— Коханий, подумай там, нагорі, як це — ображати свою дружину. Коли все осмислиш, даси знати! Я тебе спущу, — кричала симпатична жінка з кабіни будівельного крана. А на гаку гойдався маленький дерев’яний будиночок, який можна побачити в кожному сільському дворі.
Коли в селі згадують цю історію, жінки вибухають сміхом, а чоловіки опускають очі й ніяково червоніють. Легенду про те, як Тая провчила свого чоловіка, знає кожен в окрузі. Настав час і вам почути цю історію.
Тая, тендітна й миловидна дівчина, з дитинства мріяла стати кранівницею. Ніхто не знає, що саме приваблювало її в цій професії. Поки інші дівчатка грали в ляльки, вона із задоволенням бавилася машинками разом із хлопцями. І постійно просила батьків купити їй іграшковий кран.
Але мати й батько не звикли потурати дитячим забаганкам. Сільське життя суворе. Тут немає часу на розваги. Натомість батьки наполягали, що час залишити дитячі забавки й займатися господарством.
Тая покірно гнала корову в стадо, поливала нескінченні грядки з овочами, полола, годувала худобу, збирала яйця, носила дрова й воду для лазні.
У школі дівчина нічим особливо не вирізнялася. Вона була середньою ученицею. Двійок у щоденнику не було, і на тому дякувати. У всіх предметах у неї були стабільні трійки.
Учителі лише хитали головами. Вони радили батькам Таї віддати її навчатися на кравчиню чи кухарку. Мовляв, хай хоч якась професія буде. На їхню думку, про більше мріяти їй не варто було.
Але Тая мріяла. У своїх фантазіях вона бачила себе не ким-небудь, а кранівницею, яка вправно керує машиною на великому будівництві.
Вона вважала цю роботу романтичною й легкою. Їй здавалося, що сидіти в кабіні й рухати важелі — дрібниця. Чіпляй вантажі й переміщуй їх із місця на місце. Краса!
І ось Тая закінчила школу. Настав час обирати навчальний заклад. Дівчина розуміла: із її посереднім атестатом про університет можна навіть не мріяти, тому вона обдзвонювала технікуми й училища сусідніх міст лише з одним питанням: чи є у них відділення, де готують майбутніх кранівників?
І нарешті знайшла таке місце. Туди приймали навіть без іспитів. У приймальній комісії їй сказали, що цього року не вистачає студентів, тож її візьмуть. Але все ж порадили обрати інший напрям.
Викладачі скептично дивилися на худеньку, мов тростинка, дівчину й говорили:
— Ти, дитино, певно, нареченого сюди шукати прийшла? Тут одні хлопці навчаються! Ми, звісно, тебе візьмемо, якщо ти так хочеш стати кранівницею. Але запам’ятай: у нас суворо. Якщо що, одразу відрахуємо. Не здумай нашим хлопцям голову морочити!
Але Тая й не думала нікого дурити, а тим більше шукати нареченого. Вона раділа, що її мрія здійснюється. Вона опанує професію й стане справжньою кранівницею!
Дивно, але навчання давалося їй легко. Вона швидко запам’ятовувала теорію, вивчила всі правила та норми, здала заліки й іспити.
Можливо, її мотивували слова одного з викладачів. Він сказав студентам:
— Хто не знає теорії, той не буде допущений до практики! Запам’ятайте це. І навіть не думайте сідати за кран, поки не вивчите все, що вам дають на лекціях.
І Тая вчила. А потім втягнулася, засвоїла нову термінологію й так впевнено відповідала на запитання викладачів, що їм нічого не залишалося, як ставити їй тверді п’ятірки.
Хлопці-однокурсники спочатку сміялися з дівчини, але потім принишкли. Ба більше, суворі викладачі стали ставити її за приклад, чим неабияк зачіпали чоловіче самолюбство.
На практичних заняттях Тая вразила не лише викладачів і студентів. Її майстерністю керувати краном захоплювалися навіть досвідчені майстри. Але один із них сказав їй:
— Ти, доню, природжена кранівниця! Але працювати на крані ти ніколи не будеш. Жоден бригадир, що себе поважає не візьме жінку на будівництво! Та ще й на висоту! У вас же гормони керують! Ніколи не знаєш, що у вас у голові!
Тая лише усміхнулася й з нетерпінням чекала випуску з училища. У місті якраз починалося будівництво нового житлового комплексу. Вона твердо вирішила, що працюватиме саме там.
І Тая здійснила свої плани. З червоним дипломом у руках вона вирушила до начальника будівництва. Той вислухав дівчину, але похитав головою:
— Ні, дитино, не візьму, і не проси! Хочеш, бери кисть, йди в маляри! Або роздавай обіди робітникам, а в кранівниці тебе не візьму. Не жіноча це справа. Це як у моряків: жінка на кораблі — до біди. Не проси!
Але Тая приходила до начальника щодня. Вона просила дати їй шанс показати свої навички. Зрештою він здався. Сказав їй сісти за вільний кран і перенести невеликий вантаж. Його потрібно було поставити точно на місце, позначене крейдою.
Величезна машина слухняно виконувала всі команди своєї незвичайної операторки. Маленька коробка миттєво опинилася на гаку крана й, трохи повисівши у повітрі, плавно опустилася на хрестик, намальований бригадиром.
Робітники, що спостерігали за цим, захоплено присвиснули! А начальник почухав потилицю. Він уже пошкодував, що дозволив дівчині сісти за важелі. Але слово чоловіка — закон. А він пообіцяв Таї взяти її в бригаду, якщо вона впорається.
Так Тая стала кранівницею. Вона почувалася на висоті, як риба у воді. Їй довіряли переносити найцінніші вантажі. Знали: тендітна дівчина впорається із завданням. Навіть найкрихкіші конструкції будуть доставлені цілими.
Тая почала добре заробляти, отримувала премії. Але вона не поспішала витрачати гроші на одяг чи косметику. У неї була інша мрія: побудувати власний будинок власними руками.
Бо Тая була сільською. Вона мріяла повернутися в рідне село. У місті їй було тісно. Але вона не хотіла бути тягарем для батьків. Тому мріяла про свій дім.
Одного разу робітники помітили: весела Тая змінилася. Вона більше не жартувала, здавалася пригніченою.
— Закохалася, — сказав майстер. І він не помилився.
Тая справді закохалася. Вона познайомилася з Михайлом випадково, коли йшла з роботи додому. Хлопець мало не збив її з ніг. Він їхав на велосипеді й кудись поспішав. Одразу ж попросив вибачення й запропонував зустрітися ще раз.
Відтоді молоді люди почали проводити час разом. Вони гуляли, сміялися, але Тая чомусь не могла зізнатися йому, що вона — кранівниця. Їй було соромно за свою «нежіночу» професію.
Але коли з’ясувалося, що Михайло — не професор, а всього лише тракторист, який приїхав у місто на курси підвищення кваліфікації, вона розповіла йому правду.
Михайло сказав:
— Тая, я мрію побудувати свій будинок у селі. Але без господині буде важко. Будь моєю дружиною. А те, що ти — кранівниця, це неважливо. Жіноча доля — готувати чоловікові обід і піклуватися про дітей. У кожного своє минуле.
Тая навіть не могла повірити, що цей красивий хлопець пропонує їй стати його дружиною. Його слова про жіночу долю її не зачепили. Вона з радістю погодилася.
Так Тая опинилася в селі Михайла. На весілля родичі подарували їм чималу суму. Її вистачило, щоб одразу почати будівництво. І молодята не стали відкладати.
Навесні робота закипіла. Уміння Таї стали в пригоді. Якось, поспостерігавши за кранівником, вона насупилася й сказала:
— Виходьте з кабіни. Я сама!
Відтоді вона особисто керувала будівництвом свого будинку. Робітники її слухалися, а чоловік лише причмокував і казав:
— Оце дружина! Справді, і коня на скаку зупинить, і в палаючу хату ввійде! — саме про таку він і мріяв.
Будівництво добігло кінця. Дім був готовий. Подружжя справило новосілля й зажило в любові та достатку.
У селі, звісно, не було автокрана. Але Тая не засмучувалася. Її характер змінився. Вона стала покірною, лагідною, дозволяла Михайлові командувати собою, адже він — чоловік.
Так і текло їхнє сімейне життя. Все в них складалося. Дім сяяв чистотою, у повітрі витав аромат свіжої випічки, а город тішив багатим урожаєм.
Михайло працював у місцевому фермерському господарстві. Виходив на роботу рано-вранці, а повертався тільки із заходом сонця. Від дружини він вимагав любові та поваги, і вона намагалася з усіх сил. Адже Тая щиро любила свого Мішу.
Однак з часом Михайло почав зловживати своїм становищем. Він став дозволяти собі грубощі й різкість. У будинку раз у раз лунали його накази:
— Тайко! Підлога сьогодні якась брудна, та й грядки, я подивився, заросли бур’янами! Чим ти взагалі займаєшся весь день? І борщ мені вчорашній подала! Хіба так можна?
— Мішо, мені важко справлятися з усім господарством. Незабаром же малюк з’явиться!
Думка про майбутнє батьківство трохи заспокоювала Михайла. Він самовдоволено усміхався й поплескував дружину по спині:
— Сина мені народи! Інакше в дім не пущу! Будеш у курнику ночувати!
Він був упевнений, що Тая «послухається» його і народить хлопчика, який буде копією батька.
Але на світ з’явилася дочка. Синьоока й тендітна. Проте кричала вона по ночах так голосно, що здавалося, ніби в будинку оселився справжній чолов’яга. Михайло, звісно, дружину в курник не відправив. Але невдоволення почав висловлювати все частіше.
Щодня в будинку лунав його командний голос:
— Тайко, котлети підгоріли! Баня ледь тепла, погано протопила! Картоплю копати пора! Ти чим узагалі займалася цілий день?
— Мішенько, я ж із Катрусею. Не можу надовго відійти в город. Вона у нас дуже примхлива дівчинка. Не відпускає маму!
Михайло невдоволено морщився і поспішав піти з дому, залишаючи дружину наодинці з вередливою донькою.
А згодом його поведінка стала зовсім неприпустимою. То він приходив додому під ранок, то напивався до втрати свідомості, то жбурляв тарілки, які, на його думку, були недостатньо чистими.
Тая терпіла. Вона звинувачувала себе в тому, що народила дочку, а не сина. Намагалася догодити чоловікові, щоб не викликати його гніву.
Якби зараз її побачили однокурсники або колишні колеги з будівництва, вони б не впізнали в цій змученій жінці ту тендітну й веселу дівчину. В її очах згас вогонь, вона перестала мріяти й, здавалося, зовсім забула, що вона — талановита спеціалістка, а не проста прислуга свого чоловіка.
Одного разу Таю та Михайла запросила в гості родичка. Вона наполягала, щоб подружжя обов’язково прийшло на застілля. Мовляв, очікується важлива гостя.
Тая домовилася із сусідкою й попросила її доглянути за донькою. Та погодилася. А Тая з радістю почала вибирати наряд. Вона вже давно нікуди не виходила з дому й раділа такій нагоді.
Вона з насолодою робила зачіску, відпрасувала сукню й саме наносила туш на вії, коли в дім повернувся Михайло. Він був не в гуморі. Тая одразу стиснулася під його поглядом. А він суворо насупив брови й запитав:
— А ти куди це вирядилася? Куди зібралася? Чоловіків зваблювати? Бабське діло — обід чоловікові готувати та за дітьми дивитися! Я тобі про це сто разів казав! Ану швидко, йди унітаз відмий! Я там набешкетив. Не жіноча це справа — по гостях ходити. Дома залишишся, я один піду.
Тая не вірила своїм вухам і очам. Її чоловік виявився справжнім деспотом і тираном. Вона покірно зняла сукню, стала витирати з очей туш. А Михайло тим часом перевдягнувся й пішов, самовдоволено усміхаючись.
Щойно він зник із виду, Тая розплакалася. Вона дала волю сльозам, які довго стримувала. У цей час до будинку зайшла сусідка, щоб доглянути за дитиною, як і домовлялися. Вона побачила, що господиня засмучена й плаче:
— Таю, що сталося? Чому ти плачеш? Збирайся в гості! Михайло мені назустріч потрапився. Такий розхвалений, гарний!
— Та він мені заборонив, Наталю! — гірко вигукнула Тая. — Наказав туалет мити! — і заплакала ще сильніше.
— Оце негідник! Не хотіла тобі казати, Таю, але, видно, час настав. Твій Михайло коханку собі завів у сусідньому селі. Вона бухгалтерка, модниця, чоловіки біля неї в’ються, а вона ось твого Мішу вибрала!
Михайло ж бо в гості без Таї пішов не просто так, а тому, що домовився з родичкою. Там буде й вона, ця міська краля! Ти подумай, що будеш робити! Відведуть чоловіка з родини!
Тая раптом зібралася. Вона подивилася на крихітну донечку, згадала, яким ніжним був її Михайло до весілля, і попросила Наталю:
— Приглянь за донечкою, Наталю. Я повернуся до темряви.
— Звісно, пригляну, не хвилюйся! Ти туди підеш? Надавай їй як слід, щоб за чужими чоловіками не бігала та з розуму їх не збивала!
Але Тая поспішала не в гості. Вона поїхала рейсовим автобусом у район. Там знайшла свого колишнього бригадира. Ніхто не знає, про що вони говорили, але в село Тая повернулася на автокрані.
Вона припаркувала машину у дворі, вирішивши, що захмелілий чоловік її просто не помітить. А потім пройшла в будинок і звільнила сусідку від її обов’язків.
Наближалася ніч. Темніло. Тая вклала донечку і сама лягла в ліжко. Михайла все ще не було. Нарешті, у темряві почулися його кроки. Чоловік повернувся веселий і трохи напідпитку. Він щось наспівував і впускав речі на підлогу. Було чути, як він вечеряє на кухні.
Тая не виходила. Вона чекала, поки чоловік зайде в кімнату. Нарешті він прийшов. Жінка удала, що тільки-но прокинулася, і сказала:
— Мішо, у хаті унітаз зламався. Я воду перекрила. Ти, будь ласка, сходи у двір. А то спросоння переплутаєш і підеш у домашню вбиральню.
Михайло забурчав:
— Ось, лиши тебе вдома! Тут же все переламаєш. Тепер на вулицю йти треба. Добре, що надвірний туалет не розібрали! Все ж я кмітливий та далекоглядний. Як знав, що ти тут усе зламаєш.
Мішо пішов у туалет. Він тільки-но присів, щоб зробити свої справи, як раптом із ним почало коїтися щось дивне. Дерев’яна хатинка захиталася, закрутилася й, здавалося, зависла в повітрі.
Він розгублено прочинив двері й мало не втратив дар мови.
Надвірний туалет висів у повітрі. А голос дружини лунав згори:
— Коханий, подумай там, на висоті, як ображати свою дружину. Як усе осмислиш — скажи! Я тебе спущу!
Михайло так і залишився сидіти. Ця божевільна підняла дерев’яну хатину краном! Вона збожеволіла! Він закричав:
— Тайко! Негайно припини хуліганити! Спусти мене на землю! Я з тобою ще поговорю!
— Що ти кажеш, милий? Я нічого не чую. Ти б обережніше! Впадеш ще, тут висота — кілька метрів. Та й сусідів посоромся! Що вони подумають, як побачать тебе верескливого без штанів у небі? Твоїй кралі швидко розкажуть! Як будеш їй у вічі дивитися?
Михайло вирішив, що він перепив і просто спить. Йому сниться страшний сон. Він привалився до стінки хатини й заплющив очі. Зараз хміль вивітриться з голови, і він прокинеться в теплому ліжку поруч із дружиною.
Але нічого подібного не сталося.
Щойно заспівали півні й почало світати, він знову побачив себе в підвішеному стані. Дружини вже в кабіні автокрана не було. Видно, вона пішла додому, до доньки.
А дерев’яна хатинка розгойдувалася від поривів вітру й загрожувала обвалитися. Михайло заволав, як різаний:
— Люди добрі, рятуйте! Мене Тайка підвісила! Тая, зніми мене звідси, ти ж знаєш, я висоти боюся!
На ґанку з’явилася Тая, а навколо хати почали збиратися сусіди. Їх розбудив крик Михайла.
А Тая стояла на ґанку й говорила:
— Милий, ти забув, як мене любив? Я вирішила тобі нагадати! Подумай над своєю поведінкою. Хочеш піти з родини — іди. Тримати не буду! Але знущатися з себе більше не дозволю. І туалет за собою прибери.
— Та я ж… Та я ж… — забелькотів Михайло.
— Мабуть, увесь обгидив! — зітхнула Тая. — А мені не до прибирання, у мене інший талант! Мене на роботу бригадир запросив, поїду в місто. Туди всього п’ятнадцять хвилин автобусом. Встигну! А за донькою Наталя пригляне. Тобі доведеться вчитися й обіди готувати, і прати!
Михайло зрозумів: дружина не жартує. Він заволав:
— Таю, прости мене, заради Бога! Біс поплутав! Люблю тебе! І доньку люблю! Клянуся, більше не скривджу вас! Зніми мене звідси!
Тая неквапливо пішла до машини, сіла в кабіну й завела мотор. Туалет ще трохи похитався у повітрі й плавно приземлився на своє законне місце.
Сусідські жінки сміялися й штурхали ліктями своїх чоловіків, погрожуючи, що покличуть Тайку, якщо ті бодай подумають їх образити.
Кажуть, що в тому селі більше немає ні сварок, ні скандалів.
А чоловіки там живуть поважаючи жінок і ласкаві до дружин.
Не вірите?
Приїжджайте, подивіться!
Бабуся у сніговому заметі благала про допомогу