку. Її переповнювали емоції.
— Ти мені так часто тільки не дзвони, добре? — попросила Надя. — У мене буде час — я сама тобі подзвоню, гаразд?
— Добре, — хихотіла Тетяна. Вона чудово розуміла, чому сестра так каже: їй хотілося бути самостійною, тому й пообіцяла телефонувати раз на тиждень.
— Ну що, як там твоя сестричка? — поцікавився в дружини Олексій.
— Щаслива, — відповіла йому Тетяна.
— Море, — з романтикою в голосі мовив юнак.
— І пісок, — додала дівчина.
— І дівчата…
Тетяна хмикнула і дала йому ляпас по голові.
— І хлопці, — додала вона.
Минуло два тижні. Тетяна, як і обіцяла, не телефонувала сестрі, але, оскільки та не дзвонила, не витримала — і ближче до вечора лише з п’ятої спроби змогла додзвонитися до сестрички.
— Ти де пропала? Я вся перенервувала, — сказала Тетяна, притискаючи слухавку якнайближче до губ.
— Все добре, не хвилюйся, — відповіла їй дівчина.
— Де ти живеш?
— Мені тітка Тамара виділила кімнатку, диванчик, віконечко тут. Круто, правда, спекотно.
— А як робота?
— О, на другий день я вже працювала! — захоплено вигукнула Надя.
— Ого! — здивувалася такій спритності тітки Олексія Тетяна. — А що робиш?
— Зараз вчуся готувати.
— Кухар ти наш, — захоплено сказала Тетяна. Вона чудово знала, що її сестричка могла лише зварити гречку, підсмажити картоплю, звісно ж, макарони й ще яєчню.
— Ой, вибач, — голос Наді перейшов на шепіт, — мені пора, я потім тобі подзвоню.
— Працюй, працюй, — відповіла Тетяна і поцілувала екран телефону.
— Вооо! — Олексій чув розмову, витягнув руку і підняв великий палець догори. — Тітка знається на справі!
— Ага, — відповіла дівчина. Вона важко зітхнула, підсіла до чоловіка, поклала голову йому на плече й ще раз зітхнула. — Це вперше вона самостійно поїхала з дому, мама так хвилюється.
— З тіткою не пропаде, — обійнявши дружину, сказав Олексій.
— У тебе як? — поцікавилася вона в чоловіка.
— Завтра угода — і все, бізнес буде продано.
— Не шкодуєш?
— Шкодую, але конкуренція вже наступає на п’яти, і невідомо, які будуть доходи в наступному році. Тож, мабуть, усе на краще.
— Звісно ж, на краще, — відповіла йому Тетяна.
— Якщо завтра все пройде добре, то за тиждень можна буде летіти.
— Я, мабуть, затримаюся, — відповіла йому Тетяна.
— Чому? — засмученим голосом запитав Олексій.
— У нас на роботі одна пішла в декрет, а інша захворіла, попросили не брати зараз відпустку.
— Ну як же так, ми ж домовлялися!
— Не хвилюйся, це лише на тиждень. Лети без мене, як тільки знайдуть заміну — одразу за тобою.
— Добре, — відповів Олексій. Якщо у нього з Олегом вийде бізнес, то доведеться затриматися на півдні як мінімум на два місяці. Тож Тетяна встигне як слід відпочити й накупатися у своєму прекрасному, казковому морі.
Минув тиждень. Олексій, як і обіцяв, продав бізнес, купив квитки на літак, вже зібрав свою валізу, коли до нього підійшла Тетяна.
— Щось ніяк не можу додзвонитися до сестри, в неї постійно телефон не відповідає. Дізнайся через свою тітку, як вона там, — стурбовано сказала Тетяна.
— Не хвилюйся, з нею все добре, — відповів Олексій.
— Дуже прошу тебе, — наполегливо попросила його дружина.
Юнак дістав телефон, увімкнув гучний зв’язок і набрав номер. Через кілька секунд йому відповіли.
— Тітко Тамаро, це Олексій.
— О, племінничку! — радісно відповіла йому жінка.
— Через тиждень я до вас прилечу.
— Буду рада тебе зустріти!
— Та ні, не треба, я ж не дитина. Краще скажіть, як там Надя?
— О, дівчинка молодець, старається, як Попелюшка працює. Не хвилюйтеся за неї — з неї буде толк.
— Дякую, тітко Тамаро, — сказав Олексій і глянув на дружину. Та, почувши, що з сестрою все добре, встала і пішла на кухню заварити собі чаю.
Олексій розпитав тітку, як справи у Віри — це її старша дочка, яка торік розлучилася й тепер жила в матері разом із донькою Яною, якій цього року виповнилося шістнадцять. Потім дізнався всі новини від Олега — виявляється, той уже оформив кредит і замовив усе обладнання зі списку, який Олексій з ним обговорював. Задоволений розмовою, він завершив дзвінок.
Однак Олексій вирішив летіти раніше: у місті йому вже робити нічого, а з Олегом є про що поговорити. Тож уже за два дні він сидів у літаку, що летів у бік моря. Прилетівши, він не став знімати готель — у літній сезон усе було зайнято, та й ціни злетіли до неба, тому одразу поїхав до тітки, адже вона запрошувала пожити в неї.
Юнак підійшов до великого будинку, що дістався тітці Тамарі від її чоловіка, який помер років шість тому. Двоповерховий, з мансардою, горіховим деревом, невеликим двориком і прибудовою, куди на літо господиня пускала гостей.
Олексій подзвонив. Напевно, хвилини дві ніхто не відкривав. Нарешті клацнув замок — і двері відчинилися. Побачивши Надю, юнак завмер. Перед ним стояла дівчина в короткій спідничці, тонкій маєчці й фартушку.
— Привіт! — радісно вигукнула Надя і якось сором’язливо подивилась на нього.
— Привіт, — відповів він. — Тобі личить, — сказав і, переступивши поріг, затягнув свою валізу.
— Давай допоможу, — сказала Надя і, взявшись за ручку валізи, покотила її в залу.
— Ти одна?
— Так, тітка Тамара, Віра й Олег пішли на море, а Яна… навіть не знаю, здається, теж на море.
Олексій уважно дивився на дівчину. Йому було дивно бачити її в такому вбранні — зазвичай вона носила сарафан, в крайньому разі джинси, але не цю мініспідницю.
— А що це в тебе за одяг такий? — запитав він у Наді.
— Тітка Тамара дала.
— Тітка?
— Ну так, тітка Тамара. Я ж у неї працюю.
— У неї? — здивовано роззявив рота Олексій.
— Ага, в неї працюю як прислуга, — спокійно відповіла дівчина й поправила свій фартушок.
— Ти працюєш у тітки Тамари прислугою?
— Ага.
— Ну-ка, розкажи, що ти тут робиш, — Олексій показав рукою, щоб Надя сіла.
Дівчина так і зробила, але їй довелося щільно звести ноги, щоб її білі трусики не виглядали з-під спідниці.
— Ну, я прокидаюся десь о сьомій, готую сніданок, а потім розношу по кімнатах.
— Що значить — «розносиш по кімнатах»?
— Тітка Тамара любить апельсиновий сік із грінкою, тільки злегка підсмаженою, трохи масла й сиру, щоб тільки не розплавився. Віра на сніданок любить газовану воду з печивом, а її дочка Яна обожнює яблука з виноградом, тільки щоб він був чорний. А Олег… — дівчина задумалася, глянула вгору, а потім додала: — А йому, здається, байдуже — то каву, то чай, але найчастіше він п’є каву з ватрушками, які вранці печуть у пекарні, а я ще маю за ними збігати.
— Далі? — з великими труднощами видавив із себе Олексій.
— А потім прибираю, збираю брудну білизну, застеляю ліжка, перу, прасую, ходжу в магазин і…
— Досить, — юнак підвівся й почав нервово ходити кімнатою, а потім різко розвернувся й запитав у Наді: — Скільки тобі заплатили?
— За два тижні п’ять тисяч.
— П’ять… — замислено промовив Олексій. Він відчув, як його обличчя налилося кров’ю, відвернувся від дівчини, сперся руками в підвіконня і, як бик, перед носом якого махали ганчіркою, почав важко дихати.
Олексій побачив, як по дорозі йде його тітка Тамара, за нею трохи осторонь — Віра з Яною, а ще далі — Олег.
Юнак повернувся й звернувся до Наді:
— Покажи свою кімнату.
Дівчина різко розвернулася — мініспідниця, як ліхтарик, роздулася, блиснули білі трусики — і вона швидким кроком пішла в дальній кут.
— Ось, — сказала вона й відчинила двері.
Олексій підійшов і зазирнув у комірчину — так, це справжня комора, де стояло якесь потерте розкладне крісло, а десь угорі під стелею була вузька кватирка.
— Гаразд, — сказав він і, зайшовши, поставив поряд свою валізу. — Ти мене не бачила, ясно?
— А якщо тітка Тамара спитає? Ти ж якось у дім зайшов…
— Ти мене не бачила, — ще раз сказав Олексій і, почувши голос тітки, зачинив за собою двері.
Тітка Тамара гучно сказала:
— Надька, принеси води, спека страшна!
— Зараз! — одразу відповіла дівчина й побігла на кухню.
Олексій кипів. Він не хотів виходити просто зараз — хотів заспокоїтися, зібрати думки.
— Надька! — долинув голос Віри, двоюрідної сестри Олексія, тієї самої, що розлучилася з чоловіком. — Чого ліжко не застелене?
— Зараз! — відповіла дівчина й швидко побігла на голос.
— Я їсти хочу! — пропищала Яна, донька Віри.
— Надька, обід готовий? — запитала тітка Тамара, і її важкі кроки долинули з зали.
— А де мої фрукти? — знову запищала Яна.
— Вони на підвіконні, — відповіла Надя.
— Дурепа! — крикнула Яна. — Вони ж нагрілися, їх їсти неможливо! Сама їх і жри!
Олексій не витримав — він відчинив двері й, намагаючись дихати якнайспокійніше, вийшов у залу. Тут його побачила тітка Тамара.
— Племінничку! — радісно вигукнула вона, але одразу ж знітилася й здивовано подивилася на нього. — Чому не подзвонив мені? — голос її став жорстким.
— Вирішив зробити сюрприз, — відповів юнак і, зайшовши в залу, подивився на Віру, яка вийшла з іншої кімнати, а за нею вискочила Яна — та сама, що щойно накричала на Надю.
З кухні в самих лише трусах вийшов Олег. Олексій злісно глянув на свого двоюрідного брата.
— Уявив себе бізнесменом, — якнайспокійніше промовив юнак, — і вирішив завести в домі хатню робітницю.
Олег глянув на матір — та спершу почервоніла, потім поблідла.
— Та годі тобі, — озвався Олег, але Олексій різко підняв руку — той одразу замовк.
Повернувшись до Яни, він повільно пішов у її бік.
— Тобі стільки ж років, як Наді, але ти — соплячка.
Почувши це, Віра зойкнула.
— Замовкни! — гаркнув Олексій, звертаючись до своєї двоюрідної сестри. Потім знову звернувся до Яни: — Ти, соплячка, посміла принижувати сестру моєї дружини!
— Так, досить, давайте заспокоїмося, — подала голос тітка Тамара.
— Ви ж мені обіцяли, — тепер Олексій звертався до тітки, — обіцяли влаштувати Надю на роботу!
— А це що — не робота? — заявила вона й розвела руками. — Дівчатам треба вчитися пізнавати життя.
— Так, у мініспідниці, з-під якої труси блищать? — запитав Олексій і сердито глянув на свою рідню.
— Я ж тобі обіцяла влаштувати на роботу — я її влаштувала. Чим ти незадоволений?
— Мам, — промовив Олег і, підійшовши до Олексія, обійняв його. — Ми ж рідні, ніяких образ. Що там з нашим бізнесом? — запитав він у брата.
— Саме тому я і прилетів, — відповів Олексій.
— Чудово, значить, працюємо!
— Давай трохи повернемося назад, — сказав Олексій і, відійшовши до стіни, подивився на тітку Тамару. — Одна година роботи домробітниці у вашому районі коштує шістсот гривень. Ви можете перевірити це в інтернеті, подивитися самі — і це ще нормальна ціна. Сім годин на день — це чотири тисячі двісті, множимо на п’ять — двадцять одна тисяча.
Побачивши, що тітка Тамара хотіла щось сказати, юнак підняв палець:
— Але, — він підвищив голос, — Надя працювала не сім годин, а десять, значить ще три години зверху. Але це понаднормові, тож множимо на два — ще вісімнадцять тисяч за тиждень.
Тітка важко зітхнула.
— Але це ще не все. Надя працювала не п’ять днів на тиждень, а всі сім, а це ще дванадцять тисяч. Разом — п’ятдесят одна тисяча за тиждень.
— Що за жарти такі, — пробурмотіла тітка Тамара.
Олексій не відповів.
— Надя працювала три тижні, разом — сто п’ятдесят три тисячі.
Юнак звернувся до дівчинки:
— У тебе є банківська картка?
Надя одразу кивнула.
— Принеси її.
Дівчина метнулась у свою комірчину і за секунду повернулась.
Олексій підійшов до свого двоюрідного брата:
— Запиши номер картки. П’ять тисяч, — він подивився на тітку. — Ви вже дали Наді, переказуй решту, — і це вже був не просто заклик — це була вимога.
— Це не коштує таких грошей! — зірвалася Віра.
— Заткнись! — гаркнув Олексій. Він і не думав, що коли-небудь скаже таке своїй двоюрідній сестрі, старшій за нього на двадцять років.
— Ти перегинаєш палицю, — заявила тітка Тамара.
— Ще одне слово — і я йду в поліцію. По-перше, — він показав на мініспідницю, — сексуальні домагання.
— Що?! — закричав Олег.
— По-друге, примусова праця неповнолітньої, — Олексій ледве стримував себе. Він не очікував такої нахабності від тітки, не очікував цього від сестри, у якої дочка такого ж віку, як і Надя. І вже точно не очікував цього від свого брата.
— Переказуй! — гаркнув Олексій до Олега.
Той подивився на матір, і вона мовчки кивнула. Він дістав телефон, кілька хвилин щось вводив. Нарешті телефон Наді подав сигнал. Олексій сам узяв його, відкрив повідомлення від банку — і задоволено кивнув.
— Іди переодягнись, — попросив він Надю. Дівчинка миттю метнулась до своєї комірки, зачинила двері й уже за хвилину вийшла.
— Бери свою валізу.
— Гаразд, з цим непорозумінням ми розібралися, — сказав Олег. — То що з бізнесом? Я все закупив.
— Бізнес? — здивовано перепитав Олексій. — Бізнес? — він підійшов до брата й подивився йому в очі. — І ти думаєш, що після всього цього я ще щось з тобою робитиму?
— Я взяв кредит, закупив обладнання, і я…
— Ти ж хотів бути бізнесменом, — перебив Олексій. — Усе в тебе є — відкривай своє кафе й наймай обслугу.
Олексій узяв свою валізу й пішов до виходу, а за ним, усміхаючись, побігла Надя з маленькою валізкою. Вона пройшла повз зблідлу Віру, а потім, гордо піднявши голову, обійшла тітку Тамару, яка досі стояла з червоним обличчям.
— То ти мене кидаєш?! — закричав Олег.
— Ви — ніщо, — кинув на прощання Олексій і, вийшовши на вулицю, зачинив за собою двері.
— Не озирайся, — м’яко сказав він Наді, помітивши її спробу глянути назад.
Надя, одягнена в простеньке ситцеве плаття, дрібненько крокувала поруч, міцно тримаючи за ручку свою потерту валізку.
— А куди ми тепер? — запитала вона, усе ж украдьки глянувши через плече на дім, що залишився позаду.
— Ти купалася в морі? — несподівано запитав Олексій, змінюючи тему.
— Ні, тільки бачила здалеку, — з тихим сумом у голосі відповіла дівчинка.
— Що ж, тоді ходімо купатися, — відповів юнак і, помітивши, як обличчя Наді проясніло, підморгнув їй.
— А в мене немає купальника, — зніяковіло мовила вона, тереблячи край сукні.
— Зате є гроші.
— Ага! — радісно вигукнула дівчинка. З кожним кроком її хода ставала все легшою, ніби з плечей спадав невидимий тягар. — Наздожени! — крикнула Надя й, заливаючись щасливим сміхом, побігла звивистою доріжкою до моря.
Багатодітна мати поселила у себе безпритульну бабусю. Коли гостя згадала, хто вона, у дітей сталася трагедія