— Це жарт, так? — Катя завмерла, не розуміючи, дивлячись на свекруху, а потім перевела погляд на чоловіка.
— Що ти маєш на увазі? — запитав той, роблячи вигляд, ніби нічого не розуміє.
Катя гнівно видихнула. Сказала голосно, майже вигукнула:
— Продати дачу моїх батьків, щоб погасити ваш борг?
Ірина Борисівна поправила комір блузки й випрямилась у кріслі, ніби готуючись до важливої наради.
— Не бачу тут нічого дивного, Катерино. Зараз не час для сентиментальних прив’язаностей. У нас серйозні фінансові проблеми, а ця дача простоює більшу частину року.
Антон, що сидів між дружиною та матір’ю за круглим обіднім столом, нервово постукував пальцями по скатертині.
— Катю, мама просто пропонує варіант… Ніхто не змушує тебе вирішувати прямо зараз.
— Варіант? — Катя відчула, як усередині підіймається хвиля обурення. — Антоне, це не просто дача. Це останнє, що залишилось від моїх батьків. Я виросла там. Кожен куточок пов’язаний зі спогадами.
Ірина Борисівна махнула рукою, ніби відмітаючи ці аргументи як неважливі.
— Спогади залишаться з тобою, а от наш магазин може зникнути. Шістнадцять років роботи підуть нанівець, — вона зробила паузу. — Ми ж підтримували вас, коли ви брали іпотеку. Хіба це не взаємодопомога?
Недільний обід, який зазвичай був просто втомливою формальністю, раптово перетворився на холодну війну. Тарілка з недоторканим салатом стояла перед Катею, але апетит повністю зник.
Василь, батько Антона, мовчки спостерігав за розмовою, уникаючи зустрічі поглядом з кимось із присутніх.
— Ірино Борисівно, — Катя намагалась говорити спокійно, — якщо у вас проблеми з магазином, може, варто розглянути інші варіанти? Кредит у банку? Продаж товарних запасів?
— Не вчи мене вести бізнес, — відрізала свекруха. — Я керувала відділом, коли ти ще до школи ходила. Усі варіанти ми прорахували. Продаж дачі — найшвидше і найнадійніше рішення.
Катя відчула порожнечу всередині. Вона повернулась до чоловіка:
— А ти що думаєш? Це ж і твоє рішення також.
Антон виглядав як людина, що намагається втримати рівновагу на канаті:
— Я розумію твої почуття, справді. Але і маму я теж розумію. Може, хоча б дізнаємось, скільки зараз коштує ділянка?
Це вже було занадто. Катя встала з-за столу.
— Мені треба подихати свіжим повітрям.
— І ти просто встала й пішла? — Марина дивилась на подругу із захопленням, помішуючи ложкою свій капучино.
Вони сиділи в маленькому кафе неподалік від офісу будівельної компанії, де обидві працювали. Катя — бухгалтеркою, Марина — менеджеркою із закупівель.
— А що мені залишалось? — Катя знизала плечима. — Ще трохи, і я б сказала щось таке, про що потім пошкодувала б.
— І що тепер?
— Не знаю. Антон учора повернувся пізно, майже не розмовляв. Вранці поїхав раніше за мене. Уникає конфліктів, як завжди.
Марина насупилась:
— Слухай, а ти впевнена, що в них справді проблеми з магазином? Може, вони просто хочуть забрати твою дачу? Я чула, у вас там гарні місця.
Катя замислилась. Ця думка їй не спадала на думку.
— Магазин у них наче непогано йшов. Принаймні, Антон ніколи не говорив про проблеми. А дача… Звичайна ділянка на шість соток із будиночком. Нічого особливого.
— Усе одно варто перевірити, — наполягала Марина. — У мене є знайомий юрист, Віктор. Ми разом навчались. Він міг би допомогти розібратись, що до чого.
— Думаєш, до цього дійде? — сумно запитала Катя.
— Сподіваюсь, що ні. Але краще бути готовою до всього.
Вдома Катю чекав незвично уважний Антон. Він приготував вечерю і навіть купив її улюблене морозиво.
— Пробач за вчорашнє, — сказав він, коли вони сіли за стіл. — Мама іноді буває… наполегливою.
— Наполегливою? — Катя підняла брову. — Це ще м’яко сказано. Вона вимагає, щоб я продала пам’ять про своїх батьків.
Антон зітхнув:
— Я знаю, як багато для тебе значить ця дача. І я не хочу, щоб ти її продавала, якщо не хочеш. Просто… батьки справді в складній ситуації. Податкова, постачальники, оренда — все навалилось одночасно.
— І єдине рішення — продати мою дачу? — Катя похитала головою. — Антоне, у твоїх батьків трикімнатна квартира в центрі, машина, твій батько колекціонує дорогі годинники. Чому саме моя дача?
— Ну, квартира — це їхній дім, а годинники для тата… Ти ж знаєш, як він до них ставиться.
— А дача — мій дім. Дім моїх батьків, яких я втратила рік тому.
Антон потягнувся через стіл і взяв її за руку:
— Я не тисну на тебе. Просто подумай, добре?
Але Катя вже прийняла рішення. Вона збиралась докопатися до правди.
Наступного дня після роботи Катя зустрілась із Віктором, юристом, якого порекомендувала Марина. Вони влаштувались у затишному куточку того ж кафе.
— Отже, ви підозрюєте, що вимога продати дачу може бути пов’язана не лише з боргами сімейного бізнесу? — уточнив Віктор, високий чоловік з уважними очима за окулярами.
— Чесно кажучи, я не знаю, що й думати, — зізналась Катя. — Але все це виглядає дивно. Свекруха ніколи не просила мене про допомогу, а тут раптом вимагає продати найдорожче для мене.
— Я пропоную діяти у двох напрямках, — сказав Віктор, роблячи нотатки в блокноті. — По-перше, потрібно перевірити реальний фінансовий стан магазину. По-друге, варто з’ясувати, чи не змінилась ситуація з земельними ділянками у районі вашої дачі. Іноді раптовий інтерес до нерухомості виникає не просто так.
— Як ми можемо це перевірити?
— Фінансовий стан бізнесу можна відстежити за відкритими джерелами. А щодо дачі… Коли ви там були востаннє?
Катя опустила очі:
— Давно. Після… після того, як не стало батьків, мені важко туди приїжджати.
— Розумію, — кивнув Віктор. — Але, можливо, варто поїхати. Поговорити з сусідами, дізнатись, що відбувається в селищі.
Дачне селище зустріло Катю тишею і запахом хвої. Тільки почався травень, і більшість дачників ще не перебрались на свої ділянки. Вона повільно йшла знайомою з дитинства доріжкою, відчуваючи дивну суміш болю і спокою.
Калитка тихо скрипнула. Двоповерховий дерев’яний будиночок із верандою виглядав покинутим, але міцним. Батько завжди ретельно стежив за ним, постійно щось підфарбовував, лагодив, покращував.
— Катрусю! Невже це ти? — гукнув знайомий голос.
Наталія Вікторівна, сусідка і давня подруга батьків, стояла біля паркану своєї ділянки. Попри вік, вона виглядала бадьорою й енергійною.
— Добрий день, Наталіє Вікторівно, — Катя підійшла, щоб обійняти літню жінку.
— Нарешті приїхала! Я вже думала, ти зовсім забула про дачу. Чаю поп’ємо?
За пів години, сидячи на веранді сусідки, Катя дізналася новину, яка багато що пояснювала.
— То ти не чула? — здивувалась Наталія Вікторівна. — Тут скоро велике будівництво почнеться. Нову трасу прокладатимуть, прямо біля нашого селища. Кажуть, землю в багатьох викуповуватимуть, компенсацію запропонують. А хто не погодиться — дадуть ринкову ціну, але змусить продати. Такі справи.
— Трасу? — Катя відчула, як усередині все похололо. — Коли це стало відомо?
— Та вже місяці два, як чутки пішли. А тижнів зо два тому офіційно оголосили. В адміністрації селища оголошення висить. Багато хто вже звернувся до рієлторів, ціни злетіли.
Дорогою додому Катя гарячково міркувала. Два місяці тому. Саме тоді свекруха почала особливо цікавитись дачею, розпитувала про стан будинку, про сусідів. Тоді Катя не надала цьому значення.
Тепер картина складалась зовсім інакше.
— Ти мала рацію, — сказала Катя Марині наступного дня. — Справа не в боргах, а в моїй дачі. Там збираються будувати трасу, і ціни на землю підскочили.
— Я так і знала! — вигукнула Марина. — І що тепер?
— Тепер потрібно з’ясувати, чи справді у свекрухи проблеми з магазином, чи це просто привід.
Віктор узявся за справу ґрунтовно. За кілька днів у нього була повна інформація.
— Магазин справді має борги, — повідомив він, показуючи Карті роздруківки. — Але причина не в типових труднощах бізнесу. Судячи з документів, ваша свекруха вклала значну суму в якусь інвестиційну компанію «Альфа-Капітал» приблизно три місяці тому. Компанія обіцяла високий дохід, але виявилась ненадійною. Багато хто втратив гроші.
— Тобто вона ризикнула грошима магазину? — уточнила Катя.
— Саме так. І тепер намагається компенсувати втрати за ваш рахунок. Причому, — Віктор показав ще один документ, — сума боргу значна, але не критична. Її цілком можна покрити, продавши щось менш цінне, ніж ваша дача. Особливо зараз, коли дача коштує в кілька разів дорожче через заплановане будівництво.
Катя відчула, як у грудях підіймається хвиля гніву:
— Вона знала про трасу. Знала, що ціна землі зросте. І вирішила скористатись ситуацією, прикриваючись балачками про сімейну підтримку.
Удома атмосфера ставала дедалі напруженішою. Антон, затиснутий між дружиною і матір’ю, виглядав виснаженим. На роботі в нього теж почались проблеми. Олег, який давно націлювався на його посаду, скористався ситуацією і почав розпускати чутки про некомпетентність Антона.
— Сергій Петрович сьогодні викликав мене, — втомлено сказав Антон, повернувшись із роботи. — Говорив про зниження ефективності, про те, що я відволікаюсь від завдань.
— Тобі треба зосередитись на роботі, — порадила Катя. — Не дозволяй сімейним справам впливати на кар’єру.
— Легко сказати, — зітхнув Антон. — Мама телефонує по десять разів на день, питає, чи ми щось вирішили з дачею. Я вже не знаю, що їй відповідати.
— Скажи правду. Що я не збираюсь продавати дачу, особливо зараз.
— Вона цього не прийме, — похитав головою Антон. — Ти не знаєш, якою вона може бути, коли її плани руйнуються.
Катя гірко посміхнулась:
— Починаю дізнаватись.
Ірина Борисівна не збиралась здаватися. Не домігшись свого напряму, вона змінила тактику. Незабаром Карті почали телефонувати далекі родичі Антона з питаннями, чому вона відмовляється допомагати родині чоловіка в скрутну хвилину.
— Це вже занадто, — сказала Катя чоловікові після чергового такого дзвінка. — Твоя мати налаштовує проти мене всю вашу рідню.
— Я поговорю з нею, — пообіцяв Антон, але Катя бачила в його очах нерішучість.
— Ні, — рішуче сказала вона. — Я сама поговорю. Але спершу мені потрібно дещо зробити.
Катя попросила Віктора підготувати документи, що підтверджують усе, що вони дізналися: інформацію про заплановане будівництво траси, реальний фінансовий стан магазину, ризиковані інвестиції свекрухи.
Наступної неділі Ірина Борисівна влаштувала справжню сімейну раду. У просторій вітальні зібралися не лише вони з чоловіком і Антон із Катею, а й інші родичі: двоюрідна сестра Ірини Борисівни з чоловіком, брат Василя, навіть колишня колега свекрухи, яку з незрозумілих причин вважали майже членом родини.
— Я запросила всіх, тому що ситуація, яка склалась, стосується всієї сім’ї, — урочисто почала Ірина Борисівна. — Як ви знаєте, наш магазин, який ми з Василем будували роками, зараз на межі закриття через борги.
Василь сидів з відсутнім виглядом, дивлячись у вікно.
— У нас є просте рішення проблеми, — продовжила свекруха. — Катерина володіє дачною ділянкою, що дісталась їй у спадок від батьків. Ділянка пустує, ніхто її не використовує. Якщо її продати, отриманих коштів вистачить, щоб урятувати сімейний бізнес.
Усі погляди звернулися до Каті.
— Але Катя, — у голосі Ірини Борисівни з’явилися жалісливі нотки, — чомусь відмовляється допомогти нашій родині. Не розумію, як можна ставити якийсь покинутий клапоть землі вище за добробут близьких людей.
Катя відчула, як обличчя пашить від обурення. Антон поруч напружився, але мовчав.
— Можна мені сказати? — спокійно запитала Катя й, не чекаючи дозволу, підвелася. — Я дуже уважно вислухала Ірину Борисівну. Тепер прошу вислухати мене.
Вона дістала з сумки теку з документами.
— По-перше, дача — це не просто «якийсь покинутий клапоть». Це дім, де я виросла, де минуло моє дитинство, де кожен куточок нагадує про батьків, яких я втратила лише рік тому.
Катя зробила паузу, дивлячись у вічі кожному з присутніх.
— По-друге, давайте говорити чесно. Борги магазину виникли не через об’єктивні обставини, а через те, що Ірина Борисівна ризикнула коштами бізнесу, вклавши їх у сумнівну інвестиційну схему.
Вона поклала на стіл перший документ. Василь уперше за вечір виявив зацікавлення і потягнувся до паперів.
— По-третє, — продовжила Катя, — борг суттєвий, але не критичний. Його можна покрити, наприклад, продавши колекцію годинників Василя Миколайовича чи машину, але точно не дачу.
Ще один документ ліг на стіл.
— І нарешті, найцікавіше. Наполегливе бажання Ірини Борисівни отримати саме мою дачу пояснюється дуже просто. Через це дачне селище незабаром прокладатимуть нову трасу. Землю під неї викуповуватимуть за цінами, значно вищими за ринкові. Ціна моєї ділянки за останні два місяці зросла в кілька разів.
У кімнаті запанувала тиша. Ірина Борисівна зблідла, потім почервоніла:
— Це… це обурливо! Як ти смієш звинувачувати мене у корисливих мотивах? Я завжди думала лише про благо сім’ї!
— Про благо якої сім’ї, Ірино Борисівно? — тихо запитала Катя. — Вашої? Чи нашої з Антоном?
— Не забувайся, дівчинко! — свекруха підвищила голос. — Я ніколи не схвалювала цей шлюб! Антон міг знайти собі когось кращого, а не бухгалтерку з будівельної контори. Ти ніколи не була гідною мого сина!
— Мамо! — Антон нарешті вийшов із заціпеніння. — Що ти таке говориш?
— Правду, Антоне, правду! — Ірина Борисівна вже не стримувалась. — Вона завжди була егоїсткою, думала тільки про себе. І ти це знаєш!
Антон повільно підвівся і підійшов до дружини:
— Ні, мамо. Я цього не знав. Зате тепер я знаю дещо інше. Катю, — він узяв дружину за руку, — пробач, що не підтримав тебе одразу. Ти мала рацію.
Василь покашляв, привертаючи увагу:
— Ірино, нам потрібно поговорити. Наодинці. Я не знав про ці інвестиції.
Додому вони їхали мовчки. Катя дивилася у вікно на вогні міста, що пропливали повз. Антон зосереджено вів машину, час від часу кидаючи на неї погляд.
— Ти в порядку? — нарешті запитав він.
— Не знаю, — чесно відповіла Катя. — Усе це… надто багато.
— Я не знав, що мама так до тебе ставиться. Справді.
— Я підозрювала, — знизала плечима Катя. — Але не думала, що вона здатна на таку… маніпуляцію.
Антон зітхнув:
— Вона завжди була владною. Але зазвичай справедливою. Не розумію, що на неї найшло.
— Гроші, — просто сказала Катя. — Вона побачила можливість заробити й не встояла.
Вони припаркувались біля будинку і ще кілька хвилин сиділи в машині.
— Що будемо робити далі? — запитав Антон.
— Жити, — Катя слабко усміхнулась. — Якось далі жити.
Минуло три місяці. Катя й Антон сиділи на веранді дачного будинку. Літо видалося теплим, і вони вирішили провести тут вихідні, займаючись дрібним ремонтом.
— Ґанок треба підфарбувати, — сказав Антон, оглядаючи фронт робіт. — І веранду непогано було б оновити.
— Якщо ми вирішимо тут жити, доведеться багато переробити, — зауважила Катя. — Взимку тут холодно.
— Значить, будемо утеплювати.
Після тієї пам’ятної сімейної ради багато чого змінилося. Василь, дізнавшись про ризиковані вкладення дружини, виявив несподівану твердість. Він продав частину своєї колекції годинників і машину, щоб погасити борги магазину. З Іриною Борисівною в них відбулася серйозна розмова, після якої вона втихомирилась і навіть відійшла від управління бізнесом, передавши справи чоловікові.
З Антоном і Катею вона майже не спілкувалась. Кілька разів телефонувала синові, але розмова не клеїлась. Катя не тримала зла, але й відновлювати близькі стосунки не прагнула.
На роботі в Антона теж налагодилось. Він зумів довести свою компетентність, і Сергій Петрович навіть натякнув на можливе підвищення.
Задзвонив телефон. Антон поглянув на екран і насупився:
— Мама.
Він відповів, і Катя чула лише його частину розмови:
— Так, привіт… Ми на дачі… Ні, не продаємо… Так, чули про компенсацію… День народження тата? Наступної суботи?
Антон запитально подивився на Катю. Вона трохи зволікала, потім кивнула.
— Добре, ми прийдемо, — сказав він у слухавку. — До зустрічі.
Він поклав телефон і підсів ближче до дружини:
— Не обов’язково було погоджуватись.
— Все нормально, — Катя знизала плечима. — Це твій батько, і я не хочу, щоб ти розривався між нами.
Антон обійняв її:
— Дякую. Але якщо щось піде не так — ми одразу підемо. Обіцяю.
Катя прихилилась до його плеча. Вона знала, що стосунки зі свекрухою ніколи не стануть теплими, але заради чоловіка була готова підтримувати хоча б зовнішній мир. Та одне вона знала точно: більше ніхто не зможе нею маніпулювати чи намагатись забрати те, що їй дороге.
Телефон знову задзвонив. Цього разу це був Віктор.
— Катерино, добрий день! У мене новини. Проєкт траси затверджений остаточно. Компенсація за вашу дачу, якщо вирішите її продати, становитиме майже втричі більше за ринкову вартість.
Катя переглянулась з Антоном і усміхнулась:
— Дякую за інформацію, Вікторе. Але ми вирішили залишити дачу собі. Вона дорожча за будь-які гроші.
Вона поклала слухавку й подивилася на старий будинок, який зберігав стільки спогадів. Попереду була нова глава їхнього життя — і Катя була до неї готова.
Зек витягнув вагітну дівчину з крижаної річки. Від того, що сталося потім, здригнулася вся округа