Не зможу описати, що я відчула, коли вона відчинила двері…

Знаєте, коли він уперше прийшов до нас, я аж захопила подих від його краси. Такої краси просто не буває, подумала я тоді. Мені було 14. Моїй бабусі тоді було 65. Вона також сказала: «Він — бог». Не знаю, де батько познайомився з ним, але він став регулярно з’являтися в нашому домі. З батьком вони то переписували якусь музику, то просто під музику розкладали на тарілочки бутерброди і попивали горілочку. Поки пили — розмови, сміх, жарти. Він був не лише красивий як бог, а ще й надзвичайно чарівний.

Коли він приходив, я скасовувала всі свої зустрічі з друзями. Які можуть бути кіносеанси, коли в домі сам він…

Він був військовим льотчиком. Одного разу він навіть прийшов у формі. Це було взагалі недоречно, тому що для мене, чотирнадцятирічної дівчинки, це було надто сильно.

І він почав мені снитися ночами.

Але це навіть не була дитяча любов. Любов — це до людини, а він був богом.

І одного разу це сталося — він запросив моїх батьків у гості. Чи я напросилася, чи просто взяли мене з собою — не пам’ятаю. Але факт, що взяли, і я з нетерпінням чекала зустрічі з його дружиною. Я гадала, яка ж вона повинна бути красуня, якщо він, цей бог, звернув на неї увагу.

Не зможу описати, що я відчула, коли вона відчинила двері…

Скажу лише одне: якби мене вдарили кувалдою по голові, я б засмутилася і розчарувалася в цьому світі менше. Вона була некрасива. Зовсім. Жодної косметики на обличчі. Сіра, білява, безбарвна… мов миша.

Я, розгублена, зайшла до їхнього будинку з відчуттям, що мій світ перевернувся, що я тепер 14-річна дівчина з порушеною психікою. І що якщо є в світі несправедливість — то ось вона, прямо переді мною.

Потім ми сіли за стіл, і ця жінка почала говорити.

Виявилося, що вона — доктор наук з біології, і безмежно цікава людина. Я сиділа за столом з відкритим ротом, ловлячи кожне її слово. А потім я усвідомила, що перестала помічати, що вона не красуня.

Згодом я подивилася на нього, і мені здалося, що він теж уже не такий красивий, як раніше, і що вони зрівнялися, і чудово підходять одне одному. І вийшла я з їхнього дому з відчуттям, що все в цьому світі має свою логіку.

Він ще кілька разів приходив до нас, а потім вони поїхали. Військовий льотчик, мабуть, його просто перевели на інше місце служби.

А через багато років я дізналася, що він пережив інсульт. Його паралізувало, і його дружина стала для нього руками, ногами, доглядальницею і матір’ю. Вона замінила йому весь світ. І любила його, не покидаючи, бо він без неї тепер — ніщо.

Я не знаю, що він, такий красивий, рівного якому я більше не зустрічала в житті, побачив у цій сірій дівчині, коли вирішив на ній одружитися. Можливо, розум? Думаю, вона була розумною ще до того, як стала доктором наук з біології. Можливо, харизма? Певно, в молодості в неї могла бути і вона. Але…

Ми не знаємо, для чого нам бог дає супутників життя і як ми їх вирізняємо серед інших. Що нас притягує одне до одного? Це загадка.

Але дуже часто, згадуючи його, я думаю, що він, побачивши в натовпі цю непоказну дівчину, побачив у ній свою опору і тил.

І не помилився.