ЩАСЛИВА МАТИ

Вночі в палату привезли новеньку. Вона розбудила всіх гучним співом брудних частівок. Медсестра зробила їй укол і пішла. У палаті запахло алкоголем — жінка була п’яна. Вранці прийшов слідчий.

— Хто робив «підпільний» аборт?

— Не пам’ятаю.

— Навіщо Ви це зробили? У Вас же є чоловік і дитина.

— Який чоловік? Ти на мене подивись, любчику! Сам би став жити з такою?

Пацієнтка й справді виглядала неординарно. Жінка була низького зросту, кремезна, з великою головою, короткими товстими ніжками. До того ж, уздовж тіла звисали довгі руки з великими, схожими на чоловічі, долонями. Красивим можна було назвати хіба що густе, хвилясте волосся, яке нещасна постійно відкидала з обличчя.

У розмову втрутилась одна із сусідок по палаті:

— Чого ж Ви себе так непристойно ведете? Гуляєте, п’єте? Який приклад Ви дитині даєте?

— Знайшлася фіфа! Ти заміжня?

— Заміжня.

— То чого ж ти на аборт приперлась? Ти з чоловіком щодня в ліжку кувиркаєшся, а я раз на рік! То хто з нас менш порядний?

Слідчий перевів розмову в потрібне русло:

— Ще раз питаю: хто Вам зробив кримінальний аборт?

— Тобі, мужик, не соромно такими справами займатись? Краще б справжніх злочинців ловив!

У палату зайшла завідувачка:

— З нею марно розмовляти. Учора на операційному столі при смерті була — і пісні горлала.

— Софіє Абрамівно, відпусти додому! — занила хвора. — Син сам удома.

— Кравцова, не дури! — суворо крикнула лікарка і трохи м’якше додала: — Світлано, треба полежати днів п’ять. Ти багато крові втратила.

— Ви у своєму розумі? Три дні — не більше!

Світлана з труднощами підвелася з ліжка і, хитаючись, вийшла в коридор:

— Мені зателефонувати треба!

Невдовзі з посту пролунав голос:

— Миколо, поклич нашого дільничного! Петрович, привіт! Це Кравцова. Я з лікарні дзвоню. Жіночі проблеми! Ага, невдало! Будь другом — зайди до мене додому. Вижени того виродка й забери ключі від хати. Йому жити ніде, от і причепився. Під скатертиною гроші лежать. Купи Сашкові вареників з картоплею, молока й хліба. І карамельок «Пташка» ще! Ледь не забула. Дуже вони йому до смаку. Скажи, нехай завтра куртку принесе. Моя вся у крові. Ну, все. Дякую, Петровичу!

Коли Світлана повернулась у палату, сусідки перервали жваву розмову.

— Що замовкли, кобили? Кісточки мені перемивали?

— Чому Ви з нами так розмовляєте? — огризнулася молода жінка.

— Курка недобита, ти коли з мужиками волочитись почала?

— У мене двоє дітей і я заміжня!

— Значить, порядна! А в скільки років першу народила?

— У вісімнадцять.

— От! А з чоловіком спала ще малоліткою! Добре, що одружився. А я у двадцять вісім вмовила командированого переспати зі мною, щоб дитину народити. Для себе. Між іншим, була дівчиною. Ще й пляшку йому за злучку поставила.

— Як Вам не соромно! — обізвалась худенька дівчина біля вікна.

— А ти, худорлява, швидше за все незаміжня?

— Незаміжня. І що?

— Вітер тобі надув? Так? Та чим Ви всі кращі за мене? Красою? Що Ви знаєте про моє життя? Від мене мати хотіла позбутись, коли мною була вагітна. А я на зло їй вижила. В дитбудинку росла. Били мене там. Я давала здачі. І там не пропала. Пішла працювати двірничкою. Скоро житло своє отримаю. Своїм потом заробила!

Медсестра покликала Світлану на укол. Під вікном пролунав дитячий голос:

— Матусю! Де ти?

Жінки припали до вікна. Внизу стояв гарний, охайно одягнений хлопчик років дванадцяти. Світлана, повернувшись з процедур, визирнула надвір:

— Синочку, ти поїв? Тебе ніхто не скривдив?

— Мамо, все добре. Я не голодний! Петрович приходив, «того» вигнав. Ти тільки одужуй! Я впораюсь.

— Як ти приїхав, Сашко? Де гроші взяв?

З сином Світлана говорила пристойними словами, м’яко й лагідно. До підлітка підійшов дільничний:

— Ти, Світлано, лікуйся. Сашко поки у нас поживе. Моя дружина не проти.

Сусідки по палаті здивовано переглянулись.

— Петрович, дякую! Буду винна. На роботі скажи, що я на лікарняному.

— Не хвилюйся. Я від твого імені заяву написав. Вам з Сашком дали аванс.

Кравцова засміялась:

— Петрович, та тобі ж світить стаття за підробку документів! А я скажу, що грошей не отримувала.

— Матусю, видужуй! Я тебе люблю.

Світлана зачинила вікно й заплакала.

— Яка ж я дурна! А якби померла? — вона взяла пачку сигарет і вийшла.

Жінки в палаті мовчали. Вони раптом зрозуміли, що ця негарна Світлана Кравцова — сильна, чесна, порядна. А найголовніше — справжня мати!

Минуло три дні. Світлана готувалась до виписки. Сусідки зібрали для Сашка все, що мали в тумбочках. Боячись образити його маму, сказали:

— Нам стільки наносили, що за тиждень не з’їмо!

— Не брешіть, баби! Знаю, що від душі даєте — інакше б не взяла! Ви вже не ображайтесь на мене. З дурості на вас злість зірвала. Я взагалі-то не п’ю. З горя набралась. А син у мене — золото. Відмінник круглий! У всьому мені допомагає. Так що не шкодуйте мене. Я — найщасливіша мати на світі.