Я вже майже завершила приготування до прогулянки з подругою: одягнула куртку й приготувалася виходити. І саме в цей момент задзвонив домашній телефон.
— Алло?
— Добрий день. Це Алла? — запитав спокійний голос жінки на іншому кінці дроту.
— Ні, вона зараз зайнята. Може, передзвоните пізніше? А хто це?
— Це Ніна Коваль. Просто назвіть моє ім’я, і вона все зрозуміє.
Мене це збентежило. Складалося враження, що я говорю з дорослою жінкою, яка впевнено знає, чого хоче. Утім, ситуація виглядала трохи дивною.
У цей момент з кабінету вийшла мама. Вона зазвичай працювала вдома, щоб у спокої доробити всі свої справи. В її домі панувало правило: не заважати їй без поважної причини.
— Хто телефонував? — запитала мама, протираючи окуляри.
— Якась Ніна Коваль. Знаєш її?
Раптово мама помітно змінилася. Її обличчя втратило колір, і вона, мовчки, сіла на диван. Я зрозуміла, що моя прогулянка відкладається. Швидко побігла на кухню, принесла склянку холодної води й заспокійливе, яке мама зазвичай пила перед сном.
— Сімнадцять років… Стільки часу вона мовчала. І тепер вирішила нагадати про себе, — прошепотіла мама.
Я завжди помічала, що мама уникає теми своєї родини. Ні про бабусю, ні про дідуся вона ніколи не розповідала, а вдома навіть не було жодної їхньої фотографії. Це здавалося дивним, особливо коли татові родичі часто приходили в гості, а з маминого боку — ніхто.
— Мамо, хто така ця Ніна Коваль?
— Вона моя сестра. Рідна. Я знаю, ти багато чого не знаєш про мене. Принеси з серванта коньяк.
— Може, все ж краще ліки?
— Ні, роби, як я сказала.
Мама заварила собі міцну каву, додала до неї трохи коньяку й зробила глибокий ковток.
— Ти вже доросла, тому я можу розповісти. Так, у мене є сестра. Її звати Ніна, — сказала мама й відвернулася до вікна.
— Колись, багато років тому, ми з друзями поїхали на дачу відсвяткувати завершення навчання. Разом із нами поїхав і мій тодішній хлопець Олег. У той час Ніна, яка щойно закінчила школу, напросилася поїхати зі мною. Мама наполягла: або я беру сестру, або нікуди не їду.
Мама замовкла на мить, ніби збиралася з силами, щоб продовжити.
— Близько опівночі я помітила, що Олега немає. Пішла його шукати. Подруга сказала, що бачила, як він піднявся на другий поверх разом із Ніною. Спершу я подумала, що це якась дурниця. Але коли почула сміх у кімнаті нагорі, зрозуміла, що це правда. Я відчинила двері… і побачила Ніну в білизні поруч із Олегом.
Мама прикрила обличчя руками, ніби намагаючись сховатися від власних спогадів. Я підійшла до неї й обійняла.
— Батьки дізналися про все й, уявляєш, звинуватили мене. Казали, що я не догледіла сестру. А через кілька тижнів Ніна показала тест на вагітність. Уся увага батьків після цього дісталася їй. Вона отримувала все: одяг, подарунки, навіть косметику. А я? Сама в 18 років купила собі перше взуття на підборах.
Мама зітхнула, ніби їй стало трохи легше після цих слів. Я ще сильніше її обійняла.
— Того ж дня я купила квиток і поїхала до Львова. Більше я не поверталася в той будинок. Спочатку мама намагалася нас помирити, але я не могла пробачити. Єдине, що я знаю — Ніна народила сина.
Мама зробила ще один ковток кави й додала:
— А потім я зустріла твого батька. Він довго намагався завоювати мою довіру. Запитай у нього, скільки часу він добивався того, щоб я погодилася на побачення.
— Ти боялася знову довіритися людям?
— Так. Це було дуже складно.
Мама допила каву, а я тим часом підняла телефонну трубку, переглянула історію дзвінків і заблокувала номер Ніни. Потім зателефонувала оператору, щоб змінити номер телефону. Я вирішила, що не дозволю цій людині знову з’явитися в нашому житті й завдавати болю мамі.
Як ви вважаєте, чи правильно я вчинила? Що б ви зробили на моєму місці?
— Наталю, мама з великою любов’ю подарувала тобі цей сервіз. Я прошу тебе сервірувати святковий стіл саме цими тарілками, як знак поваги до неї, — м’яко сказав Андрій, звертаючись до дружини