– Я вирішив, що 28 грудня поїду кататися на снігоходах з друзями. Можливо, навіть залишусь з ночівлею за містом, – оголосив Максим за тиждень до Нового року.
– Зручно придумав! Ти впевнений, що все встигнеш? – прямо запитала Ангеліна, піднявши брову.
– Ти про Новий рік? Що там встигати? Одягнув сорочку – і вже красень! А якщо ще й у душ встигну, то взагалі буде ідеально! – розсміявся чоловік.
– Я не про це. Ти збираєшся їхати відпочивати в останні вихідні перед святами. Я думала, ми будемо закуповувати продукти для новорічного столу, – пояснила Ангеліна. – Але я готова тобі з цим допомогти!
– Ти все ускладнюєш. Замов доставку, і справу вирішено. І не треба буде штовхатися в чергах магазинів, – відмахнувся Максим, а потім різко додав: – А що означає «допомогти»? Ти сама не знаєш, що треба робити? – примружився він.
– Без поняття, – похитала головою дівчина. – Ти вже втретє поспіль запрошуєш своїх родичів святкувати в нас удома.
– Взагалі-то це спільне свято! – Максим почав дратуватися.
– Зверни увагу, ти забув запитати мене, чи готова я знову стояти біля плити два дні, а потім відчищати квартиру після новорічного нашестя. Ти дуже зручно прикриваєш свою безвідповідальність словом «спільне».
– Ти перебільшуєш. Від чого там втомлюватися? – підвищив голос чоловік.
– Якщо все так просто, то з великим задоволенням передаю тобі естафету.
– А ти що тоді робитимеш? – ошелешено перепитав Максим. – Я що, все маю зробити сам?
– Я буду тобі допомагати. Просто сплануй так, щоб догодити всім родичам, – із ноткою сарказму відповіла Ангеліна.
– Здається, лише в мене дружина – нікудишня господиня, – закотивши очі, буркнув чоловік.
– Я й не сумнівалася, що ти дійдеш до такого висновку, – відповіла Ангеліна, піджала губи. – Мені час на роботу. Побачимося ввечері, – додала вона, зачиняючи двері.
Максим ще кілька хвилин стояв у коридорі, обмірковуючи сказане. Потім похитав головою, вирішивши, що Ангеліна просто жартує. Вона готова зробити все, щоб догодити свекрусі Ользі Геннадіївні.
Тим часом, коли Ангеліна прийшла на роботу, вона почала обговорювати з подругою свої плани на останні вихідні перед Новим роком. Вони хотіли сходити в караоке, обмінятися подарунками та гарно відпочити.
Максим ненавидів караоке, тому вони з Ангеліною ніколи не ходили в такі заклади разом. Він нарочито голосно зітхав і закочував очі, демонструючи, наскільки це, на його думку, безглузде й марне заняття. Інша річ – посидіти з друзями в барі.
Ангеліна розуміла, що її легковажне ставлення до сімейних традицій чоловіка може зіпсувати стосунки з ним. На відміну від бюджетних організацій, у банку, де вона працювала, не передбачалися тривалі січневі відпустки. Усе, чим вона розпоряджалася, – це два дні до свята й два після, а далі всі співробітники повинні були по черзі виходити на роботу.
Їй зовсім не хотілося знову витрачати ці дорогоцінні дні на обслуговування гостей. З моменту заміжжя вона забула, що таке передноворічне очікування дива й чарівництва. Так, вона вже не маленька дівчинка, але й не бабуся – всього лише 27 років.
Ангеліні також хотілося приємного святкування Нового року. Якби була її воля, вона вирушила б до якогось санаторію чи на лижну базу, де свіже повітря, баня та величезна ялинка у дворі. Але це залишалося лише мрією.
Добре, що Ольга Геннадіївна не телефонувала з нагадуванням про новорічний стіл. Між ними не склалися довірливі стосунки. «І слава Богу», – подумала Ангеліна.
Як і планував Максим, увечері 28 грудня, одразу після роботи, він вирушив із друзями за місто. У його друга Андрія був будиночок у селі, де вони щороку влаштовували зимові зустрічі. Це стало своєрідною традицією – щось на кшталт походу в баню, але в сучасному виконанні – зі снігоходами.
Ольга Геннадіївна кілька разів телефонувала сину, востаннє уточнюючи, чи все готово до свята.
– Синку, може, все-таки покличемо ще дядька Вову? Шкода його, що ж він буде один на Новий рік?
– Легко, – впевнено відповів Максим.
– У тебе добре серце, синку. Я тобою пишаюся, – усміхнулася Ольга Геннадіївна. – Скажи Ангеліні, щоб підготувала ще один прибор, – додала вона суворо.
– Все буде якнайкраще. Ти ж знаєш, – з усмішкою відповів Максим.
– Знаю. Якби ще твоя Ангеліна навчилася нормально спілкуватися з людьми, то їй узагалі не було б рівних.
– Мам, головне, не хвилюйся. Краще приділи час собі, Ангеліна все зробить. Ми на вас чекаємо, – запевнив Максим.
Час на відпочинку минув непомітно, і вже підійшов момент повертатися додому. Максим якнайдовше намагався відтягнути повернення. Він обрав маршрут, що зайняв більше часу, а коли вони з друзями потрапили в затор, його радості не було меж.
– Зараз моя почне телефонувати, – невдоволено промовив Андрій, дивлячись на екран телефону.
– Навіщо? – поцікавився Максим, відволікаючись від дороги.
– Я пообіцяв, що ввечері поїду з нею до магазину. Все-таки Новий рік, – знизав плечима друг.
– Ну так, – усміхнувся Максим. – Не очікував від тебе такого. Якби моя дружина щось подібне витворила, миттю опинилася б на вулиці.
– У нас спільна квартира, та й діти, – спокійно відповів Андрій, переводячи погляд на дорогу.
– Не думав, що ти підкаблучник, – розсміявся Максим.
Коли Максим повернувся додому, його зустріли пітьма та тиша. Відчуваючи, що щось не так, він одразу ж зателефонував Ангеліні, знявши верхній одяг. Але дружина не відповідала.
– Що ще за новини? – пробурмотів Максим.
Через пів години й десять пропущених викликів Ангеліна нарешті вийшла на зв’язок.
– Ти телефонував? – стурбовано запитала вона. На фоні чулася музика та чужі голоси.
– Чому ти не брала слухавку? Де ти? – хамовито запитав Максим.
– Ми з Оленою пішли в караоке, – відповіла Ангеліна, ніби нічого особливого не сталося.
– А тебе хтось відпускав? – запитав чоловік.
– Мені не потрібен твій дозвіл. Тим більше, я заздалегідь тебе попередила, – спокійно відповіла дівчина.
– Не пам’ятаю такого, – нехотячи промовив Максим.
– Це було того дня, коли ти повідомив про свою поїздку з друзями, – пояснила Ангеліна. – Вочевидь, для тебе ця інформація не була настільки важливою.
– Швидко додому! Нам ще продукти до новорічного столу купувати, – скомандував чоловік. – У мене завтра робочий день, до речі, – додав він.
– Я не збираюся зараз іти додому. Ми тільки зустрілися з подругою.
– То якась подруга для тебе важливіша за сім’ю? – зухвало запитав Максим.
– Що ти маєш на увазі? – спитала Ангеліна, хоча чудово розуміла, до чого він хилить.
– Я хочу уточнити, коли ти плануєш готуватися до свята? – продовжив чоловік.
– Коли ти складеш меню, – коротко відповіла вона.
– Я думав, що минулого разу ти вдосталь насміялася. Може, вистачить?
– Я сподівалася, що обійдеться без цього, але, очевидно, ні. Мені не хочеться накривати стіл для твоїх численних родичів. Я хочу відпочивати на Новий рік, як і всі інші, – пояснила Ангеліна.
– Коли своїх дітей народиш, тоді й будеш відпочивати. А зараз марш додому!
Щойно Ангеліна почула наказовий тон чоловіка, одразу ж завершила дзвінок. Настрою розважатися не було, і вона запропонувала подрузі перейти в інше, менш людне місце.
– Ти впевнена, що Максим – це той самий «принц на білому коні»? Ти – гарна, молода дівчина, повна амбіцій. Складається враження, що він хоче закрити тебе у вежі та використовувати як служницю, – з іронією сказала Олена, коли дівчата сіли за столик в затишному кафе.
– Я вже ні в чому не впевнена. Перший рік, коли він запропонував спільне застілля з його батьками, я сприйняла це як виклик – усе має бути ідеально. Пам’ятаю, не спала всю ніч перед Новим роком, а в сам святковий день ледь не заснула за столом і мало не розбила всі тарілки. Другого разу я вже насторожилася, а зараз мені нічого не потрібно. Бо ніякої вдячності – тільки критика. І ще всі їдять за наш рахунок, ніхто навіть не пропонує допомогти чи дати грошей.
Монолог Ангеліни викликав у Лєни глибоке співчуття. Подруга трохи подумала, а потім несподівано запитала:
– А як щодо того, щоб зустріти Новий рік разом?
Ангеліна знизала плечима й уважно подивилася на Лєну.
– Моя сестра з чоловіком нещодавно переїхали в заміський будинок. Тільки не питай, звідки у них стільки грошей. Сама не знаю, – закотила очі Лєна. – Цього року вони влаштовують велику вечірку. Кожен має принести щось до столу та напої – це єдина умова. Поїдеш? – запитала вона, заглядаючи в очі подрузі.
– А як же Максим? Виходить, що я залишу його напризволяще, – невпевнено відгукнулася Ангеліна.
– Поговори з ним. Якщо не вийде його переконати, можеш поїхати сама. Буде весело! – з усмішкою відповіла Лєна. – Ти ж ще молода, а збираєшся провести всі вихідні в компанії каструль і тарілок.
Коли Ангеліна повернулася додому пізно ввечері, вона сподівалася непомітно прокрастися до спальні та лягти спати. Проте Максим увесь цей час чекав її на кухні. Побачивши його силует, вона важко зітхнула.
– Нарешті з’явилася! – невдоволено гаркнув Максим. – Нічого не хочеш пояснити? Чому в тебе телефон був вимкнений?
– Я просто хотіла відпочити. Ти б усе одно продовжував телефонувати, – пояснила Ангеліна, сідаючи на стілець поруч. – Максиме, – м’яко сказала вона, – може, поїдемо на Новий рік за місто?
– Куди? Ти з глузду з’їхала! А як же родичі? – отетерів чоловік.
– Мене Лєна запросила. Її сестра з чоловіком живуть у будинку недалеко від міста, – спробувала пояснити Ангеліна, але її одразу перебили.
– Ах, ось звідки ноги ростуть! Треба було відразу заборонити тобі спілкуватися з Лєнкою! Ми будемо вдома. Завтра після роботи поїдемо купувати продукти. Ти маєш скласти список усього необхідного. І ще – прикрась дім, раз у тебе завтра вихідний, а то така нудьга! – відрубав чоловік, встаючи зі стільця.
Ангеліна ще деякий час сиділа в сумному мовчанні, прокручуючи в голові сотні спогадів про те, як вона завжди йшла на компроміс із чоловіком. А чи буде Максим хоч колись приймати її точку зору, жаліти та піклуватися?
Вона поклала руку під голову й подивилася у вікно, де сотні вогнів горіли різними кольорами веселки. На душі було огидно. Здавалося б, треба радіти – скоро найвеселіше свято року, а радіти зовсім не хотілося.
Наступного дня Ангеліна гарно прибрала в домі. Зазвичай прибирання допомагало їй розібратися з думками. Коли скрізь запанував ідеальний порядок, вона зібрала свої речі й вирушила до подруги, заздалегідь попередивши її про свій візит.
– Я знала, що колись це мало статися! – вигукнула Лєна, відчиняючи двері.
– Тепер будемо разом орендувати квартиру? – сумно засміялася Ангеліна.
Лєна міцно обійняла подругу і пошепки додала: – Це буде найкращий Новий рік у твоєму житті! Обіцяю.
Тим часом Максим повернувся додому. Йому не вдалося додзвонитися до Ангеліни, і він був дуже злий. Йому довелося заїхати додому, щоб забрати дружину й вирушити до магазину.
– Ти розумієш, скільки часу ми втратили через твою незібраність? Тридцяте грудня! У магазинах буде купа людей! – невдоволено промовив він, знімаючи взуття. – А де гірлянди й прикрашена ялинка? Завтра ж прийдуть гості! – Максим різко зупинився.
Світло горіло тільки в коридорі, але в домі панувала тиша.
– Ангеліно? – озвався він, обходячи квартиру.
Не знайшовши дружини, Максим помітив записку на кухонному столі:
«Я так більше не можу. Здається, тобі потрібна інша жінка, можливо, хатня робітниця чи служниця. Я забрала свої речі. Щасливого Нового року!»
Він сів, не вірячи своїм очам. Ще кілька разів він намагався додзвонитися до Ангеліни, але вона не відповідала. Тоді Максим вирішив зателефонувати батькам дружини, але вони теж не відповідали – Ангеліна заздалегідь попередила їх про своє рішення.
У цей момент пролунав дзвінок. Це була Ольга Геннадіївна:
– Синку, ну що у вас там? Підготовка йде повним ходом? – швидко заговорила жінка.
– Ні. Ангеліна пішла, – коротко відповів Максим.
– Що ти там бурмочеш? Не розумію.
– Ангеліна мене покинула. Жодного Нового року не буде. Нічого не готове. Можеш так і передати всім іншим, – гаркнув син. – Я не збираюся всіх вас обслуговувати.
Цей Новий рік Максим зустрів у батьків. Ольга Геннадіївна робила все можливе, щоб створити атмосферу свята, а син із батьком просто дивилися фільми, купивши по баночці пива, щоб якось відчути новорічний настрій.
А ось Ангеліна зустріла Новий рік у неймовірній атмосфері: розслаблена обстановка, безліч нових знайомств, музика, напої й справжній новорічний настрій. Нарешті вона згадала, що таке по-справжньому ідеальне свято!