— Розумієш, є жінки для сім’ї, як ти, а є — для тіла,

— А якщо я відмовлюся йти?

— Тоді я подзвоню своїм батькам, і тато приїде. Ти знаєш, як він до тебе ставиться. Особливо якщо йому показати це листування.

— Гаразд, — він підвівся, демонстративно струшуючи штани. — Я піду. Але ми не закінчили цю розмову, Уляно.

— Ми її навіть не починали, Глібе. І вже не почнемо.

****

— Улько, ти вже вп’яте перечитуєш це дурне листування! Поклади телефон і давай просто поговоримо, — Арина Остапівна обережно торкнулася плеча доньки. — Я розумію, як тобі боляче, але навіщо знову й знову ятрити рану?

Уляна здригнулася, ніби прокинувшись від кошмару, і повільно відклала телефон. Екран продовжував світитися, демонструючи довгу низку повідомлень — чуже життя її чоловіка, про яке вона не здогадувалася цілих пів року.

— Знаєш, мамо, — Уляна говорила тихо, але твердо, — я думала, що найстрашніше — це дізнатися, що у чоловіка є інша. Але ні. Найстрашніше те, що я не можу впізнати в цих повідомленнях свого Гліба. Ніби їх писала зовсім інша людина.

— А може, так і є? — Арина Остапівна сіла поруч, заглянувши доньці в очі. — Може, той Гліб, якого ти знала, був справжнім, а цей… цей просто заблукав?

Уляна гірко усміхнулася й похитала головою.

— Справжні люди такого не кажуть, мамо. Тим більше своїй дружині, з якою прожили сім років і виховують двох дітей.

— Що саме він сказав?

Уляна заплющила очі, ніби намагаючись стерти цю фразу з пам’яті, але слова чоловіка, сказані з якимось холодним зверхнім тоном, знову задзвеніли у неї в голові.

Ще рік тому Уляна й уявити не могла, що їхній шлюб опиниться на межі розвалу. Вони з Глібом познайомилися в університеті — вона навчалася на бухгалтера, він освоював менеджмент. Після отримання дипломів одразу одружилися, а через рік народився Филип. У них була крихітна орендована квартира, постійний брак грошей і безмежні плани на майбутнє.

Гліб влаштувався в невелику компанію і швидко себе зарекомендував. Коли Филипу виповнилося два, вони зважилися на іпотеку — ризикований крок, але так хотілося стабільності! А через рік після новосілля народилася Лада.

Уляна перейшла на віддалену роботу, щоб більше часу приділяти дітям. Гліб багато працював, часто затримувався, але завжди знаходив час для сім’ї. На вихідних вони вибиралися в парк або до дитячих розважальних центрів, раз на місяць влаштовували «батьківський вечір» — замовляли няню і йшли удвох у кіно чи ресторан. Уляні здавалося, що їхнє життя — ідеальний баланс між сімейними обов’язками та особистими стосунками.

Зміни почалися так непомітно, що вона не одразу забила на сполох. Просто одного разу побачила, як Гліб знімає обручку перед зустріччю з друзями. На її здивований погляд він легко пояснив:

— Не хочу подряпати, коли будемо грати в більярд.

Уляна лише кивнула — логічне пояснення, правда? Але щось всередині стиснулося.

А потім усе закрутилося: Гліб отримав підвищення, і тепер його робочий день став ще довшим. Зате й зарплата зросла майже вдвічі! Щоправда, на сімейному бюджеті це позначилося слабо — Гліб пояснив, що на новій посаді йому потрібно «відповідати певному рівню». Нові костюми, годинники, вечірки з колегами… Вона розуміла, так! Кар’єра потребує інвестицій.

У його гардеробі з’явилося багато дорогих речей. Гліб почав ретельніше стежити за собою — змінив просту зачіску на модельну, записався до фітнес-клубу, додав у мову нові слівця, підхоплені у нових знайомих. Іноді Уляні здавалося, що поруч з нею живе не чоловік, а якийсь його покращений клон.

Приблизно в той самий час обручка перестала повертатися на палець Гліба навіть удома. На її обережне запитання він відмахнувся:

— Та набридло носити, чесне слово! До того ж зараз модно бути мінімалістом.

А потім Уляна помітила, що зникли їхні спільні фото з соціальних мереж чоловіка. Усі до єдиної! Залишилися лише ефектні селфі Гліба в костюмах, за кермом спортивного автомобіля, що з’явився невідомо звідки, у дорогих ресторанах…

— Улько, ти не розумієш, — поблажливо пояснював він. — Щастя любить тишу. Я не хочу виставляти наше сімейне життя напоказ, це поганий тон. До того ж є ділові партнери, яким не обов’язково знати всі подробиці мого особистого життя.

Вона намагалася довіряти, справді! Але внутрішній голос усе наполегливіше твердив, що щось не так. Особливо коли нічні «наради» та «відрядження» почастішали, а серед підписників і друзів Гліба з’явилося підозріло багато молодих ефектних дівчат.

Уляна намагалася врятувати ситуацію — готувала романтичні вечері, коли Гліб усе-таки приходив додому вчасно; купила нову сукню; запропонувала поїхати удвох на вихідні до моря… Гліб кивав, усміхався і незмінно знаходив причину, чому нічого не вийде.

— Пробач, Уль, зараз такий завал на роботі. Давай трохи пізніше, гаразд?

Вона поступалася — тимчасово, як їй здавалося.

— Ти що, знову у відрядження? — Уляна дивилася, як Гліб збирає невелику спортивну сумку.

— Так, у Львів на три дні. Важлива зустріч із партнерами, — він навіть не повернувся до неї.

— Четверте відрядження за два місяці? Глібе, що відбувається?

Він завмер на секунду, а потім знизав плечима:

— Бізнес, Уль. Ти ж хотіла, щоб я розвивався, ріс у кар’єрі? Ось, отримуй.

— А ми? Діти? Коли ти востаннє клав Ладу спати? Знаєш, що Філя зайняв перше місце на шаховому турнірі?

— Я в курсі, мені Філька казав, — Гліб защепнув сумку і нарешті повернувся до дружини. — Слухай, давай не зараз? Я запізнююся на потяг.

— Звісно, — Уляна відступила, ховаючи очі. — Коли повернешся?

— У п’ятницю, напевно. Подзвоню.

Вона дивилася, як він поспіхом цілує сонну Ладу, тріпає по голові Філіпа, обіцяючи привезти якусь круту настільну гру, і вискакує за двері, навіть не чмокнувши її на прощання.

— Мам, а чому тато так рідко буває вдома? — Філіп, незвично серйозний для своїх шести років, дивився на неї запитливо. — Петриків тато теж багато працює, але вони щовихідних разом їздять на риболовлю. А ми з татом коли поїдемо?

Уляна присіла й обійняла сина:

— Скоро, сонечко. Тато зараз будує свою кар’єру, це дуже важливо. Потім у нього буде більше часу для нас.

Але, сказавши це, вона вже не була впевнена, що це правда.

Гліб забув телефон на кухонному столі. Уляна помітила його відразу ж, як він зачинив двері. Вона взяла його в руки, хотіла наздогнати, віддати — як він там працюватиме без телефона? Вона вже накинула кофту, щоб вибігти в холодний під’їзд, але тут прийшло сповіщення про нове повідомлення. І ще одне. І ще…

Ім’я «Кристина» та низка сердечок поруч із ним виглядали як ляпас. Уляна знала, що читати чуже листування — не найкраща ідея. Але щось усередині зламалося. Заблокований екран показував початок повідомлень, і навіть цього було достатньо, щоб серце стиснулося від болю.

«Сумую, ведмедику…» «Коли побачимося?» «Згадую нашу останню ніч…»

Гліб ніколи не захищав свій телефон паролем — «нам нічого приховувати одне від одного», казав він. Уляна довго дивилася на гаджет, борючись із собою. Потім рішуче провела пальцем по екрану.

Нескінченні листування з безліччю дівчат, але Кристина явно була фавориткою. Гліб представлявся вільним успішним чоловіком, щедро роздавав компліменти, призначав зустрічі. З Кристиною у нього явно були близькі стосунки — фотографії, якими вони обмінювалися, інтимні жарти, плани на спільне майбутнє…

Майбутнє, в якому не було місця ні Уляні, ні дітям.

Тут двері перед нею розчинилися, на порозі стояв її розгублений чоловік.

— Телефон забув!

— Що це? — Гліб завмер у дверях, дивлячись то на сумки, то на дружину. — Що за дурниці, Уль?

Вона мовчки простягнула йому телефон, відкритий на листуванні з Кристиною.

Гліб зблід, потім почервонів, а потім його обличчя набуло якогось дивного, рішучого виразу.

— Ти рилася в моєму телефоні?

— Так, — просто відповіла Уляна. — Рилася. Глібе, як ти міг?

Він важко зітхнув і опустився в крісло навпроти.

— Послухай, Уль, ти все неправильно зрозуміла…

— Що саме я неправильно зрозуміла? Що ти зустрічаєшся з іншими жінками? Що видаєш себе за вільного чоловіка? Що плануєш із цією Кристиною спільний відпочинок у Туреччині, поки мені говориш, що на відпустку з родиною немає грошей?

— Це все не так просто, розумієш…

— Поясни мені, — Уляна відкинулася на спинку дивана, відчуваючи дивний спокій. Усередині ніби щось перегоріло. — Я справді хочу зрозуміти, Глібе. Що сталося? Коли все змінилося?

Він кілька секунд дивився на неї, а потім його обличчя змінилося. Зник винуватий вираз, з’явилася якась поблажлива усмішка.

— Розумієш, є жінки для сім’ї, як ти, а є — для тіла, — промовив він буденним тоном, ніби пояснював загальновідому істину. — Я вас не порівнюю, ви в різних категоріях. Ти — мати моїх дітей, берегиня домашнього вогнища і все таке. А з Кристиною… Ну, це інше. Мені потрібні обидва варіанти, розумієш? Я ж чоловік, зрештою!

Уляна відчула, як щось холодне проскочило між ребер прямо до серця. Не біль, ні. Щось схоже на полегшення. Ніби вона нарешті побачила правду, яку довго відмовлялася помічати.

— Значить, так, — тихо сказала вона. — Речі у тебе вже зібрані. Іди. Решту забереш потім. Зараз я не хочу тебе бачити.

— Що? Ти збожеволіла! Це моя квартира не менше, ніж твоя! І взагалі, нам треба спокійно обговорити…

— Не треба, Глібе. Нічого обговорювати не треба. Квартира оформлена на обох, але живуть у ній наші діти. Я подам на розлучення, можеш вимагати поділу майна, можеш робити що завгодно. Але сьогодні ти тут не залишишся.

— А якщо я відмовлюся йти?

Юрій Тимофійович, колишній військовий, завжди був дуже прямолінійним у вираженні емоцій. Гліб знав це не з чуток.

— Гаразд, — він встав, демонстративно струшуючи штани. — Я піду. Але ми не закінчили цю розмову, Уляно.

— Ми її навіть не починали, Глібе. І вже не почнемо.

Перші тижні після відходу Гліба були найважчими. Уляна, як уві сні, ходила на роботу, забирала дітей із садочка та школи, готувала вечері, розповідала казки на ніч. А потім сідала на кухні й тупо дивилася в стіну, намагаючись зрозуміти, як жити далі.

Філіп часто запитував, коли повернеться тато. Лада просто плакала ночами, кличучи «татка». Гліб телефонував дітям майже щодня, але приїжджав рідко, завжди ненадовго і з дорогими подарунками, які не могли замінити його справжньої присутності в їхньому житті.

Фінансово стало набагато складніше. Гліб надсилав якісь гроші, але їх ледь вистачало на поточні витрати. Іпотека, комунальні платежі, харчування, одяг для дітей, які постійно ростуть… Заощадження танули з лячною швидкістю.

Суд призначив Глібу виплату аліментів, але головною проблемою залишалася іпотека. Гліб категорично відмовлявся продовжувати виплати, аргументуючи це тим, що раз він не живе у квартирі, то й платити не повинен. При цьому свою частку в майбутній власності поступатися не збирався.

— Я вже вклав купу грошей і хочу, щоб вони працювали, — пояснював він телефоном. — Коли закінчиться іпотека, ми продамо квартиру, і я отримаю свою частку, яка до того часу виросте в ціні. Нічого особистого, просто бізнес.

Уляна звернулася до юриста, але судові тяжби вимагали часу. Поки тривали розгляди, вона вирішила діяти: здала одну з кімнат.

Кіра, студентка педагогічного університету, виявилася справжнім порятунком. Мила, відповідальна дівчина не лише справно платила за кімнату, але й часто допомагала з дітьми — забирала Ладу із садочка, коли Уляні потрібно було закінчити термінову роботу, гралася з нею, поки та готувала вечерю, допомагала Філіпу з уроками, сміючись:

— Я ж майбутній учитель початкових класів. Треба ж подивитися на справжніх дітей, перш ніж іти працювати до школи.

Паралельно Уляна почала шукати більш високооплачувану роботу і невдовзі знайшла відповідне місце. Графік був напруженим, зате й зарплата значно вища, а ще їй дозволили продовжити працювати віддалено.

Через пів року суд ухвалив рішення: Гліб зобов’язаний виплачувати свою частину іпотеки. Він був у люті, погрожував подати апеляцію, але зрештою змирився. Тепер, коли фінансове становище стабілізувалося, Уляна вперше за довгий час змогла зітхнути спокійно.

Минув рік. Багато що змінилося, і переважно на краще. Уляна освоїлася на новій роботі й навіть отримала невелике підвищення. Кіра й далі орендувала кімнату і стала майже членом родини. Філіп остаточно захопився шахами й навіть посів призове місце на міському турнірі.

Вони навіть вирушили на тиждень до моря – Уляна, діти та Кіра. Маленька відпустка, оплачена з накопичень, які Уляна почала відкладати, щоб колись викупити частку Гліба у квартирі.

Одного разу, повертаючись із роботи, Уляна побачила біля під’їзду знайому машину. Гліб чекав на неї, спершись на капот.

— Нам треба поговорити, — сказав він замість привітання.

— Про що? — Уляна зупинилася за кілька кроків від нього.

— Я… У мене фінансові проблеми, Уль. Компанія згортає проєкт, можливі скорочення.

— Мені шкода. Але до чого тут я?

— Я подумав… Може, ти хочеш викупити мою частку квартири? Я б віддав зі знижкою, по-родинному.

Уляна дивилася на нього й не впізнавала. Де той самовпевнений, трохи самозакоханий чоловік, який пішов із їхнього дому рік тому? Перед нею стояв втомлений, змучений чоловік із тривожним поглядом.

— А як же твоя інвестиція? «Нічого особистого, просто бізнес»?

Гліб поморщився, ніби від зубного болю.

— Слухай, я був ідіотом, гаразд? Визнаю. Але зараз справді потрібні гроші. Я можу поступитися на двадцять відсотків нижче ринку. Що скажеш?

— Мені треба подумати, — відповіла Уляна. — І я не зможу одразу виплатити всю суму.

— Можна в розстрочку, я почекаю, — поспішно погодився Гліб. — Головне, щоб перший внесок був більший.

— Гаразд. Я подзвоню через пару днів.

Уляна вже повернулася, щоб піти, коли Гліб окликнув її:

— Уль, а може… може, нам спробувати все спочатку? Я багато думав. З Кристиною все давно скінчилося. І з іншими теж. Я зрозумів, яку помилку зробив.

Уляна повільно обернулася. Рік тому ці слова змусили б її серце тремтіти від надії. Зараз вона відчувала лише спокійну впевненість у своєму рішенні.

— Ні, Глібе. Це неможливо.

— Чому? Ми ж дев’ять років були разом! У нас діти, спільні спогади! Невже ти готова все перекреслити через одну дурну помилку?

— У мене не вистачить пальців на руках, щоб порахувати всі твої помилки, і пам’яті, щоб згадати всі їхні імена. Про те, як ти був упевнений, що я виплачу половину іпотеки, а потім ти отримаєш половину квартири, я навіть говорити не хочу.

Уляна відмовила Глібу не тільки через їхнє минуле, а й через те майбутнє, яке вже вимальовувалося на горизонті. Ось уже пів року вона зустрічалася зі Станіславом, колегою з нової роботи. Він свого часу допомагав їй освоїтися на новому місці й майже відразу почав виявляти знаки уваги, але, дізнавшись про складну ситуацію в її особистому житті, делікатно відійшов убік, даючи їй час отямитися.

Але згодом, коли йому здалося, що Уляна оговталася після розлучення, він спробував знову — і вона відповіла йому взаємністю. У неї було достатньо часу, щоб переконатися: він уважний і турботливий, і готовий допомогти їй залікувати її рани. І ось тепер їй належало познайомити дітей із новим чоловіком у своєму житті.

Вони домовилися зустрітися в маленькому кафе неподалік її дому. Станіслав заздалегідь купив Філіпу книжку про шахові стратегії, а Ладі — маленького плюшевого єдинорога. Діти прийняли його без особливого захоплення, але й без негативу.

Вони сиділи за столиком біля вікна. Філіп захоплено гортав нову книгу, Лада влаштовувала чаювання для єдинорога, а Уляна та Станіслав тихо розмовляли про все на світі, іноді перериваючись, щоб відповісти на запитання дітей.

Уляна випадково підняла очі й помітила на протилежному боці вулиці Гліба. Він стояв, спершись на ліхтарний стовп, і невідривно дивився на їхній столик. У його погляді читався дивний вираз — суміш туги, заздрості і якогось болісного усвідомлення.

Їхні очі зустрілися. Гліб винувато усміхнувся і махнув рукою. Уляна кивнула у відповідь і знову повернулася до столу, де Станіслав саме пояснював Філіпу якийсь хитрий шаховий прийом.

Коли вона знову визирнула у вікно, Гліба вже не було.

Він стояв на іншому боці вулиці, один посеред гамірного міста, і спостерігав за маленькою затишною сценою в кафе. За жінкою, яка колись належала йому. Бачив усмішку, що раніше призначалася тільки йому. Бачив, як сміються його діти у відповідь на слова чужого чоловіка.

І вперше по-справжньому зрозумів сенс своєї ж фрази, кинутої рік тому: справді, є жінки для сім’ї і є — для тіла. Але є й такі, які можуть закрити всі потреби, якщо ставитися до них з увагою. І в випадку з Уляною він втратив обидві сторони однієї чудової жінки.

Тієї самої, яка зараз дивилася на нього через скло — спокійно, без ненависті, але й без любові.

Гліб розвернувся й пішов геть. У кишені лежали ключі від орендованої квартири, яку він зняв після того, як Кристина, дізнавшись про його фінансові проблеми, швидко знайшла йому заміну.

За спиною залишалося його справжнє життя — те, яке він проміняв на ілюзію свободи.

А попереду була порожнеча, яку йому ще тільки належало чимось заповнити.

Post Views: 15 117