— Квартири в мене більше немає. Я до вас назавжди — Свекруха з’явилася з валізами

Надя довго не могла прийти до себе, побачивши на порозі їх з чоловіком квартири неприємну для неї людину — свою свекруху. Та з’явилася як завжди в невідповідний момент.

Але найдивовижнішим і страшним було те, що поруч з нею стояло дві величезні валізи та кілька великих сумок, туго набитих речами. І як все дотягла сама, дивно!

— Ху, спітніла вся, уморилася! Дай віддихатися! — випалила вона, побачивши невістку у дверях.

Семенови зібралися у відпустку. Цього разу вирішили далеко не летіти, як робили це в останні роки. У сусідній області жили їхні друзі, ще зі студентської лави Надя і Віктор дружили з цією сімейною парою. Регулярно дзвонили, їздили до них на всі важливі свята — народження дітей, ювілеї та навіть на новосілля, коли Петро з Олею побудували великий гарний будинок на березі Дніпра. Ось до них і збиралися поїхати цього разу подружжя.

— Навіщо вам на море їхати, Надю? У нас ось благодать яка, приїжджайте. Дім великий, місця всім вистачить, поруч річка, природа чудова. Та й ми з вами хоч наговоримося вволю, — переконувала Ольга.

— Ну, добре, приїдемо, — пообіцяли Семенови, порадившись.

Сумки були зібрані, сусіди повідомлені — Надя завжди просила жінку, що жила на їхньому поверсі, доглядати за квартирою, коли вони їхали у відпустку. Свекрусі це питання не довіряла, та й не дружила вона з Валентиною Савеліївною.

І ось тепер, коли подружжю залишилося лише вдягти зручні спортивні костюми, які вони обрали для довгої поїздки автомобілем, пролунав дзвінок у двері. Поява матері чоловіка з сумками й валізами була дивною і нічого доброго не віщувала.

Тут потрібно зазначити, що Валентина Савелівна була ще досить не старою і дуже енергійною жінкою. Попри свій вік — трохи за шістдесят, вона продовжувала працювати, жила активним життям. Маючи власну двокімнатну квартиру, де свекруха після одруження молодшого сина Стаса жила тепер одна, вона любила запрошувати в гості своїх численних подруг. З ними ж вона багато подорожувала, об’їхавши всі святі місця в окрузі та в сусідніх областях.

— Ви кудись їдете? — обережно спитала Надя у свекрухи, потай сподіваючись, що це саме так.

— Ні. Я до вас. Жити тепер буду у вас, уж не ображайтеся. Йти мені більше нікуди, — відповіла вона.

— У сенсі у нас? Ти що, мам? — з кімнати в передпокій вийшов Віктор.

— У прямому сенсі. Немає в мене більше квартири. Все! — Валентина Савелівна роззулась і пройшла повз ошелешених і стоявших мовчки невістку і сина.

— А що з твоєю квартирою, мамо? Ти що здала її? Але навіщо? Тобі ж, начебто, вистачало грошей? Чи це Стас знову щось мудрує? Це він тебе змусив здати квартиру, зізнавайся? — нервував Віктор.

— Ні, сину, все набагато гірше, — попри смисл цих слів, свекруха залишалася напрочуд спокійною.

— Що сталося? І прошу вас не говорити загадками. Розповідайте все і швидко, нам ніколи, — строго запитала Надія.

Свекруха виводила невістку самим своїм виглядом, а сам факт її появи тут зі своїми речами взагалі ставив у глухий кут.

— Квартиру арештував банк.

— Банк? Ти що, заклала свою квартиру банку? — Віктор не вірив тому, що почув від матері.

— Так, мені довелося це зробити. Вони тиснули на мене. Та й шкода мені було сина. Він же не винен, що так все вийшло…

Свекруха сіла на диван, взяла пульт від телевізора, маючи намір увімкнути його.

— Мамо! — крикнув Віктор. — Ти що така спокійна, я не розумію. Поясни, як так сталося, що банк арештував твою квартиру?

— Не кричи. Що тепер нервувати, коли все вже сталося. Стас не сам… Він би не додумався до такого — мати без даху залишити. Це все вона, жінка його, Алла.

— Що Алла? Розповідай все! — вимагав остаточно збентежений Віктор.

— Ну що тут розповідати, і так все ясно. Спочатку вона зажадала від Стаса дороге авто. Він їй каже — давай купимо дешевше, грошей-то немає. А вона жодним чином не погоджувалася — бери кредит. Ну він і взяв. Потім цієї змії потрібно було робити дорогий ремонт у їхній квартирі. Я Стасу кажу — ну навіщо вам це, скажи мені. Є де жити й добре. Квартира у вас є, хоч і невелика. Адже ви ж ще й за неї платите, навіщо вам зайві кредити? А він — та ладно, мамо, впораємось.

— Ну? І? — нетерпляче запитав Віктор.

— Ну, а потім Аллочка захотіла в Дубай полетіти. Її подруга, мовляв, там вже двічі була, а вона ні. Загалом, Стас повністю загруз у боргах. А я що? Мені шкода синочка. Він мені пообіцяв, що впорається, все вирішить. Якесь діло хотів перевернути, казав, що буде успіх. І всі гроші відразу повернути збирався. Коротше кажучи, я піддалася і заклала квартиру під великі гроші. Хотіла, щоб син розрахувався з боргами.

— Мамо, що ж ти наробила? Навіщо? Адже це їхні проблеми, нехай би самі й вирішували. Причому тут ти, та ще й твоє єдине житло?

— Він мені син, серце у мене не залізне. Та й, чесно кажучи, піддалася я умовлянням, пішла у них на поводу.

— Чому ж ти мені жодного разу про це не сказала? Я б вправив брату мізки на місце. Чому ти мовчала? — обурився Віктор.

— Отож і мовчала, що ти став би його ображати. Я ж все розумію, дістав би Стас від тебе, — Валентина Савеліївна навіть просльозилася при цих словах.

— А у мене всього лише одне розумне питання — що ви робите тут, у нас? Коли за логікою мали б зараз бути з тими, через чию дурість і втратили свою квартиру, — невдоволено мовила Надя, дивлячись на свекруху.

— Я не зможу жити з цією мегерою. Алла мене і на поріг не пустить, я знаю.

— Але ж ви їм стільки грошей віддали! Син із невісткою, швидше за все, погасили свої борги, ось і їдьте до них, живіть там. Причому тут ми, які від вас і гривні не бачили? Навіть у найважчі для нас часи! — здивувалася Надя.

— Ви добре заробляєте, вам моя допомога не потрібна. А Віктор мені рідний син, він мене не вижене на вулицю, — Валентина Савеліївна сказала це, не дивлячись на невістку.

— По-перше, з нами ти жити не будеш. Це питання треба вирішувати зі Стасом. Нехай продає квартиру чи машину, щось ще вирішує, але поверне тобі твоє житло. А по-друге, ми сьогодні їдемо, так що навіть у гості ти до нас невчасно, — сказав Віктор.

— То як же мені бути? — розгубилася Валентина Савелівна, заморгавши очима. — Я від вас нікуди не поїду! Жити буду тут!

— Мамо, не поводься як дитина. Спочатку ти проґавила свою квартиру, потураючи капризам свого дорослого сина. А тепер ще й нам намагаєшся ставити умови, які для нас абсолютно неприйнятні.

— Ви що, женете матір на вулицю? До безхатченків? Як ви так можете?

Свекруха почала ламати комедію, зображуючи гіркі сльози.

— А ти не подумала, як будеш жити під одним дахом з Надею, яку ти постійно принижуєш? Усі 15 років, що ми з нею разом живемо. Називаєш її нездарою, нечупарою, бабою з тяжким характером. Як вона має тебе тут терпіти?

Надя в цей момент була вдячна чоловікові за підтримку.

Валентина Савелівна мовчала, стиснувши губи. Такого прийому в старшого сина вона ніяк не очікувала.

— Зараз зателефоную Стасу, нехай приїжджає і забирає тебе до себе.

— Ні, не треба! Може, я у вас поки що поживу? Все одно ви їдете, — спитала мати у Віктора.

— Ні, не поживеш. Такі питання треба вирішувати відразу. Щоб потім недомовок не було.

Віктор зателефонував молодшому брату.

— Що ти накоїв? Як ти додумався загнати матір у борги до такої міри, що вона навіть квартиру втратила? — строго запитав він.

— А що мені було робити? У мене стільки кредитів було… Та ще заборгував серйозним людям. Загалом, тобі краще цього не знати. Мати нехай у тебе живе поки що. Я все вирішу з часом. Тоді й переїде.

— Ні, мати буде жити з вами. Вона ваші проблеми вирішувала, тож тепер і ви допоможіть матері! — Віктор ледве стримувався, щоб не сказати все, що він думає про Стаса. Не хотів засмучуватися перед довгою дорогою. І так вже мати вивела, далі нікуди.

— Алла не хоче. Мати не любить мою дружину, і Аллочка це відчуває. Як вони будуть разом жити?

— Мене це взагалі мало цікавить. Наша мати взагалі невісток не любить, тож це її проблеми. Так, все, питання закрите. Ми через годину їдемо. Тож поспіши!

Віктор вимкнувся і повернувся до Валентини Савеліївни.

— Ну, що, мамо, поїдеш до Стаса та Алли. Доведеться тобі звикати жити з невісткою. Іншого виходу немає. Тож полюби її світлою та чистою любов’ю свекрухи.

— Я не зможу. Вона невихована та груба. Вона мене ненавидить!

— Нічого, ти ж досвідчена, мудра. Знайдеш підхід. Пора вже вчитися, мамо. Бідні гордими бути не можуть.

— Я не бідна!

— На жаль, на цей час це так. Визнай це і спустися на землю.

Валентина Савелівна була змушена відправитися до молодшого сина до кращих часів. Настануть вони чи ні, одному Богу відомо.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

— Квартири в мене більше немає. Я до вас назавжди — Свекруха з’явилася з валізами