Додому Анна повернулася раніше, ніж зазвичай — на роботі почувалася зле. Відчинила двері своїм ключем, увійшла до темного передпокою й одразу почула веселий голос чоловіка. Сергій із кимось захоплено розмовляв по телефону. Так захоплено, що навіть не почув, як дружина вже зайшла до квартири.
Анна прислухалася. Чоловік розмовляв із Романом, із яким вони дружили вже багато років. Навіть дружин своїх колись познайомили. Але зі Світланою Анна так і не зблизилася — вони були надто різними, і між жінками дружби не вийшло.
— …так, непогано ти це придумав, молодець, друже! Тепер машинка твоя бігатиме, як новенька. А що ти, до речі, хотів мені запропонувати? Написав у повідомленні: «Подзвони, є дещо для тебе», — запитав Сергій у Романа, наче щойно згадавши про це.
Анна так і сиділа на пуфику в передпокої, тримаючись рукою за серце. Її нудило, певно, знову підскочив тиск. Щось надто часто останнім часом її почала мучити ця недуга.
— Вік, чого ви хочете? Гормони винні, перебудова організму, — сказав їй днями лікар.
Потрібно було піднятися й пройти в спальню, де на тумбочці біля ліжка лежав тонометр. Виміряти тиск і щось прийняти з того довгого списку. Лікар усе їй розписав. Анна, правда, не дуже поспішала купувати й пити все це. Думала, що ще рано. І що вона ще досить молода, щоб записувати себе в старенькі з торбинкою пігулок у сумочці.
— А ось ти про що! — голосно продовжував Сергій. — А навіщо мені працювати, друже? Ну сам подумай. У мене зараз усе прекрасно, як ніколи. Так класно, що навіть і мріяти про таке не міг. Гроші є, навіщо працювати?
«Ось, значить, як. Прекрасно, як ніколи!» — спантеличено подумала Анна, почувши безтурботні слова чоловіка.
А вона, наївна, думала, що Сергій страждає, мучиться від того, що його скоротили, і він тепер ніяк не може знайти собі гідну роботу. Вважала, що для нього принизливо сидіти так довго на шиї у дружини, не вносячи в сімейний бюджет своєї частки, щоб відчувати себе справжнім чоловіком. А виявляється, он як! Його все влаштовує. І навіть більше того — у чоловіка саме зараз усе класно, як ніколи! Ну й ну!
Ні, вони не сиділи без грошей, не страждали від їхньої нестачі, як це було на початку їхнього сімейного життя, коли діти були маленькими.
Анна тоді сиділа в двох підряд декретних відпустках. Сергій як молодий спеціаліст отримував у проєктному бюро мізерні копійки. Навіть згадувати той час страшно. Якби не допомога батьків, виживати молодій сім’ї було б дуже непросто.
Зараз у них було все. І квартира, і в квартирі все, що потрібно. І навіть більше… Дві машини, у кожного своя, щоб не залежати одне від одного. Рахунок у банку на чорний день, можливість їздити на море щороку. Усе вони заробили поступово й разом. І дітей виростили, освіту їм дали. Донька вже заміж вискочила, а син жив поки що з ними, не поспішав у доросле самостійне життя.
Останні кілька років так склалося, що Анна, ставши головним економістом заводу, заробляла більше за чоловіка. І начебто живи та радій, але Сергій усе частіше почав скаржитися дружині за вечерею на те, як йому некомфортно тепер на роботі. Чергове підвищення не дають, зарплата така собі для його віку й досвіду, а керівник, цей вискочка з молодих, узагалі сказав, що йому, Сергію, час про майбутню пенсію думати й не лізти до нього зі своїми претензіями.
Анна як могла підтримувала чоловіка, заспокоювала.
— Та кинь ти, ну справді! Працюй собі спокійно. Що нам — не вистачає, чи що? Доньці ось весілля зіграли, ну подумай, цього року на море не поїдемо. Поступово й на весілля сина накопичимо. А нам із тобою — багато зараз треба? Заспокойся й працюй собі потихеньку.
— Ні, ти не розумієш! Чому я маю отримувати стільки ж, скільки інженер, який пропрацював на підприємстві п’ять років? Я більше двадцяти років там відпрацював, а надбавки мізерні! Ти думаєш, це справедливо? — гарячкував Сергій. — Ні, я мовчати не буду! Я все йому висловлю!
Такі розмови засмучували Анну, але вона намагалася на них не зациклюватися. Нічого, пошумить і заспокоїться. Є проблеми серйозніші за цю.
Але чоловік не заспокоювався. Одного разу він сказав дружині, що колишній однокурсник кличе його до своєї приватної фірми.
— А що? Звільнюсь і зароблятиму вдвічі більше, ніж у нашому бюро. Утру їм усім носа, — з надією вигукнув чоловік.
— Я прийму будь-яке твоє рішення, Сергій. Тільки не пошкодуй потім, — відповіла Аня.
Через пару місяців після цієї розмови Сергій оголосив, що потрапив під скорочення, чому навіть радий.
— Піду до Іллі працювати. Він давно кличе мене. У нього приватна компанія, спеціаліста такого рівня, як я, із руками відірвуть.
Анна тоді засумнівалася в тому, що чоловік сказав їй правду про скорочення штату. Але сперечатися й з’ясовувати нічого не стала. Сергій не маленький і навіть не дурний недосвідчений юнак, розбереться сам.
Сергій справді зустрівся з Іллею, і той запропонував йому попрацювати в його фірмі. Але за місяць Анна дізналася, що чоловік там більше не працює.
— Що сталося? Ти ж казав — чудове місце й зарплата більша за твою попередню. Що знову не так? — стурбовано поцікавилася дружина.
— Та там працювати треба! Ні присісти, ні відпочити. То в один кінець міста лети, домовляйся, то в інший мчи, з’ясовуй і вирішуй проблеми. То у вихідні виходь працювати. Та й взагалі — ти помітила, о котрій я додому приходити став? — ображено поділився Сергій.
— Ні, не помітила. Я вже давно раніше дев’ятої вечора вдома не з’являюся, — втомлено відповіла Аня.
Вона тоді засмутилася, бо була впевнена, що чоловік знайшов саме таке місце, про яке мріяв.
Сергій тепер сидів удома. Ні, він не опустив руки, він шукав, їздив на зустрічі, співбесіди. Але в його віці важко було знайти гідну роботу. Усюди потрібні були молоді та енергійні. Так він пояснював дружині.
Сидіння чоловіка вдома затягнулося. Аня поки мовчала, але навіть її вже стала напружувати така ситуація.
Сергій тепер не поспішав вставати рано-вранці разом із дружиною. Вів ледачий і розслаблений спосіб життя. Багато спав, став дивитися телевізор, у нього навіть з’явилися улюблені передачі, які Сергій чекав із нетерпінням.
Раптом ні з того ні з сього, забравши половину Анниної зарплати, поїхав до села, до дальньої рідні.
— Давно я на малій батьківщині не був. Треба навідати своїх. Побуду там у них, юність згадаю. На рибалку сходжу з Митяєм. Може, й на полювання навіть поїдемо раз чи два. Та й взагалі — відпочину я від усієї цієї метушні, а то вже нерви пустують, — просто оголосив про своє рішення чоловік.
І поїхав. На місяць.
І ось тепер Анна випадково почула, що чоловік зовсім не страждає від того, що не працює. Ба більше, шукати роботу навіть і не збирається.
— …Я вже напрацювався за своє життя, а зараз можу дозволити собі посидіти на шиї в дружини, головного економіста заводу, — Сергій весело розсміявся, імовірно, реагуючи на якийсь жарт друга.
Анна зрозуміла, що якщо зараз покаже, що вона вдома, доведеться розбиратися з чоловіком, а в неї на це зовсім не було сил. Вона тихенько вийшла. І вже з під’їзду натиснула на дзвінок.
— О, привіт, а ти що так рано? А ключі де, чого дзвониш? — здивувався Сергій, відчинивши двері.
— Не знаю, вдома, напевно, забула. Щось мені недобре…
Анна увійшла до квартири, яку покинула лише кілька хвилин тому. Глянула на тумбочку в передпокої, де лежали її ключі.
— О, ось вони! Як же ти їх забула? От Маша-розтяпа, — сказав веселим голосом Сергій. — А що? Тиск піднявся?
Він раптом схаменувся і зробив стурбоване обличчя при останніх словах.
— Ти давай не розкисай! Хто ж нас тоді годувати буде? — спробував пожартувати чоловік.
— Ну так… Справді, хто? — невесело відповіла Аня.
Вона пройшла до спальні. Так і є — тиск високий. Випивши ліки, прилягла на ліжко.
Анна думала про те, що чоловік за стільки років виявився не таким, яким вона його собі уявляла. Думати про це було боляче. Було прикро за себе. Виходило, що Сергій зараз розглядав її як робочу конячку. Працюєш і працюй. Тим більше, зарплата гідна. А себе жалів, беріг від стресів, скандалів. Вирішив, що він своє вже відпрацював і тепер заслуговує іншого життя.
Анна, подумавши, вирішила дати чоловікові ще один шанс.
— Сергію, то коли ти влаштуєшся хоч на якусь роботу? — суворо запитала вона ввечері за вечерею.
— Але ж ти знаєш, що я шукаю. Що за питання? Чи ми бідуємо настільки, що треба через це влаштовувати скандали? — нахабно відповів їй Сергій.
— Ні, ми не бідуємо. Але я хочу, щоб мій чоловік залишався гідною людиною, — дивлячись чоловікові в очі, сказала Аня.
— Ось це так! А що ж я, по-твоєму, уже негідним став? — здивувався Сергій.
— Ти дозволяєш собі сидіти на шиї в дружини. Твій пошук роботи затягнувся. Уже другий рік пішов, — невесело продовжила Анна.
— Коли це? Усього три, ну п’ять місяців! Видумала ж, — сперечався Сергій.
— Ні, уже другий рік, на жаль. І якщо ти найближчим часом нічого не знайдеш…
— То що? Що? Ну, договорюй! Виженеш мене, чи що? Ань, не сміши. Тобі майже п’ятдесят. Кому ми потрібні вже в такому віці, окрім як одне одному? — цинічно проговорив чоловік.
— Я не збираюся з тобою сваритися. Але свою позицію я висловила, — твердо сказала Анна й пішла спати.
Ані через місяць, ані через три ситуація не змінилася.
А одного разу, повернувшись додому з роботи втомлена й виснажена, Аня знайшла записку від Сергія.
«Дорога, я полетів із Романом на море — він обіцяв мені чудову риболовлю. Тебе не запросив, вибач. У нас там суто чоловіча компанія. Та й ти все одно не змогла б. До відпустки тобі ще далеко.»
У сейфі було порожньо.
Анна раптом гірко заплакала, не стримуючи емоцій.
Так, вона дуже втомилася, це правда. І теж хотіла б на море. Відпустки вона не брала вже давно. Не могла собі дозволити, поки чоловік не працював. Але образливо було інше — Сергій остаточно її зрадив.
І тоді вона ухвалила єдино правильне в цій ситуації рішення.
— Привіт, дорога! — Сергій, засмаглий і щасливий, переступив поріг квартири.
Анна стояла в передпокої. Поруч із нею стояли дві великі валізи.
— О, а це що? Ти теж кудись зібралася? — здивувався Сергій. — Як же так? Чоловік додому, а дружина з дому! Непорядок!
Раптом він осікся, побачивши вираз обличчя Ані.
— Ні, це ти їдеш. Валізи твої. Дуже зручно, що частина твоїх речей уже з тобою й упакована. Тут усе інше, — показавши на валізи, сказала Анна сталевим голосом.
— Аню… Що відбувається? — розгубився Сергій.
— Я втомилася тебе утримувати. Ми розлучаємося.
— Що? Ти з глузду з’їхала? Це через мою поїздку на море, чи що? Ну, вибач, якщо це тебе так зачепило. Я думав, ти вище всіх цих забобонів і давно вже мене не ревнуєш.
— Річ не в цьому. Я тебе більше не люблю, Сергію. Дурно й дивно продовжувати любити людину, яка тебе використовує. Живе на твої гроші й за твоєю ж спиною сміється з тебе.
— Та з чого ти це взяла, я не розумію? — обурився він.
— Я довго думала, що ти не можеш знайти себе, шукаєш щось особливе, гідне. Як же — досвідчений, зрілий чоловік! Ну не вагони ж іти розвантажувати! Я вірила тобі. А потім випадково почула, як ти мене використовуєш. Як ти сміявся в розмові зі своїм другом, розповідаючи, як добре ти влаштувався. Усе, більше від мене ти не отримаєш ні копійки. Ми розлучаємося.
— Аню, ну досить, а? — спробував перевести все на жарт чоловік. — Нічого я не сміявся. Не вигадуй. Я тебе ціную.
— Так, досить. Я нарешті зрозуміла, що не хочу більше утримувати сильного, здорового чоловіка, — Анна була невблаганна.
— Ну й чого ти досягнеш цим? Усе ж було добре. Міцна сім’я, діти вже дорослі. І гроші у нас є, а тобі чогось ще треба! — вже кричав роздратований Сергій.
— Так, гроші у нас є, ти маєш рацію. Завдяки мені. А досягну я того, що більше не почуватимусь ганчіркою поряд із таким безсовісним чоловіком. Усе, розмову закінчено.
— Та я ж відсуджу у тебе половину! За законом.
— Так, ти маєш на це право. Тільки я швидко все відновлю. А от ти… не знаю.
— Ти що, не могла почекати? Я ж шукав роботу! Шукав!
— Могла. І я чекала дуже довго, визнай це. Але справа в тому, що ти став поводитися так, ніби тобі все дозволено, не рахуючись із моєю думкою. А цього я тобі пробачити не можу.
Анна і Сергій розійшлися. У результаті довгих судів вони поділили нажите в шлюбі майно.
Анна продовжує працювати. Зараз жінка робить ремонт у своїй новій трикімнатній квартирі. Нещодавно все ж узяла відпустку й полетіла з подругою до Таїланду.
Після розділу майна Сергій живе в однокімнатній квартирі. Він знайшов роботу, але зарплата залишає бажати кращого. Та й керівництво лютує.
Нещодавно познайомився з розлученою жінкою. У них роман. Щоправда, у нової обраниці зовсім немає житла. Але вона сподівається, що Сергій пустить її до себе.
Коли ведуча почала співати на весіллі, батько нареченої зблід: «Не може бути — це вона»