Ольга підіймалась сходами до себе додому, шукаючи ключі в сумці. Робочий день видався важким, хотілося якомога швидше опинитися у своїй затишній двокімнатній квартирі. Ця квартира була її гордістю — куплена на власні гроші ще до знайомства з Андрієм.
Відкривши двері, Ольга почула знайомі голоси з кухні. Андрій розмовляв із матір’ю.
— Олюнька прийшла! — радісно вигукнула Валентина Степанівна, з’являючись у передпокої. — Як справи на роботі, дорога?
— Нормально, — коротко відповіла Ольга, вішаючи пальто в шафу.
Свекруха уважно оглянула передпокій, затримавши погляд на новій вазі, яку Ольга купила минулого тижня.
— Яка красива ваза! — протягнула Валентина Степанівна. — Напевно, недешева?
— Звичайна, — знизала плечима Ольга, проходячи на кухню.
Андрій сидів за столом, гортав журнал. Він підвів очі й усміхнувся дружині:
— Привіт, люба. Мама зайшла навідатись.
— Бачу, — сухо відповіла Ольга, відкриваючи холодильник.
Валентина Степанівна вмостилася за столом. Її очі ковзали по кухні, відзначаючи кожну деталь інтер’єру.
— У вас тут усе так гарно облаштовано, — зауважила свекруха. — Ця кавомашина нова?
— Місяць тому купили, — відповів замість дружини Андрій.
— Дорога, мабуть?
Ольга поставила чайник на плиту, намагаючись не показувати роздратування:
— Звичайна ціна для хорошої техніки.
— Звісно-звісно, — кивнула Валентина Степанівна. — Ви ж можете собі дозволити. А от мені довелось відмовитися від купівлі ліків. Пенсія маленька, ціни ростуть.
Ольга завмерла біля плити. Почалось.
— Мамо, що з ліками? — стривожено спитав Андрій.
— Та так, від тиску пігулки потрібні. Але дорогі дуже, — зітхнула свекруха. — Десь тисячі півтори коштують.
Ольга повернулась до столу:
— Валентино Степанівно, а безкоштовні ліки в поліклініці не дають?
— Дають, люба, але вони слабенькі. А мені потрібні імпортні, ефективні.
Андрій глянув на дружину багатозначно:
— Олю, може, допоможемо мамі?
— Звісно, допоможемо, — погодилась Ольга, дістаючи гаманець. — Тримайте, Валентино Степанівно.
Свекруха прийняла гроші з вдячною усмішкою:
— Дякую, мила. Я знала, що ви мене не залишите в біді.
Після того, як Валентина Степанівна пішла, Ольга мила посуд, обдумуючи ситуацію. Півтори тисячі — не така вже й велика сума. Але щось у поведінці свекрухи її насторожувало.
— Олю, дякую, що допомогла мамі, — сказав Андрій, обіймаючи дружину. — Ти золота.
— Нема за що, — відповіла Ольга, але на душі було неспокійно.
Минув тиждень — Валентина Степанівна знову з’явилася. Цього разу причиною стали продукти.
— Дорогенькі мої, — почала вона, ледве переступивши поріг, — у мене до вас прохання. До пенсії ще тиждень, а їсти нема чого.
Ольга помітила, як свекруха оцінила нові штори у вітальні.
— Гарні штори повісили, — зауважила Валентина Степанівна. — Напевно, недешево обійшлися?
— Нормально, — коротко відповіла Ольга.
— А мені от на продукти не вистачає, — продовжила свекруха. — П’ять тисяч до пенсії.
Андрій автоматично глянув на дружину. Ольга неохоче відрахувала потрібну суму.
— Дякую, дітки, — засяяла Валентина Степанівна. — Ви такі добрі.
Але наступного тижня свекруха прийшла знову. Тепер їй потрібно було десять тисяч на ремонт взуття й нове пальто.
— Валентино Степанівно, — обережно почала Ольга, — може, варто заздалегідь планувати витрати?
Свекруха образливо стиснула губи:
— Люба, я ж не планувала, що підбор зламається. Та й пальто вже зовсім зносилося.
— Мама має рацію, — втрутився Андрій. — Не можна ж ходити в старому пальті.
Ольга мовчки віддала гроші, але всередині закипало обурення.
Вимоги ставали дедалі зухвалішими. Валентина Степанівна вже не просила — вона майже вимагала допомоги.
— Ольго, ти ж добре заробляєш, — говорила свекруха, розглядаючи нову сумку Ольги. — Тобі ж не шкода допомогти родині?
— Я допомагаю, — стримано відповідала Ольга.
— Допомагаєш, звісно. Але ж можна і більше. От мені потрібно сім з половиною тисяч на зимові чоботи.
Ольга спробувала поговорити з чоловіком наодинці:
— Андрію, твоя мама зловживає нашою добротою.
— Як це зловживає? — здивувався чоловік. — Це ж моя мама. Що тобі варто допомогти?
— Вона не знає меж! — не витримала Ольга. — Щотижня нові прохання!
— Ну і що? У нас же є гроші, — знизав плечима Андрій. — Не будеш же ти скупитись.
Ольга зрозуміла, що переконати чоловіка не вийде. Він не бачив проблеми в постійних проханнях матері.
Валентина Степанівна почала приходити частіше. Кожен візит супроводжувався уважним оглядом квартири.
— Ой, новий телефон купила! — вигукнула свекруха, помітивши ґаджет Ольги. — А мій зовсім старий. Може, допоможеш і мені оновити?
— У вас же телефон нормальний, — заперечила Ольга.
— Нормальний, але старий. А в молодих людей такі сучасні!
Кожна покупка Ольги ставала приводом для нових прохань. Купила блузку — свекрусі потрібна нова спідниця. Змінила сумку — Валентині Степанівні терміново знадобилися туфлі.
Напруга в домі зростала. Ольга почала затримуватись на роботі, аби тільки не зустрічатися зі свекрухою вдома. Але та підлаштувалась приходити саме до повернення невістки.
— Ольго, не уникай мене, — дорікнула якось Валентина Степанівна. — Ми ж родина.
— Я не уникаю, — збрехала Ольга. — Просто багато роботи.
— Роботи багато, а про родину забуваєш, — зітхнула свекруха. — До речі, мені потрібно десять тисяч на новий холодильник.
Ольга зціпила зуби. Апетити росли, а чоловіка це зовсім не турбувало.
Того вечора свекруха прийшла з особливо рішучим виглядом. Вона навіть не привіталась — одразу пройшла до вітальні й сіла в крісло, наче господиня.
— Ольго, нам потрібно серйозно поговорити, — заявила Валентина Степанівна.
Ольга напружилась. Щось у тоні свекрухи не віщувало нічого доброго.
— Про що? — обережно спитала Ольга.
— Про мою квартиру. Вона потребує капітального ремонту.
Валентина Степанівна почала описувати проблеми. Старі труби, які от-от луснуть. Шпалери, що відпадають шматками. Підлога, яка скрипить і провалюється.
— Розумієш, люба, жити стало неможливо, — зітхала свекруха. — Сантехнік сказав — усе треба міняти.
Ольга мовчки слухала, передчуваючи розв’язку.
— І скільки це буде коштувати? — поцікавилась вона.
Очі Валентини Степанівни блиснули жадібністю:
— Перекинь мені сто тисяч гривень на картку! У тебе ж є, я знаю! І все! Я сама вирішу всі питання з ремонтом!
Ольга застигла. Сто тисяч гривень — це були майже всі її заощадження.
— Що? — перепитала вона, не вірячи своїм вухам.
— Ти мене чудово почула, — відрізала свекруха. — Сто тисяч на ремонт.
— Валентино Степанівно, це величезна сума!
— Для тебе не велика, — парирувала свекруха. — Ти тут жируєш, а родичі чоловіка живуть у халупі.
Ольга встала й відійшла до вікна, намагаючись опанувати себе.
— Я не можу віддати такі гроші, — твердо сказала вона.
— Не можеш чи не хочеш? — єхидно поцікавилася Валентина Степанівна.
— І те, і те.
Свекруха підскочила з крісла:
— Ось вона — справжня сутність! Жадібна й черства!
— Я не жадібна! — обурилася Ольга. — Я працюю за ці гроші!
— Працюєш! А родину не поважаєш! Синові пощастило з такою дружиною!
У цей момент до кімнати зайшов Андрій, якого привернули гучні голоси.
— Що відбувається? — запитав він.
— Твоя дружина відмовляється допомогти матері! — вигукнула Валентина Степанівна.
Андрій подивився на Ольгу з подивом:
— Олю, про що мова?
— Твоя мати вимагає сто тисяч гривень на ремонт, — сухо пояснила Ольга.
— Вимагає? — перепитав Андрій. — Мамо, ти що, вимагаєш?
— Я прошу допомоги! — схлипнула свекруха. — А вона мені відмовляє!
Андрій насупився і повернувся до дружини:
— Ольга, ну що тобі варто допомогти! Це ж родина!
Ольга дивилась на чоловіка, не вірячи почутому. Він став на бік матері, навіть не розібравшись у ситуації.
— Андрію, йдеться про мої заощадження!
— Наші заощадження, — поправив чоловік. — Ми ж сім’я.
— Ага, сім’я! — зло засміялась Валентина Степанівна. — Тільки для неї сім’я — це лише вона сама!
Ольга розвернулась до свекрухи:
— Досить! Годі маніпуляцій!
— Яких маніпуляцій? — удавано здивувалась Валентина Степанівна.
— Ви вже пів року витягуєте з мене гроші! Щотижня нові прохання!
— Хіба мама часто просить допомоги? — звернувся Андрій до дружини.
— Постійно! — вибухнула Ольга. — На ліки, продукти, одяг, техніку!
Андрій знизав плечима:
— Ну і що? Ми ж можемо собі це дозволити.
Ольга зрозуміла — чоловік ніколи не стане на її бік. Щось усередині неї надломилось.
— Забирайтесь з мого дому! — рявкнула вона. — Негайно!
— Що? — розгубився Андрій.
— Геть! — Ольга кинулась до шафи й почала викидати чоловікові речі.
Сорочки, штани, шкарпетки — усе летіло в бік приголомшеного Андрія.
— Ольго, ти з глузду з’їхала! — кричав чоловік, ухиляючись від летючого одягу.
— З’їхала! — підтвердила Ольга, жбурляючи чергову стопку білизни. — Від ваших поборів!
— Яких поборів? — обурилась Валентина Степанівна. — Ми просили допомоги!
— Вимагали! — поправила Ольга. — Викачували!
Вона продовжувала викидати речі чоловіка, кожен кидок супроводжуючи гнівними словами:
— Костюми — геть! Взуття — туди ж! Усе з моєї квартири!
— Олю, зупинись! — благав Андрій. — Давай поговоримо спокійно!
— Поговоримо? — саркастично перепитала Ольга. — Три роки я спокійно говорила! Результат ти бачиш!
Вона кинула останню стопку шкарпеток і повернулась до чоловіка:
— Таких зрадників я в себе в домі не терпітиму!
— Я не зрадник! — запротестував Андрій.
— Ні? — Ольга зло усміхнулась. — Твоя мати мене оббирає, а ти її підтримуєш!
— Мама не оббирає! Вона просить допомоги!
— За пів року ваша «допомога» обійшлась мені в сотні тисяч!
Валентина Степанівна фиркнула:
— Подумаєш! У тебе ж є гроші!
— Саме так, у мене! — підкреслила Ольга.
Вона підійшла до вхідних дверей і розчинила їх:
— Геть звідси! І більше не з’являйтесь!
— Ольго, це нерозумно, — намагався заспокоїти її Андрій.
— Нерозумно було терпіти вас так довго!
Мати й син, продовжуючи обурюватись, зібрали розкидані речі. Біля порогу Валентина Степанівна обернулась:
— Запам’ятай мої слова — без родини ти ніхто!
— Зате з грошима, — холодно відповіла Ольга і зачинила двері.
Залишившись одна, Ольга сперлась спиною об двері. Тиша у квартирі була оглушливою після нещодавніх криків.
Вона пройшла до вітальні, сіла в крісло й глибоко зітхнула. Вперше за пів року дихалось легко.
Наступного дня Ольга подала на розлучення. Андрій телефонував, благав заспокоїтись, обіцяв поговорити з матір’ю. Але Ольга була непохитна.
Через місяць розлучення було оформлено. Квартира залишилась за Ольгою — як її дошлюбна власність.
Тепер вона могла витрачати гроші на себе, не озираючись на ненаситних родичів. Ольга записалась на курси італійської, купила абонемент у спортзал, запланувала подорож до Європи.
Іноді приходили повідомлення від Андрія з проханнями зустрітись. Але Ольга їх видаляла, не читаючи.
Свобода виявилась дорожчою за будь-які гроші.
— Продамо твою квартиру і житимемо в моїх батьків, — чоловік дружині