— Хто ви така? Що ви тут робите? — Ірина з подивом дивилася на незнайому жінку, яка зустріла її на порозі їхньої з чоловіком квартири.
На жінці був лише легкий халатик, яким вона намагалася прикрити пишне тіло у зухвалій спідній білизні.
— Мене звати Лариса, — спокійно відповіла незнайомка, яка, побачивши Ірину, тепер навіть не намагалася запахнутися. — Я тут за запрошенням Ольги Іванівни.
— Моєї свекрухи? — здивовано перепитала Ірина.
— Мабуть, так. Я не знаю, ким вона вам доводиться.
Спокій і впевненість у голосі Лариси змінилися нотками нахабства. Вона відступила вбік, дозволяючи Ірині увійти до квартири.
— Проходьте, раз уже приїхали.
Ірина була просто вражена безсоромністю Лариси. Вона зайшла до квартири, озирнулася… Їй здалося, що в домі щось змінилося. Але що саме? Вона не одразу змогла зрозуміти. Жінка пройшла далі, до кімнати, потім на кухню, все ще намагаючись усвідомити, що ж саме не так…
Її погляд упав на полицю у шафі… І Ірина все зрозуміла. Їхньої з Пашею весільної фотографії не було на звичному місці. Власне, у квартирі не залишилося нічого, що нагадувало б про присутність Ірини. Вона повернулася до Лариси.
— То ви поясните, на якій підставі тут перебуваєте?
— А вам не все одно? — нахабно запитала Лариса.
Ірина була готова задихнутися від обурення. Їй коштувало великих зусиль якось себе стримати.
— Власне, я дружина Павла.
— Ви хотіли сказати — колишня дружина?
— Якраз навпаки, законна! Що тут взагалі відбувається???
Лариса насупилася.
— Щось я не розумію… Ольга Іванівна мені сказала… Секунду!
Лариса взяла телефон і набрала номер.
— Ольга Іванівна, це Лариса. У нас тут виникла невеличка проблема. Чи не могли б ви підійти?
Закінчивши коротку розмову, Лариса підійшла до шафи й почала перебирати речі, вирішуючи, у що переодягнутися. Ірина помітила, що її одягу там немає. У жінки почалася тиха паніка. Вона боялася, що просто збожеволіє…
Ольга Іванівна завжди була дивною жінкою
І це ще м’яко сказано. Ірина назавжди запам’ятала день їхнього знайомства, коли після численних розпитувань про родичів мало не до сьомого коліна мати її тоді ще нареченого зажадала від Ірини медичну картку.
— Навіщо? — здивувалася тоді Ірина.
— Як це навіщо? Я хочу здорових онуків.
— Мамо, заспокойся. Жити з Іриною мені, а не тобі. Я просто вас познайомив для формальності. Заспокойся.
Але, як з’ясувалося, Ольга Іванівна ще навіть не починала хвилюватися. Вона дізналася адресу, де Ірина жила з батьками, і з’явилася туди без попередження.
Мати Ірини, Тетяна Миколаївна, хоч і була здивована, але прийняла гостю ввічливо. Ольга Іванівна пройшлася всіма кімнатами, прискіпливо оглянулася, відмовилася від запропонованого чаю і просто пішла. А потім заявила синові, що Ірина йому не підходить.
— У них вдома така жахлива аура! — повідомила Ольга Іванівна. — Це погана сім’я.
— Мамо, вгамуйся! — відповів Павло. — Я сам розберуся.
Річ у тому, що кілька років тому Ольга Іванівна пережила клінічну смерть.
Повернувшись до життя, жінка розповідала про світло в кінці тунелю, бесіди з архангелами та всілякі знаки. Вона почала часто ходити до ворожок та екстрасенсів, а незабаром вирішила, що й сама тепер володіє особливими здібностями.
Ольга Іванівна була впевнена, що бачить людей наскрізь і може передбачати майбутнє.
Попри активний опір Ольги Іванівни, Павло та Ірина одружилися. Треба віддати Павлу належне — він максимально намагався відгородити матір від своєї нової сім’ї.
Спочатку вони з Іриною жили в орендованій квартирі, а потім переїхали у квартиру покійного дідуся, яку до цього Ольга Іванівна здавала в оренду.
Звісно, втрата додаткового доходу не додала радості жінці. Але, за законом, власником житла був Павло, і свекрусі довелося з цим змиритися.
Але свекруха здаватися не збиралася, навіть коли Ірина завагітніла. Вона нескінченно телефонувала синові, розповідала про чергове видіння й стверджувала, що Ірина зруйнує йому життя.
У подружжя народився син, якого назвали Михайликом.
На жаль, у хлопчика з народження діагностували ваду серця. Дізнавшись про це, Ольга Іванівна святкувала свою «правоту».
— А я ж тобі казала! — кричала вона синові у слухавку. — Ця баба тобі все життя зіпсує! Краще кинь її, поки не пізно, а я знайду тобі нормальну дружину.
Це був перший момент, коли Павло засумнівався. В його серці закралися слабкі, але тривожні думки: «Невже мати мала рацію? Син, первісток, і раптом така біда…»
Малюкові зробили операцію, і лікарі заспокоїли молодих батьків, що подібні випадки, на жаль, не така вже й рідкість. Але проблема вирішувана, і дитина житиме повноцінним життям.
Михайлик, справді, ріс рухливим і кмітливим. Павло знову заспокоївся.
Другий тривожний дзвіночок пролунав, коли у самого Павла виявили проблеми із серцем. Йому було всього 32 роки, і Ольга Іванівна знову побачила у цьому «вплив Ірини».
— Вона тебе згубить! — твердила вона свою звичну мантру. — Кидай цю відьму, поки не пізно.
І хоча лікарі запевняли чоловіка, що, на жаль, у наш час стресів, кредитів, поганої екології та не завжди корисних продуктів серцеві хвороби значно помолодшали, Павло знову почав задумуватися.
Ольга Іванівна була тут як тут. Вона почала водити сина по всіляких знахарках, які проводили над ним різні маніпуляції. Ірина ж, заручившись рекомендаціями лікарів, посадила чоловіка на спеціальну дієту і змусила дотримуватися режиму.
Невдовзі Павлу стало значно краще. Звичайно, Ольга Іванівна приписала всі заслуги собі.
Подружжя жило разом уже 15 років, а свекруха ніяк не могла заспокоїтися.
Будь-які неприємності та проблеми вона списувала на «підступи Ірини».
Жінка з головою поринула у вивчення езотерики, магії, астрології та всього, що тільки могла знайти.
Якось Ірина під час прибирання знайшла вдома ляльку, всю поколоту голками. У плетенні були людське волосся, за кольором і структурою підозріло схоже на її власне. Жінка обережно розпитала чоловіка й дізналася, що одного разу Ольга Іванівна попросила у Павла ключі від їхньої квартири.
— Мама сказала, що просто хоче нам пиріг принести, поки ми на роботі, — пояснив Павло. — Блін, Іро, я навіть не подумав…
— Гарний пиріг, нічого не скажеш, — сказала Ірина, демонструючи чоловікові магічну ляльку. — Вона просто зробила дублікат ключів. Тепер усе ясно.
— Невже ти віриш у цю нісенітницю?
— Я не вірю, але все одно неприємно, — пояснила Ірина. — Твоя мама всіма способами намагається зруйнувати наше життя. Невже ти сам цього не розумієш? А у нас син росте.
Тоді Павло вирішив серйозно поговорити з матір’ю. О, диво — Ольга Іванівна угамувалася. Подружжя зітхнуло з полегшенням.
Рік вони жили спокійно.
Ірина перейшла на іншу роботу. Зарплата була значно вищою, але передбачала часті й тривалі відрядження. Подружжя порадилося й вирішило, що воно того варте. Михайлик ріс, йому скоро потрібно було вступати, тож фінансова подушка була б не зайвою.
Сам Павло теж цілими днями пропадав на роботі. Тому сина вирішили на певний час відправити до матері Ірини, Тетяни Миколаївни. Довірити підлітка Ользі Іванівні не наважився навіть Павло.
Провівши дружину й відпрацювавши важкий тиждень, Павло вирішив скористатися періодом холостяцької свободи й вирушив із друзями на вихідні на риболовлю… Про що й дізналася Ольга Іванівна.
З Ларисою вони познайомилися на черговому зібранні магів і чаклунів. Лариса ніяк не могла вийти заміж, хоча їй вже було під 40. Жінку запевнили, що в усьому винне «вінчання на самотність», накладене на неї ще в юності якимись заздрісниками. І ось уже багато років Лариса намагалася його зняти.
Захоплені всілякими містичними штучками, жінки швидко знайшли спільну мову. І Ользі Іванівні спала на думку «геніальна» ідея…
— Я знаю, де ти знайдеш свою долю! — урочисто заявила вона Ларисі. — Завтра я тебе відведу. Чоловік дуже порядний, розлучений. Перша дружина йому жахлива трапилася, а от ти станеш для нього ідеальною супутницею.
Зневірена Лариса була готова на все.
На щастя для Ольги Іванівни, подружжя хоч і забрало у неї дублікат ключів, але замки так і не встигло поміняти. До того ж свекруха знала, де зберігається запасний ключ на випадок потреби.
Жінка проникла в порожню квартиру сина й прибрала звідти все, що нагадувало про Ірину. А вже наступного дня туди в’їхала Лариса, отримавши від Ольги Іванівни всі необхідні інструкції.
За задумом свекрухи, саме Павло після повернення з риболовлі мав застати вдома прекрасну Ларису й не встояти.
До того ж Лариса зі своїми «езотеричними здібностями» мала швидко допомогти синові забути дружину. Адже її аура сяє так яскраво, що її неможливо не помітити. Ну, а Павло, звісно, закохається з першого погляду й одразу вижене Ірину.
Але на кілька днів раніше з відрядження повернулася Ірина, зруйнувавши весь план спокуси та одруження з «ауроносною» Ларисою.
Прибігши до квартири сина, Ольга Іванівна швидко зорієнтувалася в ситуації й почала агресивно нападати на Ірину, звинувачуючи її у всіх гріхах. Відчувши союзника, до нападок приєдналася й Лариса. Удвох вони довели Ірину майже до істерики.
На щастя для жінки, на порозі з’явився Павло — задоволений і з чудовим уловом. Він не одразу зрозумів, що відбувається. А коли до нього дійшло, він зблід, стиснув зуби й попросив дружину прогулятися та подихати свіжим повітрям.
Ірина вийшла у двір і сіла на лавку. Її трусило. Вона не знала, що відбувається у квартирі й не розуміла, скільки часу вже сидить ось так. Неочікувано поруч із нею присів Михайлик.
— А ти що тут робиш? — здивувалася Ірина. — Чому не у бабусі? Я ж мала повернутися тільки за тиждень.
— Не знаю, — знизав плечима хлопчик. — Мені сьогодні дивний сон наснився, ніби до нас у дім залізли чужі люди, а нас із тобою вигнали…
Михайлик не встиг договорити, як із під’їзду поспішно вийшли Лариса й Ольга Іванівна. Лариса дорогою лаяла невдалу сваху, а Ольга Іванівна проклинала все на світі. Невістку з онуком вона навіть не помітила.
Невдовзі з під’їзду вийшов і сам Павло. Побачивши дружину й сина, він підійшов до них і міцно обійняв.
— Ходімо додому, — сказав він. — Нам треба зібрати речі. Ми переїжджаємо.
Доля виявилася прихильною до Павла та Ірини, бо оптимальний варіант обміну вони знайшли майже одразу.
Навіть Михайлик розумів, що «шалена» бабуся їх у спокої не залишить. Павло нарешті усвідомив, наскільки Ольга Іванівна небезпечна для його родини. Ніхто не міг спрогнозувати, що їй спаде на думку наступного разу.
Вже за тиждень сім’я облаштовувалася на новому місці. Ольга Іванівна не переставала бомбити телефон сина.
Він відповів на її дзвінок лише через кілька днів. Ні Ірина, ні Михайлик не чули цієї розмови. Але обоє розуміли — кошмар, на ім’я Ольга Іванівна для них нарешті закінчився.
— Я твій чоловік і маю повне право зустріти Новий рік разом із тобою, — впевнено промовив Максим у слухавку. — Тож готуй святкову вечерю, я приїду 31-го