Свідомість до Аліси поверталася повільно, і з кожною миттю страх дедалі міцніше стискав її тіло. Голова ніби розколювалась навпіл — пронизливий біль гудів у потилиці, а на язиці відчувався різкий металічний присмак крові впереміш із гіркотою. Вона лежала на мокрій бетонній підлозі, покритій пліснявою та слизьким нальотом. Над нею блимала тьмяна лампочка, що кидала хижі тіні на сірі потріскані стіни.
Спробувавши поворухнутися, Аліса зрозуміла, що зап’ястки та щиколотки грубо стягнуті мотузкою, яка боляче врізалася у шкіру. Серце забилося швидше. Де вона? Як сюди потрапила? Перед очима — все ті ж сірі стіни, іржаві труби, темна калюжа в кутку. Начебто звичайний підвал, та для неї він перетворився на темницю.
Вона напружено намагалась згадати, що сталося. Перед внутрішнім поглядом спалахували уривки: обличчя Сергія, різкий біль у шиї, непроглядна темрява… По щоках покотилися сльози, коли усвідомлення безвиході пронизало свідомість. Думки плутались, дихання перехоплював страх, спина вкривалася холодним потом. У голові лунав глухий гул, а кожен вдих нагадував спробу дихати крізь густий сироп.
Три дні тому Аліса повернулася додому раніше. Хотіла зробити приємне чоловікові — купила еклери та пляшку його улюбленого вина. Тихо відчинивши двері, вона почула з кімнати жіночий сміх. Усередині все скувало кригою.
У спальні Сергій був із привабливою блондинкою років тридцяти. Вони так захопились, що не зразу її помітили. Чоловік підхопився, почав щось пояснювати, та Аліса мовчки рушила до виходу. Пакет зі смаколиками вислизнув із рук і впав на підлогу.
— Почекай! — крикнув він, накидаючи халат. — Це не те, про що ти подумала!
— А як тоді це назвати? — спокійно, але з крижаною рішучістю спитала вона.
Сергій запнувся, добираючи слова.
— Я ж люблю тебе!
— Любов чи гроші? — гірко всміхнулася Аліса. — Пам’ятаєш шлюбний контракт? Зрада — і ти лишаєшся ні з чим. Завтра подаю на розлучення.
Вона грюкнула дверима. Лють перекосила Сергієві обличчя. Усередині Аліси вирувала буря, але назовні вона лишалася непохитною.
Сівши за кермо, вона намагалась заспокоїти тремтячі руки. Треба до адвоката. Раптом гострий біль пронизав шию. Вона рвучко озирнулася: Сергій стояв зі шприцом.
— Прости, кохана, — прошепотів він з усмішкою. — Я не збираюся залишатися без грошей.
Світ поплив перед очима, сили покидали тіло, свідомість тьмяніла. Останнє, що вона встигла відчути, — як безсило осідає на сидіння й провалюється в морок.
Отямилася Аліса вже в цьому вологому підвалі. Сергій сидів на обшарпаному стільці, курив і спостерігав за нею з насмішкою. У його погляді не було й крихти співчуття.
— Нарешті прокинулася, — кинув він, струсивши попіл. — Похорон уже замовив. Знайомий патологоанатом напише «інфаркт». А я стану багатим вдівцем.
— Ти з’їхав з глузду… — прошепотіла вона, смикаючи пута.
— Навпаки, — презирливо усміхнувся він. — Досить прикидатися зразковим чоловіком, слухати твої нотації й терпіти «капризи». Краще одразу забрати все.
Чоловік підвівся, притис тліючу цигарку до холодної підлоги й рушив до дверей:
— Повернуся незабаром. Обери, що для тебе краще: швидка смерть чи повільні муки.
Аліса смикала пута, та сили танули. У грудях клубком згорнулися розпач і жах — вона відчувала, як балансує над прірвою.
Минуло кілька годин, перш ніж Сергій заштовхав зв’язану дружину до багажника. Ґрунтова дорога була всіяна ямами; кожен удар болем відгукувався по всьому тілу. Вона намагалася запам’ятати повороти, та пітьма стирала орієнтири. Нарешті автомобіль різко загальмував.
— Прибули, красуне, — кинув він, витягуючи її з машини.
Довкола шумів непрохідний сосновий бор. Стовбури стугоніли суцільною стіною — жодної людської душі. Сергій прискіпливо закріпив мотузки на товстому стовбурі.
— Ніхто тут тебе не знайде, — захрипів задоволено. — Звірі зроблять усе за мене, а я, убитий горем удівець, успадкую твої статки.
Двигун заревів, авто зникло. Крики Аліси губилися поміж дерев, у відповідь — лише шелест та луна. Коли голос урвався, вона заплакала. Ліс здавався безмежним і байдужим; кожен шурхіт підкидав серце до горла.
Раптом з-поміж дерев показалася велика тінь. Серце завмерло: вовк! Вона скрикнула й зомліла.
Прийшла до тями, коли невідомі руки дбайливо розв’язували пута. Перед нею стояв чоловік років сорока — втомлене, але доброзичливе обличчя, уважні очі. Біля ніг, спокійно помахуючи хвостом, сидів великий німецький вівчар; саме його силует Аліса сплутала з хижаком.
— Як вас звати? — ласкаво запитав незнайомець. — Я — Ігор, лісничий. А це Джек. Він вас винюхав.
— Аліса… — ледь чутно прошепотіла вона. — Чоловік… хотів мене вбити.
Ігор насупив брови, але розпитувати не став. Підтримуючи її, повів вузькою стежкою до невеликої мисливської хатини, що здалася їй неприступною фортецею.
Усередині пахло смолою й лісовими травами, у каміні потріскував вогонь. Ігор посадив її в м’яке крісло, обробив розтерті зап’ястки, подав кухоль гарячого чаю з медом і звіробоєм.
— Пийте, — сказав тихо. — Тут ви в безпеці.
Перший ковток повернув тепло й спокій. Ігор не засипав питаннями, просто був поруч, його рівний голос став опорою. Уперше за довгі години Аліса знову повірила людям.
Наступного ранку вона розповіла свою історію: знайомство з Сергієм під час ділового прийому, стрімке кохання, смерть батька й успадкований бізнес, шлюбний контракт, покликаний захистити, але не врятувати.
— Тато застерігав: великі гроші притягують небезпеку, — зітхнула вона, дивлячись на полум’я. — Я не хотіла чути.
Ігор мовчав, лише підкладав поліна. У його погляді читались співчуття й власний біль — він теж знав, що таке зрада.
— Мені справді шкода, що вам довелося це пережити, — нарешті озвався. — Та ви живі, а значить, у вас попереду новий розділ.
Тієї ночі Аліса спала без кошмарів. Поряд тихенько сопів Джек, а Ігор дрімав у кріслі навпроти. Уперше за багато часу вона відчула справжню безпеку.
Вранці Ігор, говорив неголосно, але без сумніву:
— Затримуватися тут ризиковано. Сергій може навідатися з хвилини на хвилину. Треба вирушати негайно.
У старенькому позашляховику вони дісталися міста. Медики в приймальному відділенні зафіксували численні травми, а в поліції Аліса подала заяву. Слідчий вислухав її до дрібниць і запевнив: справу негайно відкриють.
Тим часом у ресторані «Золота Рибка» тривала заупокійна трапеза за «покійною» Алісою. Сергій, у розкішному чорному костюмі, переконливо зображав убитого горем чоловіка, а поряд, удаючи співчуття, сиділа його коханка Світлана.
— Аліса була неймовірно світлою людиною, — промовляв він, драматично змахуючи уявну сльозу. — Не уявляю, як тепер житиму без неї…
Світлана погладжувала його руку, зображаючи смуток. Гості розчулено хитали головами.
Раптом двері грюкнули, і зал стих. На порозі, в супроводі поліції, стояла жива й неушкоджена Аліса.
— Сподіваюся, усі скучили? — промовила вона з крижано-спокійною посмішкою. — Особливо ти, любий чоловіче.
Сергій зблід, келих вислизнув із пальців і впав на підлогу.
— Розкажи гостям, як саме я «померла», — тихо попросила вона, підходячи ближче.
Сергій почав бурмотіти виправдання, але голос тремтів. Поліцейські клацнули наручниками на його зап’ястках. Разом із Сергієм затримали й підкупленого судмедексперта, що сидів серед гостей.
— Я не хотів! — репетував Сергій, коли його вели до виходу. — Це Світлана мене підбурила!
Та ніхто вже не слухав. Гості дивилися з огидою. Аліса стояла посеред залу й відчувала, як багатомісячний тягар падає з плечей: кошмар завершився.
Згодом дільничний розповів їй історію Ігоря. Колись він керував успішною будівельною фірмою, доки найближчий друг і партнер не втягнув його у кримінальну схему. Ігор утратив усе й відсидів три роки за чужий злочин.
Повернувшись на волю, він подався в ліс, став єгерем і роками жив на самоті з вівчаркою Джеком.
Коли Аліса прийшла до його оселі, Ігор якраз рубав дрова.
— Дякую за порятунок, — сказала вона, простягнувши чек. — Візьми, прошу.
Ігор похитав головою:
— Не треба. Я зробив те, що вважав правильним.
— Тоді дозволь мені залишитися з тобою, — несподівано прошепотіла вона. — Я більше не хочу міст і чужих ігор.
Ігор здивовано всміхнувся вперше за багато років.
— Витримаєш життя в глушині?
— Навчуся, — відповіла Аліса. — Поруч із тобою я справді живу.
Минуло два роки. Вона продала більшу частину спадку, лишивши невеликий резерв, і оселилася з Ігорем у лісі. Навчилася готувати на печі, читати сліди звірів, передбачати погоду за небом.
Вони покохали одне одного по-справжньому — дві душі, що втратили віру, але знайшли її знову в обіймах.
Одного дня Аліса повернулася від лікаря зі знімком УЗД і сяйливою усмішкою:
— Подивися: скоро нас буде троє.
Ігор ніжно пригорнув її. Вони стояли мовчки, а Джек радісно махав хвостом, ніби теж розумів: незабаром у зграї з’явиться новий член.
Дaвніŭ кuтaŭськuŭ peцenт. У цьoʍy poзчuні 6yдь-якuŭ жuвeць зa двa дні nyстuть nepші кopінці