Того січневого ранку було неймовірно холодно. Німецька вівчарка на ім’я Хантер уже три години лежала на вулиці й не заходила до своєї просторої та теплої будки. Здивований господар вирішив з’ясувати, у чому справа. Джейкоб підійшов до Хантера і застиг уражений, коли пес раптом загрозливо загарчав на нього!
Хантер ніколи так себе не поводив. Вони були найкращими друзями — Джейкоб забрав його ще маленьким цуценям і виростив з любов’ю та турботою. Не вірячи, що собака серйозно йому загрожує, Джейкоб знову підійшов, але пес зреагував так само: став перед входом до будки та грізно загарчав. Усією своєю поведінкою він ніби попереджав: не підходь ближче!
Джейкоб мимоволі відступив, і Хантер одразу перестав гарчати.
— Що в тебе там, хлопче? — тихо запитав Джейкоб, вдивляючись у темний отвір позаду вівчарки. — Що ти охороняєш?
Хантер винувато завиляв хвостом, підійшов і опустив голову, щоб Джейкоб почухав його за вухом. Чоловік вирішив, що загроза минула. Лагідно погладивши пса, він знову ступив уперед, але Хантер не дозволив йому пройти далі.
Джейкоб лише здивовано похитав головою. Він зовсім не розумів, що коїться в голові його пухнастого друга. Чоловік вирішив спробувати з’ясувати все вранці — можливо, за ніч Хантерові набридне грати роль охоронця.
Минулого року Джейкоб захопився столярством і все літо майстрував із деревом. Він дуже хотів збудувати для улюбленого пса утеплену будку — і восени йому вдалося втілити задум у реальність. Будка вийшла просто розкішною: просторою, з великим міцним навісом. У ній навіть було маленьке віконце для огляду. Джейкоб якраз встиг закінчити роботу до перших морозів і снігу.
Хантер одразу зрозумів, для кого старався господар, — і миттєво перетворив будку на свою особисту фортецю. Він любив лежати на товстій ковдрі, яку йому постелив Джейкоб, а їв на своєму ґанку. На думку Джейкоба, Хантер був найбільш розбалуваним псом у місті — а може, й у всій Америці.
Увечері Джейкоб визирнув на вулицю через щілину між шторами: Хантер як і раніше лежав на ґанку, поклавши голову на лапи. Тільки насторожені вуха видавали, що він чуйно прислухається до кожного шереху. На вулиці значно похолодало, але пес усе одно не намагався зайти до теплої будки. Це було дійсно дивно…
Вранці історія повторилася. Крокуючи по щойно випавшому снігу, Джейкоб спробував підійти до будки, але пес став перед ним у загрозливій позі. Лише в його розумних карих очах читалося прохання — він ніби благав Джейкоба нічого не робити.
Чоловік був збитий з пантелику. Він не міг вигадати жодної версії, чому його пес так дивно поводиться. Довелося піти на хитрість.
Джейкоб повернувся в дім і попрямував на кухню. У холодильнику якраз лежав свіжий сирий стейк. Чоловік нарізав його на дрібні шматочки. Це було найулюбленіше частування Хантера — він точно не встоїть!
Головним було змусити грізного охоронця покинути пост і поласувати м’ясом у домі. Взявши миску, Джейкоб вийшов на вулицю. Пес радісно зустрів його, виляючи хвостом. Джейкоб почухав вівчарку між вухами й простягнув миску, яку тримав за спиною.
Відчувши запах м’яса, Хантер ледь не почав стрибати від радості, як дурне цуценя — настільки він любив стейки. Усміхнувшись, Джейкоб відійшов із мискою та покликав пса за собою.
Збентежений Хантер сів, здивовано дивлячись на господаря. Він звик їсти біля своєї будки, але господар уперто кликав його в дім.
Хантер озирнувся та тихо заскиглив. М’ясо пахло так спокусливо, що він вирішив — за кілька хвилин нічого страшного не трапиться.
Джейкоб з полегшенням зітхнув — пес нарешті поспішив за ним, не відводячи жадібного погляду від миски. Перша частина плану пройшла гладко.
Чоловік поставив миску в найдальший куток кухні й лагідно погладив улюбленця. У нього було в запасі хвилин десять. На відміну від інших собак, Хантер ніколи не накидався на їжу, щоб проковтнути її одним махом. Він їв вдумливо й ніби смакував кожен шматочок — його графські замашки завжди дуже веселили Джейкоба.
Зволікати було не можна. Чоловік дуже тихо підвівся й почав відступати до виходу, уважно стежачи за псом, але той не звертав на нього уваги. Тоді Джейкоб вийшов і щільно зачинив за собою двері. Тепер він міг спокійно зазирнути до будки.
Як тільки Хантер почув звук замка за спиною, він миттю забув про стейк. Пес невпевнено гавкнув. Господар не поспішав повертатися, і Хантер зрозумів, що його обдурили. Схвильований пес побіг до зачинених дверей і почав шкребти їх лапою, жалісно скиглячи.
Джейкоб його як і раніше ігнорував, тому пес помчав у вітальню — її великі вікна виходили у двір. Він побачив, як Джейкоб неспішно йде до будки, і обурено загавкав.
Джейкоб почув гавкіт і озирнувся. Хантер стояв біля вікна, поставивши обидві лапи на підвіконня, і дуже сердито дивився на нього.
Чоловік відчував провину за те, що довелося обдурити пса й замкнути його — адже між ними завжди були довірчі стосунки. Почуваючись зрадником, Джейкоб нагадував собі, що інакше було не можна — Хантер за жодних обставин не дозволив би йому наблизитися.
«Відчайдушні ситуації потребують відчайдушних заходів», — подумав він із зітханням і присів навпочіпки перед входом до будки.
Хантер розлютився — тепер він не просто гавкав, а гарчав і скалив зуби. Здавалося, він просто у відчаї. Джейкобу на мить здалося, що зараз пес розіб’є лапами скло й вискочить у двір. На щастя, він до цього просто не додумався.
Набравшись сміливості, Джейкоб зазирнув усередину. Він не міг просунути в отвір одночасно обидві руки й голову, тож у разі нападу був би абсолютно безпорадним. Але цікавість перемогла страх.
Коли очі трохи звикли до напівтемряви, він помітив якесь ворушіння і чиїсь уважні блискучі очі навпроти.
Перед ним був… єнот.
Джейкоб розгублено дивився на пухнасту смугасту мордочку. Дика тварина давно мала б перелякано втекти, але вперто стояла, ніби захищаючи щось важливе. Прямо як Хантер раніше.
Придивившись, Джейкоб помітив за спиною єнота маленьке дитинча. А потім ще одне. Третє заплуталося в складках ковдри. Він нарахував шість крихітних сліпих малюків, які ховалися за своєю сміливою мамою.
Джейкоб здогадався, що в люті морози мама-єнот шукала безпечне місце для пологів і натрапила на їхнє подвір’я. Схоже, «графські замашки» Хантера стосувалися не тільки їжі — як справжній джентльмен, він поступився родині єнотів своїм теплим домом.
Джейкоб розчулено усміхнувся: його добрий велетень Хантер пожертвував власним комфортом заради іншої істоти. Поділився дахом і охороняв навіть від свого господаря.
Невдовзі чоловік знову взявся за інструменти — цього разу заради родини єнотів. Він збудував для них затишний дерев’яний притулок неподалік від дому. Єноти щасливо облаштували нове гніздечко, а Хантер отримав свою будку назад. Але він не забув про пухнастих підопічних і завжди пильно стежив за ними, готовий будь-коли кинутися на захист.
Вірний Хантер охороняв їх доти, доки малюки не виросли й не зміцніли, щоб залишити домівку.
30 poків шлю6y тa 16 дітeŭ: y нuх 9 хлonців тa 7 дівчaт вікoʍ від 4 дo 29 poків