Христина з самого дитинства мріяла вийти заміж за забезпеченого чоловіка, тому, коли вона влаштувалась на роботу в елітний фітнес-клуб, одразу зрозуміла, що його власника, Дмитра, потрібно «брати в оборот».
Дмитро був старший за Христину на двадцять п’ять років і з’являвся у тренажерному залі радше «для галочки», але його чорний позашляховик сильно вирізнявся серед звичайних іномарок, а VIP-картка почесного члена клубу одразу зацікавила Христину, яка працювала адміністраторкою й шукала собі чоловіка.
Спочатку Христина вирішила, що Дмитро одружений, тому розраховувала лише на рідкісні зустрічі та дорогі подарунки. Але потім з’ясувалося, що Діма — вдівець. Христина сприйняла цю новину з неймовірним ентузіазмом. Вона лізла зі шкіри, аби Дмитро звернув на неї увагу. І це сталося.
Якось він запропонував підвезти її додому після зміни. І вона, звісно ж, погодилась. Дмитро оцінив її старання і гарні «очі» третього розміру. Він запросив її до ресторану. Пізніше, на корпоративі з нагоди дня народження клубу, Христина запросила його на танець, а наступного дня її «зняли» з посади адміністраторки та підвищили до керівниці клубу.
Їхній роман набирав обертів.
За місяць Христина натякнула, що вже час з’їжджатися. Дмитро відвів очі… і збентежив Христину новиною про свою сім’ю.
— Я не можу.
— Чому?!
— Мені потрібно порадитися з донькою, — сказав Дмитро.
— У тебе є донька?! Але чому ти мовчав?!
— Їй п’ятнадцять. А тобі двадцять. Я боюся, що вона мене не зрозуміє…
— Та кинь, котику… ми з нею знайдемо спільну мову, — хитро усміхнулась Христина й підкріпила свої слова особистими діями, після яких у Дмитра, як у справжнього чоловіка, не залишилось аргументів проти. Тому за кілька днів він прийшов додому не сам.
— Доню, познайомся. Це Христина.
Віра подивилася на Христину і, нічого не сказавши, пішла до своєї кімнати. Вона досі не могла оговтатись після смерті матері, а тато вже привів додому нову жінку!
— Так і знав… не варто було, — засмутився Дмитро.
— Нічого, котику, ми з нею порозуміємось! Дай нам час, — втішила його Христина. Вони повечеряли удвох, і Дмитро відвіз її додому. Але Христина твердо вирішила, що більше не хоче жити у своїй маленькій орендованій квартирі. Розкішні апартаменти Дмитра не виходили в неї з голови. Дорогі меблі, шикарні килими, а у ванній — джакузі! Христина давно мріяла про таку ванну і в думках уже перенесла свої шампуні на поличку до Діми.
— Нам потрібно більше часу проводити з твоєю донькою, — наполягала вона.
— Віра не хоче… ображається, — знизав плечима Дмитро.
— Я знаю, що робити! — усміхнулась Христина. Вона взяла особистого водія Дмитра, картку й поїхала на шопінг, запросивши з собою Віру. Віра на той момент була з подругою в школі й спочатку відмовилася, але подруга сказала їй, що варто дати шанс Христині.
— Раптом вона не така вже й погана, як ти думаєш? Та й новий одяг не завадить, — припустила вона. Віра знизала плечима й таки погодилась.
Вона спостерігала за тим, як поводиться Христина, й лише сильніше переконувалася, що тій потрібні від батька лише його гроші. Христина без сорому спустошувала його картку. Поводилась так, ніби була королевою цього світу, грубила продавцям у бутіках і купувала тільки найдорожчі брендові речі. Вона набирала цілі торби, ніби ніколи раніше не бувала в магазині, а її шафа була порожня.
— А ти чого соромишся? Давай, у нас безлімітна картка! — удавано усміхнулася Христина до Віри. А та взяла просту чорну майку і кудись зникла. Христина навіть не помітила її зникнення, повністю занурившись у шопінг.
Коли прийшов час їхати назад, вона сіла в авто й наказала їхати додому.
— А Віра? — запитав водій, Семен.
— Сама добереться! Їдьмо! — намагалася командувати Христина, але водій Дмитра добре знав їхню сім’ю. Він з дитинства возив Віру і нізащо б не залишив її одну.
— Ні. Дмитро Миколайович наказав не залишати її. Я підпорядковуюсь йому, вибачте, — відрізав він. Христині довелося дзвонити Вірі. Дівчина знайшлась у кафе неподалік.
— Нарешті! Сідай у машину, — зажадала Христина, підійшовши до Віри. Дівчина розплатилась за сік і встала з-за столу. Вона була дуже задоволена, а Христина не одразу зрозуміла, чому на них так дивно дивляться відвідувачі кафе і чому серйозний водій розплився в усмішці, побачивши Віру.
І лише вдома вона помітила, що Віра вдягнена в нову майку, на якій була надрукована перекреслена фотографія Христини з написом: «Відчепись від мого тата, курко».
«І коли ж вона встигла зробити друк на майці?» — подумала Христина, виношуючи план помсти.
Христина проковтнула свій гнів, але вирішила за будь-яку ціну заволодіти Дімою. Навіть якщо для цього доведеться позбутися його доньки.
Вона стала показово мило поводитися з Вірою в присутності Дмитра. А та, навпаки, поводилася по-дитячому безглуздо й провокувала потенційну мачуху на конфлікти. Дмитру подобалося проводити час із красунею Хрис, і його почала дратувати донька з її скандалами й спробами їх розлучити.
На день народження Віри Христина подарувала їй підвіску із золота з діамантом, куплену на гроші Дмитра. Дорогий подарунок Віра демонстративно змила в унітаз. Це стало останньою краплею.
— Ти поводишся огидно! Твої оцінки в школі — суцільні провали, а поведінка як у дитини з неблагополучної родини! Ти маєш рахуватись із моєю думкою й вибором, а не вставляти палиці в колеса! — висловив їй батько.
— Але мені не подобається Христина! Невже ти цього не бачиш?!
— А мені вона подобається! — вийшов із себе Дмитро. День народження було зіпсовано, і Віра провела його в сльозах, згадуючи маму. Але найгірше почалося після свята. Батько оголосив, що Христина переїжджає до них.
— Христина навчить тебе поводитися правильно. Вона добра й вихована дівчина, вона теж залишилася без матері. У вас багато спільного, спробуй потоваришувати з нею, — поставив ультиматум Дмитро.
Віра зрозуміла, що сперечатися марно. Вона вирішила змиритися й навіть спробувала піти на контакт, але Христина зненавиділа Віру й мріяла позбутися її. Тому, коли Діми не було вдома, вона відкрито говорила Вірі, що її дні в цьому домі полічені.
— Ще побачимо, кого з нас виженуть першим, — відповіла їй Віра. Вони вели справжню війну за Дмитра.
— Скоро я вийду заміж за твого тата, а ти підеш у школу для розумово відсталих, — шипіла Христина, коли Віра підсипала їй у суп проносне. Хитра Христина обставила ситуацію так, щоб Діма дізнався про вчинок Віри, але не подумав, що Христина на неї ображена.
— Не сварись на неї, котику… вона не хотіла! Просто… їй потрібен час, — жалісливо просила Христина, роблячи очі щеняти.
— Час?! Минуло два місяці, а вона… вона поводиться як дитина!
— Мабуть, їй не вистачає матусі. Я ніколи не зможу завоювати її довіру й стати мамою, хоча мені цього так хотілося б! — розплакалась Христина на плечі у Дмитра. Того вечора він втішав не доньку — він втішав Христину. А вранці вони поїхали до ювелірного магазину. Христина була щаслива і вже смакувала перемогу.
Але в день розпису, коли Дмитро приїхав по Христину, то знайшов зіпсовану сукню нареченої й саму Христину в синцях.
— Хто це з тобою зробив?!
— Твоя донька! Вона небезпечна для суспільства, — заявила Христина.
Дмитро був шокований.
— Віро! — покликав він, але дівчина не відгукнулась.
— Вона побила мене, зіпсувала сукню й пішла! — плакала Христина.
— Тоді весілля не буде.
— Як це?!
— Тобі треба до лікаря.
— Ні, милий! Давай ми розпишемось, благаю тебе! Зараз прийде візажист і замаскує синці, — злякано благала Христина.
Дмитро подумав і погодився. Він зателефонував доньці, але вона не взяла слухавку. Тоді він залишив Христину й вийшов надвір, щоб зібратися з думками. У нього в голові не вкладалося, як Віра — тиха й скромна дівчина — за кілька місяців перетворилася на монстра.
— Дмитре Миколайовичу… можна з вами поговорити? — до нього підійшов водій, який мав везти їх на розпис.
— Якщо чесно, треба. Я не знаю, де Віра, що з нею і чому вона з Христиною не ладнає. А спитати поради немає в кого. Друзів у мене немає, родичів теж не лишилось. Тільки ти, Семене… стільки років працюєш у нашій родині… — сумно усміхнувся Дмитро.
— Не хвилюйтесь, Віра мені дзвонила. З нею все гаразд.
— Де вона? Що ти знаєш?
— Вона сказала, що втекла, бо побачила, як Христина псує свою сукню, а потім… ну, коротше, Віра тут ні до чого, — доповів Семен.
Дмитро був здивований. Він не знав, чи вірити водієві, чи майбутній дружині, яку кохав.
— Навіщо моїй нареченій, Христині, влаштовувати цей цирк? Навіщо псувати власну весільну сукню й звинувачувати мою доньку? — запитав Дмитро в Семена.
— Віра мені сказала, що Христина хоче відправити її до школи для розумово відсталих. А потім — до інтернату, — доповів Семен.
— Це брехня! — закричав Дмитро. — Ти просто нічого не знаєш! Вона — дурний підліток, яке не розуміє, що коїть!
— Вибачте, Дмитре Миколайовичу, але зараз ви поводитесь як дурний підліток. Я не хочу лізти не у свою справу, але… ваша наречена…
— Не хочеш лізти — то й не треба! — відрізав Дмитро й пішов додому заспокоювати майбутню дружину й готуватись до весілля.
Христина була майже готова. Її обличчя було загримоване, а зіпсовану сукню замінили на нову, терміново доставлену з магазину.
— Їдемо до РАЦСу?
— Так, я вирішив, що моя донька не варта бути з нами в цей чудовий день. Як ти гадаєш? — сказав Дмитро.
— Я з тобою повністю згодна! — розсміялась Христина.
— Думаю, її треба як слід покарати за те, що вона накоїла. Ну і показати психологу.
— Я давно помітила, що вона ненормальна… я чула, на що здатні підлітки з неблагополучних родин, і мені страшно перебувати з нею поруч! — кивала Христина. — Її треба ізолювати.
— Сьогодні ж?
— Так. Але спершу — до РАЦСу, — солодко поцілувала майбутнього чоловіка Христина.
— Ти йди до машини, я зараз, — кивнув Дмитро. Христина задоволено усміхнулася й пішла.
Дмитро сів у своє крісло й замислився. Він давно не користувався камерами, встановив їх колись, щоб слідкувати за нянею Віри, коли донька була ще малечею, а потім — за новими домробітницями. З часом Віра виросла, домробітниці прижилися, і приховані камери пилюжилися в кутах. Але вони й далі сумлінно вели «літопис часів», записуючи все, що відбувалося в домі. Старі записи стиралися, їм на зміну з’являлись нові. Оновлення йшло приблизно раз на кілька днів.
Дмитро увімкнув ноутбук і відмотав запис на ранок. Якість була не надто хороша, та й звуку не було. Але побачити, що відбувалося, цілком можливо.
У спальні Христини висіла гарна білосніжна сукня. Віра кілька разів заходила до кімнати Христини, але та не стала з нею розмовляти, просто виставила за двері. А потім почалось найцікавіше. До його майбутньої дружини прийшла подруга з фітнес-клубу. Вони, сміючись, розпорювали поділ сукні, псували її. А коли Віра знову зайшла й застала їх за цим, Христина накинулась на доньку Дмитра й вчепилася їй у волосся. Віра відштовхнула Христину, а та, ніби навмисно, впала. Потім… щось сказавши його доньці, впала ще раз, розбивши губу.
Віра в сльозах вибігла з кімнати, а далі Дмитро вже не дивився. Йому було соромно, що стільки часу він не бачив очевидного!
Дмитро зберіг записи з камер на телефон і пішов до Христини. Вона чекала на нього з ображеним виразом обличчя.
— Ти надто довго! Ми майже запізнились! І ще твій ідіот-водій не поспішає! — обурювалась Христина.
— Дмитре Миколайовичу? Що скажете? — похмуро запитав Семен.
— Швидко везіть нас до РАЦСу! Інакше завтра будете шукати нову роботу! — закричала Христина, ігноруючи запитання.
— Ні, Хрис. Роботу доведеться шукати тобі. Виходь із машини й віддай мені ключі від моєї квартири.
— Що?! — вона не повірила своїм вухам. — Як ти міг?! Це все Віра?! Вона вплинула на тебе?!
— Я сам усе бачив. Мені цього достатньо, — Дмитро увімкнув запис і показав його Христині. Вона вкрилася потом і почала штовхати Дмитра, ображаючи його та всю його родину найгіршими словами.
— Забирайся. — спокійно сказав Дмитро. Йому кортіло поїхати до доньки й попросити вибачення за свою помилку.
Христина підхопила пишний поділ і вилізла з авто. Вона була розлючена і ненавиділа весь світ.
А Дмитро поїхав за Вірою. На щастя, його водій знав, що вона втекла до подруги. Після того, що сталося, і слів Христини, Віра зрозуміла, що більше не зможе жити з батьком і його мегерою. Подруга запропонувала тимчасово пожити у них, а її мама, Лариса, була зовсім не проти. Лариса Петрівна — добра жінка, яка давно дружила з її мамою й щиро співчувала Вірі.
Тому, коли у двері подзвонив Дмитро, вона зустріла його з насупленим обличчям.
— Ваша донька ще дитина… а ви, Дмитре… — вона не договорила.
— Знаю. Мені дуже соромно. Прошу вас, дозвольте мені все виправити.
Віра вислухала і пробачила батькові.
Відтоді він більше не приводив додому своїх нових дівчат — зустрічався з ними на нейтральній території, щоб зберегти сімейний спокій. Віра була не проти такого розкладу. А Лариса Петрівна стала для неї другою мамою, до якої вона зверталась за порадою.
Минуло кілька років, і Дмитро побачив у тихій і скромній Ларисі красиву, закохану в нього жінку. Вона не була молодою, як його колишні пасії, зате смачно готувала пиріжки та щиро піклувалася про його доньку. І Дмитро зрозумів, що справжнє щастя — у турботі й взаєморозумінні. Вони певний час спілкувались як родини, а потім він вирішив: час одружитися з Ларисою й нарешті знайти справжнє, довгоочікуване сімейне щастя.
І цього разу його донька була зовсім не проти весілля батька.
Ось так зустріч – здивувалася дружина, зустрівши у своєму купе чоловіка з іншою