Зайшовши до квартири, Павло здивувався. Сьогодні п’ятниця, а отже, Катя, його дружина, мала б прийти з роботи ще півтори години тому й почати готувати вечерю.
Зазвичай п’ятницями Павла зустрічав апетитний запах тушкованого м’яса або аромат якоїсь іншої страви. Сьогодні — нічого такого.
Павло пройшов у кімнату. Катя сиділа в кріслі навпроти вимкненого телевізора. У кімнаті панував напівтемрява.
— Катю, а де Ілля?
— Поїхав на тренування, — відповіла дружина. — Повернеться за півтори години.
— Щось сталося? — запитав Павло.
— Маргарита, — відповіла Катя.
— Що їй знову від нас потрібно? Ми ж наче домовлялись, що допомагаємо їй востаннє.
Маргарита була молодшою сестрою Каті. Їхня мама — Ніна Андріївна — завжди вважала Риту найздібнішою, найталановитішою.
— От побачите: Маргариту чекає велике майбутнє! — стверджувала вона.
Справді, талантів у Рити було чимало, і вони проявились ще в дитинстві.
Жоден дитячий ранок чи святковий концерт у садку або школі не обходився без участі Маргарити. Вона добре запам’ятовувала тексти, тож завжди була ведучою. Прекрасно співала, тому завжди солірувала в хорі, мала природне відчуття ритму й пластику.
Крім усього цього, Рита добре вчилася. Відмінницею не була, але жодних проблем з навчанням у неї не виникало.
Звісно, на тлі такої успішної молодшої сестри Катя, яка була старшою за Риту всього на два роки, виглядала блідо.
Зовні дівчата були схожі, але при знайомстві чомусь усі одразу звертали увагу саме на молодшу Риту.
При цьому батьки не поділяли доньок. І Катя, і Рита отримували однакову частку батьківської любові й домашньої роботи. Хвалячи молодшу за її таланти, Ніна Андріївна зазвичай додавала:
— Ви не зважайте, що Катерина в нас тиха. Вона дівчина розумна й наполеглива — якщо вирішить чогось досягти, то головою метро прокопає.
Так вони й жили.
У той рік, коли Катя закінчила університет і влаштувалася на роботу, вона повідомила батьків, що хоче почати збирати на власне житло:
— Мамо, ти скажи, скільки я маю віддавати в сімейний бюджет. А решту намагатимусь відкладати.
Батьки не заперечували, їх це влаштовувало, тим паче що грошей за проживання з доньок вони не брали. Рита на той час ще навчалась, тож жила за рахунок батьків.
І ось, повернувшись із поїздки в Крим, де відпочивала з друзями, Рита повідомила, що виходить заміж.
Нареченим виявився її одногрупник — Олег — симпатичний молодий чоловік, але, як і Рита, не мав власного заробітку й жив за кошти, які надсилали йому батьки.
На запитання матері, чому вони так поспішають з весіллям, Рита приголомшила родину ще однією новиною: вона чекає дитину.
Маргарита заявила, що хоче справжнє весілля — з красивою сукнею, кавалькадою білих мерседесів і банкетом у найкращому ресторані міста. Батьки нареченого при цьому вкластися у весілля не збиралися — його батько сказав, що до закінчення університету надсилатиме синові ту саму суму, що й раніше, і не більше.
У батьків Рити були деякі заощадження, але витрачати на весілля все до копійки вони не хотіли. Тож Ніна Андріївна звернулася до старшої доньки:
— Катю, ти ж відкладала гроші. Допоможи нам, будь ласка — все-таки Рита твоя сестра. Тебе з квартири ніхто не виганяє, ще встигнеш назбирати.
У Каті вже була зібрана певна сума. Але невелика — її не вистачило б навіть на чверть першого внеску. З одного боку, їй було шкода грошей, але ж мама попросила…
Дівчина гроші віддала.
Весілля в Рити було розкішне — вона виклала на своїй сторінці в соцмережі близько тридцяти фотографій.
Олег із гуртожитку переїхав у їхню трикімнатну квартиру. Стали жити вчотирьох. Але сімейний бюджет не збільшився.
Ті гроші, які батьки Олега надсилали йому, вони з Ритою витрачали на розваги, не думаючи навіть про те, що потрібно готуватись до народження дитини.
У призначений термін Маргарита народила сина. Тоді й з’ясувалося, що на придане для дитини — ліжечко, візочок і все інше — в молодих батьків грошей немає.
Мати знову звернулася по допомогу до Каті. Донька не змогла відмовити, але зрозуміла: якщо вона й надалі житиме з родиною, то на власне житло не збере ніколи.
Тим більше, що Маргарита продовжила навчання, а Ніна Андріївна оформила декретну відпустку на себе. Грошей у родині стало ще менше.
Через місяць Катя зняла собі невеличку студію неподалік від роботи.
Після цього мама ще кілька разів просила у Каті допомоги, але донька відмовляла, пояснюючи це тим, що їй доводиться платити за оренду житла.
— Ну й навіщо було переїжджати? Стільки грошей йде чужим людям! — обурювалась Ніна Андріївна.
Насправді Катя платила господарям суму, трохи більшу за ту, яку віддавала матері на господарство, коли жила з батьками. Тож за пів року їй вдалося трохи заощадити. «Ще три-чотири роки — і можна буде купувати власну квартиру», — думала дівчина.
Але все сталося набагато раніше, бо Катя вийшла заміж. Її чоловік — Павло — теж планував купівлю житла, тож вони, об’єднавши кошти, взяли іпотеку на двокімнатну квартиру.
— Ну ви й тихі! — обурювалась Маргарита. — Тихо розписались, тихо квартиру купили. А з рідними відзначити таку важливу подію? От ми з Олежком таке весілля закотили — досі всі згадують!
— Принаймні ми все зробили за власні гроші, — заперечила сестрі Катя. — А ви з Олегом університет закінчили, а роботу знайти не поспішаєте — так і сидите на шиї в батьків.
— А що? Нікіті ще трьох не виповнилося, я можу спокійно вдома сидіти. А Олег шукає роботу, просто нічого гідного не трапляється, — відповіла Рита.
Але виявилося, що Олег і не збирався працювати. Одного разу, коли батько Рити наполегливо запитав зятя, скільки ще він зі своєю сім’єю збирається жити за їхній рахунок, Олег зібрав речі й поїхав до рідного міста — під опіку своїх батьків. Риті він надіслав повідомлення, щоб вона подавала на розлучення, бо повертатися до неї він не збирається.
Трохи поплакавши, Маргарита влаштувала сина до садочка і пішла на роботу. Але з колегами не зійшлася.
Виявилось, що тут усе не так, як у школі чи університеті, де талановитій дівчині за участь у міжуніверситетському конкурсі художньої самодіяльності, могли й на поступки піти, й оцінку підняти.
Тут треба було працювати — уважно, вдумливо, відповідально. Виправляти помилки за Маргаритою ніхто не збирався. Отримавши кілька зауважень і догану, вона звільнилась.
Це повторилося ще кілька разів — Рита чомусь вважала, що їй не треба змінювати своє ставлення до роботи, просто потрібно знайти таке місце, де її всі радо приймуть і оцінять її здібності. Поки що знайти такого місця не вдавалось.
А її син — Нікіта — тим часом ріс, хлопчик уже пішов до школи, йому постійно була потрібна нова одежина та взуття. І Рита з Ніною Андріївною знову просили допомоги у Каті та Павла. Ті, звісно, допомагали, але часті прохання почали їх дратувати. Тим більше, що в них самих були певні проблеми.
Катя й Павло дуже хотіли мати дітей, але поки нічого не виходило. Вони пройшли обстеження, потім ще одне. Лікарі патологій не виявили, але завагітніти Каті не вдавалось. Минуло вже кілька років. Їм порадили всиновити дитину.
Вони так і зробили — взяли в будинку дитини маленького хлопчика, на ім’я Ілля. Йому було близько трьох років.
Щоб зберегти таємницю усиновлення, Павло й Катя вирішили переїхати в сусідню область. Павло з’їздив туди, домовився про роботу, вони продали квартиру в рідному місті й купили там нове житло. Про усиновлення знали тільки їхні батьки та Маргарита.
Минуло сім років. Павло та Катя виховували Іллюшу. Маргарита знову вийшла заміж. Але швидко з’ясувалося, що вона наступила на ті самі граблі: її другий чоловік, не проживши з нею й пів року, втік, не залишивши навіть адреси.
Зате залишив Риті «подарунок» — вагітність двійнею.
Батьки Маргарити зрозуміли, що й двох онучок доведеться ростити їм. Очевидно, усвідомивши це, Ніна Андріївна сильно розгубилась. Інакше пояснити те, що вона зробила, було неможливо.
Мати подзвонила Каті й запропонувала забрати одну з доньок Рити до себе:
— Ви ж чужого хлопчика взяли, а тут — рідна кров! Приїжджайте, виберете ту, що більше до душі, — вмовляла Ніна Андріївна Катю й Павла. — У вас є можливість виростити ще одну дитину, а ми не впораємося!
— Мамо, як ти це собі уявляєш? Це ж діти, а не кошенята! Як усе це оформити? І ще: ми взяли Іллюшу, і ми самі його виховуємо — так, як вважаємо за потрібне. У вашому випадку так не вийде: Рита постійно буде втручатися, і з того нічого не вийде. І взагалі, чому ти так панікуєш? Ви з татом працюєте, ти отримуєш пенсію, на Нікіту Олег платить аліменти. Рита отримає декретні. Нехай вимагає аліменти на дівчаток від другого чоловіка — він же батько.
— Зрозуміло, від вас допомоги не дочекаєшся, — сказала мати й кинула слухавку.
А сьогодні, коли Катя прийшла додому й збиралася готувати вечерю, їй подзвонила Рита:
— Загалом, так, сестричко, пропоную вам із Пашею обрати: або ви забираєте в мене Соньку чи Дашку, або платите мені по п’ятдесят тисяч щомісяця.
— Ти з глузду з’їхала, Рито? — спитала Катя.
— А що ти думала? Вийшла заміж, живеш у своїй квартирі. На власній машині їздиш. Дітей немає — то ви й тут добре влаштувалися: вибрали собі безпроблемну дитину. Відпочивати щороку на море літаєте. А я тут загинаюся! Коротше так: даю вам два дні на роздуми, а потім твій Іллюша дізнається, що він тобі не рідний. Скільки йому зараз? Десять? Одинадцять? У підлітків психіка нестабільна. Тож думайте.
У цей момент якраз додому прийшов Павло.
— Що будемо робити, Пашо? Може, кудись переїдемо? — спитала Катя, розповівши про вимоги Рити.
— І що? Ми все життя будемо, як зайці, бігати? — запитав чоловік.
— А що тоді?
— У нас лише один вихід: ми повинні самі розповісти про це Іллі. Але дуже обережно. А зараз давай готувати вечерю, бо Ілля прийде — а їсти нічого. Я відіб’ю м’ясо, а ти чисти картоплю.
Коли син прийшов із тренування, усе вже було готово. Вони повечеряли, Ілля розповів, що було в школі, похвалився, що тренер його відзначив і пообіцяв взяти на наступні змагання.
Коли Катя прибрала посуд у посудомийну машину, Павло, покашлявши, почав:
— Іллюшо, ми з мамою вирішили, що ти вже достатньо дорослий, щоб дізнатися одну річ.
Павлові було важко продовжувати, але Ілля раптом сказав:
— Ви хочете розповісти, що я прийомний?
— З чого ти це взяв? Звідки ти це дізнався? — вигукнула Катя.
— Мені Нікіта ще влітку сказав. Ми з ним кілька разів переписувались у WhatsApp. Він випадково почув, як тітка Рита з бабусею говорили.
— А чому ж ти нам не сказав? — запитав Павло.
— Не хотів вас засмучувати, — відповів Ілля.
— А сам не засмутився?
— Спочатку трохи, а потім подумав, що це ж добре, що ви мене взяли. А могли ж узяти когось іншого. А я б так і залишився в дитбудинку або потрапив би до якихось інших людей. А вони могли б мене не любити. А ви мене любите, і я вас люблю, — сказав Ілля.
Катя обійняла сина:
— Звичайно, ми тебе любимо. І ти ніколи в цьому не сумнівайся.
— А в мене до вас є пропозиція, — сказав Павло. — Скоро Новий рік. Давайте поїдемо до Садиби Святого Миколая на Буковині. Мені сьогодні якраз таку пропозицію на пошту надіслали. Їдемо?
— Їдемо!! — в один голос вигукнули Ілля і Катя.
Коли син уже спав, вони зателефонували Ніні Андріївні й попросили передати Маргариті, що на їхню допомогу вона більше не може розраховувати. Телефон сестри Катя занесла до чорного списку.
А найнеочікуваніше сталося через пів року: Катя дізналася, що вагітна.
У них народилася донька. Ім’я для сестрички вибрав Ілля — її назвали Марійкою.
— Ми з батьком одружуємося, — мачуха вихвалялась перснем, збираючись позбутися Віри та вигадавши план. Але вона не подумала про головне — і прорахувалась