— Ну що, друзі, давайте піднімемо келихи! — Наталя, одягнена в елегантну бордову сукню, подивилася на гостей із посмішкою. Ялинка за її спиною сяяла вогниками, відбиваючи золоті кулі в келихах із шампанським. — За здоров’я та щастя наших родин!
— Давайте я скажу, — раптом перебив Сергій, її чоловік. Він підвівся з крісла, тримаючи в руці келих, і обвів поглядом гостей. — За зміни. З Нового року я починаю нове життя. Наталю, ми розлучаємося.
Келихи застигли в руках, наче їх тримали мармурові статуї. Гучно працював телевізор, де щойно лунав новорічний концерт, але тепер він здавався надто голосним. Хтось кашлянув, хтось зробив вигляд, що раптово згадав про телефон. Діти за дверима продовжували грати, не підозрюючи, що світ дорослих захитався.
Наталя, не відразу усвідомивши почуте, застигла. Її рука з келихом трохи здригнулася, але вона швидко опанувала себе. Вона повільно поставила келих на стіл і подивилася на чоловіка.
— Ти це серйозно? Зараз, перед друзями, перед дитиною?
— А що, на твою думку, я мав далі мовчати? — з роздратуванням парирував Сергій, сідаючи назад у крісло. — Я втомився від цього спектаклю. У нас давно все йде шкереберть, Наталю. Навіщо тягнути?
— Спектакль, кажеш? — Наталя сперлася руками на край столу, нахиляючись до нього. — Можливо, проблема не в спектаклі, а у твоїй здатності грати? Ти завжди був майстром у втечі від проблем, а не в їх вирішенні.
Сергій примружив очі. Він знав, куди вона хилить, і намагався залишатися незворушним. — Це не так. Просто я більше не відчуваю себе щасливим. Ти змінилася. Ти вже не та, в яку я закохався.
— Я змінилася? — Наталя саркастично усміхнулася, іронія в її голосі змусила гостей ще більше втиснутися у спинки стільців. — А ти? Ти той самий ідеальний романтик, який обіцяв мені небо в діамантах? Може, я просто втомилася бути зручною жінкою для тебе, Сергію?
Сергій не витримав і підвищив голос. — О, не треба, будь ласка, робити з себе жертву! Ти ж сама розумієш, що цей шлюб — помилка.
— Помилкою було терпіти твоє хамство всі ці роки, — холодно відрізала Наталя. Вона різко встала з-за столу, не дивлячись на гостей. — Вибачте, друзі. Здається, вечір офіційно закінчено.
Вона вийшла з кімнати, залишивши Сергія під ошелешеними поглядами гостей. За зачиненими дверима спальні Наталя впала на ліжко, втупившись у стелю. З коридору долинав незручний шепіт і тихий дзенькіт тарілок. Але вона більше не чула, що відбувається у вітальні. Її думки були занадто гучними.
Рахунок за минуле
Наталя лежала на ліжку, дивлячись у стелю. У вухах досі дзвеніли слова Сергія: «Ти вже не та, в яку я закохався». Її губи скривилися у гіркій усмішці. «А хто тоді? Повсякденна домогосподарка? Чи офіціантка для подачі його вечерь під серіали?»
Із вітальні долинали голоси. Хтось неголосно шепотівся, хтось почав збиратися додому. Але Наталя знала, що цієї ночі навряд чи засне. Вона встала, пройшлася кімнатою, намагаючись утихомирити нервову дрож. На приліжковій тумбочці лежала їхня весільна фотографія. Вона взяла рамку, подивилася на свої сяючі очі, повний надії погляд Сергія.
— Наївна дурепа, — прошепотіла вона собі. — Вірила, що все буде, як у казці.
Сергій тоді був зовсім іншим. Високий, з ледь хитрою усмішкою, з ідеєю поїхати в весільну подорож узимку. Вона пам’ятала, як вони на морозі пили гарячий чай із термоса, як він завжди шукав пригоди, навіть там, де їх бути не могло.
— Наталко, а якщо ополонка? А? Давай пірнемо! Я перший, ти слідом! — згадувала вона його голос, і ще чула його сміх. Тоді вона сміялася теж. Вони були молоді, щасливі.
Але все змінилося. Все стало «як у всіх». Робота, іпотека, безсонні ночі з новонародженим. Вона закривала очі на його затримки на роботі. «Для сім’ї старається», — переконувала себе. На його холодні відповіді: «Чого ти така? Я втомився, дай нормально поїсти».
Вона намагалася оживити їхні стосунки. Пробувала все: купувала нові сукні, вивчала рецепти його улюблених страв, навіть намагалася жартувати, як він любив, але Сергій лише хмурився:
— Знову гроші витратила? Що ти мені тут, ресторан влаштувала? Звичайної їжі немає?
— Та ти спробуй, це ж твої улюблені… — вона тоді розгублено всміхнулася.
— Утомився я від усіх цих вигадок. Супу звичайного дай.
І з кожним роком він ставав усе холоднішим. Наталя продовжувала переконувати себе, що це тимчасово. Але тимчасове затяглося. Він поринав у роботу, затримувався, а потім і зовсім почав говорити двозначні фрази.
— Справи до ночі. Все розумію, але інакше ніяк.
Але за тиждень до Нового року вона випадково побачила його телефон, залишений на кухонному столі. Екран засвітився від нового повідомлення. Ім’я відправника їй ні про що не говорило, але текст відбився у свідомості:
«Коханий, ти ж казав, що все розкажеш їй до Нового року. Я більше так не можу».
Тієї ночі Наталя не спала. Вона не влаштувала сцену, не закотила скандал. Вона просто зрозуміла, що щось давно зламалося. І цю тріщину не залатати ані сукнями, ані тостами, ані вечірніми вечерями.
Вона повернулася до ліжка, знову подивилася на фотографію. Наївна молода дівчина з блискучими очима більше не була їй знайомою. Вона обережно поставила рамку назад.
— Все, досить, — тихо, але твердо сказала вона сама собі. — Досить тягнути. Досить бути «зручною».
Слова Сергія більше не ранили її. Вони лише підтвердили те, що вона давно знала. Але тепер уже не він, а вона вирішувала, як усе буде далі.
Прощання з ілюзіями
Сергій прокинувся на дивані від яскравого світла, що пробивалося крізь щілини жалюзі. Вітальня нагадувала поле битви: на підлозі валялися фантики від цукерок, перекинутий келих із залишками шампанського, розсипані мандарини. Голова гуділа, ніби вчора він не говорив про розлучення, а брав участь у марафоні.
На кухні почувся шум води й дзвін тарілок. Сергій, ліниво потягнувшись, підвівся й пішов туди. За столом сидів їхній син, Сашко, захоплено жуючи бутерброд. Наталя стояла біля мийки, мовчки миючи посуд.
— Добрий ранок, — обережно почав Сергій, сідаючи за стіл. Він намагався говорити м’якше, ніж зазвичай. — Як настрій?
Наталя не обернулася. Лише здригнула плечима, ніби муха сіла.
— Сашко, йди до кімнати, — спокійно сказала вона, витираючи руки. — Мені треба поговорити з татом.
Хлопчик кинув погляд на батьків, але сперечатися не став. Скочив і зник за дверима.
Сергій насупився.
— Що це з тобою, Наталю? Давай нормально поговоримо.
Вона повернулася до нього, склавши руки на грудях. Її спокій був лякаючим. Жодного крику, жодних сліз – лише холодна впевненість.
— Ти мав рацію, — почала Наталя. — Давай розлучатися. Ти так хотів змін? Прекрасно. Я більше не триматимусь за те, що тримає лише мене.
Сергій здригнувся, намагаючись приховати розгубленість. Він очікував усього – істерик, скандалу, сліз – але не цього.
— Ну, Наталю, давай без драм. Ми ж дорослі люди, навіщо так різко?
— Різко? — Наталя всміхнулася, сідаючи навпроти нього. — Ти вчора заявив, що наш шлюб – помилка. Друзі в курсі, син в курсі. Куди вже різкіше?
Сергій занервував, засовався на стільці.
— Та я, може, погарячкував. Новий рік, емоції… Ти ж розумієш.
— Ні, не розумію. Але зате багато для себе вирішила. — Вона нахилилася вперед. — Ми розлучаємося. Квартира залишається мені. Формально вона й так належить моїм батькам. Забирай машину, свої речі й їдь хоч до своєї… як її там? Світланки, Валерійки? Чи в тебе вже нова?
Її слова вдарили сильніше, ніж він очікував. Сергій відкрив рота, але промовчав. Вона все знала. Або здогадувалася. Але щось у її голосі зупиняло будь-які виправдання.
— Наталю, ну не гарячкуй. У нас же дитина. Ти це для Сашка робиш?
Вона відкинулася на спинку стільця, втомлено зітхнувши.
— Сергію, ти це Сашкові поясни. Тільки чесно. Чому мама більше не потрібна татові. Чому він вирішив, що «почати нове життя» простіше, ніж налагодити старе. Я за себе не переживаю. Я впораюся.
Він замовк, нервово перебираючи край скатертини. Йому раптом стало моторошно некомфортно. Здавалося, контроль над ситуацією остаточно зник.
Наталя підвелася, висунула шухляду столу й дістала папку.
— Ось тут документи. На квартиру, машину. Я все продумала. Нічого понад те, що тобі належить, я не прошу. А ще тут заява на розлучення. Підпишеш – і почнемо все оформлювати.
— Ти це серйозно? Прямо ось так, одразу? — голос Сергія трохи затремтів.
— А ти, Сергію, думав, я благатиму тебе залишитися? Чи плакатиму ночами? У тебе була можливість зберегти сім’ю. Ти її викинув. Все. У мене більше немає часу грати у твої «погарячкував».
Вона залишила папку на столі й вийшла з кухні, не озираючись.
Сергій залишився сидіти в тиші, розгублено дивлячись на документи. Вперше за багато років він відчув, що Наталя була сильнішою, ніж він думав. Її голос, жести, навіть погляд – усе говорило про те, що вона більше не повернеться до колишнього життя.
Уся родина разом: Алла Пугачова, Максим Галкін і діти відвідали Крістіну Орбакайте в США