Зимовий вечір повільно опускався на місто. Вікторія стояла біля вікна свого кабінету на двадцятому поверсі бізнес-центру. Дивилася, як загоряються вогні у висотках. Її відображення у склі виглядало втомленим. Строгий костюм і ідеальна зачіска. Але вік видавали ледь помітні зморшки в куточках очей від постійної напруги.
На столі завібрував телефон. Вікторія навіть не дивлячись знала, хто телефонує. Останнім часом свекруха дзвонила що вечора, наче перевіряла, чи на місці невістка.
— Так, Ніно Петрівно, — Вікторія намагалася, щоб голос звучав доброзичливо.
— Вікуся, де ти знову пропадаєш? Я цілий день телефоную! — голос свекрухи звучав зі звичними звинувачувальними нотками.
— Я на роботі, у мене була важлива нарада.
— Знову робота! А про сім’ю ти подумала? Артемчик дзвонив, каже, що ти навіть сніданку йому не приготувала.
Вікторія заплющила очі, стримуючи роздратування. Артем чудово знав, що у дружини сьогодні рання зустріч із закордонними партнерами, але чомусь саме сьогодні йому терміново знадобився домашній сніданок.
— У мене була важлива зустріч о восьмій ранку, я попереджала.
— Зустріч! А чоловік без сніданку! Я у твої роки й працювала, і готувала, і за домом слідкувала. А ти тільки про кар’єру думаєш.
Телефон на столі знову завібрував — прийшло повідомлення від Артема: «Мама просила позичити їй гроші на ліки. Двадцяти тисяч вистачить?».
Вікторія втомлено потерла перенісся. Місяць тому свекруха вже брала в неї тридцять тисяч на якісь таблетки, а до цього просила на масаж і санаторій. Звідки у пенсіонерки такі витрати на здоров’я?
— Ніно Петрівно, я постараюся завтра приготувати сніданок, — Вікторія намагалася говорити спокійно.
— Постараєшся? Ти дружина чи хто? Яке «постараєшся»? — свекруха явно заводилася. — От я Артемчику кажу — не так тебе виховали. Гроші заробляти навчили, а як сім’ю берегти — ні.
Вікторія мовчки слухала, машинально переглядаючи звіти на комп’ютері. За п’ять років шлюбу вона звикла до подібних розмов. Спочатку намагалася сперечатися, щось доводити, але швидко зрозуміла — марно.
До кабінету заглянула секретарка:
— Вікторіє Олександрівно, документи на підпис принесли.
— Вибачте, Ніно Петрівно, мені потрібно працювати, — Вікторія спробувала закінчити розмову.
— Звісно-звісно, працюй! Тільки не забудь, що я просила гроші на ліки. І Артемчику вечерю нормальну приготуй, а не ці твої салатики!
Закінчивши розмову, Вікторія відкинулася в кріслі. Коли все стало настільки складним? П’ять років тому, виходячи заміж за Артема, вона думала, що будує сім’ю з коханою людиною. Тепер же вона була банкоматом і служницею одночасно.
Увечері, відкриваючи двері своєї квартири, Вікторія почула гучні голоси й сміх. У вітальні сиділи Артем із двома друзями, на журнальному столику — порожні пляшки й залишки їжі.
— О, кохана! — Артем широко усміхнувся. — А ми тут із хлопцями вирішили посидіти. Ти ж не проти?
Вікторія мовчки пройшла на кухню. Раковина була завалена брудним посудом, на плиті — засохлі сліди від пригорілої їжі. У холодильнику майже нічого не було. Хоча Вікторія залишала чоловікові гроші та список покупок.
— Вікусь, зроби нам кави! — донеслося з вітальні.
— І бутерброди, якщо можна! — додав один із друзів.
Вікторія механічно дістала хліб, ковбасу, увімкнула кавоварку. Усередині повільно закипала злість, але вона звично заганяла її глибше. Артем не любив, коли вона «влаштовувала сцени» при друзях.
Повернувшись у вітальню з підносом, Вікторія почула уривок розмови:
— А моя тільки й пиляє, — скаржився один із друзів. — То грошей мало приношу, то з дитиною мало сиджу.
— Пощастило тобі, Артеме, — підхопив другий. — Твоя і заробляє добре, і мовчить.
Артем самовдоволено всміхнувся:
— Так я одразу правильно себе поставив. Моє слово — закон.
Вікторія завмерла з підносом у руках. «Правильно поставив»? Це він так називає постійний тиск, маніпуляції та нескінченні вимоги грошей?
Телефон знову завібрував. Цього разу повідомлення було від свекрухи: «Вікуся, я вирішила святкувати свій день народження у вас. У тебе велика квартира, всі помістимося. У суботу, на другу годину, накриєш стіл?»
Знову все вирішили за неї, навіть не спитавши. Її квартира, куплена за її гроші, зароблені безсонними ночами та постійними переробками, давно перестала бути її територією.
Вікторія майже кинула піднос на стіл.
— Артеме, можна тебе на хвилинку?
Вона поманила чоловіка на кухню.
— Що там у тебе? — невдоволено запитав Артем, заходячи слідом.
— Твоя мама хоче святкувати день народження тут. Ти в курсі?
— А, так! Чудова ідея, правда? — Артем усміхнувся. — У тебе ж найпросторіше житло.
— А мене спитати не треба було? — Вікторія намагалася говорити тихо, щоб не почули гості.
— Ну що тобі, шкода чи що? — Артем насупився. — Вічно ти зі своїми претензіями. Мама права — не так тебе виховали.
— До чого тут виховання? Це моя квартира…
— Наша квартира! — перебив Артем. — Ми ж сім’я. І мама права — ти зовсім про сім’ю не думаєш.
У цей момент на кухню заглянув один із друзів:
— Тема, ще по одній?
Вікторія просто мовчки відвернулася й вийшла з кухні. В голові крутилася одна думка: «Досить».
Цілий тиждень вона навмисне не готувалася до свята, хоча свекруха телефонувала щодня, нагадуючи про меню й прибирання.
У суботу вранці Вікторія прокинулася пізно. Вперше за довгий час дозволила собі просто повалятися в ліжку, не думаючи про чужі бажання та вимоги. Сонце вже яскраво світило у вікно, коли вхідні двері з гуркотом розчинилися. Очевидно, Артем дав матері ключі.
— Ти ще в ліжку?! — пролунав обурений голос Ніни Петрівни. Свекруха влетіла у спальню, навіть не постукавши.
Вікторія неквапливо потягнулася, не поспішаючи вставати:
— Добрий ранок, Ніно Петрівно.
— Який там «добрий»?! Уже майже дванадцята! — свекруха сплеснула руками й помчала оглядати квартиру.
Вікторія чула, як та розчиняє дверцята шаф на кухні, гримить посудом, щось бурмочучи собі під ніс. Потім пролунав пронизливий крик:
— Господи! Тут же справжній безлад! — Ніна Петрівна з’явилася у дверях спальні, розмахуючи руками. — Ні салатів, ні закусок! Навіть пилюку не витерли! Ти що, зовсім з глузду з’їхала? Гості за дві години прийдуть!
Вікторія спокійно підвелася з ліжка, накинула халат і попрямувала на кухню. Налила собі кави, дістала круасан із пакета з учорашньою випічкою. Сіла за стіл, не звертаючи уваги на причитання свекрухи.
— Ні, ви тільки подивіться на неї! — Ніна Петрівна вчепилася у дверний косяк. — Сидить, каву п’є, наче нічого не відбувається! А гори немитого посуду? А порожній холодильник?
У цей момент грюкнули вхідні двері — прийшов Артем. За його важкими кроками Вікторія зрозуміла — чоловік уже в курсі ситуації. Очевидно, мати встигла зателефонувати й поскаржитися.
— Що тут відбувається? — Артем з’явився на кухні, оглянув порожні столи й насупився. — Чому нічого не готове?
Вікторія відпила каву й спокійно подивилася на чоловіка:
— А чому мало б бути готове?
— Як чому? — Артем аж поперхнувся від обурення. — Ми ж домовилися! Мамин день народження, гості…
— Ні, — Вікторія похитала головою. — Ви домовилися. Ви вирішили. Ви запланували. Без мене.
— Доню, — єлейним голосом почала Ніна Петрівна. — Ну як же так можна? Ми ж сім’я! Я всіх запросила, зателефонувала і тітці Зіні, і Миколі Петровичу з дружиною…
— От ви й готуйте, — Вікторія знизала плечима. — Ваші гості, ваше свято.
Ніна Петрівна почервоніла, схопилася за серце:
— Артемчику! Ти чуєш, що вона каже? А я всім розповіла, яка у мене чудова невістка, як вона прекрасно готує…
— Віко, припини цей цирк, — процідив Артем. — Негайно починай прибирати. Я зараз з’їжджу за продуктами.
— Ні, — Вікторія поставила чашку на стіл. — Не почну. Я не давала згоди на це свято. Ви навіть не спитали моєї думки.
— Та як ти смієш! — зойкнула Ніна Петрівна. — У моєму домі такого не було! Щоб невістка перечила! Артемчику, вона зовсім від рук відбилася!
— Це не ваш дім, — тихо, але твердо сказала Вікторія. — Це моя квартира. Куплена за мої гроші.
— Знову про гроші! — Артем стукнув кулаком по столу. — Вічно ти цим дорікаєш! А те, що я машину купив…
— За мої гроші, — додала Вікторія.
— Що?! — Ніна Петрівна ще сильніше схопилася за серце. — Який сором! Дорікати чоловікові! А ще казала, що кохаєш його!
— Кохала, — Вікторія підвелася з-за столу. — Поки не зрозуміла, що для вас я просто банкомат і прислуга.
Свекруха затрусилася від обурення:
— Подивися на себе. Гості на порозі! На столі порожньо! В домі безлад! Що ж ти за господиня така?! Я завжди казала — не так тебе виховали! Безсовісна!
— Вихід там, — промовила Вікторія, дивлячись прямо в очі свекрусі та чоловікові. Голос звучав спокійно й твердо, хоча всередині все тремтіло.
Ніна Петрівна застигла на місці, ніби не вірячи своїм вухам. Вікторія зробила кілька кроків. А потім широко розчинила вхідні двері. На обличчі свекрухи відобразилася ціла гама емоцій: від здивування до люті. Щоки почервоніли, руки затремтіли.
— Ти… Ти що, виганяєш нас?! — свекруха задихалася від обурення. — Ти з глузду з’їхала! У мій день народження! Артемчику, ти чуєш, що твоя дружина витворяє?!
Артем зробив крок уперед, нависаючи над Вікторією. В його очах читалася суміш злості та розгубленості.
— Ти ж розумієш, як це виглядає? — процідив Артем крізь зуби. — Ти псуєш мамі свято! Усі гості вже їдуть, ти ганьбиш нас перед усією родиною!
Вікторія усміхнулася:
— Ні, це ви зіпсували мені життя, — вона знову вказала на відчинені двері. — Вихід там. І це не обговорюється.
— Та як ти смієш! — голос Ніни Петрівни зірвався на вереск. — Невдячна! Ми тебе прийняли в сім’ю, а ти… Жінка має дбати про чоловіка, про родину! Я все життя…
— Ось і дбайте далі про свого сина, — перебила Вікторія. — А я більше не буду.
— Віко, припини істерити, — Артем спробував закрити двері, але Вікторія тримала їх міцно.
— Це не істерика. Це вирішення проблеми.
Ніна Петрівна заметалася передпокоєм, хапаючи свою сумку й шарф:
— От побачиш, ти ще пошкодуєш! Думаєш, комусь потрібна така дружина? Тільки про себе й думаєш!
Вікторія мовчки спостерігала, як свекруха метушливо одягається, як Артем нервово перевіряє кишені, шукаючи ключі від машини. Більше ніяких поступок, ніяких «заради миру в сім’ї», ніяких нескінченних витрат на чужі примхи.
Двері нарешті зачинилися. І у квартирі запанувала тиша. Вікторія повільно пройшла у вітальню. Опустилася на диван і заплющила очі. Незвичне відчуття свободи запаморочило голову. Ніхто не наказує, не вимагає, не маніпулює.
Цілий день телефон розривався від дзвінків — телефонували родичі, друзі сім’ї, сама Ніна Петрівна. Вікторія просто вимкнула звук. До вечора вона зібрала всі речі Артема: одяг, документи, зарядні пристрої. Склала їх у великі пакети й поставила біля вхідних дверей.
Чоловік з’явився за північ.
— Ти що, справді вирішила все зруйнувати? — запитав Артем, дивлячись на пакети зі своїми речами.
— Ні, я вирішила врятувати себе, — Вікторія говорила тихо, але твердо. — Я більше не твоя безкоштовна прислуга. Забирай речі й іди. І поверни ключі від машини. Вона куплена за мої гроші.
Чоловік невдоволено кинув зв’язку на тумбу.
— Віко, ну досить, — Артем спробував зайти у квартиру. — Давай поговоримо…
— Нам більше нема про що говорити, — Вікторія зачинила двері перед його носом, двічі повернула ключ у замку.
Вікторія взяла відпустку на роботі, змінила замки у квартирі, заблокувала номери чоловіка й свекрухи. Вперше за п’ять років вона дозволила собі думати тільки про власні бажання.
П’ять років емоційного тиску, маніпуляцій і фінансових поборів навчили її одному: ніхто більше не посміє розпоряджатися її домом, її часом і її життям.
У квартирі було тихо. Пахло улюбленими квітами. На столі лежав недочитаний роман — тепер можна було читати, не думаючи про те, що скаже свекруха про «дурні книжки». Нарешті не треба було нікуди поспішати, нікому догоджати, нічого доводити.
– Спершу постаріла, а тепер ще й захворіла. Я подаю на розлучення! – Олег грюкнув дверима, не усвідомлюючи, наскільки сильно помилився…