Строкате осіннє листя килимовою доріжкою стелилося під ногами. Рая прогулювалася сквером поряд із будинком. Не хотілося повертатися в міську метушню. От якби у них був свій будинок з невеликим садом… Поки що подружжя купило лише будиночок біля моря, але планувало здавати його в сезон і заробляти. Поїхати жити туди самим було неможливо, адже роботу нормальну в курортному місті не знайти, а треба було заробляти більше, поки ще не з’явилися діти. Рая мріяла про власний будинок. Вона готова була погодитися і на халупу в передмісті, але чоловік обурювався, казав, що в такому місці жити – лише настрій собі псувати. Червоний із жовтими вкрапленнями листок опустився просто на волосся Раї, і дівчина мрійливо посміхнулася. Вона любила проводити час на вулиці, виросла в селі й тягнулася до того життя, від якого колись пішла. Іноді вона замислювалася про те, що міська метушня не для неї зовсім, але вона любила свого чоловіка і повинна була рахуватися з його думкою. Тепер вони стали єдиним цілим, усі рішення мали ухвалювати разом. Не годиться поодинці. Тиснути на Олега Раїса не хотіла, адже він був до кісток міським хлопцем. Та й розуміла, що дітям буде краще в місті, адже можна буде відвідувати стільки курсів, додаткових занять.
Нехотя повернувшись додому, Рая взялася за приготування вечері. Вона поставила в духовку картоплю з курячими ніжками, нарізала овочевий салат і заварила свіжий чай з листям м’яти, готуючись до повернення чоловіка. Аж ось у квартиру хтось подзвонив. Гостей Раїса не чекала, тому дуже здивувалася, що хтось вирішив зазирнути до них. Подумала навіть, що чоловік забув ключі. Час від часу в нього таке траплялося. Однак це був не він. У під’їзді стояла розпашіла Ольга Вадимівна, свекруха Раїси.
— Чому ж у вас ліфт постійно не працює? Поки піднімешся, сім потів зійде, — пробурчала Ольга Вадимівна. – Налий-но мені чайку.
Рая дуже здивувалася, бо зазвичай свекруха попереджала про свої візити. Може, вона просто була десь поруч і вирішила заскочити в гості несподівано навіть для самої себе? Вирішивши, що не слід тримати гостю на порозі, дівчина пішла на кухню, налила чай і дістала з холодильника тістечка, які приготувала ще вранці.
— Хазяйновита дружина – це добре, звичайно, але занадто балувати мого сина не варто, — зауважила Ольга Вадимівна. – Якщо ви розбіжитеся потім, він же сумуватиме, бо звикне до затишку, який ти створюєш. А я не збираюся йому щодня свіженьке готувати.
Слова свекрухи чомусь подряпали душу. І чому вона думала, що вони з Олегом можуть розійтися? У них усе було чудово. Два роки прожили в шлюбі й навіть не сварилися практично. Рая була дівчиною чуйною, знала, коли слід уникнути суперечки, а коли відстоювати свою думку.
— Ну що ви таке кажете? Навіщо нам з Олегом розлучатися? Можете про це навіть не перейматися.
— Життя сповнене сюрпризів, — хмикнула свекруха, відсьорбнувши чай із кухля. – Я забігла без попередження, але на те був вагомий привід. Хотіла поговорити з тобою одразу, щоб потім не було несподіванок. Будинок біля моря, який ви з Олегом купили, тепер мій. Він тобі не казав про це? Так от… хай твої батьки забираються, бо на осінні місяці, що залишилися, я поїду туди на відпочинок. Може, і на зиму теж залишуся. Все залежатиме від мого настрою.
Повірити в почуте було дуже важко. Цей будинок вони купили, щоб заробляти додатково і збирати на придбання будинку в місті. До того ж батьки Раї не просто так жили зараз у цьому будинку. Вони погодилися допомогти зробити ремонт в обмін на те, що житимуть там до зими. І ось тепер, коли ремонт закінчився, свекруха прийшла з такими заявами? У грудях здавило. Рая подумала, що чоловік би ніколи так не вчинив. Він би попередив дружину, якби вирішив віддати будинок своїй матері. Адже вони купували його разом, разом будували плани. Він не міг ухвалити таке рішення один. Напевно, Ольга Вадимівна сплутала щось. Однак варто було подивитися на свекруху, і все ставало ясно без зайвих слів – вона не брехала, була налаштована поїхати туди й упевнена у власних словах.
— Можливо, Олег не казав вам, але мої батьки робили ремонт, щоб прожити в цьому будинку до кінця осені. Вони поїхали туди поправити своє здоров’я, — м’яко почала Рая.
— Та яка мені різниця? Ремонт уже закінчено, а чекати я не збираюся. Як я вже сказала – будинок належить мені. Я й вирішуватиму, що робити з ним далі.
Голова заболіла. Рая не хотіла думати погано про чоловіка, але з упевненості свекрухи могла зробити висновки, що брехати про таке жінка не стала б. А якщо все так, то що ж вона скаже батькам?
— Я поговорю з чоловіком і спробую з’ясувати. Напевно, вийшло якесь непорозуміння, — хапалася за залишки надії Раїса.
— Яке тут може бути непорозуміння? Загалом, як знаєш. Мені сваритися з твоїми батьками не хочеться, але доведеться, якщо ти сама не владнаєш це питання. Я післязавтра лечу. Квитки вже купила. Далі вже твоя справа.
Допивши чай, Ольга Вадимівна підвелася з-за столу, обдарувала невістку поглядом, наповненим презирством, і поспішила покинути квартиру. Рая все ще перебувала в розгубленості. Вона вирішила, що спочатку поговорить із чоловіком, а потім уже вирішить, як їй вчинити.
Смачна вечеря вже була готова, а от Олег чомусь не поспішав додому. Навіть не попередив, що затримається на роботі. Образа поповзла в грудях. Адже в них усе було добре. То чому тепер різко, буквально вмить, почало руйнуватися? Хоча Рая і намагалася заспокоювати себе, казала, що поки що нічого незрозуміло до пуття, але давалося це з величезними труднощами.
Коли Олег, нарешті, повернувся, Рая поспішила зустріти чоловіка. Виглядав він втомленим, але посміхнувся, подивившись на дружину.
— Пахне смачно. Щось цікавеньке знову приготувала?
— Нічого незвичайного… Ти помий руки та йди за стіл.
— Із великим задоволенням.
Олег цмокнув дружину в скроню, наче нічого не сталося. Чи могла Ольга Вадимівна вигадати все це з будинком? На душі було неспокійно. Рая з нетерпінням чекала, коли чоловік сяде за стіл, щоб поговорити з ним і з’ясувати, що ж таке відбувається.
— Ой, а я забув тобі сказати. Мама дуже вже просила віддати будинок їй. Хто я такий, щоб відмовляти? Вона народила і підняла мене на ноги. Звичайно, я погодився. Тим паче з ремонтом твої батьки там уже закінчили.
— Ти зараз серйозно?
Разом зі словами з горла Раї вилетів рваний хрип. Вона не розуміла, чому чоловік продовжував усміхатися. Невже він не розумів, у якій ситуації опинився? Він готовий був віддати своїй матері будинок, який купили разом із дружиною, так ще й наплював на почуття її сім’ї. Її батьки ж не раби, робили цей ремонт безкоштовно, а тепер просто попросити їх з’їхати? Уперше Рая відчула злість щодо чоловіка.
— Ну а що не так?
— Ми ж обіцяли, — нагадала Рая.
— Ой, нічого не трапиться. Скажеш, що я вирішив будинок мамі подарувати. У чому проблема? Ну якщо тобі совісно, я сам можу зателефонувати їм і попросити з’їхати. Це не проблема. Ти, до речі, на наступних вихідних заїдь зі мною до нотаріуса. Потрібен від тебе дозвіл, щоб я міг передати будинок мамі договором дарування.
Раїса відчула, як у її душі поповзла тонка скоринка льоду, заморожуючи все хороше, що жінка колись відчувала до свого чоловіка. Неприємне почуття, якого хотілося позбутися, але чи варто було? Олег показав своє ставлення до дружини та її батьків. Він обожнював свою матір. Звісно, руйнувати стосунки матері із сином зовсім не хотілося, але так справи не робилися. Не можна обожнювати свою матір і ставитися до решти, як до нічого не вартих комах. Саме так Олег повівся, порушивши обіцянку, яку сам же давав тещі й тестю. Рая намагалася м’яко пояснити чоловікові, що так чинити не можна, але той і слухати нічого не бажав, стояв на своєму і говорив, що він голова родини.
— Такі значущі рішення повинен ухвалювати чоловік. І що з того, що ми купували будинок разом? Якщо тобі так совісно, то хай так: давай оплатимо твоїм батькам їхню виконану роботу. Тебе влаштує такий варіант?
Ні… Такий варіант абсолютно не влаштовував Раїсу. Вона не знала, як донести до чоловіка свою образу. Начебто говорила прямо, пояснювалася, а він нічого й чути не бажав. Стоячи на своєму, Олег заявив, що дружині слід зателефонувати своїм батькам, або він зробить усе за неї. Гіркота скувала серце. Розуміючи, що якщо пустить усе на самоплив зараз, то далі вже не зможе піти проти рішень чоловіка і перетвориться на слухняну рабиню, Рая заявила, що миритися не збирається. Вона багато чого могла б стерпіти, але таке ставлення до своїх батьків – ні.
— І що ти пропонуєш? Давай ще розлучимося через те, що тобі не сподобалося моє рішення. Я не збираюся нічого змінювати. Цей будинок належатиме моїй мамі. Це моє останнє слово.
Раїса лише кивнула. Вона не хотіла доводити до такого, але не могла вплинути на ситуацію інакше. Рано-вранці дівчина зателефонувала на роботу і попросила начальника дати їй вихідний. Батькам Раїса розповіла все як було, не стала нічого приховувати та поділилася новиною про те, що вирішила піти від чоловіка – тимчасово чи ні, поки залишалося питанням. Хоча вони й засмутилися, але пообіцяли, що будинок звільнять і скоро повернуться, не дозволять доньці залишатися на самоті й сумувати. Рая зібрала свої речі й вирішила, що піде від чоловіка. Поки Олег не зрозуміє, що в сім’ї рішення мають ухвалюватися разом, не слід їм знову сходитися. Глибоко в душі Раїса розраховувала, що їй вдасться хоча б так достукатися до чоловіка, але… Він зателефонував із претензіями, заявив, що подасть на розлучення, якщо дружина не повернеться додому.
— Раз ти ухвалив таке рішення, хай так і буде, — слухняно погодилася Раїса. – Ти ж голова сім’ї. — Від останніх слів з губ злетів лише гіркий смішок, адже обіцянки Олег давав їй зовсім інші й присягався, що завжди буде прислухатися до думки дружини.
Тимчасово дівчина орендувала квартиру неподалік від своєї роботи, але подумувала після розлучення повернутися в село. Їй було потрібно відновити нервові клітини. Занадто важкий камінь усе ще висів на грудях і тягнув униз. Розлучатися з людиною, якій планувала присвятити все своє життя, дуже важко, але іноді таке трапляється.
Свекруха не поїхала на море, як планувала. Вона почала приходити до Раї на роботу, погрожувати їй, щоб навіть не думала утнути щось і вимагати поділу майна, але залишати все чоловікові, який так жорстоко вчинив з нею, Раїса не збиралася.
Будинок, який Олег обіцяв своїй матері, був розділений між подружжям, як і новенька машина, яку чоловік купив нещодавно із салону. Ольга Вадимівна не переставала погрожувати невістці, але Рая не слухала жінку, адже тепер та не мала до неї абсолютно ніякого стосунку, а поваги до неї, як до людини, не залишилося. Жінка сама зробила все, щоб відштовхнути від себе.
Олег намагався не зв’язуватися з колишньою дружиною, лише наостанок сказав, що вона гірко пошкодує про ухвалене рішення. Ось тільки шкодувати Рая не планувала. Вона звільнилася з роботи й з отриманими після продажу нажитого в шлюбі майна грошима повернулася в село, де виросла. Вона змогла купити свій власний будинок з невеликим садом і городом. Тільки знову опинившись у своїй стихії, Рая відчула себе щасливою. Час від часу вона відчувала біль через розставання з чоловіком, але розуміла, що це тимчасове явище й одного разу вся гіркота відпустить її серце.
Олегу важко доводилося без зручностей, до яких він так звик за час спільного життя з дружиною. Ольга Вадимівна лише вимагала від сина, але не дбала про нього, як колись Раїса. Чоловік кілька разів поривався зателефонувати колишній дружині, але розумів, що втратив свій шанс, а другого вже не буде. Йому залишалося змиритися з власною дурістю й відпустити.
Раїса, нарешті, знайшла такий бажаний спокій. Вона могла частіше бачитися зі своїми батьками, завела невелике господарство. Рая не прагнула занурюватися в нові стосунки, хоч і була видною нареченою на селі. Багато хто виявляв до неї свою симпатію, але Раїса не поспішала вибирати. Вона вирішила, що має минути більше часу, який можна присвятити собі та рідним людям. Усе інше обов’язково прийде, коли доля розпорядиться.
22 кухонні пристосування з минулого, які важко замінити сучасними