Ольга, як завжди, наводила лад на кухні. День почався спокійно, але вона знала: візит свекрухи Людмили Петрівни — це лише питання часу. Та завжди приходила без попередження, порушуючи всі плани, але Ольга вже давно навчилась підлаштовуватись.
У перші місяці після весілля її втручання здавались нешкідливими.
«Солі в суп додавай трохи більше, Андрій так любить», — казала вона з усмішкою.
Або:
«Отак зручніше складати білизну, я завжди так робила».
Ольга кивала, погоджувалась, хоча іноді й хотіла заперечити.
З роками ці дрібниці перетворились на щоденні вказівки. Людмила Петрівна заходила в дім як до себе. Перевіряла усе: від продуктів у холодильнику до розташування меблів.
І ось знову пролунав дзвінок у двері.
— Олю, я вирішила зайти! — заявила свекруха ще з порога.
Ольга чемно привіталась:
— Доброго ранку, Людмило Петрівно.
Свекруха зайшла, оглянула коридор і відразу попрямувала на кухню.
— Ну що, обід готовий?
— Так, суп на плиті, — відповіла Ольга.
— Андрій же любить борщ. Чому не борщ? — заглянула вона в каструлю.
Ольга зітхнула, стримуючи роздратування.
— Залишилася вечеря з учора, тому вирішила приготувати щось легше.
Свекруха незадоволено похитала головою:
— Олю, я розумію, ти стараєшся. Але чоловіка треба годувати так, щоб душа раділа.
Ольга промовчала.
Ближче до вечора з’явився Дмитро, брат Андрія. Він ввалився у квартиру, махнувши Ользі рукою.
— Привіт, сестричко! Що у нас смачного?
Без зайвих слів Ольга подала на стіл миску супу.
— Смачного.
Вона намагалась не дивитися в його бік. Дмитро поводився розкуто. Під час вечері він жартував, розповідав історії. Але Ольга майже не слухала. У голові крутилася одна думка: як їхня з Андрієм квартира по іпотеці перетворюється на гуртожиток.
— Ти щось сумна, Олю, — помітив Дмитро, поглядаючи з-за кухля.
— Просто втомилась, — відповіла вона, прибираючи зі столу.
Андрій, повернувшись додому, підтримав брата, як завжди.
— Дімо, залишайся на ніч. Уже пізно.
Ольга подивилася на чоловіка. Дмитро пішов у душ, і вона запитала:
— Серйозно?
— Та що такого? Це ж мій брат, — знизав плечима Андрій.
Ольга стримала слова, але відчувала: її думки вже давно ніхто не враховує.
У той самий вечір, прибравши квартиру, вона заварила чай і сіла на кухні. Думки плутались. Людмила Петрівна, Дмитро, Андрій… Це все стало надто важким тягарем.
На телефон прийшло повідомлення. Ольга відкрила — лист від нотаріуса. Заголовок відразу привернув увагу.
— Спадщина? — пробурмотіла вона.
У грудях з’явилась тривога й подив.
Відкривши вкладення, Ольга дізналась: бабуся залишила їй дві квартири в центрі міста. А вони не спілкувалися вже понад п’ятнадцять років!
Ольга сиділа на кухні, вдивляючись в екран. Повідомлення від нотаріуса перевернуло все. Як тепер зміниться їхнє життя з Андрієм? Що робити з квартирами? Вона намагалась осмислити все, що сталося.
Вранці Ольга вирушила до нотаріуса. Її зустріло просторе приміщення з сірими стінами та масивним столом. Офіс виглядав водночас затишно й тривожно. Чоловік за столом відкрив теку з документами.
— Ольго Сергіївно, ваш випадок досить рідкісний. Дві квартири в центрі міста! Вважайте, що вам дуже пощастило в житті.
Ольга кивнула. Хоча серце калатало десь у горлі.
— Ваша бабуся заздалегідь підготувала документи. Право власності — лише у вас. Обидва об’єкти — у хорошому стані.
Ольга дивилась на папери. Букви розпливалися перед очима. Коли формальності завершилися, нотаріус запитав:
— Які плани щодо квартир?
Дівчина ненадовго замислилась.
— Думаю здавати в оренду. Це допоможе закрити іпотеку.
Чоловік усміхнувся.
— Чудове рішення. Звертайтеся, якщо буде потрібна допомога.
Ольга вийшла з офісу. Ключі відтягували кишеню куртки. Полегшення швидко змінилося тривогою. Як розповісти про все Андрію?
Увечері вона зустріла чоловіка біля дверей. Андрій одразу помітив її дивний стан.
— Щось трапилося?
Він влаштувався навпроти. Ольга кілька секунд збиралася з духом. А потім сказала:
— Андрію, у мене важлива новина.
Чоловік насторожено подивився на неї. Оля намагалась говорити спокійно.
— Бабуся залишила мені спадок. Дві квартири в центрі міста.
Андрій завмер, а потім усміхнувся.
— Справді? Це чудова новина, Олю!
— Так. Я подумала, що здавати їх в оренду — найкращий варіант. Це суттєво допоможе з іпотекою.
Андрій кивнув і обійняв дружину.
— Ти маєш рацію. Гарний план.
Деякий час усе було спокійно. Андрій підтримував її рішення. І Ольга була впевнена, що робить правильний вибір для їхнього майбутнього.
Але спокій не міг тривати вічно. Про спадок дізналася Людмила Петрівна.
Сімейна вечеря почалася, як зазвичай. Свекруха, наче господиня дому, роздавала поради. Дмитро жартував, а Андрій мовчки їв. Ольга спостерігала за ріднею, в голові вже складала плани на тиждень.
Раптом Людмила Петрівна гучно розсміялася. Вона зухвало подивилась на невістку:
— Ну що, Олечко, тепер у нас усе буде добре!
Ольга насторожилась. Вона не розуміла, до чого хилить свекруха.
— Одну квартиру перепишеш на мене, іншу — на Дімочку. У нас же сім’я, усе має бути спільним.
Ольга завмерла. Слова Людмили Петрівни були настільки несподіваними, що вона одразу не знайшлася, що відповісти.
— Людмило Петрівно, — обережно почала вона, — але ж це мій спадок.
Свекруха знехотя махнула рукою, ніби це дрібниця.
— Та годі, Олю. Ми ж сім’я. У мене ніколи не було власної квартири, а Дімі зараз важко. Ти ж розумієш, це для спільного блага.
Ольга подивилася на чоловіка, сподіваючись на підтримку.
— Андрію, ти справді так вважаєш?
Чоловік опустив очі, але через кілька секунд промовив:
— Мама має рацію, Олю. Так наш шлюб буде міцнішим. У мами й брата буде своє житло, вони будуть вдячні. Це ж не складно зробити?
Ці слова стали останньою краплею. Гнів, який Ольга роками стримувала, вирвався назовні.
Вона встала з-за столу й подивилась прямо на свекруху:
— Спадщина — не спільне майно! І ні на кого я квартири переписувати не буду!
Свекруха різко підвелася, перекинувши стілець. Вона не очікувала почути такі слова від завжди мовчазної та покірної невістки.
– Та як ти смієш так розмовляти зі мною?! – закричала вона. – Ти думаєш, це нормально? Ми ж твоя родина! Ти зобов’язана дбати про нас! Це просто егоїзм!
Ольга стояла рівно, не відводячи погляду від розлюченої жінки.
– Людмило Петрівно, я нікому нічого не винна. Занадто довго дозволяла вам керувати моїм життям. Це закінчується сьогодні!
Андрій спробував заспокоїти матір.
– Мамо, зачекай. Давайте поговоримо спокійно. Олю, ти ж розумієш, що якби ми розподілили квартири, то це тільки зміцнило б сім’ю. У мами було б своє житло, у Діми — також. Усі були б у виграші!
Ольга повернулася до чоловіка. Усередині все кипіло.
– Андрію, ти серйозно? Ти вважаєш, що я маю відмовитися від того, що мені залишила бабуся, заради вашого комфорту?
Андрій підняв руки в примирливому жесті.
– Я просто хочу, щоб усім було добре.
– Усім, окрім мене! Досить! Більше жодних маніпуляцій.
Ольга різко попрямувала до спальні. Позаду пролунали поспішні кроки — Людмила Петрівна кинулася слідом. У спальні Ольга дістала валізу з шафи. Але свекруха схопила її за руку.
– Що ти задумала? Хочеш зруйнувати шлюб? Ти ж розумієш, що без Андрія пропадеш! Подумай про майбутнє!
Проте голос у Людмили Петрівни тремтів.
Ольга м’яко звільнила руку й подивилась їй в очі.
– Я думаю про майбутнє. Про своє. Більше ніхто не зруйнує мого життя.
Дівчина мовчки продовжила складати речі. Андрій стояв у дверях спальні, опустивши голову. Він не вимовив ані слова, поки Ольга застібала валізу. Людмила Петрівна ще раз спробувала зупинити невістку, але Оля лише похитала головою.
Вже біля дверей чоловік наважився вигукнути:
– Олю, зачекай! Ми можемо все виправити. Це просто непорозуміння.
Ольга втомлено повернулась до нього:
– Ні, Андрію. Це не непорозуміння. Це кінець.
Ольга пішла, грюкнувши дверима. У руках вона міцно стискала ключі від квартир. Уже за годину вона облаштовувалася у бабусиній двокімнатній. Вперше за багато років Ольга відчула полегшення. Біль і розчарування не зникли. Але дихати стало легше.
Через тиждень Ольга подала на розлучення. Процес виявився непростим. Людмила Петрівна й Дмитро вимагали «справедливості». Вони мріяли заволодіти квартирами Олі. Але закон був на боці дівчини. Спадкові квартири залишилися за нею. Хоч Андрій і кілька разів намагався оскаржити рішення суду.
Єдине, що підлягало розподілу, — спільний банківський рахунок і іпотечна квартира. Але і з неї залишалося виплатити ще чимало — основна сума була попереду.
На останньому судовому засіданні Людмила Петрівна не стримувалась. Вона звинувачувала Олю у всьому: мовляв, саме вона зруйнувала родину, відібрала у них щастя. Дмитро мовчки кивав і підтакував.
Ольга слухала це мовчки. Вона знала — перемога буде за нею. Суд ухвалив рішення на її користь. Вона спокійно покинула залу. Попереду чекало нове життя.
Ольга сіла на диван і обвела поглядом кімнату. Нова квартира дарувала відчуття захищеності. Все стало на свої місця. Тиша, яка раніше лякала, тепер приносила спокій. Більше не потрібно було догоджати чужим очікуванням чи виправдовуватись за власні рішення.
Вона дістала телефон і відкрила список справ. Першим пунктом була оренда квартир. Плани змінились. Здаватиметься лише одна квартира. Оля усміхнулась. Відтепер за неї ніхто нічого не вирішував.
Ольга давно не почувалась такою сильною. Нічого більше не обтяжувало. Вона знала: впорається з будь-якими труднощами. Розлучення подарувало їй не лише відчуття свободи — перед нею відкрилися двері в нове життя.
— Візьми провину брата на себе, — благала мати. — У нього дружина вагітна, а про тебе ніхто не буде сумувати