— Поки не змінишся, будеш сидіти під замком, — різко сказав чоловік дружині

— Поки не змінишся, будеш сидіти під замком, — різко сказав чоловік дружині.

— Що це за одяг на тобі? Вирішила цим лахміттям когось спокусити? Сама собі не соромно? У тебе не тільки вбрання дешеве, а й голова, схоже, порожня. Пустота і вульгарність, — з презирством виголосив Іван, встав і вийшов із кімнати. Ліза залишилася сама серед гостей, які щойно побачили її у новій сукні.

У ту мить Лізі хотілося провалитися крізь підлогу. Сукня, яка ще кілька хвилин тому здавалася їй чудовою, раптом почала обтяжувати. Вона стискала її тіло, мов кайдани, змушуючи відчувати нестерпний дискомфорт. Хотілося негайно позбутися її, зірвати й кинути подалі.

Гості, розгублені та засоромлені не менше за господиню, швидко почали знаходити причини, щоб піти, і розійшлися, залишивши Лізу в напруженій тиші.

Подібна поведінка з боку Івана була для нього звичною. Коли вдома Ліза ходила у простих футболках і без макіяжу, він поводився нейтрально, а інколи навіть доброзичливо. Але варто було їй одягнути щось привабливе чи підкреслити фігуру, як він ставав зовсім іншою людиною. Його образи були публічними та спрямованими на те, щоб принизити її перед іншими.

— Що це за мініспідниця? Такі речі створені для тих, у кого є ноги! Нормальні ноги, а не твої криві «ходулі». Ти звикла, що я терплю цей жах, але люди ж цього не витримають! Переодягнися, щоб не мучити оточуючих!

Коли Ліза обирала облягаючий одяг, його коментарі ставали ще гострішими:

— Це що, дефіле ковбасних виробів? Лізо, твої складки виглядають так, ніби хтось обмотав їх ганчіркою! Ми всі шоковані, можеш радіти, ти справді привернула увагу. Але більше так не роби, бо в друзів твої «ковбасні обриси» ще довго будуть викликати нічні кошмари!

У таких ситуаціях Іван демонстративно намагався жартувати, ніби його слова — це лише веселі зауваження, на які не варто ображатися. Його сміх звучав голосно, а він очікував, що всі навколо підтримають його «жарти».

Спершу Ліза намагалася з ним поговорити. Вона обирала одяг, який, на її думку, не викличе претензій. Але Іван завжди знаходив до чого причепитися. Якщо одяг був непомітним, то об’єктом насмішок ставав її макіяж.

— Ти подивись на свої брови, їх же нема! Навіщо малюєш їх чорним фломастером? А губи? Хлопці, ви це бачили? Губи, як пельмені! Якщо це красиво, то я, напевно, шеф-кухар з Якутії.

Усі спроби Лізи змінити себе заради чоловіка приводили до ще більшої критики. Заняття у спортзалі він висміював, відвідування салонів краси називав марною витратою грошей, а кожна нова річ у гардеробі викликала цілу бурю невдоволення. Він знаходив привід засудити навіть прості футболки, адже, на його думку, вони привертали занадто багато уваги з боку інших чоловіків.

Ліза намагалася пояснити собі, що її чоловік, ймовірно, занадто ревнивий і просто не хоче, щоб вона гарно одягалася, аби не привертати увагу інших чоловіків. Але його саркастичні й принизливі коментарі не припинялися навіть тоді, коли вона обирала гарний одяг лише для домашнього носіння. За рік спільного життя молода дружина зрозуміла, що їхній шлюб став для неї справжнім випробуванням. Незважаючи на це, вона все ще любила Івана і не хотіла руйнувати сім’ю. До весілля він був зовсім іншою людиною, і Ліза щиро прагнула зрозуміти, що змінило його. Але всі її спроби поговорити наштовхувалися лише на насмішки та глузування.

Ліза вийшла заміж ще студенткою, навчаючись на останньому курсі університету. Після отримання диплома вона планувала знайти роботу, але тоді й зіштовхнулася з першою тривожною ознакою поведінки чоловіка.

— Яка ще робота? — жорстко запитав Іван. — Знаю я, як це буде: на роботі ти тільки сукні свої вигулювати і начальників зваблювати будеш. Ніяких офісів, зрозуміла? Ти дружина, от і сиди вдома. У тебе є обов’язки: чистота в домі, їжа на кілька днів наперед. Перше, друге і десерт — усе має бути готовим! А працювати ти хочеш тільки для того, щоб потім «втомлюватися» і нічого вдома не робити.

— Але ж мені всього 22 роки! Я не хочу стати домогосподаркою! Мені й так здається, що я скоро деградую, сидячи вдома! — заперечила Ліза.

— Не хвилюйся, з твоїм «розумом» деградувати просто нікуди! У голові все одно нічого немає, тільки мрії про ці ваші безглузді речі та салони краси.

— Чому ти так зі мною поводишся? Я нічого поганого тобі не зробила. До весілля ти був іншим! — з болем у голосі відповіла вона.

— А як мені ще поводитися, якщо ти сама така? Ганьбиш і себе, і мене. До весілля ти так себе не вела. От і подумай, хто винен. Якщо є чим думати! — кинув Іван із сарказмом.

— Які салони?! Ти ж мені навіть грошей на це не даєш! — спробувала вона заперечити.

— І правильно! Нема чого їх витрачати на дурниці. Ти все одно не вмієш розумно розпоряджатися грошима! — відрізав він.

— Ось тому я і хочу працювати! Хоча б свої гроші заробляти.

— Що? Заробляти? Якщо ти раптом і влаштуєшся, чого не буде, то всі гроші віддаватимеш мені! Пам’ятай це раз і назавжди. Ні про яку самостійність не може бути й мови! — різко відповів Іван.

Найстрашніше для Лізи було те, що поділитися своїми переживаннями їй не було з ким. Мати багато років терпіла чоловіка, який ставився до неї набагато гірше, ніж Іван до Лізи. Він навіть підіймав на неї руку. Саме тому Лізі здавалося, що її ситуація — це дрібниці. Головне, що Іван не п’є і не б’є…

Їй не було в кого дізнатися, що відсутність шкідливих звичок ще не означає, що чоловік ідеальний. Подруги, більшість із яких не були заміжніми, часто заздрили Лізі, думаючи, що вона вдало влаштувалася. Вони не знали, що відбувається насправді, адже Ліза завжди намагалася приховувати свої проблеми.

Проте одного дня Ліза почала це розуміти. Залишаючись вдома, вона захопилася переглядом серіалів. Спостерігаючи за молодими парами у фільмах, вона помічала, як чоловіки піклуються про своїх дружин. Вони не принижували їх, не висміювали, а дарували тепло, підтримку та любов. У цих серіалах іноді траплялися персонажі, які нагадували Івана, але найчастіше вони були негативними героями.

Зрештою, Ліза наважилася висловити чоловікові свої думки про їхній шлюб і його недоліки. Але поки вона говорила, Іван раптом похмурнів і почав кипіти від злості.

— Зрозуміло! Надивилася на казочки про підкаблучників, і тепер вирішила вчити мене, як жити? Всі ці дурниці з телевізора залізли тобі в голову! — різко вигукнув Іван. — Ні! Я не дозволю тобі робити з мене посміховисько і знищувати мою репутацію! З цього моменту жодного телевізора, інтернету чи твоїх «ідеалів». Якщо стане нудно, я покличу нормальних людей, своїх друзів! Все зрозуміла?

— Але ж я нічого поганого не сказала, просто хотіла поділитися своїми думками, — тихо відповіла Ліза, спостерігаючи, як чоловік вириває кабелі й відключає роутер.

— Щоб ти далі фарбувалася, як для нічної зміни, чи вдягалася, ніби йдеш на ярмарок дешевих розваг? Ні, досить цього! Я перевиховаю тебе! Поки не станеш нормальною, сидітимеш вдома! — продовжив він із гнівом.

Того вечора Ліза вперше відчула справжній страх. Вона зрозуміла, що Іван може реалізувати свої погрози, і вирішила не чекати. Коли настала ніч, вона зібрала свої речі й покинула дім. Її несподіваним рятівником став один із друзів Івана — той, від кого він точно не очікував подібного вчинку. Ігор разом зі своєю дружиною давно бачили, як несправедливо Іван поводився з Лізою, і, дізнавшись про її ситуацію, запропонували прихисток і допомогу.

У цей момент Ліза зрозуміла, що змінити чоловіка неможливо. Витрачати свої найкращі роки на токсичний шлюб і жити в постійному страху вона більше не хотіла.

Рішення про розлучення прийшло швидко й легко. Навіть коли Іван почав дзвонити, ображаючи її й насміхаючись, Ліза залишилася непохитною. Вона більше не дозволяла йому маніпулювати собою чи впливати на її рішення.

Після розлучення життя Лізи почало змінюватися. Вона влаштувалася на роботу, почала будувати кар’єру й нарешті відчула себе вільною.

Іван же незабаром знайшов нову дружину — молоду дівчину, яка виглядала тихою й невпевненою в собі. Ліза щиро сподівалася, що вона зможе знайти сили одного дня піти від нього, адже зрозуміла: такі люди, як Іван, майже ніколи не змінюються.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

— Поки не змінишся, будеш сидіти під замком, — різко сказав чоловік дружині