Татова нова дружина. Оповідання.

— То й іди до своєї мачухи! — кричала мама. — Раз вона в тебе хороша, а я — погана. Давай, іди, речі допомогти зібрати?

Юля всього-на-всього сказала, що мамі варто пофарбувати волосся: через сивину воно виглядало неохайно, і мама здавалася старшою, ніж була насправді. Сама ж учора скаржилася тітці Люді телефоном, що чоловіки на неї уваги не звертають!

— Дивляться крізь мене, ніби я — скло, — злилась мама. — Наче мене взагалі не існує!

Юлі було п’ятнадцять, але навіть вона знала, що чоловіки люблять очима. Вона мазала прищі спеціальними кремами, відкладала кишенькові на шампуні проти лупи, яка не зникала ніяк, щовечора робила вправи по Джанет Джексон, аби влітку можна було носити відкриті топи й показувати ідеальний прес. А мама нічого не робила, щоб виглядати краще, а потім скаржилася.

— Де я гроші на перукарню візьму? — вибухнула мама. — У кого випускний цього року — в мене чи в тебе? А минулого — в Ігоря з Семеном. Я що, друкую ці гроші? Ваш татусь щось не поспішає допомагати!

Ось тоді Юля й сказала, що Віка фарбує волосся сама і в перукарні не ходить. Дарма вона це зробила — мама терпіти не могла, коли згадували татову нову дружину, хоча та нічого поганого мамі не зробила. Юля добре пам’ятала, що тато познайомився з Вікою через рік після розлучення з мамою.

Юля часто сварилася з мамою через Віку: якщо брати без особливого ентузіазму їздили до татової нової родини, то Юля навпаки — часто бувала там і залюбки бавилася з маленькою Дашею.

— Я сказала — йди! — не вгамовувалась мама.

Обличчя в неї було червоне, губи тремтіли.

— Хай вона тобі гроші на квиток дає, — із явним зловтішанням додала мама.

У грудях у Юлі мов щось провалилося.

— Ну мам…

Це було несправедливо: Юля цілий місяць робила всю хатню роботу, не отримувала кишенькових і нічого не просила. Натомість мама пообіцяла купити квиток на концерт, куди йшла половина класу — зокрема й Ігор.

Ігор подобався Юлі ще з шостого класу, але він її зовсім не помічав. Цього року їй вдалося приєднатись до компанії, де він тусувався, й іноді вони перекидались кількома словами. Щоразу, коли Ігор з нею говорив, Юля ніби втрачала мову, наче ставала глухонімою. Але коли він спитав, чи піде вона до нього тусити після концерту, Юля невідомо де знайшла сміливість і відповіла:

— Само собою!

Проблема була в тому, що квитка в неї досі не було: таких грошей їй ніколи не давали, та й у сім’ї їх просто не було. І даремно мама злилась на тата — вони з Вікою не краще жили, теж рахували кожну гривню. Юля просила в тата допомоги, але він вибачився і сказав, що поки немає.

— Сама розумієш, випускний на носі. Ми з мамою домовились: я здаю в школу, а вона відповідає за вбрання.

До випускного ще було три місяці. Та і який випускний — Юля ж збиралася йти у десятий клас. А концерт уже за тиждень, і мама ж обіцяла дати гроші із зарплати… А тепер ось як.

— Ти ж обіцяла, — жалібно промовила Юля.

— А ти обіцяла поводитися нормально.

— Та я ж як краще хотіла!

— Ага, звісно… У будь-якому разі цього місяця я без премії, тож на квиток у мене грошей не буде. У своєї мачухи попроси!

— Чого ти на Віку накинулась? Що вона тобі зробила? Вона ж не винна, що ви з татом розлучились! Треба було за собою слідкувати — от і все!

Ляпас був раптовим, Юля навіть скрикнула. Мама вдарила її й вискочила з кімнати — напевно, пішла плакати. Юля схопила рюкзак, накинула куртку й вибігла надвір.

Березневе сонце сліпило очі. Юля глянула в небо, ніби в його бездонній блакиті можна було знайти відповіді на всі її запитання. На карнизі висіла величезна бурулька, схожа на меч з фільму «Володар перснів», Юля дивилась його з татом і Вікою. От би їй мати перстень всевладдя — Юля б просто наділа його й пройшла повз охоронців на концерт! І ніякий квиток не знадобився б.

До зупинки вона йшла, згорбившись, розбиваючи черевиками крихкий лід. Ледь не зіткнулась із високим чоловіком у сірому балахоні — знову подумала про фільм: ну просто викапаний Гендальф! Тролейбус ледь не поїхав у неї з-під носа — довелося бігти, Юля посковзнулась і мало не впала. Але не впала — і вирішила, що це добрий знак.

Тата вдома не було. Зате Віка й Даша були. Мачуха зраділа Юлі, заходилась поїти її чаєм із домашніми вафлями. Даша принесла розмальовку й почала розповідати, кого в які кольори розфарбує.

— З мамою посварилась? — здогадалась Віка.

— Ага.

— Ну, я зі своєю теж часто сварилась.

— Важко уявити тебе дитиною, — зізналась Юля.

— Хочеш — покажу? У мене й альбом є!

Вони пішли до кімнати, Віка дістала величезний альбом. Разом дивились і сміялись: у дитинстві Віка була дуже кумедна, а одягались усі так смішно — Юля обожнювала розглядати такі фото. Потім пішли студентські роки, де Віка з голим животом у низьких джинсах позувала з подругами біля фонтанів, статуй і всілякої маячні. Зараз уже так не фотографуються.

Віка перегорнула сторінку — і Юля побачила тата. Він обіймав Віку однією рукою, а друга була в гіпсі. Юля пам’ятала, як тато зламав руку у відрядженні — їй тоді було сім.

І раптом Юлі стало тісно в грудях. Тато зламав руку, коли ще жив з мамою. Але на фото він обіймав Віку.

— Це коли було? — спитала Юля чужим голосом.

— Та це ми в Буковель їздили кататись на лижах. Він усе мене вражати хотів — от і зламав руку, — хихикнула Віка.

— А ви тоді вже були знайомі?

Сміх застряг у Віки в горлі.

— Ну… Юль, ти ж уже доросла. Так, ми тоді вже зналися. Батьки вирішили, що буде краще, якщо ви не знатимете… Мама твоя не хотіла, думала, що в Сашка все це несерйозно… Ну, ти ж розумієш, так буває, правда ж?

Юля кивнула автоматично. Звісно, вона пам’ятала розлучення батьків і як мама ночами плакала. Юля ніяк не могла зрозуміти: якщо мамі так сумно, чому їм із татом не помиритися? Вона була впевнена, що ініціатором розлучення була саме мама.

— А як мама дізналася? — спитала Юля. — Ну, про вас?

— Сашко сам розповів, — знизала плечима Віка. — Не думай, він їй особливо не брехав. Зібрав речі й сказав усе як є. Що йде до мене.

У роті стало гірко. Юлю знудило, й вона злякалась, що її зараз вирве.

— Я, мабуть, піду.

— Ти що, засмутилась?

— Та ні, мені просто треба зустрітися з подругою. Ми домовлялись.

Юля йшла вулицею, мружачись від яскравого сонця. Щоки були мокрі, з носа текло. Вона не знала, куди йти. Блукала центральною вулицею, розглядала вітрини. Звертала у тихі двори, де штурхала березневий сніг і лякала горобців. Знову побачила бурульку — ще один страшний меч. Такий самий стирчав у неї в серці.

Все сталося раптово. Той самий високий чоловік у сірому балахоні вийшов з під’їзду й закурив. Бурулька висіла просто над ним. Юля ніби у сповільненому кадрі побачила, як шматок льоду зривається з даху й летить йому на голову. Вона кинулась уперед, виставивши руки, й сильно його штовхнула. Бурулька впала між ними, врізалась в асфальт і розлетілась на розсип сяючих уламків.

Чоловік дивився на Юлю злякано.

— Ти мене врятувала, — хрипко сказав він.

Юля кивнула.

— Дякую. У тебе така реакція. Ти спортсменка?

— Та ні.

Він дістав гаманець, витягнув 2500 гривень і простягнув їй.

— Не треба, — зніяковіла вона.

— Якби не ти, вона б мені вже не знадобилась, — похитав він головою.

Юля засунула купюру до кишені куртки.

— Дякую.

Говорити більше не було про що. Чоловік кивнув їй і пішов дорогою. Юля сфотографувала уламки льоду й виклала в сторіс: «Врятувала мужика від загибелі. Схоже, це був Гендальф».

Коли вона повернулась додому, мама вже чекала її.

— Пробач, — сказала мама. — Я не хотіла тебе вдарити.

Юля обійняла її, схлипнула. Потім дістала з кишені гроші.

— Це тобі на перукарню.

Так, вона могла б купити квиток і піти на тусу після концерту з Ігорем. Але Юля вирішила обійтись.

— Звідки?

Мама злякалась, що гроші від Віки. І Юля поспішила все розповісти.

— Краще купи квиток, — сказала мама. — У мене справді зараз грошей немає.

— Та ну його, той концерт. Іди в перукарню. Я так хочу.

Мама заплакала. Юля обійняла її.

— Ну, не плач. Ти в мене найкрасивіша!

Телефон прислав сповіщення. Юля дістала його — й завмерла: писав Ігор.

«Ахах! Серйозно? Розкажи».

Мама пішла вмиватись у ванну. А Юля набрала відповідь Ігорю: коли вона не бачила його очей, слова підбирати було значно легше. Він одразу прочитав і відповів: «Не хочеш прогулятись? Така класна погода»…