Просьба зовиці ледь не призвела до розставання

— Ксюшо! Ксюшо, допоможи мені! Ти де? Іди сюди! — Роман почав кричати, щойно увійшов до квартири. Злякавшись, Ксенія кинула справи на кухні й вибігла в передпокій. Коли вона побачила хлопця, то здивувалась.

— Це що таке?! Ромо, навіщо ти його приніс? Ми ж домовлялись, що в нашому домі не буде жодних тварин!

— Я нікого не підкупав, — відмахнувся хлопець і простягнув дівчині величезну білу клітку з таким же білим папугою. — Цей птах — Ані.

— В Ані був какаду? — здивувалась Ксюша. — Навіщо ти його забрав? Якщо птах їй не потрібен, хай продасть.

— Ксюш, — важко дихаючи, промовив Рома, — дай трохи перепочину, а потім усе поясню. Ліфт зламався. Ледве дотягнув цю кляту клітку.

— Тягнув! Тягнув! — раптово почувся голос птаха. Какаду сидів у клітці й, балансуючи на гойдалці, з цікавістю дивився на нових господарів.

— Він ще й розмовляє?! — ще більше здивувалась Ксенія. Вона поставила папугу на стіл біля книжкової полиці й почала розглядати птаха.

— Ні-ні, Бруно там не місце! Якщо він дотягнеться до книжок — від них лише пил залишиться. Постав його біля балкона. Там йому буде набагато цікавіше.

— Бруно? Нічого собі, яке ім’я… — усміхнулась Ксюша й виконала прохання Роми. Вона віднесла клітку до балкона й поставила її на журнальний столик, попередньо прибравши вазу з сухоцвітами.

Десять хвилин Ксенія сиділа поруч із птахом і намагалася торкнутись його, просовуючи пальці між прутами. Але папуга був не надто товариським. Іноді він просто спостерігав за набридливою дівчиною, а іноді намагався її клюнути.

— Якийсь він недружній, — пробурчала Ксюша й нарешті відірвалась від клітки. — Поясниш мені, навіщо ти приніс цього птаха? Твоїй сестрі він набрид?

— Нікому він не набрид, — сівши на диван, відповів Рома. — Аня поїхала на стажування. Вона на півдні. Повернеться через три або чотири місяці. Попросила нас приглянути за Бруно. Як приїде — забере назад.

— Думаєш, ти впораєшся?

— А що там складного? — знизав плечима Рома. — Птах як птах. Потрібно лише воду міняти, корм підсипати та прибирати сміття.

— Аня точно його забере, коли повернеться? — зиркнувши на хлопця, спитала Ксюша.

— Точно-точно, — усміхнувся Рома. — Анька любить Бруно. Вона його не покине.

— Анька любить Брруно! Анька любить Брруно! — повторив папуга. Рома з Ксюшею перезирнулися і засміялись.

Роман і Ксенія були молодою закоханою парою. Вони познайомились три роки тому й жили у квартирі хлопця вже восьмий місяць.

Для Ксюші це були другі стосунки. У вісімнадцять років вона вийшла заміж за шкільне кохання, з яким прожила рівно півтора року. Віктор зрадив Ксенію, закрутивши роман з її близькою подругою. Після цієї болісної історії дівчина ще довго не вступала в нові стосунки. Але зустрівши Рому, вона знову повірила в кохання, хоча тепер до шлюбу не поспішала.

Коли Роман приніс додому папугу сестрички, Ксюша була невдоволена. Спочатку закохані домовились, що до весілля жодних тварин заводити не будуть. Ксенія боялась прив’язатись до улюбленця, якого у разі розставання довелось би ділити з Ромою. Але какаду виявився тимчасовим мешканцем, і це її цілком влаштовувало.

Рома і Ксюша працювали цілі дні. Вони повертались додому пізно ввечері, годували Бруно, самі вечеряли й лягали спати. Але раптом у Роми змінився графік. Тепер його робочий день починався після обіду, а закінчувався пізно вночі.

— Тобто ми взагалі з тобою не будемо бачитися, — переживала Ксюша.

— Це лише на місяць. Коли знайдуть нового співробітника — все повернеться, як було, — відповідав Рома.

Цілих два тижні Ксюша поверталась із роботи додому й нудьгувала в повній самотності. Але якось, сидячи у вітальні, вона почула щось таке, що змусило її засумніватися в Ромі.

— Людка! Лююдочка! Кохана! — пролунав різкий голос Бруно. Ксенія здригнулась і підійшла до клітки.

— Ти що таке верзеш? Яка ще Людочка? — усміхнулась вона. — Скажи краще: Ксюшо! Ксеніє! Хороша!

— Лююдочка! Кохана! — повторив какаду.

— Та ну тебе!

Ксенія не надала значення словам папуги. Вона навіть забула розповісти про цей випадок Ромі. Але наступного вечора все повторилось.

— Лююдочка! Кохана! Поцілуй, Лююдочка!

Коли Бруно настирливо почав говорити про якусь Люду, Ксюша замислилась. З кожним днем її багата уява створювала в голові неймовірні образи Роми з іншою жінкою.

Ксенії вже доводилось стикатись зі зрадою чоловіка. Вона за жодних обставин не хотіла повторити цей досвід. Але пред’являти хлопцю слова якоїсь пташки теж було безглуздо. Хоча одного разу їй таки довелось це зробити.

Якось Бруно розійшовся й почав говорити такі речі, що Ксенія більше не змогла це ігнорувати. Вона навіть встигла записати деякі фрази на диктофон. Того ж дня дівчина пред’явила запис Ромі.

— Лююдочка! Ах, як добре! Кохана! Поцілуй! Поцілуй!

Коли Роман почув цей запис, він був шокований.

— Хто така Люда?! Чим ти тут займаєшся, поки я на роботі?! — почала висловлювати претензії хлопцеві Ксюша.

— Рідна, клянусь, я поняття не маю, про кого говорить ця божевільна пташка! Може, Люда — це подруга Ані або ще хтось? Хочеш — подзвонимо їй і все з’ясуємо?

— Хочу! — впевнено заявила Ксюша. — Тільки вмикай гучний зв’язок, щоб я чула вашу розмову.

— Без проблем!

Рома щиро вважав, що після цього дзвінка все проясниться. Але стало тільки гірше. Його сестра сказала, що не знає жодної Люди й взагалі, раніше Бруно нічого подібного не говорив.

— Зазвичай він повторює те, що чує. Може, до вас справді приходила якась Люда? — сказала Аня. Після цієї фрази потенційної зовиці Ксюша почервоніла від злості й подалась до спальні збирати речі. Вимкнувши виклик, Рома кинувся за дівчиною.

— Ксюша! Ксюша, що ти робиш?!

— Я йду від тебе! Зрад я не прощаю!

— Яка зрада, люба?! Клянусь, тут ніколи не було ніякої Люди, це все Бруно вигадує!

— Лююдочка! — знову пролунав голос із вітальні. — Кохана!

— Та замовкни вже! Проклята пташино! — крикнув у відповідь Рома.

— Що, не очікував, що твій секрет так швидко викриється? Та ще і якимось папугою! — зло прошипіла Ксенія. Захлопнувши валізу, вона поспішно попрямувала до виходу.

— Який секрет?! У мене немає ніяких секретів! Я люблю тебе, Ксюша!

— Решту речей заберу пізніше! — ледве стримуючи сльози, відповіла дівчина й грюкнула дверима.

Кілька тижнів Ксенія не відповідала на дзвінки та повідомлення Роми. Вона не хотіла його ні бачити, ні чути. Але якось дівчина відповіла на виклик з незнайомого номера.

— Ксюша, будь ласка, не клади слухавку! Вислухай мене! — пролунав схвильований голос Роми.

— Чого тобі треба?! Що, посварився зі своєю Людою?

— Давай поговоримо? Можеш приїхати до мене сьогодні, десь на четверту?

— Ще чого!

— Люба, це останнє, про що я тебе прошу. Заради всього, що між нами було! Я можу довести, що завжди був тобі вірним. Будь ласка, дай мені шанс. Благаю! Якщо ти не повіриш моїм словам — я назавжди від тебе відстану.

Ксюші стало цікаво, про які докази йшлося. Вона погодилась і приїхала рівно о четвертій.

Коли хлопець відчинив двері, він хотів обійняти кохану, але вона його відштовхнула.

— Слухаю. Говори, або я йду.

— Добре, ходімо до вітальні.

У великій кімнаті Ксюша не побачила Бруно на звичному місці. Його клітка тепер стояла на столі біля книжкових полиць. Вона здивувалась, але нічого не стала питати.

— Пішли на балкон, там хоч не так душно, — запропонував Рома.

На балконі хлопець довго зволікав і нічого не казав. Здавалося, він чекав чогось. Чогось, що мало ось-ось статися. Але час минав, а нічого не відбувалося.

— Ми ще довго тут стоятимемо? — незадоволено пробурчала Ксенія. — Або кажи, що хотів, або я йду.

— Постривай, ще трохи. Просто послухай!

— Послухати? Що саме? — тільки-но спитала Ксюша, як з сусіднього балкона почулися голоси якихось людей. Вони були настільки гучними, що дівчині не довелося й напружуватись, щоб їх розчути.

— Людочка, кохана. Як добре, що ти прийшла. Я так скучив, — чоловічий голос поступово стих. Після цього з сусіднього вікна почулись зовсім інші звуки.

— Що це? — ошелешено глянула на Рому Ксенія.

— Це та сама Людочка, — тихо відповів хлопець. — Ходімо додому, я тобі все поясню.

Навіть сидячи у вітальні, Роман і Ксенія все ще чули звуки сусідського «спілкування». Хлопець вимушено зачинив балкон і кинув переможний погляд на майбутню дружину.

— Тепер ти зрозуміла, про кого говорив Бруно? Він щодня слухав цих голубків через балкон, а потім усе повторював.

— Хіба в сусідній квартирі не живе сімейна пара? Там, здається, немає жодних Люд, — все ще з недовірою спитала Ксюша.

— Так, там живе чоловік із дружиною, а Люда — це його коханка. Вона приходить майже щодня, поки жінка на роботі. От кому треба вислуховувати претензії від дружини, а не мені! Я тут узагалі ні до чого! У житті не бачив ту Людочку!

— Лююдочка! Кохана! — раптом подав голос Бруно. Ксюша з Ромою перезирнулись і розсміялись.

— Ех ти, дурна пташко! — промовив Рома. — Через тебе я ледь не втратив кохану!

— Кохана! Ксюшечко!

Відтоді Ксенія почала більше довіряти Ромі. Вона зрозуміла, що хлопець щиро й усім серцем її любив. Якби не Бруно, їхні стосунки, можливо, так і залишились би на колишньому рівні. А тепер пара серйозно замислилась про весілля.