Мати, якої не було 25 років: що їй потрібно тепер?

— Я тебе народила, тепер допомагай і забезпечуй! — заявила Сергію жінка, яку він уважно розглядав. — Це борг сина перед матір’ю.

— Тобі ще вистачило совісті сюди прийти? — ошелешено запитав він. — Двадцять п’ять років десь вешталася, а тепер дивуєшся, що тобі тут не раді?

Життя Сергія колись поділилося на «до» і «після». Йому було п’ятнадцять років, наближався випускний у дев’ятому класі, батьки нескінченно сварилися через гроші. Сергія тоді більше хвилювала його зовнішність і всі її недоліки. Але навіть він помітив, що мати все частіше поводиться дивно й нелогічно. Вона нишком говорила телефоном, зникала вечорами, а потім одного разу зникла з їхнього життя назавжди.

— Сергію, ти маму не бачив? — запитав у сина Микола Павлович.

— Вранці йшов до школи, вона макіяж робила, — відповів Сергій. — Крутилася біля дзеркала, навіть сніданок не запропонувала. А що, вона зникла?

— Не зовсім, — зітхнув Микола Павлович. — Лишила записку, але я не впевнений, що тобі варто її читати. Розумієш, у мами якесь романтичне захоплення. Вона написала, що покидає нас, щоб побудувати нову сім’ю. Просить її не шукати, зрозуміти, пробачити й відпустити.

— І що тепер? — від несподіванки Сергій навіть сів повз стілець.

— Будемо жити далі, — знизав плечима Микола Павлович. — Який ще є вибір? Твоя мати сама прийняла рішення, ми не можемо його змінити.

— Але ж, тату, у мене іспити, випускний, — схопився за голову Сергій. — У всіх будуть батьки, як узагалі пояснити, чому ти прийшов сам? Ну, мама й удрала! Якраз час знайшла, щоб втекти з коханцем. Завжди тільки про себе думає! Я давно підозрював, що ми їй байдужі. Тату, ну що ти сидиш, як неживий?

— Якщо я почну бігати квартирою, щось зміниться? — спитав у відповідь Микола Павлович.

— Подай на розлучення, на аліменти! — обурився Сергій. — Вона нас просто зрадила, проміняла на якогось незрозумілого чоловіка. І тепер житиме у своє задоволення?

Батько тоді промовчав, він узагалі не вважав за потрібне щось робити. Спочатку Микола Павлович сподівався, що його вітряна дружина Тетяна повернеться, потім зрозумів, що це кінець. Але й тоді не став вимагати від зрадниці ніякої матеріальної допомоги. А коли Сергій досяг повноліття, Тетяна офіційно розлучилася, без поділу майна. На суд чоловік навіть не пішов.

Минуло двадцять п’ять років. Нещодавно Микола Павлович знову одружився — цього разу на їхній сусідці по дачі.

Сергій теж непогано влаштував своє життя. Він жив у батьківській квартирі, а для батька купив окреме житло. Діти, дружина, звичайна нудна робота — нічого особливого. Але одного дня у двері подзвонили, і колишнє спокійне життя закінчилося.

— Ось, тримайте, — пробурмотів сусідський хлопчисько, простягаючи Сергію якусь коробку.

— Що це таке? — здивовано запитав Сергій. — І чому це мало потрапити саме до мене?

— Самі не бачите? — грубо відповів хлопець, здається, його звали Василь. — Посилка для вас, попросили передати. Більше я нічого не знаю. Тітка якась дивна, стара, не з нашого будинку. Всунула мені її й пішла. А перед тим ще розпитувала, чи досі тут живе Сергій Іванов.

— А як виглядала ця жінка? — поцікавився Сергій, гублячись у здогадках.

— Та звичайна бабця, — відповів Василь. — Нічого особливого, сива, у якомусь плащі. Ви не хвилюйтеся, у коробці просто якийсь старий лист і іграшка. Я заглянув, перш ніж принести.

Сергій у нерозумінні зачинив двері й подивився на коробку. Вона була не дуже великою. Він відніс її на кухню, розпакував і втупився в її вміст. Усередині лежав старий ганчірковий заєць без одного вуха і лист, написаний знайомим великим почерком.

Текст був коротким: «Я повернулася. Пробач мені. Мама».

— Що це у тебе? — запитала з-за плеча чоловіка Ірина.

— Та так, нічого, просто якесь старе мотлох, — відповів він і закрив коробку. — Мабуть, хтось помилився адресою. Зрештою, Сергіїв Іванових у світі вистачає…

— Ти впевнений? — поцікавилася Ірина. — Виглядаєш так, ніби привид побачив. Сергію, ти взагалі занадто багато працюєш. Дивись, уже й судини підводять, а що далі? Почнеш непритомніти? Побережи себе, візьмемо відпустку на тиждень і махнемо на дачу до батька.

Сергій мовчки кивнув і подумав, що дружина недалека від істини. Повернення матері було подією, порівнянною зі зустріччю з привидом.

Тетяна двадцять п’ять років не давала про себе знати, а тепер вирішила зруйнувати життя сина. Сергій порадів, що батько тепер живе не з ним. Для Миколи Павловича зустріч із колишньою дружиною могла б стати серйозним ударом.

Наступного дня вони з Іриною поїхали на ринок, щоб закупитися продуктами на тиждень. Взяли м’яса на шашлик, а ще кавун — планували після обіду їхати до батька на дачу. Але біля будинку Сергію з дружиною напереріз вибігла якась неохайна жінка. Вона замахала руками, закричала, Ірина інстинктивно сховалася за чоловіком, кавун вислизнув із рук Сергія і впав на асфальт.

— Синочку! — кинулася до нього жінка. — Розумію, це ти від радості!

— Навіщо ти взагалі з’явилася? — запитав Сергій. — І звідки? Стільки років не давала про себе знати, навіть не спромоглася попрощатися!

— Але ж тепер я приїхала, — знизала плечима Тетяна. — А це твоя дружина? Познайом нас швидше, невістка має знати свою свекруху. А ти змужнів, Сергійку, я б тебе й не впізнала. Але на батька досі схожий, тому й вирішила підійти.

— Іро, йди додому, — сунув дружині пакети Сергій.

— Ти точно сам упораєшся? — запитала Ірина. — Якщо потрібно, можу залишитися. Поспілкуюся зі свекрухою.

— Не треба, йди, — відповів Сергій, а потім перевів погляд на матір. — Сподіваюся, ти розумієш, що запрошення додому не дочекаєшся. Це житло вже давно не твоє. Я взагалі не розумію, навіщо ти з’явилася. Ми з тобою чужі люди вже багато років.

— Ну хоча б у парку на лавці поговоримо? — благально промовила Тетяна. — Або в кафе, тільки в мене грошей зовсім немає.

— Ходімо, там є недорога їдальня, — повів її за собою Сергій. — Сподіваюся, ти розумієш, що регулярні зустрічі не входять у мої плани. Вважай це разовою акцією.

— Сергійку, чим я так тебе образила? — запитала Тетяна солодким голосом, але її очі залишалися холодними. — Так, зробила помилку. Але ж я була молодою жінкою, яка втратила голову від кохання. Невже ти сам ніколи не відчував такого ж пориву? До того ж життя мене вже покарало, бачиш, прийшла до тебе по допомогу.

— І що тобі потрібно? — холодно спитав Сергій, розглядаючи її постаріле обличчя.

— Мені ніде жити, з останнім чоловіком розійшлася, пусти до себе, — попросила Тетяна. — Потрібна прописка, інакше пенсію не платитимуть. Ну і взагалі, я твоя мати, має ж бути якесь шанування!

— Ти взагалі про що? — з подивом запитав Сергій. — Я перед випускним ридав, бо в усіх будуть матері, а в мене лише батько. Ми тоді щось вигадали, але все одно було прикро. Ти зіпсувала нам усім життя! Батько вмить постарів і багато років переживав цю зраду!

— Ну послухай! — обурилася Тетяна. — Не всім дано бути ідеальними матерями, у мене вийшло так, як вийшло.

— Мамо, тебе не було двадцять п’ять років, — нагадав Сергій. — За цей час можна було б вирішити свої житлові питання. Допомоги від мене не чекай.

Він кинув гроші на стіл і залишив заклад. Тетяна з роздратуванням дивилася йому вслід. Вона не стала розповідати, що за ці роки була двічі одружена. І що в іншому місті так само з батьком виріс її молодший син від другого шлюбу. Йому нещодавно виповнилося двадцять два роки.

Сергій повернувся додому, і вони з Іриною вирішили не їхати на дачу — настрій був не той.

— Що ти збираєшся з усім цим робити? — запитала Ірина.

— Нічого, — махнув рукою Сергій. — Ця жінка давно не має до мене жодного відношення. Просто стороння людина.

— Але ж вона твоя мати. Невже всередині нічого не ворухнулося? — м’яко поцікавилася Ірина. — Скільки б років не минуло, можливо, у неї є пояснення її вчинку. Ти хоча б вислухав, що вона хотіла сказати?

— Звичайно, її головне виправдання — велике кохання, — зітхнув Сергій. — Саме це, на думку моєї матері, все пояснює.

— Не розумію, — похитала головою Ірина. — Батькові, мабуть, краще нічого не казати. Микола Павлович зараз виглядає таким щасливим у новому шлюбі.

Сергій кивнув, погоджуючись із дружиною. У понеділок він поїхав на роботу, а в Ірини почалася відпустка, вона залишилася вдома. Раптом у двері подзвонили. Ірина відчинила — на порозі стояла та сама Тетяна, мати її чоловіка, з торбами і явним наміром увійти у квартиру.

— Ну! Не тримай мене на порозі! — зажадала жінка. — Пропускай швидше у квартиру.

— Навіщо це? — здивувалася Ірина. — Ви тут не живете. І мій чоловік явно буде проти такого візиту.

— Я його мати, маю право! — спробувала відштовхнути невістку Тетяна. — І жила в цій квартирі багато років. Не смій мені вказувати! Це ми з сином вирішимо, а не якась там чужа жінка!

— Ви підете просто зараз, разом зі своїми речами, інакше я викличу поліцію, — пообіцяла Ірина.

Невдоволена Тетяна забрала свої речі й пішла. Але Ірина чудово розуміла, що це лише тимчасова перемога, адже мати її чоловіка була не з тих, хто легко здається.

Увечері біля під’їзду Сергія знову чекала Тетяна. Але цього разу її обличчя «прикрашав» чималий синець, і вона гидко посміхалася. В її погляді не було ні краплі каяття чи жалю. Вона зробила крок до сина і прошипіла:

— Що, не передумав? А я, як бачиш, підготувалася.

— Навіщо ти налякала мою дружину? — запитав Сергій. — Намагаєшся вдертися в дім? Я тебе туди не кликав.

— Ти мені все одно винен! — закричала Тетяна на весь двір. — Народила тебе в муках, виховувала, страждала, а тепер рідну матір не визнаєш?! Хочеш, щоб усе було по-поганому? Я зараз заяву напишу про побої! Скажу, що дружина сина мене побила. Хочете такого розголосу?

— Ти збожеволіла? — сердито запитав Сергій.

— Ні, просто ти мав би поводитися як належить, з повагою до матері! — обурилася Тетяна. — А раз сам змушуєш мене вдаватися до таких методів, то не скаржся.

— Я навів довідки, — різко відповів Сергій. — Треба було раніше це зробити, та якось не подумав. Виявляється, ти в нас відома особа. Три шлюби, плюс декілька коханців між ними. А про існування в мене брата коли збиралася розповісти?

— Це мій запасний варіант, — усміхнулася Тетяна. — Хлопець залишився з батьком, коли йому було три місяці.

— Що, знову кохання з’явилося? — зневажливо кинув Сергій. — Оце мати, просто ідеал! Одну дитину кинула в п’ятнадцять, іншій і року не виповнилося.

— Тобі яка різниця? — холодно відповіла Тетяна. — І не смій попереджати цього хлопчиська, Сашка. Він рік тому батька поховав, живе тепер один у трикімнатній квартирі. Треба було відразу до нього їхати, та грошей на дорогу не залишилося. А тепер я це питання вирішила. Шкода, що його тато підстрахувався й позбавив мене батьківських прав.

— Ти хоч когось у житті по-справжньому любила? — з відразою запитав Сергій.

— Ну, звісно, багато разів! — розсміялася Тетяна. — Та я й зараз ще в формі, цілком можу закрутити роман.

— Поїдь і більше ніколи тут не з’являйся! — твердо сказав Сергій. — Тебе тут ніхто не чекає. Просто забудь цю адресу, як колись. І не треба тиснути на жалість. Свій кредит довіри ти давно вичерпала!

— Отже, допомагати матері не хочеш? — єхидно перепитала Тетяна. — Завжди був черствим, весь у свого батька.

— І врахуй, що я знайду брата і попереджу його про твої витівки, — пообіцяв Сергій. — Мені ти життя вже зіпсувала. А він ні в чому не винен.

Тетяна сердито скривилася, але мовчки розвернулася і пішла. Більше вона не турбувала старшого сина.

А Сергій дотримався свого слова. Він знайшов Олександра через старих знайомих матері та зв’язався з ним. Тепер брати спілкуються, поступово знайомлячись одне з одним. А молодший син теж не дав притулку матері. Сергій сподівається, що більше Тетяна ніколи про себе не нагадає.