Одружившись у двадцять чотири роки зі своєю колишньою однокласницею і першою любов’ю, Павло одразу поставив дружину перед фактом: вона має народити йому сина, а ще краще — двох.
За рік після весілля у Чижів народилася донька Ольга, ще через два роки — друга донька Світлана, а ще за три роки — третя донька Альона.
— Та що ж це таке, — бідкався Павло щоразу, дізнаючись, що замість довгоочікуваного сина у нього буде ще одна донька, — я ж хочу сина!
— Нащо він тобі? — посміювався товариш Павла, а його рідна сестра взагалі крутила пальцем біля скроні: мовляв, брате, ти з глузду з’їхав зі своїм фанатичним бажанням стати батьком хлопчика.
— Я хочу спадкоємця, — вперто твердив Павло, а сестра тільки сміялася.
— Спадкоємця чого? Трикімнатної квартири на околиці міста і твого вживаного автомобіля? Не сміши мене, брате! Радій, що у тебе така терпляча дружина — я б на її місці давно тебе вигнала.
Павло з досадою хмурив брови, кусав губи й роздратовано думав, що одружився не на тій жінці.
Оксана й справді була поступливою і терплячою. Вислуховувала від чоловіка постійне невдоволення її зовнішністю, кулінарією, чистотою в домі.
А скільки вона вислухала претензій про те, що так і не змогла завагітніти й народити Чижову сина!
— Я ж не винна, Пашо, — спокійно говорила Оксана, і саме це її спокійне ставлення та відданість ще більше дратували чоловіка, — я не обираю, хто з’явиться на світ. Це все генетика, а проти неї не підеш.
— У всіх моїх друзів є сини, — бурмотів Павло, — їхні дружини якось змогли народити хлопців. А з тобою що не так?
— Зі мною все гаразд, — холодно відповідала Оксана, — скажи дякую за те, що я народила тобі трьох чудових і здорових доньок.
— Дякую! — перекошеним обличчям відповів Павло, тоном і виразом намагаючись вколоти дружину. — Тепер треба думати, як забезпечити всіх цих дівчат у майбутньому. Їм же треба сукні, косметика, ваші жіночі штучки. А хлопець — йому багато не треба, зате користі від нього значно більше.
Яку саме користь мав на увазі Чижов, Оксана не уточнювала. Дивилася на чоловіка і мовчки зітхала.
Для неї найважливішим було те, що Павло залишався поруч, попри те, що в їхній родині так і не з’явився на світ омріяний хлопчик. Оксана і дні рахувала, і до ворожки ходила, і гороскопи аналізувала — все марно.
Коли молодшій доньці Альоні виповнилося сім років, Оксана знову завагітніла. Павло з надією чекав результату УЗД, а дізнавшись, що у них знову буде дівчинка, впав у справжню лють.
— Ти з мене знущаєшся? — кричав він на Оксану, а вона, мовчки дивлячись на чоловіка, тільки стискала зуби. Вона втомилася від постійних нарікань Павла, їй набридло бачити, як зневажливо він ставиться до доньок, та й косі погляди друзів Павла їй вже сиділи в печінках.
— Щоб я з тебе не знущалася — будь ласка, збери свої речі й іди, — сказала вона, і Павло остовпів від такої несподіваної зухвалості.
— Як це — іди? — здивовано перепитав він, а Оксана замість відповіді зібрала його речі й винесла у передпокій.
— Якщо тебе не влаштовує родина, в якій ти живеш, — сказала дружина з гордо піднятою головою, — буде краще, якщо тебе в цій родині не буде. І для тебе, і для нас усіх.
Павло образливо підхопив сумки й вийшов за двері, залишивши ключ від спільної квартири на полиці в передпокої.
Кілька тижнів жив у сестри, потім переїхав на орендовану квартиру, а ще за деякий час узяв на роботі позику й купив собі окреме житло.
Оксані він справно платив аліменти, з доньками бачився кілька разів на місяць.
Павло був упевнений, що виконує свій батьківський обов’язок повністю: забезпечує родину всім необхідним, але при цьому тримається від них на відстані.
Не таку родину він хотів, тому активно шукав у своєму оточенні жінку, яка погодиться на його умови.
Коли Оксана народила четверту доньку, Павло був у відрядженні.
Спеціально вмовив свого керівника, щоби той відправив його подалі від міста — щоб не довелося їхати до пологового й з ганьбою забирати звідти ще одну небажану доньку.
Коли повернувся до міста й пішов до колишньої дружини, щоби побачити новонароджену дитину, Оксана на поріг його не пустила.
— Я тебе не кликала, — сказала вона крижаним тоном, — коли буду готова тебе побачити, сама подзвоню.
Павло розгубився.
Раніше дружина такою не була — завжди намагалася у всьому догодити Павлу, зважала на його думку. А тепер Оксану наче підмінили.
Тоді Павло вирішив припинити виплачувати підвищені аліменти й повернутися до тієї суми, яка передбачена законом.
Через два місяці йому зателефонувала старша донька. Ользі от-от мало виповнитися чотирнадцять, і вона попросила у батька новий мобільний телефон як подарунок на день народження.
— Грошей на такі дорогі подарунки в мене немає, — збрехав Павло, — якщо я всім вам даруватиму нові телефони — збанкрутую.
— Скупердяй! — кинула у слухавку Ольга й роз’єдналася.
На день народження старшої доньки Павло не пішов, так само його не запросили на день народження середньої — Світлани, а свою четверту доньку Чижов так і не зміг потримати на руках.
Особливо він через це не засмутився, тим паче, що в його житті з’явилася нова жінка.
Олена була чудова.
Окрім того, що дівчина була молодша за Павла на цілих десять років, вона була красива, розумна й поступлива.
Приблизно такою колись була його колишня дружина, тільки тепер їй майже сорок, і про «ту» Оксану у Павла залишилися лише розмиті спогади.
— Народи мені сина! — попросив він, і Олена з радістю погодилася.
Їй подобався Чижов — його впевненість у собі, пробивний характер, завдяки якому Павло просунувся кар’єрними сходами, його зовнішність.
Олена була готова на все заради Павла, а вже таку дрібницю, як народження сина, взагалі не вважала жертвою.
Від спільних з Оксаною друзів Павло дізнався, що колишня дружина знову вийшла заміж.
Посміявся, подумки поспівчував новому чоловікові Оксани, а сам з радістю повертався додому й пестив свою Леночку.
— Кому вона взагалі треба з чотирма дівками на виданні, — хмикав він, обговорюючи з новою співмешканкою колишню дружину, — я, звісно, своїх дітей люблю, але не настільки, щоби терпіти їх поруч щодня. Їм же тільки й треба: дай, дай, дай! А той новий чоловік Оксани тепер конкретно встряв з усіма цими вимогами.
Олена мовчала, вважаючи, що обговорювати з Павлом його колишню — не в її правилах.
З доньками своїми Чижов на той час майже перестав спілкуватися. Повноліття старшої дочки він радісно відзначив у колі Олени та її матері, хоча сам навіть не подзвонив Ользі, щоб привітати її з вісімнадцятиріччям.
Невдовзі з’ясувалося, що Олена чекає дитину.
Дізнавшись, що буде хлопчик, Павло ледь не знепритомнів від надміру емоцій.
Син! Нарешті в нього буде син!
Хотілося схопити телефон і набрати номер колишньої, щоб похизуватися своїм «досягненням». Але Павло вчасно стримав себе, зумів порадіти цьому важливому моменту наодинці.
Майже одразу після цього він одружився з Оленою, але жодна з доньок на весілля батька не прийшла.
Павло не дуже через це переживав — для нього доньки були чимось на зразок «відрізаного шматка», і їхнє життя його особливо не цікавило.
Гроші Чижов продовжував сплачувати справно, але виключно ту суму, яка була передбачена законом: ні копійки більше.
Щоразу радів, коли його доньки досягали повноліття — не стільки через те, що вони дорослішали, скільки через те, що більше не потрібно було платити аліменти.
— Син! У мене народився син! — цією радісною новиною Павло поділився зі старшою дочкою, коли та подзвонила йому, щоб повідомити, що виходить заміж.
— Я рада, — сухо відповіла Ольга. — Ти можеш дати мені трохи грошей на весілля? Хоч трохи. Святкування буде скромне.
Настрій Павла одразу зіпсувався.
— Тобі від мене тільки гроші потрібні? Порадіти за батька не можеш?
— Я рада, — знову повторила дочка, — але я тобі також поставила питання. Тату, ти допоможеш?
— У мене зараз стільки витрат, — ухильно відповів Павло, — зрозумій мене.
— Не зрозумію, — відрізала Ольга. — Я ніколи тебе не зрозумію. Мало того, що ти зовсім зник із нашого життя, так ти ще й допомогти не хочеш.
— Хочу, але не можу, — спробував виправдатися Павло, але Ольга його вже не слухала.
Зустрічаючи Олену з сином із пологового, Павло радів. Ось він — його син! Сергій Павлович Чижов — як же гарно звучало це ім’я!
Виявилося, що виховання хлопчика в перші роки життя майже нічим не відрізняється від виховання дівчат.
Ті самі пелюшки, підгузки, каші, зубки, що прорізаються, болі в животі, крики, розкидані іграшки.
Павло трохи занепав духом, але з часом, коли Сергій підростав, Чижов-старший навчився бачити плюси в тому, що у нього таки є син.
Коли сину виповнилося три роки, у Павла народився перший онук.
Він хотів його побачити, але Ольга категорично відмовлялася зустрічатися з батьком.
— Ти викреслив нас із життя, а тепер я викреслюю тебе, — сказала вона при зустрічі. — Тебе не цікавлю ні я, ні моя родина, ні твої діти! Тебе взагалі нічого не цікавить, окрім твого улюбленого й такого довгоочікуваного синочка. Насолоджуйся, тату, адже з нами ти так страждав!
Павло спробував щось відповісти дочці, але не зміг підібрати слів.
Невдовзі стало відомо, що і середня донька виходить заміж, але ніхто не вважав за потрібне повідомити його про це.
«Ну й нехай!» — злісно подумав Чижов. — «Хай так і буде! У мене є син, інша родина — до біса всіх цих баб!»
Сергій підростав, а Павло все не міг зрозуміти, коли ж він почне по-справжньому насолоджуватися батьківством.
Хлопець ріс розпещеним, зухвалим, грубив батькові й не хотів грати з ним у м’яча чи вчитися водити машину.
— Я піду на курси, не хочу їздити з тобою, — пробурмотів Сергій, — ти постійно кричиш на мене, та й водиш ти так собі.
Павло засмутився.
Спробував поговорити про це з дружиною, але Олена вже кілька місяців здавалася йому відстороненою і чужою.
Про те, що в дружини з’явився інший чоловік, Павло дізнався випадково — знайшов у телефоні Олени листування з якимось Миколою.
— Ти мені зрадила? — холодно спитав Павло, і дружина навіть не стала заперечувати.
— Давним-давно, — відповіла вона, — просто чекала, коли Микола звільниться.
— І що тепер? — тремтячим голосом запитав Павло.
— Що тепер? Я йду від тебе. Давно хотіла сказати, тільки духу не вистачало. А тепер, коли ти сам усе дізнався — не маю причин вагатися.
— Я тобі сина не віддам! — одразу поставив ультиматум Павло, а Олена тільки знизала плечима.
— Він не річ, щоб його ділити. Сергій буде жити зі мною.
— На якій підставі? — Чижов ледь не задихнувся від обурення. — Це мій син, я так довго на нього чекав!
— Твій? — Олена розсміялася, і її сміх здався Павлу моторошним. — З чого ти взяв, що Сергій твій?
Усе всередині в Павла похололо.
Сергію було шістнадцять, і тільки тепер з’ясувалося, що хлопець був народжений від іншого чоловіка.
Олена багато років жила подвійним життям, а щоб підстрахуватися, збрехала Павлові, влаштувавши як своє життя, так і життя дитини.
Лише тоді Павло зрозумів, що всі ці роки жив не своїм життям.
Виховував чужу дитину, намагаючись переконати себе, що саме про це й мріяв. Адже Сергій зовсім не був схожий на Павла — взагалі здавався чужим, не таким сином, якого уявляв собі Чижов у молодості.
Олена пішла з дому, а з Сергієм Павло добряче посварився на прощання.
Було проведено тест ДНК, і остаточно з’ясувалося, що Сергій — не біологічний син Чижова. Тоді Павло подав до суду, щоб припинити батьківство.
Той період у його житті був надзвичайно важким, і Павло гостро потребував підтримки. Було зроблено повторний тест, Чижов ходив по судах, але найболючішим було те, що йому довелося відмовлятися від того, що він вважав сенсом свого життя — від сина.
Він спробував відновити стосунки з доньками, але все було марно.
Ольга з дітьми вже кілька років жила на іншому кінці країни, Світлана вийшла заміж за іноземця й жила за кордоном, Альона не хотіла бачитися з батьком.
Молодша донька Тетяна, яку Павло бачив хіба кілька разів за все життя, взагалі вважала своїм батьком другого чоловіка Оксани, а Павло був для неї сторонньою людиною.
— Я усвідомив, наскільки сильно я помилявся, — ці слова Чижов сказав Оксані, зателефонувавши їй з лікарні.
Нервове напруження, пов’язане з судами й крахом надій, негативно позначилося на його здоров’ї, і Павло потрапив до лікарні з мікроінсультом.
— Я рада, що ти це усвідомив, але допомогти тобі не можу, — відповіла Оксана.
— Ти можеш поговорити з дівчатами? — благально запитав Павло. — Поясни їм, що я — їхній батько, я справно платив аліменти, я не відмовлявся від них…
— У тебе було купа часу, щоб поговорити з ними особисто, — сказала Оксана, і в її голосі відчувалась твердість. — Але ти обрав витратити цей час на щось інше. Вибач, мені ніколи. Одужуй. І, будь ласка, більше мені не дзвони.
У слухавці запанувала тиша — Павло зрозумів, що Оксана завершила розмову.
Що ж, вона мала на це повне право. А на що мав право сам Павло?
Хіба що на те, щоб пожинати плоди власних помилок.
Киянка з квартирою