Чоловік поїхав розважатися з «братом», залишивши дружину наодинці з хворою дитиною

— Кириле, у нашого сина температура під сорок! Ти нам потрібен вдома! — Лариса втретє намагалася достукатися до чоловіка. Але той, не звертаючи на неї уваги, зосереджено водив електробритвою по щоці, готуючись до вечірки на честь свого найкращого друга Славка.

— Ти мене взагалі чуєш?! Я з ким розмовляю?!

— Ларочко, ну припини ці сцени! Діти постійно хворіють, і що тепер, усе життя сидіти вдома? Це ж не смертельно! — Кирило зневажливо знизав плечима. — Ти ж розумієш, наскільки важливо мені підтримати Славка! Він мені як брат! Ми з ним разом ще з першого класу!

— Ну і що з того?! Якщо ви такі чудові друзі, він зрозуміє, що ти маєш поводитися, як відповідальний батько! — Лариса тремтячим голосом намагалася достукатися до чоловіка. — Я не впораюся сама! Якщо температура ще підвищиться, доведеться викликати швидку!

Очі Лариси блищали від сліз. Вона панічно боялася цієї ночі. Малюк страждав від лихоманки, жарознижувальні ліки майже не допомагали. Синочок плакав, а вона не знала, як йому полегшити стан. Від утоми руки ставали непідйомними, а думки про можливі ускладнення лише погіршували ситуацію.

А Кирило… Він поводився так, ніби це зовсім не проблема.

— Славко?! Ой, та що тут такого! Діти хворіють — це нормально! А ось весільні гуляння бувають раз у житті! — Кирило вдоволено усміхнувся. — Він попрощається з холостяцьким життям, це ж серйозний етап! Якщо я не прийду, це буде підлість з мого боку. До того ж і так половина друзів «відвалилася» — Вадим застряг у відрядженні, Саня на роботі, Денис у лікарні… Якщо ще і я не прийду, то яка ж це буде парубоча вечірка?!

Лариса подивилася на чоловіка, і її всередині розривало від образи. Навіщо він так благав її народити йому дитину, якщо не був готовий стати справжнім батьком? Навіщо одружився, якщо досі не нагулявся? Чому він так залежний від цього Славка, який, на її думку, лише тягнув його вниз?

— Не ображайся, люба, — зітхнув Кирило. — Я вас із сином дуже люблю, але ж і друга підвести не можу…

— Він тобі не брат! Він просто друг! — Лариса не витримала й підвищила голос.

— Ох, жінки… Вам цього не зрозуміти! — закотивши очі, Кирило застібав свіжовипрасувану сорочку. — Жіночої дружби не буває, а от чоловіча — святе! Ми один за одного горою!

Він щедро вилив на себе парфуми, ще раз окинув себе оцінюючим поглядом у дзеркалі й задоволено посміхнувся.

— До речі, люба, дай мені картку. Я планую зробити Славкові подарунок — оплачу бар.

— Що?! — Лариса завмерла. Вона припускала, що чоловік купить якусь дрібницю в подарунок або замовить стандартний «сюрприз» у вигляді танцівниці, але щоб узяти на себе всю організацію?! Та ще й за сімейні гроші?!

— Я сказав — дай картку! Ту, на яку твої батьки надсилають гроші! — Кирило навіть не збирався щось пояснювати.

— Ця картка — на надзвичайні випадки! Ці гроші призначені для нашого сина! — Лариса схрестила руки на грудях, намагаючись не кричати.

— Так зараз і є надзвичайна ситуація! Дай картку, не сперечайся! У мене навіть на таксі немає грошей!

— Ні! Я не дозволю тобі витрачати ці гроші на гулянку!

— Ну добре. Тоді я візьму її сам!

Кирило різко відсунув дружину вбік, підійшов до шафи, рвучко висунув шухляду й витягнув її гаманець.

Він навіть не думав слухати її доводи та благання. На його думку, після народження сина Лариса стала надто домашньою та нудною, і тепер вона просто заважала йому жити повним життям.

— Не роби з мене монстра. Я ж не витрачу всі гроші! Після зарплати все поверну! — байдуже кинув Кирило, засовуючи картку в кишеню.

Він навіть не зайшов до дитячої кімнати, не глянув на сина — просто взяв ключі й вискочив за двері.

Лариса залишилася стояти в коридорі, ошелешена.

Усередині все обірвалося.

Вона не могла повірити, що її шлюб буквально тільки-но розвалився.

Відтепер вона не дозволить Кирилові витрачати їхні гроші на власні забаганки.

Цього разу вона піде до кінця.

Бар, у якому Славко влаштував парубочу вечірку, був одним із найдорожчих у місті

Сам він ніколи б не зміг дозволити собі таку розкіш, але дуже любив створювати враження заможної людини. Він жадав красивого життя, прагнув до розкоші й тих можливостей, які мали його друзі. Дехто з них народився у багатих сім’ях, а інші, як Кирило, просто вдало одружилися й тепер не знали фінансових проблем.

— Привіт, брате! — Славко радісно плеснув Кирила по плечу, його усмішка випромінювала удаваний ентузіазм. — Я вже думав, що твоя курка-квочка не випустить тебе з дому!

— Та ні, у малого температура під сорок. Лариса, як завжди, панікує, але я ж не міг тебе підвести, — Кирило знизав плечима.

— Тьху, ну що тут такого? Дав таблетку — і все! Вона що, не знає, що на дворі 21 століття?! — засміявся Славко й махнув рукою офіціантці. — Красуне, моєму другові три штрафні шоти! І швидше!

— І ще закуски не забудь! — Кирило, сміючись, витягнув із кишені картку й демонстративно кинув її на стіл. — Сьогодні гуляємо за мій кошт!

Славко задоволено посміхнувся, спостерігаючи, як Кирило бездумно розкидається грошима.

Поки чоловік весело святкував, не рахуючи витрат, Лариса боролася з хворобою сина. Її терпець урвався, і вона подзвонила батькам.

Дізнавшись, що Кирило спокійно розважається, поки їхній онук у гарячці, батько Лариси негайно приїхав разом із дружиною, щоб допомогти доньці.

— Як ви тут? — схвильовано запитав він, глянувши на бліде обличчя Лариси.

— Кирила немає, телефон не бере… — похмуро відповіла вона. — І ти знаєш, що найцікавіше? Він і на весілля до Славка планує піти сам. Учора заявив, що не хоче просити свою матір посидіти з онуком. Мовляв, це принизливо для нього.

— Тобто ти мусиш сидіти вдома, а він буде гуляти на наші гроші?! — батько розлютився.

— Уже ні. — Лариса підтиснула губи й з усмішкою підняла телефон. — Я щойно перевела всі кошти на свій рахунок.

Кирило навіть не підозрював, що залишився без грошей

Він зрозумів це лише тоді, коли спробував розрахуватися за виклик танцівниці.

— Оплата на картку, будь ласка, — дівчина, закінчивши виступ, продиктувала номер.

Кирило впевнено відкрив додаток, ввів суму, натиснув «Оплатити»…

І на екрані з’явилося повідомлення: «Недостатньо коштів».

У голові все перевернулося. Він швидко відкрив баланс…

На рахунку залишалося менше ніж 100 гривень!

— Що за… Це ж помилка!** — пробурмотів він, нервово гортаючи додаток.

— Що, проблеми з грошима? — підозріло глянула танцівниця.

— Ні, ні… Просто якась технічна несправність… — спробував виправдатися він, але відчув, як обличчя палає від сорому.

Він витягнув усе, що мав у кишенях… Вистачило б хіба що на квиток у маршрутці.

Друзі почали з нього насміхатися

— Що, дружина обібрала тебе до нитки? — Славко єхидно пирснув.

— Та ні, просто якийсь збій… — пробурмотів Кирило, намагаючись зберігати спокій.

Але Славко, зрозумівши, що друг реально залишився без грошей, миттєво змінив ставлення. Його жарти ставали дедалі грубішими, а кожна чарка додавала йому нахабства.

— Я не розумію, навіщо було брехати, що ти фінансуєш мою вечірку?! — сердито загарчав він. — Я б інакше спланував витрати, а тепер мені доведеться викласти вдвічі більше!

— Слав… Я…

— Ой, не скигли! Всі й так бачать, що ти підкаблучник!

— Неправда!

— Тоді подзвони дружині та попроси грошей! Якщо ти такий чоловік, то нехай вона тобі підкине готівку!

Кирило, тремтячими руками, відкрив додаток банку.

І тут побачив, що всі гроші були переведені на рахунок Лариси.

Він зблід.

— Ну що, мав я рацію? — Славко єхидно нахилився до нього.

— Зараз я їй подзвоню!

Кирило швидко набрав номер дружини.

І щойно вона відповіла, він навіть не запитав, як почувається їхній син, не поцікавився, чи не стало гірше.

Він одразу ж почав кричати.

«Ти зрадниця! Поверни гроші!»

— Ти мене підставила! Всі сміються з мене! Кажуть, що в моєму домі головна жінка! — Кирило гарячково кричав у слухавку, стискаючи її так, ніби міг передати всю свою злість на відстані.

Але у відповідь він почув короткі гудки.

Лариса холоднокровно натиснула «Завершити виклик», вимкнула звук на телефоні й, нарешті, дозволила собі лягти.

Їй не було шкода Кирила.

Вона прийняла рішення.

А в барі з Кирила вже знущалися його «друзі»
— Що, Лариса відправила тебе куди подалі? — єхидно запитав Славко, потягуючись за келихом віскі. — Ти – не мужик, Кириле! Ти – жалюгідна ганчірка!

Компанія зареготала.

— Ну а що я мав зробити?! — Кирило стиснув кулаки. Його розпирала злість. Він ненавидів бути приниженим.

— Що? А нічого! Треба було дружину на місце поставити, щоб знала, хто в домі головний! — Славко схилився ближче, а потім добряче вдарив Кирила по плечу.

Друзі вже були добре напідпитку й не контролювали силу.

Кирило зціпив зуби. Він міг би просто піти…

Але стриматися не вдалося.

Він відповів ударом.

Це була помилка.

Почалася бійка

Удар, ще один.

Гупнула підлога — хтось звалився разом зі стільцем.

Гриміли розбиті келихи, відлунювали грубі крики.

Охорона швидко втрутилася.

— Ну ти взагалі… Розійшовся! — кинув хтось із компанії, коли їх нарешті розтягнули по різних кутках. — Прикрасив нареченого! Як він тепер буде на весільних фото виглядати?

— До весілля заживе, — пробурмотів Кирило, торкаючись розбитої губи.

Але вечір був остаточно зіпсований.

Славко навіть не глянув у його бік.

Друзі більше не бачили в ньому свого.

— Слухай… Забудьмо, а? — спробував Кирило.

— Думаю, тобі варто забиратися додому.

— Але…

— З тебе вже досить. Від тебе одні збитки.

Славко кивнув у бік прибиральниці, яка згрібала скалки розбитого скла.

Бар виставив Кирилу рахунок, але… оплачувати було нічим.

Розвернувшись, він мовчки вийшов у ніч.

На таксі грошей не було

Холодний вітер різав обличчя.

Кирило пошарив у кишенях.

Ні готівки, ні картки.

Єдиний вихід — дзвонити матері.

Він набрав номер.

Довгі гудки.

Ніхто не відповів.

— Ну, звісно… Вона ж спить о десятій вечора, — пробурмотів він крізь зуби.

Дзвонити бабусі? Це взагалі безглуздо.

Друзі?

Ха.

Усі, кого він вважав своїми людьми, залишилися в барі.

Залишався останній варіант.

Лариса.

Лариса не відповіла

Телефон у її кімнаті миготів.

Вона бачила дзвінок.

Але не взяла слухавку.

Син тільки заснув.

І вона теж нарешті змогла прилягти.

Кирило тиснув виклик за викликом.

Даремно.

Залишався тесть

Номери батьків Лариси він завжди намагався обходити стороною.

Але зараз вибору не було.

Тремтячими пальцями він натиснув на контакт.

Гудок.

— Так? — різко відповів тесть.

— Це… — Кирило розгубився.

— Щось сталося?

— Грошей би… На таксі. Додому хочу повернутися…

Тиша.

— Грошей не дам.

Кирило відчув, як у нього похололо всередині.

— Але…

— Я сам викличу тобі машину.

— О, дякую…

— Але додому ти не поїдеш.

— Що?

— Їдеш до своїх батьків.

— Але…

— Нам тут п’яні «герої» не потрібні. Нам і без тебе вистачає переживань через хвору дитину, — сухо сказав тесть.

Кирило притиснув телефон до вуха, але сперечатися навіть не наважився.

Якщо з Ларисою він ще міг якось сваритися, то з її батьком — марно.

Вночі він зрозумів, що справжніх друзів у нього не було.

А вранці переконався, що навіть мати не збирається його підтримувати.

Коли він прийшов додому, вона спала й навіть не помітила його повернення.

Але вранці, побачивши сина із синцем під оком, лише суворо зиркнула й холодно сказала:

— Збирайся та йди додому.

— Мамо, але…

— Ти вже не дитина. Одружився — от і живи з дружиною. Я свою материнську місію виконала, тепер ти сам відповідаєш за свої вчинки.

Кирило ковтнув образу, але спробував хоча б вибити з неї трохи грошей:

— Може, даси на таксі?

Жінка лише зітхнула, витягнула 100 гривень із гаманця і поклала на стіл:

— Автобусом доберешся. Раз на таксі не заробив.

Вона навіть не глянула на нього вдруге, просто розвернулася й пішла на кухню пити каву.

Ось і все.

Здавалося, що ще вчора він мав усе.

А тепер у нього не було ні друзів, ні дому, ні навіть підтримки матері.

«Може, я потрібен дружині?»

Кирило вирішив повернутися додому, але його там не чекали.

Ще зранку Лариса зібрала всі його речі й виставила за поріг.

Відчиняючи двері, тесть навіть не дав йому можливості щось сказати:

— Ти їй більше не потрібен. І я повністю підтримую її рішення. Забирай речі й іди.

Кирило стиснув губи, дивлячись на сумку біля порога.

Він зрозумів, що більше тут не має місця.

Йому не було куди йти.

«Чоловіча дружба» не витримала випробування

З усіх його так званих друзів лише один узяв слухавку.

Але це був Славко.

І його тон не віщував нічого хорошого.

— Не дзвони мені більше! — роздратовано кинув той. — Мене наречена побачила з розбитою губою й сказала, що не хоче, аби я спілкувався з таким покидьком, як ти!

— То це я «підкаблучник» тепер? — іронічно всміхнувся Кирило.

— Ти просто придурок.

Гудки.

Славко навіть не став продовжувати розмову.

Через секунду Кирило побачив, що його номер заблоковано.

Ось тобі й «братська дружба».

Розбилася об сувору реальність.

Останній прихисток
Єдиний, хто не відмовив йому, був старий знайомий.

— Я поки що в тебе поживу… Поки Лариса не заспокоїться… — винувато промовив Кирило, заносячи сумку у квартиру.

Він ще не знав, що дружина вже подала на розлучення.

І повертатися до нього не збирається.

Розлучення, аліменти… і нове «щастя»

— З таким, як Кирило, у розвідку не підеш, — ще до весілля казала мати Лариси.

Колись ці слова здавалися дотепним жартом.

Але зараз Лариса розуміла, що це була правда.

Кирило кілька разів намагався повернутися.

Приходив, просив, намагався викликати співчуття.

Але щоразу отримував відмову.

Суд швидко розірвав їхній шлюб.

Призначив аліменти.

Встановив час, коли батько може бачитися з сином.

Але Кирило навіть не скористався цим правом.

Новий етап його життя

Замість того, щоб боротися за свою сім’ю, він почав зустрічатися з тією самою танцівницею, яку так і не зміг оплатити в ту ніч.

Він переїхав до неї в зйомну кімнату, де не було нічого, крім старого ліжка й маленької плити.

Їв дешеву локшину швидкого приготування.

Переконував себе, що щасливий.

Що тепер у нього свобода.

Можливо, так воно і було.

Кожному — своє.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Чоловік поїхав розважатися з «братом», залишивши дружину наодинці з хворою дитиною