— Ми виселимо їх і здамо квартиру, — впевнено заявила Даша

— Мамо, я все вирішила. Збирай свої речі й бабусині теж, — сказала вона, заходячи до квартири. Ліда, її мати, протирала пил, і від почутого навіть не помітила, як продовжила водити ганчіркою по поверхні, яку щойно витерла.

— Що ти застигла? Досить тут з пилом вовтузитися. Пакуйся, завтра потрібно звільнити квартиру.

— Спершу — добрий день, — холодно відповіла Ліда. Квартира належала їй, і вона ніяк не могла зрозуміти, на якій підставі донька вирішила виселити її з власного дому.

— Ой, мамо, ми ж зранку вже віталися.

— Що ж змінилося за ці кілька годин? Які ще геніальні ідеї виникли у твоїй голові?

— Я зустрілася з Тімою. Ми обговорили все, і він готовий одружитися зі мною.

— Справді? Тоді покажи каблучку. Хто оплатить весілля? І яка вже дата?

— Ось у цьому й річ. Тіма погодиться одружитися лише за однієї умови: якщо переконається, що в мене є фінансова база. Йому не потрібна безприданниця. Він хоче бути впевненим, що я теж зможу вносити свою частку у сімейний бюджет. Це його батьки так сказали.

— То тепер ти слухаєшся його батьків?

— Ну, так…

— А що ж я? Мої слова для тебе нічого вже не важать?

— А що ти можеш сказати? Я ж спадкоємиця. У мене є частина в цій квартирі. Тобі нема сенсу зі мною конфліктувати. Я твоя єдина донька. Старість близько, мамо.

— Отакої! — Ліда з подивом дивилася на Дашу. Це вже була зовсім не та маленька добра дівчинка, якою донька була ще нещодавно. Що з нею сталося? Що її так змінило? Ще рік тому до знайомства з Тімою вона була зовсім іншою.

Тіма був старший за Дашу на п’ять років. Він походив із заможної родини, типовий приклад «мажора», який народився зі «золотою ложкою» в роті. Його батьки ні в чому йому не відмовляли. У 25 років він мав власну квартиру, автомобіль, бізнес (хоча фактично ним керував батько) і безліч прихильниць. Друзів Даші дивувало, чому він звернув увагу саме на неї, таку звичайну й непримітну. Можливо, його приваблювали її щирі великі очі та дитяча радість, із якою вона приймала подарунки.

— Сьогодні ми підемо до найкращого ресторану! — заявив він одного разу, даруючи їй величезний букет, який ледь поміщався в машину. — А на вихідних я тебе здивую сюрпризом!

— Яким саме? — Даша боялася навіть моргнути, аби не зруйнувати цей ідеальний момент.

— Ми летимо до Карпат! Будемо кататися на лижах.

— Але я не вмію кататися…

— Не хвилюйся, я тебе навчу!

Даша втратила голову. Вона майже перестала звертати увагу на навчання, весь час витрачала на макіяж і вибір одягу, аби відповідати його високим стандартам. Звичайна сором’язлива дівчина перетворилася на вимогливу пані, яка знала меню елітних ресторанів краще, ніж розклад своїх занять.

Проте за цей час їй так і не вдалося отримати пропозицію руки й серця. Даша зробила все, щоб стати ідеальною для Тіми, але він не поспішав.

— Знаєш, Дашо, мій батько не дуже задоволений нашим спілкуванням, — сказав він якось, коли вона знову натякнула на каблучку.

— Як це? Але ж я з ним знайома, він навіть мені усміхався!

— Мій батько багатьом усміхається, але це не означає, що він готовий прийняти їх до сім’ї.

— Чому? — у Дашиних очах з’явилися сльози.

— Тільки не плач, туш розмажеш! — схвильовано вигукнув Тіма.

— Скажи мені, чому? — дівчина закрила обличчя руками.

— Батько вважає, що шлюб повинен приносити вигоду. Ти не відповідаєш нашим стандартам.

— Що це означає?! Якого ще «не того соціального кола»?!

— Він сказав, що я можу з тобою одружитися тільки в тому разі, якщо ти доведеш, що здатна фінансово забезпечити себе.

— Але ж шлюб — це не бізнес! Це життя, це доля! — не погодилася Даша.

— Можливо, але батько вважає інакше, — спокійно знизав плечима Тіма.

— Я тебе люблю, звісно, але якщо хочеш, щоб мої батьки дали згоду на наше весілля, доведеться довести їм, що ти маєш певну цінність, — сказав Тіма. — У тебе є тиждень. Батько вже натякав, що готовий підшукати мені більш вигідну партію.

— Але як? Що я повинна зробити? — розгублено запитала Даша.

— Батько вирішив, що весілля він фінансувати не буде. Більше того, і нас підтримувати перестане. Ми повинні самостійно заробляти на своє життя. Ти ж говорила, що у вас із мамою є дві квартири? Одну можна здати в оренду, а в іншій жити.

— А як щодо твоєї квартири?

— Моя зараз непридатна для проживання, — відповів Тіма.

— Чому?

— В оздоблювальних матеріалах виявили недоліки. Бачила плісняву у ванній кімнаті?

— Так, бачила…

— Ось, саме тому. Жити з пліснявою небезпечно для здоров’я. Потрібно зробити ремонт, а це потребує грошей.

Даша зовсім не розбиралася в питаннях ремонту, але довіряла словам Тіми.

— Я поговорю з мамою. Вона мене любить і зробить усе, що я скажу, — впевнено заявила Даша. — Ми зможемо зібрати гроші на весілля. Воно буде скромним, але це не головне. Головне, щоб ти мене не залишив.

Тіма поблажливо подивився на Дашу.

— Подзвони, як вирішиш.

Того ж дня Даша повідомила матері свою ідею.

— Мамо, нам потрібно звільнити обидві квартири. Я не можу втратити Тіму! Це мій єдиний шанс на щасливе майбутнє. Як тільки я доведу йому, що можу приймати рішення, завагітнію, і тоді його родина буде змушена мене прийняти.

Ліда лише зітхнула, слухаючи слова доньки.

— А де ж ми з бабусею будемо жити? — запитала вона.

— На дачі.

— Але ж там немає опалення.

— Зараз літо, тому вистачить. До зими щось вигадаєте. Бабуся отримує пенсію, а ти маєш роботу.

— Ну що ж… Якщо ти так вирішила, то нехай буде так, — Ліда повільно зняла фартух і відклала ганчірку. — Залишається лише побажати тобі успіху.

— Справді? — здивувалася Даша, не очікуючи, що мати так легко погодиться. Вона була впевнена, що на неї чекатимуть сварки, істерики чи хоча б спроби переконати. Проте цього не сталося.

Мати зібрала валізу, взяла найнеобхідніше та, переодягнувшись, подивилася на Дашу.

— Я залишу кілька своїх речей. Вони не заважатимуть.

— Звісно! Ви навіть можете час від часу приходити в гості, — здавалося, «великодушно» дозволила Даша.

— А бабусині ключі як передати?

— Ось, тримай. — Ліда простягнула ключі, навіть не порадившись із бабусею.

— Дякую. Тільки поговори з бабусею сама. Поясни їй ситуацію.

— Добре, — сухо відповіла Ліда й пішла, не озирнувшись.

Даша відчула радість, адже обидві квартири тепер були в її розпорядженні. Однак щось глибоко всередині викликало тривогу.

— Я все вирішила! — схвильовано повідомила вона Тімі, зателефонувавши йому.

— Мати справді з’їхала? — запитав він із недовірою.

— Так! І ключі від бабусиної квартири тепер у мене.

— Що ж… Добре. Приїду перевірити. Якщо збрехала, сама розумієш, що буде.

— Не хвилюйся! Замовлю їжу, відсвяткуємо!

— Сьогодні не зможу. Подзвони, коли квартира буде вільною. І скинь адресу. Покличу рієлтора.

Даша була розчарована. Вона очікувала, що Тіма прийде з каблучкою, але натомість її чекали лише нові завдання.

— Як там у вас? Ви вже з’їхали? — знову подзвонила вона матері наступного ранку.

— Ми ще збираємо речі, — відповіла та.

— Поспішайте! Рієлтори на підході.

— До речі, бабуся погодиться звільнити квартиру лише за умови, що квартирантів вона підбере сама.

— Вона буде вибирати їх цілу вічність! І взагалі, яке їй до цього діло?!

— Ця квартира належить бабусі, тому гроші за оренду будемо ділити порівну. Частина піде вам із Тімою, частина — нам, — спокійно сказала мати, хоча лише вона знала, як її розривало зсередини.

— Добре, я запитаю, — неохоче відповіла Даша й завершила дзвінок.

Тіма не заперечував. Йому було байдуже, хто заселиться у квартиру, головне, щоб надходила орендна плата. У результаті бабуся з Лідою переїхали, а через тиждень у квартирі вже жила далека родичка.

— Кошти за оренду надходитимуть бабусі, і вона їх розподілятиме, — пояснила мати. — Що ж до інших питань — вони тепер ваша відповідальність. Ви з Тімою дорослі, самі й розбирайтеся.

— Що там може бути складного? — скептично зітхнула Даша.

— Що б не трапилося, усе тепер на ваших плечах. Ми далеко, і кожного разу приїжджати в місто не будемо.

— Гаразд, розберемося, — впевнено відповіла Даша.

Спершу все здавалося ідеальним. Протягом двох тижнів Даша насолоджувалася життям. Тіма знову став таким, як на початку їхніх стосунків, хоч і припинив дарувати подарунки.

— Тепер грошей у мене немає, тому будемо економити, — заявив він. — Якщо хочеш нову сумку, зароби сама.

— Головне, що ми збираємо на весілля, — кивнула Даша, намагаючись підбадьоритися.

Однак грошей у неї зовсім не було, і Тіма після переїзду також не поспішав бути щедрим. Ресторани поступово зникли з їхнього життя.

— Якщо ти хочеш весілля, то треба вчитися готувати вдома, — сказав він.

— Гаразд… — Даша не мала кулінарних навичок, адже раніше цим займалася її мати. Молоді їли напівфабрикати, які швидко набридли Тімі, і він почав харчуватися окремо, потай від неї.

— У квартирі брудно. Може, замовимо клінінг? — несміливо запропонувала Даша, помітивши шар пилу на меблях.

— Клінінг? Можна, але тоді з весіллям доведеться зачекати. Подивися, скільки це коштує, — сказав Тіма й написав список витрат.

Даша взяла ганчірку й почала прибирати.

— Завтра мені потрібна випрасувана сорочка. Приїде важливий інвестор, — сказав він.

— Занести в хімчистку? — несміливо запитала вона, але одразу ж вирішила випрасувати сама.

Результат був плачевним: на брендовій сорочці залишилася пляма від праски.

— Ти що, зовсім безпорадна?! — розлютився Тіма. — Ти навіть уявити не можеш, скільки вона коштувала!

— Вибач…

— Це була унікальна річ із Мілана! Тепер таких не знайти! — кричав він.

Даша зі сльозами на очах втекла до кімнати. Тіма прийшов просити вибачення лише вночі.

— Я подумав, нехай твоя мама приїжджає допомагати з прибиранням, — сказав він. — Раз у тебе нічого не виходить.

Даша здивовано подивилася на нього, але промовчала.

— Подзвони їй завтра. Хай приїжджає раз на тиждень. Або ми тут зовсім заростемо брудом.

Проте зателефонувати матері Даша не встигла. Її телефон задзвонив — це була «Тітка Маша», яка знімала бабусину квартиру.

— Привіт, Дашо. У мене тут проблема — бачок у туалеті протікає.

— І що? — Даша не розуміла, чому до неї звертаються. — Викликайте сантехніка.

— Бабуся сказала, що всі питання вирішувати з тобою. Майстра можу викликати, але витрати покриваєш ти. Або нехай твій Тіма сам лагодить, роботи небагато.

— Тіма? — запитала Даша.

— Так, хай він спробує.

— Я спитаю… — Даша звернулася до Тіми, але отримала різку відмову.

— Я сантехніком працювати не збираюся! — відрізав він.

— То що робити?

— Нехай майстра викликає.

— А гроші?

— З орендної плати нехай віднімають, — сказав він.

Даша передала це тітці Маші.

— Добре. Але є ще кілька питань.

З’ясувалося, що лампочки не горять, замок у дверях заїдає, а чайник зламався…

— Тітко Машо, але до чого тут я? — розгублено запитала Даша, намагаючись зрозуміти, чому це питання стосується її.

— Як це до чого? Ти ж майбутня господиня квартири, от і вирішуй всі питання, — спокійно відповіла жінка. — До речі, вчора з газової служби приходили. Сказали, що потрібно встановити новий лічильник.

— Ох… Ні… Це точно не до мене, — злякано вигукнула Даша.

— Якраз до тебе, люба. Бабуся оформила довіреність на тебе, щоб ти займалася всіма побутовими питаннями, — хитро пояснила тітка Маша, знаючи, що Даша не розбирається в таких деталях. — Тож тепер усе це твоя турбота. Якщо не встановити лічильник, можуть накласти штраф. Але це ще не найстрашніше. Через старий газовий пристрій може статися вибух. А це дуже небезпечно — постраждають і люди, і майно. Я навіть чула, що за таке когось посадили.

Даша схопилася за голову, не знаючи, що сказати. Тітка Маша, як завжди, говорила дуже переконливо, додаючи різні моторошні історії для більшого ефекту.

— Добре… Порахуйте все й скажіть, чи вистачить орендних грошей на це, — нарешті здалася Даша.

— Гаразд. Тоді бувай, Дашо. І Тімі привіт передай, — жінка закінчила розмову.

З цього моменту телефон Даші не замовкав. Нові питання, дрібні проблеми й старі завдання сипалися одне за одним. Їй було важко впоратися з таким навантаженням, але найнеприємніше сталося тоді, коли вона зрозуміла, що після всіх витрат від орендних грошей залишилося лише 3000 гривень.

— Це що за копійки? — обурився Тіма, побачивши повідомлення про поповнення рахунку.

— Це наша частка від оренди, — тихо відповіла Даша.

— Наша? Ти смієшся? Це навіть не гроші!

— У квартирі багато проблем. До речі, ти міг би допомогти! Замінити кран чи підкрутити зливний бачок — це ж дрібниця! Навіть школяр таке зможе, я читала! — наважилася відповісти Даша.

— А тоді чому сама цього не зробила? Розумна така! — різко відрубав Тіма, взяв свою куртку і з гучним грюкотом зачинив двері.

Даша залишилася на самоті. На руках у неї було лише 3000 гривень і море сліз.

Через кілька днів вона отримала повідомлення про комунальні платежі.

— Мамо, як це все оплатити? — майже в розпачі запитала Даша, зателефонувавши матері.

— Через банківський додаток, — спокійно відповіла Ліда.

— Але ж у мене немає грошей!

— Це вже твої проблеми, люба. Ти ж тепер доросла.

— Тоді я нічого не платитиму, — уперто заявила Даша.

— Не плати. Згодом тебе внесуть до списку боржників, повісять прізвище й номер квартири на дошку «слави». Потім приїдуть, газ перекриють. Хоча зараз літо, можна й багаття розпалити, їжу приготувати, — із сарказмом зауважила Ліда. — До речі, що ти чоловікові готуєш?

— Він пішов… Сказав, що повечеряє в кафе.

— Цікаво… Грошей на комуналку немає, а на ресторани є?

— Він мені нічого не дає, — зізналася Даша.

— А ти? Що сама їла?

— Я ще нічого сьогодні не їла… — Даша почала плакати від безпорадності.

— Ніхто й не казав, що бути дорослим легко, — сухо відповіла Ліда, завершуючи дзвінок.

— Мамо! — крикнула Даша в тишу, але відповідь уже ніхто не почув.

Що чекає Дашу далі, чи вдасться їй вирішити всі проблеми та знайти вихід із ситуації, дізнаємося в наступній частині цієї історії.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

— Ми виселимо їх і здамо квартиру, — впевнено заявила Даша