Вечір для Лариси почався як завжди. Чоловік захотів пасту з морепродуктами, і вона після роботи зайшла до магазину, купила все необхідне. Готування завжди було для неї своєрідним ритуалом, і вона дбайливо готувала улюблену страву Павла. Чоловік затримався, але, повернувшись, приніс із собою оберемок троянд.
— Ларко, зустрічай свого героя! — весело закричав Павло з порога.
Лариса посміхнулася, взяла квіти й поставила їх у вазу. Вечір пройшов затишно. Вони повечеряли, обговорили день і вмостилися на дивані дивитися фільм.
Лариса і Павло були разом уже понад десять років. Їхні стосунки давно змінили пристрасть на теплу довіру та звичку підтримувати одне одного. Вони разом вели невеликий бізнес: Лариса займалася постачанням, а Павло — фінансами й збутом. Їхній побут був упорядкованим: простора квартира, спільні плани, комфортне життя. Єдине питання, яке вони поки що відкладали, — діти. Обоє вважали, що материнство й батьківство — справа на майбутнє.
Рік тому Лариса принесла додому кошеня. Маленьке, худеньке, змучене створіння вона знайшла на вулиці.
— Ларисо, навіщо тобі цей замориш? — бурчав Павло. — Якщо хочеш кота, то заведи породистого. Он мейн-куни популярні. А це дворове чудо навіщо?
Та Лариса залишила кошеня. Барсик, якого вона виходила й доглянула, став великим, красивим котом. Для Лариси він був справжнім другом, для Павла — подразником. Їхня «війна» з котом почалася відразу. Чоловік міг іноді штовхнути тварину або накричати на неї, а Барсик у відповідь дряпався чи залишав шерсть на одязі Павла.
— Я викину його, — сердився Павло. — Він мені весь одяг зіпсував!
— Павле, просто не залишай речі розкиданими, — захищала улюбленця Лариса. — Барсик не винен.
— І ім’я якесь дурне — Барсик, — бурчав Павло.
— Мені подобається, і йому теж, — твердо відповідала Лариса.
Минулої суботи Павло поїхав у відрядження. Лариса залишилася вдома сама й вирішила навести лад. Вона вимила підлогу, витерла пил, перевірила кожен куточок. Саме тоді вона помітила, як Барсик уперто намагається щось дістати за шафою.
— Барсику, ти знову зі своїми іграми? — засміялася вона й підійшла ближче.
За шафою щось лежало. Лариса нахилилася й витягла звідти папку. Вона відкрила її — і завмерла. Усередині були чеки: оплата готелів, покупки прикрас, квитки на авіарейси. Деякі чеки були від дорогих ресторанів, інші — з бутиків, де продавали ювелірні вироби. Прикраси явно не для Лариси, адже таких вона ніколи не отримувала.
Серед документів Лариса знайшла договір купівлі автомобіля. Власницею була вказана якась Наталя, але оплату здійснив Павло. Багато чеків мали його позначки — звичка, яка завжди допомагала йому повертати витрати через бізнес. Але чому ці чеки були заховані?
У Лариси щось стислося всередині, коли вона перебирала документи. Хотілося зім’яти їх, розірвати на дрібні шматочки, викинути, але вона стрималася. Коли Барсик стрибнув на папку, Лариса гірко усміхнулася:
— Це ти знайшов і показав мені, — сумно сказала вона.
Кіт заліз на руки, притиснувся і почав муркотіти, неначе намагався заспокоїти господиню. Лариса погладила його, відчуваючи, як її емоції трохи стихають.
— Барсику, ти маєш рацію. Треба подумати, а потім діяти, — промовила вона, відчувши впевненість.
Вона акуратно скопіювала всі знайдені документи та чеки. Увечері Лариса взялася шукати в соціальних мережах власницю автомобіля, згадану в одному з паперів. Її пошуки увінчалися успіхом. Це була молода дівчина, яка гордо позувала на фоні червоного автомобіля, підписавши фото: «Коханий подарував».
На фото коханого не було, лише окремі деталі — руки або силует зі спини. Але Лариса одразу впізнала ці руки та спину. Сумнівів не лишалося: у Павла була коханка, і на неї він витрачав їхні спільні гроші.
У неділю ввечері Павло повернувся додому, як завжди радісний і з квітами.
— Чому не зустрічаєш мене? — весело вигукнув він із порога.
— Голова дуже болить, здається, застудилася, — відповіла Лариса. Її очі дійсно були червоними.
Павло вечеряв наодинці, а Лариса, пославшись на погане самопочуття, лягла спати в іншій кімнаті.
— Може, викликати лікаря? — запитав Павло.
— Не треба, я вже прийняла ліки, просто відлежуся, — коротко відповіла вона.
Коли Павло заснув, залишивши телефон на кухні, Лариса вирішила подивитися, що в ньому. За роки спільного життя вона ніколи не перевіряла чоловікові гаджети, але тепер знала, що мусить це зробити. Вона відкрила повідомлення і знайшла переписку. Увечері Павло писав «сонечку»: «Вже сумую. Побачимося у вівторок».
У понеділок Лариса залишилася вдома, «хворіючи». Зібравши всі документи, вона відправилася до адвоката. Того ж дня позов на розлучення та поділ майна було подано до суду. Павлу Лариса нічого не сказала.
— Щось зовсім погано себе почуваю. Поживу на дачі, щоб відпочити, — повідомила вона чоловікові.
Лариса працювала віддалено, приїжджаючи до офісу раз на тиждень. На дачі їй було спокійніше.
Для Павла повістка та позов стали повною несподіванкою. Він одразу ж приїхав до Лариси.
— Ти що собі надумала? Ми ж стільки років разом! Я все робив для тебе! — обурювався він.
— Я тебе більше не люблю, — коротко відповіла Лариса. — Зустрінемося в суді.
Про коханку вона нічого не сказала, але в суді адвокат представив докази витрат Павла на сторонні стосунки.
— Чи визнаєте, що витрачали спільні кошти на іншу жінку, включаючи купівлю автомобіля? — запитав суддя.
— Так, витрачав, — розгублено зізнався Павло.
Суд ухвалив поділити майно, включаючи компенсацію Ларисі за половину бізнесу та повернення частини витрачених коштів. Павлу залишилася квартира, а Лариса отримала дачу та солідну грошову суму.
Лариса перевела частину постачальників на нову фірму, яку відкрила після розлучення, і взяла всю справу в свої руки. Барсик був поруч, підтримуючи її своєю котячою турботою. Робота йшла успішно.
Павло ж залишився в порожній квартирі. Його стосунки з коханкою виявилися недовговічними, а грошей стало значно менше. Колишня дружина, тепер його конкурентка в бізнесі, досягла успіху.
Лариса, згадуючи це все, дякувала собі за те, що вчасно розставила пріоритети. Тепер у неї було все, чого вона хотіла: спокій, успішна справа й вірний Барсик, який ніколи не підводив.
Що посадити в листопаді, щоб кроти обходили ділянку стороною