Варя делікатно пригладила сукню на стегнах перед великим дзеркалом, обвела губи лагідно-рожевою помадою, а потім енергійно струснула тугий локон волосся. Відійшла на кілька кроків назад і критично оцінила своє відображення. «Чудова!» – вдоволено посміхнулася вона до себе.
У дверному прорізі передпокою з’явився її чоловік, без поспіху обіпершись плечем на одвірок.
— Ого! І куди це ти так вбралася?
— Та на роботу. Ревнуєш, чи що? — Варя розширила й без того великі, гарно підведені очі.
— Авжеж, ревную. Може, підвезти тебе машиною? А то в маршрутці одразу пожмакають, — із готовністю запропонував Саша.
— Сиди вдома. І куди ти з тим гіпсом збираєшся? — Варя застебнула блискавку на світлому стьобаному пальті й поправила на шиї шарф, тугіше підіймаючи його до підборіддя, щоб було тепліше.
— Я пішла, — сказала вона, але вже біля самих дверей зненацька зупинилася.
— Ой, ледь не забула. Я повернуся пізніше. Ніна заміж виходить, у нас невеликий дівич-вечір намічається. Трохи посидимо в кафе. Не хвилюйся.
— Слухай, може, все ж таки потім заїхати за тобою? — Саша відштовхнувся від дверного косяка.
— Не варто. — Варя склала губи у вигляді поцілунку, чмокнула повітря перед собою й вийшла з квартири.
Саша підійшов до вікна, виглядаючи, як вона з’явиться внизу.
— Сто разів уже казав, щоб склала на права. Тепер би спокійно поїхала автівкою, а не їхала б у битком набитій маршрутці, — промовив він уголос, стежачи поглядом за Варею, котра поспіхом перетинала двір, ніби могла його почути.
У кафе лунала приємна музика. За зрушеними докупи столиками розташувалися шестеро жінок, пили коктейлі й навперебій розповідали кумедні епізоди з власних весіль, вибухаючи голосним, захопливим сміхом.
Несподівано до них підійшов офіціант із тацею, поставивши перед Варею пляшку елітного вина.
— Це вам передав пан за сусіднім столиком. Відкоркувати? — запитав він люб’язно, трохи нахилившись уперед.
Варя повернула голову й поглянула на щедрого незнайомця. Той легенько кивнув і приязно всміхнувся.
Серце в неї ніби на мить зупинилося, а потім закалатало в такт музиці. Обличчя охопила гаряча хвиля, а усмішка щезла з губ так само невблаганно, як сніг тане на сонячному схилі гори.
Вона впізнала його. Невже такі речі можуть стертися з пам’яті?
Павло був найгарнішим хлопцем в інституті, навчався на старшому курсі. Дівчата обліплювали його з усіх боків, не даючи спокою.
Перед літньою сесією Варя не склала залік. Сиділа на широких чавунних сходах поміж поверхами й ридала. Перший іспит мав бути за два дні, а без оцінки в заліковці її до сесії б не допустили.
— Чого плачеш? Провалила іспит?
Варя підвела голову й угледіла поруч Павла.
Він почав із нею говорити! А вона сидить заплакана, з розмазаною тушшю та червоним носом.
— Залік не здала, — тихо сказала Варя й стала втирати сльози під очима.
— Та це дрібниці. Але ти ще більше туш розмазала.
Варя зойкнула й метнулася рукою до сумочки, витягаючи невеличке дзеркальце.
Павло подав їй білосніжну носову хустинку.
— Дурненька, треба було плакати перед викладачем. Я ж гадав, усі дівчата вміють просити й викликати співчуття. Мерщій біжи до нього, поки не пішов. Розкажи, що всю ніч зубрила, не доспала, от і голова не варить.
— І як думаєш, спрацює? — Варя невпевнено спитала, та все ж піднялася на сходинку вище.
— Не спробуєш – не знатимеш. Тільки не гай часу, вперед! — Павло делікатно підштовхнув її в спину, і вона щодуху помчала нагору.
Металеві сходи голосно дзенькотіли під її квапливими кроками.
Коли вона з сяючим обличчям випурхнула з аудиторії, Павло стояв у коридорі й чекав.
— О, усміхаєшся. Набагато краще, — відзначив він.
Дорогою додому Павло активно про щось розповідав, а Варя його майже не слухала, впевнена лише в одному: «Він іде поруч! Зі мною!»
Вона помічала зацікавлені погляди жінок на вулиці, спрямовані на її супутника, і від того аж розквітала зсередини.
Після сесії вони ще трохи зустрічалися. Ходили разом у кіно, вибиралися на пляж…
Варя чудово знала, що Павло міняє дівчат, мов рукавички, проте її серце відмовлялося чути голос розуму.
Аж поки одного дня він не зник без пояснень.
Де його шукати – Варя не уявляла: жодних контактів не мала, а друзі пороз’їжджалися на літо.
Вона мучилася, тішила себе думками, що в нього просто якісь невідкладні справи, що завтра він неодмінно з’явиться…
Аж доки Варя не усвідомила, що вагітна.
— Тільки й літала недавно, немов на крилах, а тепер сидиш удома, як вичавлена. Ти часом не застудилася? — поцікавилася мама.
— Та, певно, змерзла, — озвалася Варя й для переконливості відкашлялася.
— До лікаря обов’язково сходи, не варто жартувати, — зітхнула мама.
— Добре, мам, завтра ж і піду.
Наступного ранку Варя подалася до приватної клініки: боялася, що в жіночій консультації може наштовхнутися на знайомих. Прогнози підтвердилися – вона справді була вагітна.
— Мама мене вб’є… Мені ж ще потрібно вчитися… А він зник… — Варя розридалася просто перед лікаркою.
Медичка зглянулася, зауважила, що термін ще малий, і можна обійтися без повноцінної операції, проте процедура коштує недешево.
Вдома Варя сказала матері, що лікар виписав дуже дорогі медикаменти через погані аналізи…
Мама, нічого не підозрюючи, дала гроші, трішки мала й сама Варя. На все вистачило.
Наступні дві доби живіт стискалося й пекло, немов туго обмотане залізним дротом.
Терпіла, що було сил, аби тільки мама не помітила нічого дивного.
У вересні Варя прямувала на заняття з єдиною думкою: швидше зустріти Павла.
А він промайнув коридором зі стрункою першокурсницею й удав, ніби взагалі не знайомий із Варею.
Дівчата докинули ще більше тривоги, переказавши, що Павло ось-ось збирається одружитися, тож усі шанувальниці від нього нарешті відчепляться.
Варя насилу стримувала сльози.
На лекції до неї підсів Саша — звичайний, малопомітний хлопець, якого вона вже трохи знала. Йому явно подобалася Варя.
Він не був красенем і не мав натовпу фанаток, хіба що дівчата просили його конспекти для списування.
— Чого така сумна? Навчання набридло? Може, ввечері в кіно сходимо? — поцікавився він.
Варя знизала плечима.
Що ж, краще вже кіно, аніж знову вечір, наповнений слізьми через Павла.
Після фільму вони прогулювалися містом. Саша захопливо переповідав зміст нещодавно прочитаної книжки, і Варю це так зацікавило, що вона мимохідь забула про свій біль за Павлом.
Поряд із Сашею все було напрочуд легко.
Не доводилося вдавати з себе когось особливого, можна було бути собою й не боятися сказати чи зробити щось не те.
Біля під’їзду Варя раптом ляпнула:
— Саш, я тобі ж подобаюся? Одружися зі мною.
Він отетерів і втупився в неї.
— Ти це… серйозно? Ти, звісно, мені дуже подобаєшся. Але я не так уявляв цей момент.
З цими словами різко розвернувся й пішов геть.
«Ну от, навіть цей незграбний пішов», — ледь не розплакалася Варя. Її самооцінка впала мало не до нуля.
Але вже наступного дня, щойно в аудиторію зайшов лектор, Саша швиденько до нього підступив і про щось прошепотів. Професор стримано кивнув і відступив убік.
Саша став перед усіма, звернувшись до аудиторії, і голосно промовив, що хоче зробити пропозицію дівчині з чудовим іменем Варвара. При всіх він урочисто клявся завжди її кохати й прагнути зробити найщасливішою у світі.
— Ну що, Варваро? Де ви там? Покажіться, нехай люди побачать ту, задля якої цей молодий і відчайдушний чоловік перериває мою лекцію, — пожартував професор, і залу пройняв дружний сміх.
Студенти дружно повернули голови до Варі й почали вигукувати: «Варя! Варя!»
Нічого не лишалося, окрім як вийти на середину.
Саша чекав із відкритою коробочкою, у якій світилася каблучка. Перші ряди нахилилися, щоб краще все роздивитися.
Звідкись у нього з’явилися квіти.
Усіх ніби накрила хвиля захвату: лунали «Ура!» і навіть «Гірко!»
— Ти згідна? — долинули до неї його слова крізь галас.
— Так, — мало не пошепки відповіла Варя, зовсім зніяковіла.
Пізніше Саша пояснив, що хотів зробити цю мить незабутньою, щоб надовго залишити в обох світлий спогад про його романтичний вчинок, а не про Варене відчайдушне зізнання.
Про цю історію й далі розповідали в інституті, дражнячи першокурсників деталями та додаючи яскравих подробиць.
Пристрасних присту́пів між Сашею та Варею не було: їхній зв’язок мав радше рівний і дружній характер.
Варя не вагітніла, але чоловік нічого не питав і не порушував цю тему.
Отак минуло п’ять років, і в кафе Варя раптово натрапила на Павла.
Він подорослішав, виглядав іще привабливіше.
Варя мимохіть порівнювала його із Сашею. У неї в пам’яті постав образ чоловіка вдома: у майці та спортивних штанях із розтягнутими колінами, рукою в гіпсі та невеличким уже животиком.
«Не завадило б йому сходити до спортзалу», — з іронією подумала вона.
Дівчата за сусідніми столиками відверто милувалися красенем, що подарував їхній компанії пляшку вина.
Павло наблизився та запропонував Варі потанцювати, хоча в кафе було тісно, і зазвичай тут не танцювали. Під зацікавленими поглядами відвідувачів Варя відчула ніяковість. На щастя, повільна мелодія вмить припинилася.
Павло одразу ж пообіцяв підкинути її додому.
Надворі вже сутеніло. З низького неба поволі падав дрібний сніжок, іскристо виблискуючи у Вареному волоссі під ліхтарями, наче розсип діамантів.
Павло під’їхав до під’їзду на престижній іномарці. Весь час дорогою до Вареного дому він розповідав про своє життя: розлучений, виховує двох дітей, має власну справу… Та й компліментами Варю не обділяв.
Варя попросила його загальмувати автівку біля останнього під’їзду.
Вона була впевнена, що Саша виглядатиме її з вікна. Та й нескінченна Павлова балаканина вже виснажувала.
«Самозакоханий хвалько, — зітхнула подумки Варя. — І що жінки в ньому взагалі знаходять? Хоча й сама я недалека… Ледве його побачила — і серце затріпотіло, як у першокурсниці».
Вона подякувала Павлові й тихенько відчинила двері автомобіля.
— А як же твій номер? — поцікавився він, тримаючи в руках мобільний, готовий одразу занести її контакт.
Згадавши про Сашу й про власний гіркий досвід із Павлом, Варя промовчала, вибралася з авто й різко грюкнула дверима.
Прямувавши до входу в будинок, вона не могла не чути позаду м’яке гудіння двигуна.
Вона була впевнена, що Павло й далі дивиться їй услід.
Аж раптом із сутінків навперейми з’явилися двоє хлопців із капюшонами, насунутими на обличчя.
Варя не встигла як слід злякатися, коли один із них раптово вхопив її сумку й смикнув.
Та вона міцно вчепилася обома руками й потягла сумку назад.
— Чого вам треба? Рятуйте! Павле! — закричала вона, щиро сподіваючись, що він кине все й вибіжить на допомогу.
Утім позаду пролунало лише завивання шин — автівка різко рвонула з місця.
Несподівано той, хто тягнув сумку, охнув і відпустив її, тож Варя ледь не впала.
Інший із криком відлетів убік.
А за мить перед нею постав Саша — у капцях, футболці й з якоюсь палицею в руках.
— Усе гаразд? — прохрипів він, намагаючись віддихатися.
— Сашо! — з полегшенням вигукнула Варя, пригортаючись до нього й відчуваючи, як він здригається від холодного повітря.
— Ходімо швидше додому, а то ж зовсім змерзнеш! Хворіти нам іще бракувало, — озирнулася Варя.
Ні від кривдників, ні від Павлової машини не лишилося й сліду.
— Ти стежив у вікно, сподівався, що я ось-ось з’явлюся? — поцікавилася вона вдома.
— Я саме пив чай на кухні, коли почув твій крик, — от і вискочив, у чому був.
Варя зніяковіла.
Адже вона в ту мить кликала зовсім не Сашка, а Павла.
А він злякався, втік, покинувши її саму серед темного подвір’я з двома зловмисниками.
Мабуть, боявся більше за свій дорогий костюм.
Варя дивилася на Сашка так, ніби бачила його вперше.
— Чого ти так на мене дивишся? — перепитав він.
— Ти мій герой. Я кохаю тебе.
— Що ж, більше я тебе саму не відпущу. І взагалі, давно казав: склади нарешті іспит на водіння.
— Добре, любий, як скажеш, — усміхнулася Варя, сяючи від щастя.
Уночі вона притиснулася до Сашка.
Він обіймав її міцною рукою, і Варя танула в його обіймах, немов тендітна сніжинка.
Такої палкої ночі вони не мали вже давно.
А за три тижні Варя збагнула, що вагітна.
Вона придбала тест і перевірилася.
У неділю Саша прокинувся першим і пішов до ванної кімнати, але швидко повернувся.
— Я правильно все зрозумів? — у руках він тримав тест із двома чіткими смужками, який Варя залишила на краю умивальника.
— Отакої, а я ж хотіла влаштувати тобі сюрприз, — жартома надула вона губки.
— Ще і який сюрприз! Я й не сподівався, — сказав Саша, вмощуючись на ліжко й ніжно цілуючи Варю.
А Варя в ту мить думала: «Коли я встигла так його покохати? Адже він найкращий — мій чоловік. Якби не Павло, я б і не дізналася, який він чудовий, сміливий і надійний. Стільки років терпів усі мої примхи, бо кохав. Кинувся мене рятувати, забувши про гіпс на руці. А від таких красенів, як Павло, самі тільки проблеми».
«Той, хто кохає багатьох, просто вивчає жінок, а той, хто кохає єдину, — осягає справжню любов».
Зиґмунд Фрейд
«Ніколи не відштовхуй людину, яка дбає про тебе найбільше. Бо одного дня ти можеш прокинутися й усвідомити, що втратив Місяць, рахуючи зірки».
– Ти дійсно хочеш, щоб я переоформила дачу на твою маму?