Не грай зі мною. Оповідання.

Запрошення на весілля. Від колишнього. Смішно — подумала про себе Саша. Хоча смішного в тому не було зовсім. На диво було боляче, хоча з чоловіком вона розлучилася сама.

Не пив, не бив, не зраджував. Ці слова доводилося повторювати постійно. Ніхто Сашу не розумів, навіть мама: вона Діму любила й вважала його ідеальним зятем.

— Подобається — виходь за нього, — парирувала Саша. — Подивимось, надовго тебе вистачить.

— З глузду з’їхала, доню? Мені твого батька вистачає. А ти не дурій, Катруся чому має через тебе страждати?

Катрусі було два роки, коли Саша пішла від чоловіка, і дівчинка зовсім не розуміла, чого її «позбавили» — їй що повна родина, що неповна. А на думку Саші — так позбавили сімейних скандалів, тож неправильно казати «позбавили». Врятували — от як правильно.

— Не вказуй мені, як жити! — образилась Саша. — У всіх мами як мами: шкодують доньок і підтримують. А ти тільки лаєшся!

— Та це ж я хіба лаялась? Навіть ще й не починала!

Саша розлучилася з Дімою через те, що він перестав її помічати. Поки вони шість років жили без дітей, усе було добре: квіти, побачення, записочки в кишені, милі подарунки без приводу. А потім вирішили завести дитину. І все зіпсувалося.

Ні, не це. Тут варто визнати: Саша сама винна. Потягла його на пологи. Її ж попереджали: не треба. А вона не послухала. І після того все почало валитися: вона в декреті з дитиною, а він — на роботі. Жодних квітів, жодних сюрпризів. А вона, між іншим, дочку йому народила, майже добу мучилася. Про дев’ять місяців до того й не згадуємо. Спілкувався з нею як із сусідкою. А як на корпоратив — так парфумами бризкається, сорочку просить попрасувати. Наче вона йому служниця чи мамка.

Через два роки такого життя Саша не витримала й подала на розлучення. Діма для вигляду трохи опирався, але зрештою й сам погодився, що так усім буде краще. З донькою бачився регулярно: звик майже щовечора заходити, ще й на вечерю проситися! Для цього Саша, чи що, розлучалась? Склала йому графік, коли можна Катрусю до себе забирати. А що — Катруся вже доросла, у садок ходить. Тож хай звикає жити на два доми.

Коли у Саші з’явились вільні вихідні, вона гадки не мала, що з ними робити. Спочатку почала кликати подругу по магазинах та в кафе, але на треті вихідні подруга благально сказала:

— Блін, я все розумію, але ж я не розлучена. І не збираюсь. Чоловік мене скоро з дому вижене!

Довелося їхати до мами. Але та без Катрусі якось не надто радо Сашу зустрічала.

— Чого б тобі не з’їздити до Діми з Катрусею? Разом би час провели. І тобі не нудно, і дитині корисно.

— Мамо, я ж не для того від нього пішла, щоб вихідні разом проводити.

— Ну, як хочеш.

Саша вирішила, що їй потрібно якесь хобі. Спробувала ходити на йогу, але не сподобалося: боляче, незручно і почуваєшся по-дурному. З танцями вийшло те саме. З малюванням теж. Не те щоб Саші не подобалось, але вона не бачила в тому всьому сенсу — не розуміла, навіщо щось робити просто так. От якби ремонт — вона б і в позу дерева стала, і відтінки потрібні підібрала. А так…

Ремонт почав Дмитро. Він давно мріяв про будинок за містом, а Саша опиралася. А тут якраз спадок від бабусі отримав і вирішив: коли, як не зараз? Будинок, щоправда, купив старий, і ремонту там треба було чимало. От і попросив Сашу допомогти, мовляв, Катя теж тут час проводитиме, давай разом хоча б дитячу для неї зробимо. Ну, давай так давай.

От із ремонтом у Саші краще виходило: одразу й спритність з’явилася, й відчуття прекрасного. Коли погоджувалася, думала, що вони з Дімою повбивають одне одного, але ні — якось усе у них виходило злагоджено, зовсім без сварок.

— Може, залишишся? Переночуєш у нас? — запропонував він якось.

А Сашу перекосило від цього «у нас».

— Дякую, у «вас» я ночувати не хочу!

Дорогою додому в автобусі вона думала: що ж її так зачепило? Адже й справді — це дім Діми, і Катін теж, він навіть на неї частку оформив. А Саша у цій історії ні до чого. Тільки от насправді їй не хотілося їхати. І відмовлятись від того, щоб Діма її підвіз, теж не хотілося. Але ж відмовила. Чому відмовила?

«Бо я хочу до нього повернутись», — зрозуміла Саша.

І, керуючись знаменитою жіночою логікою, припинила спілкуватися з Дмитром. І ось минуло три місяці, а він уже одружується! А Саші ж здавалося, що він змінився: став уважнішим і турботливішим, ніж раніше. От, коли ремонт робили: і руку їй подавав, і казав, яка вона гарна, а коли фарбою вимазалась — так ніжно витер плями з обличчя…

— Ти це бачила? — спитала Саша в мами, кинувши запрошення на столик.

— Бачила, звісно, — розпливлася в усмішці мама. — У мене теж таке є. Який він усе ж таки хороший, твій Діма. Ой, що я кажу — вже не твій. Ну, значить, разом поїдемо, так?

— Нікуди я не поїду! — обурилася Саша. — І ти не здумай! Що ще за весілля таке, не розумію? А про Катрусю він подумав? Як вона все це сприйме? Щойно познайомились — і вже в РАЦС? Та точно вагітна ж…

— А ти про Катрусю думала, коли розлучалась? — парирувала мама. — Сама винна — упустила такого чоловіка!

— Мамо, взагалі-то, я твоя дочка, а не Діма! Це нормально взагалі — їхати до нього на весілля? Може, ти ще з цією куркою подружишся?

— І подружуся! А чому ні? Діма погану собі в дружини не вибере.

Спочатку Саша вирішила, що не поїде на це весілля. І Катю не пустить. Але цікавість узяла верх: наречену Діми вона не бачила й навіть не знала, хто вона така — мама не зізнавалася, від Катрусі теж нічого виразного дізнатися не вдалося: ну, тьотя і тьотя, а подробиць ніяких. І вирішила Саша їхати на весілля. Мама сказала, що Катрусю на себе візьме: мовляв, Саші треба причепуритись, щоб не зганьбитись.

— Ти тільки дивись: наречена в Діми на десять років молодша за тебе — хочеш не хочеш, а виглядати ти поруч з нею будеш не в найкращому світлі. Так що йди в салон і сукню гарну купи — нехай не думає, що ти страждаєш.

— А я й не страждаю, — образилася Саша. — З чого ти взяла, що я страждаю?

Та все одно вирішила підготуватися до весілля: цілий тиждень ходила по салонах і перукарнях, переміряла з сотню суконь, перш ніж знайшла ідеальну. Нехай знає, кого втратив! І жодна молодичка з нею не зрівняється…

Саша чекала, що біля РАЦСу буде купа гостей і машини з кульками — все як має бути. Але нічого такого не було. Кілька пар тулилися біля входу, інші ховались у тіні під розлогими ялинами. Що, всі на розпис прийшли? Та не схоже…

Вона набрала мамин номер:

— І де всі?

— То ти приїхала вже?

— Приїхала.

— Чекай на місці.

Саша нічого не зрозуміла й почала дратуватися: від спеки почав плисти макіяж, надушене волосся приваблювало бджіл, а сукня, хоч і сиділа ідеально, була не для такої погоди — спина вся мокра, мабуть, вже плями на тонкому шовку.

Музика з’явилася несподівано, і відразу було ясно: це не запис, а живий оркестр. Саша озирнулася і побачила музикантів — вони вийшли з-за рогу будівлі й прямували до неї, граючи дуже знайому мелодію. Та це ж Елтон Джон — пісня, під яку вони з Дімою танцювали на першому побаченні! Невже він цю пісню обрав для нового весілля? Бути того не може…

Саші захотілося встати й піти. І не з’являтись тут більше ніколи. Ну що за дурість, чесне слово, навіщо вона взагалі сюди приїхала? Але щойно вона збиралася розвернутись, як музиканти розступилися — і з’явився Діма. Його костюм не виглядав як весільний, і Саша на мить подумала: може, весілля скасували?

І тут Дмитро став на одне коліно, дістав коробочку з кишені й сказав:

— Ти вийдеш за мене?

Сцена була якась сюрреалістична. Що тут взагалі відбувається? Надіслав запрошення на весілля, а сам пропонує якесь дурне кільце…

Першого разу жодної пропозиції не було. Просто вирішили — і розписалися. Ніхто не просив у Саші руки, не ставав на коліно. І вона думала, що їй це не потрібно. Але зараз, коли зрозуміла, що все насправді, раптом відчула, як тіло стало легким, ніби невагомим, і, здавалось, ще мить — і вона злетить. Обличчя саме собою розпливлося в дурнуватій усмішці.

— Я знаю, що вперше все зіпсував, — сказав Діма. — Але я обіцяю, тепер усе буде інакше.

Можна було трохи покапризувати, вимагати якихось гарантій і обіцянок. Але Саша зрозуміла, що їй це не потрібно.

— Так, — просто відповіла вона.

Хтось заплескав, і краєм ока Саша побачила маму й Катрусю. Мамі вона ще висловить за таку підставу. А зараз їй просто хотілося обійняти Діму…

— Звідки ти знав, що я приїду? — прошепотіла вона.

— Цікавість би не дозволила тобі таке пропустити. Виглядаєш просто шикарно!

— Краще, ніж твоя дружина?

— Точно як моя дружина!