Валя не пам’ятала, коли востаннє почувалася такою відпочилою. Її відрядження перенесли на кілька годин, і вона, не даючи жодних пояснень, вимкнула телефон і розтягнулася на ліжку. Буквально цього ранку вона повернулася з села, де провела два дні, не присівши ні на хвилину: миття, прибирання, готування — усе це під постійні докори від свекрухи та чоловіка.
На думку свекрухи, Валя «позбулася» чоловіка, недостатньо заробляла, бо, начебто, на її гроші близькі люди, чоловік і його мама, жили упроголодь. Чоловік підтакував матері, кажучи, що Валентина могла б ще щось підшукати, оскільки повертається з роботи рано і їй навіть готувати не потрібно.
— Подивися, як вона миє підлогу, — повчала свекруха свого сина Олега. — Годинами тре, а могла б пранням зайнятися.
Не витримавши, Валя відповіла, що якби вони мили підлогу хоча б раз на тиждень, то вона б не була такою брудною. Краще б вона мовчала: почалася справжня атака докорів. Валя заплющила очі й спокійно запропонувала:
— Я ж пропонувала вам переїхати до міста. Там би і Олег, і я могли за вами доглядати, і чоловікові не довелося б звільнятися.
Олег спалахнув гнівом, підскочивши до неї:
— Значить, нехай чоловік вбивається на роботі, а потім ще й за мамою доглядає? У тебе, мабуть, замість серця камінь.
Валя не стала чекати продовження й просто відчинила двері, вийшла з дому до лавки біля воріт.
— Валюша, що сталося? — перед нею стояла сусідка Таня. Лише витерши сльози, Валя її впізнала. Вони познайомилися ще до весілля, і Валя одразу відчула симпатію до цієї жінки.
— Привіт, Тань, — зітхнула Валя.
— Твоя сімейка, як завжди, дістає? — спитала сусідка.
— І не кажи, Тань.
— Це, звісно, не моя справа, але я не розумію, чому ти тягнеш їх на собі. Чоловік увесь час тут, а ви не живете разом насправді. Навіщо тобі це?
— Ми не вибирали так жити, Таня. Не можна ж покинути маму Олега в такому стані. От одужає, і тоді Олег зможе повернутися до міста.
— Вона, мабуть, і стометрівку пробіжить, усіх нас на спину посадивши, — усміхнулася Таня. — Думаю, вона вдає цю хворобу. А ти раніше іншою була. Що сталося, вони тобі зовсім мізки запудрили?
— Не знаю, просто… — знизала плечима Валя. — Якщо що, заходь.
Коли задзвонив телефон, Валентина побачила, що це начальник. Він повідомив про відрядження наступного дня приблизно опівдні. Валя зраділа — це означало додатковий дохід, адже їхні поїздки добре оплачувалися. Також це був чудовий спосіб уникнути постійних дзвінків Олега та його мами, що коштувало їй нервів.
Коли Валя сповістила домашніх про несподівану поїздку, атмосфера навіть стала легшою. Вечір минув спокійно, хоча перед сном вона й Олег лягли на різні ліжка, бо він не хотів засмучувати маму. Валя не сперечалася, навіть зраділа. Надто вже втомилася після прибирання і швидко заснула.
О другій годині ночі її розбудила свекруха:
— Ти що, не чуєш, як я тебе кличу?
Валя кілька разів кліпнула очима, все ще сонна.
— Мабуть, міцно заснула. Що сталося?
— Подай мені таблетки.
Валя окинула її поглядом: відстань до її дивана була значно більшою, ніж до шафки з таблетками або до сина. Але вона встала. Заснути вдалося лише о п’ятій ранку, а вставати треба було вже о 6:30. До міста вона приїхала змученою, як після робочого дня. Коли вона почула, що відрядження перенесли на пізніше, ледь не застрибала від радості. Вимкнувши телефон, вона впала на ліжко. І тепер почувалася свіжою та відпочилою.
Вона встигла навіть спокійно нафарбуватися і доїхати до вокзалу. Їй було байдуже, що сталася плутанина з містами і тепер вона мала їхати в інше місце — важливо було, що вона встигла відпочити.
За годину до цього їй перевели кошти на відрядження, але вперше вона вирішила не надсилати гроші чоловікові, хоча й сама точно не знала, що змінилося. Нещодавно вона вже віддала більшу частину своєї зарплати, і тепер хотілося трохи притримати гроші для себе.
Залишалося всього двадцять хвилин до відправлення потяга, і Валя вирішила зайти до буфету по воду на дорогу. Додавши кроку, вона побачила Олега біля квіткового кіоску. Її охопило невір’я: хіба він не мав доглядати за хворою матір’ю? Він же казав, що їй настільки погано, що боїться залишати її одну! А тут він купує букет.
Валя зупинилася й, стежачи за чоловіком, зловила себе на думці: а раптом квіти призначені не їй, а якійсь іншій жінці? Ця думка їй не сподобалася, але зерно сумніву вже проросло в її голові. Залишалося дев’ять хвилин до відправлення, Валя стиснула квиток і поспішила за чоловіком, побачивши, як він сідає в таксі. Вона швидко зупинила машину й крикнула водієві:
— Їдьте за ним, заплачу вдвічі більше!
Шофер, зацікавлений її проханням, зсунув брови, але погодився і рушив з місця. Через вікно Валя побачила, як Олег обіймає й цілує іншу жінку, вручаючи їй букет перед тим, як вона сіла в авто. Валя відчула, як у неї всередині все перевертається. Водій подивився на ситуацію з усмішкою:
— Знаєте, можливо, справа зовсім не в тому, про що ви подумали.
Лише тоді Валя перевела погляд на чоловіка за кермом, усвідомивши, що він надто добре виглядає для водія таксі.
Валя ніколи раніше не їздила в таких розкішних автомобілях. Вона подумала, що, можливо, у водія щось сталося в житті, тому він вирішив підробити таксистом. Поки вона розмірковувала, машина звернула у двір і зупинилася біля будинку, де жила Валя. Вона побачила, як Олег із незнайомкою заходить у під’їзд. У неї на очах навернулися сльози.
Виходить, поки вона у відрядженні, а «хвора» мати в селі, він водить когось у її квартиру?
— Підете туди? — водій кинув на неї співчутливий погляд.
— Ні, немає сенсу, — відповіла Валя.
— І правильно. Все одно на потяг ви вже запізнилися. А куди ви збиралися?
Валя назвала місто, до якого було близько двохсот кілометрів.
— Це дурниці. Давайте вип’ємо кави, заспокоїтеся, а потім я вас відвезу, — запропонував чоловік.
— У мене немає стільки грошей на таксі, — заперечила вона.
— А де ви бачите таксі? Я просто привіз батька на потяг. Він щоліта їздить до сестри. А тут ви влетіли в машину.
— Вибачте. — Валя відчула сором, і з її очей потекли сльози.
Чоловік рішуче сказав:
— Треба зупинити цей потік, а то ви всю машину зальєте.
Через пів години Валя вже стояла на березі річки з гарячим стаканчиком кави в руках, спостерігаючи, як сонце ховається за горизонтом. Це видовище було настільки захоплюючим, що проблеми відійшли на другий план.
— Подобається? — запитав її Саша, той самий водій.
— Дивовижно, стільки років тут живу, а про це місце й не знала, — відповіла Валя.
— Я тут часто буваю. Сам сюди прийшов, коли дізнався про зраду дружини, — зізнався він.
Валя здивовано подивилася на нього, і Саша розсміявся:
— Ага, я теж думав — ну як можна зрадити мене…
Вона зніяковіла, адже саме це хотіла сказати. Уважніше роздивившись Сашу, вона зрозуміла, що він приблизно її віку і досить симпатичний, від нього йшла спокійна впевненість.
Через два дні Олег подзвонив якраз тоді, коли Валя збиралася виходити з тимчасової квартири, яку надала компанія для відрядження.
— Привіт, Олеже. Що сталося? — відповіла вона на дзвінок.
— Валь, ти що розігруєш? Я ж мав отримати переказ. Тобі ж гроші вже перевели?
— Перевели, але це на витрати у відрядженні, — пояснила вона.
— То ти не надішлеш гроші?
— Так, Олеже, ти все правильно зрозумів. Не надішлю ні відрядних, ні зарплати. І, до речі, я хотіла б, щоб ти забрав свої речі з моєї квартири. Нагадую, вона мені від батьків дісталася.
Повисла пауза, потім Олег зітхнув:
— Валь, ти при своєму розумі? Чим ти думаєш? Як я тепер житиму?
— Дуже просто, Олеже. Знайди роботу, як усі нормальні чоловіки, — спокійно відповіла вона.
— Як я можу вийти на роботу, якщо в мене мати хвора?
— Ну, твоїй мамі не так уже й погано. Ти ж можеш залишати її надовго, щоб купувати дівчатам квіти на мої гроші й водити їх у мою квартиру.
Валя більше не слухала його виправдання, вимкнула телефон і, мабуть, уперше зрозуміла, наскільки наївною була.
Вони з новим приятелем Сашком обмінялися номерами й почали переписуватися в месенджері. Бажали одне одному на доброї ночі, говорили про дрібниці…
Одного разу, якраз у день від’їзду в чергове відрядження, Валя зіткнулася з Олегом біля під’їзду. Вона вже була готова виходити, а він раптово з’явився на її шляху.
— Що ти тут робиш? — запитала вона.
Олег, не соромлячись, міцно схопив її за руку.
— Нам потрібно поговорити.
— Ні, Олеже, у нас більше немає тем для розмови.
— Помиляєшся, — відповів він. — Якщо ти думаєш, що легко від мене відчепишся, то сильно помиляєшся. А те, що я кілька разів погуляв, це нормально. Я ж здоровий чоловік, у мене свої потреби.
— Ти справді думаєш, що мені є до тебе діло?
Олег проігнорував питання, тільки сильніше потягнув її до себе.
— Ти займаєшся дурницями. На що ти сподіваєшся? Думаєш, комусь потрібна? Поїхали додому, проситимеш вибачення. Ти й так змусила мене хвилюватися.
Валя вирвалася з його залізної хватки.
— Я нікуди з тобою не поїду.
Але Олег знову грубо схопив її, настільки сильно, що тканина на її рукаві тріснула.
— Поїдеш. Заспокоїшся й зрозумієш, що все це дрібниці. Усі чоловіки так роблять, а жінкам слід бути терплячими.
Валя знову спробувала вирватися, відчуваючи, як пальці Олега залишають пекучі сліди на її шкірі.
— Відпусти, мені боляче.
У наступну секунду вона вже була вільна, а Олег зник. Перед нею стояв лише схвильований Сашко.
— Валю, ти в порядку? — запитав він.
Вона, трохи ошелешена, відповіла:
— Так. А ти як тут опинився?
— Не хотів, щоб ти їхала в поїзді сама й дозволила якомусь чоловікові познайомитися з тобою.
— Ось як! — пролунав вигук Олега. — Коханця собі завела! Я подаю на розлучення!
Валя розправила плечі й сказала:
— Чудово.
Олег замовк, зрозумівши, що сказав дурницю, а Валя посміхнулася:
— Олеже, дякую за пропозицію. У мене робота, часу немає, тож розлучитися мені буде зручніше через тебе. Я все підпишу.
Вони поїхали, а Сашко раптом розсміявся:
— Твій чоловік так і залишився стояти з відкритим ротом.
— Уже колишній, — виправила його Валя. — А тепер поясни, що ти тут робиш.
— Ти у вайбері писала, що тобі сьогодні у відрядження. Я приїхав, щоб відвезти тебе, — просто сказав Сашко.
— Це ж триста кілометрів! — здивувалася вона, не вірячи.
— Ну так, — відповів він і, різко загальмувавши, вийшов з машини, відкрив багажник і повернувся з красивим букетом білих троянд. — Вибач, зовсім забув про них. Ось так і було задумано.
Він простягнув букет їй.
Валя довго дивилася на Сашка, потім на букет і посміхнулася. Це було краще, ніж вона могла мріяти.
Нахабна рідня веселилася на повну в гостях, поки не отримала на горіхи