— Стоп! Досить! — Сергій спробував стати між ними. — Ви зараз увесь будинок на ноги піднімете!
— Та мені байдуже! — Ольга махнула рукою. — Нехай усі чують! Нехай знають, як твоя сестриця живе коштом інших! Їсть чуже, спить на чужому і ще носом крутить! Дзвони матері — хай забирає своє «щастя»!
Всього якихось десять днів тому вона була ввічливою господинею, а зараз вже ладна була запустити сковорідкою в нахабне обличчя зовиці.
***
Десять років спільного життя, восьмирічний син і тиха двокімнатна квартира на околиці міста — от і все багатство.
І тиша. Дорогоцінна тиша, яку так легко втратити, коли в оселі з’являється дев’ятнадцятирічна сестра чоловіка з характером бенгальського тигра й апетитом дорослого слона.
— Тобі підігріти? — запитала Ольга чоловіка, викладаючи на тарілку другу котлету. Вечір вівторка, вечеря рівно о сьомій, як завжди.
Сергій підняв очі від телефону і кивнув:
— Так, давай. Петько скоро з гуртка прийде?
— О восьмій має бути, — Ольга механічно відкрила мікрохвильовку, засунула тарілку, зачинила дверцята. — Танька твоя знову десь тиняється. Третій день удома в матері не ночує.
Обличчя Сергія трохи напружилось:
— Вона доросла людина. У неї своє життя.
— А у нас своє, — різко відповіла Ольга, спершися на підвіконня. — І я не хочу, щоб твоя сестриця знову серед ночі заявилася й розбудила Петька. Хлопцю, до речі, в школу. І навіщо ти взагалі ключі їй дав?!
Сергій натягнуто посміхнувся, але промовчав. Мікрохвильовка пискнула, Ольга витягла тарілку, поставила перед чоловіком, аж тут вхідні двері гримнули так голосно, що задзвеніло скло в серванті.
— Хеллоу, фемілі! — дзвінкий голос Тані пролунав із коридору. — Я до вас!
Ольга закотила очі:
— Ну, почалося…
На кухню увірвалася Таня — яскраво-рожева водолазка, джинси з дірками на колінах, волосся з новим чорним пасмом, сліпуча усмішка й аромат якихось солодких духів. Вона обійняла брата за шию, цьомнула його в щоку і підморгнула Ользі:
— Привіт, сестричко! Як життя?
— Нормально життя! Було тихо. Ніхто на столах не танцює.
Таня засміялася, відчинила холодильник і присвиснула:
— Ого, ви тут як королі живете! М’ясо, сир, йогурти… Можна я сирок візьму? — Вона вже тримала в руках пластиковий стаканчик. — Помираю з голоду!
— Бери, — кивнув Сергій, — тільки не весь запас одразу.
Таня гепнулася на стілець, зачерпнула ложкою сирок і з апетитом почала їсти.
— Як там твоя мама? — запитала Ольга, нарізаючи хліб для бутербродів.
— Як-як… — Таня махнула рукою. — Дістала вже своїми нотаціями! «Таню, тобі треба вчитися», «Таню, за квартиру знову рахунок прийшов космічний — досить воду лити», «Таню, скільки можна у нічних клубах пропадати»… Мені дев’ятнадцять! Я хочу жити, а не зубрити з ранку до ночі!
Сергій кивнув:
— Мама просто хвилюється.
— Вона не хвилюється, вона мене контролює! — фиркнула Таня. — Я в кіно з Віталіком пішла, а вона мені сто повідомлень накидала: «Де ти? Коли повернешся? З ким ти?» Я вже не дитина!
Ольга повернулася до плити, приховуючи скептичний вираз обличчя. Не дитина — це коли сама комуналку оплачуєш, а не ниєш, що мама забагато вимагає.
— Ми з мамою… — Таня зітхнула, — коротше, ми сильно посварилися сьогодні. Вона мене вигнала.
Сергій завмер із виделкою в руці:
— Як це — «вигнала»?
— Те й значить! — Таня кинула ложку в порожній стаканчик. — Сказала, що я невдячна, безвідповідальна, і що вона більше не збирається терпіти мою поведінку. Уявляєте? Рідна мати!
Ольга відчула, як всередині зростає неприємне передчуття. Вона повільно обернулася і зустрілася поглядом із Танею:
— І ЩО ти тепер надумала робити?
Таня глянула на брата щенячими очима:
— Сергійку, можна я у вас поживу? Буквально пару тижнів, поки мама не охолоне. Мені справді нема куди подітися! Найкраща подруга поїхала на практику, гуртожиток мені не дали, а квартиру орендувати… Ти ж знаєш, скільки це коштує!
Ольга аж стиснула в руці кухонний рушник.
— Таню, у нас усього двокімнатна квартира. Дитяча кімната Петьки, і наша спальня. Куди тебе селити?
— У дитячу! — Таня підскочила з місця. — Петько ж класний, він не буде проти! У нього ж крісло-ліжко є, я можу на ньому спати. Обіцяю не шуміти!
Сергій переводив погляд із сестри на дружину й назад.
— Олю, — промовив він тихо, — вона ж не чужа. Тиждень-два, га? Ну!
Ольга мовчала, нервово м’яла рушник. Таня підлетіла до неї, схопила за руки:
— Оленько, я буду найкращою! Обіцяю! Буду тихою, допомагати з прибиранням… Навіть готувати навчуся!
Це була відверта брехня, але Ользі зараз було не до суперечок. Вона зітхнула:
— Добре. Але тільки на якийсь час, поки з мамою не помиришся.
— Урааа! — Таня підстрибнула, обійняла Ольгу, потім брата. — Дякую! Ви найкращі! Я зараз за речами збігаю і повернуся!
Вона вилетіла з кухні, залишивши по собі аромат солодких парфумів і відчуття неминучої катастрофи.
Сергій взяв Ольгу за руку:
— Це ненадовго, чесно.
— Сподіваюся, — Ольга витиснула посмішку. — Дуже сподіваюся.
Вже на третій день Ольга зрозуміла, що її надії не виправдалися.
Таня, звісно ж, не допомагала з прибиранням. Вона не мила за собою посуд, розкидала одяг по всій квартирі й займала ванну на годину щоранку, через що Петько двічі запізнився до школи.
— Таню, — Ольга постукала у двері ванної, де зовиця стояла під душем уже сорок хвилин, — Петі за п’ятнадцять хвилин до школи.
— Я вже закінчую! — пролунало з-за дверей під акомпанемент води, що лилася.
Ольга сперлася на стіну і закрила очі. Сон без відпочинку — ось що це було. Заснути вони з Петьком змогли лише близько першої ночі, коли Таня нарешті перестала хихотіти, розмовляючи телефоном зі своїм Віталиком.
Двері ванної розчинилися, й звідти випливла Таня, закутана у великий рушник.
— Ванна вільна! — оголосила Таня, не звертаючи уваги на невдоволений погляд Ольги. — Петю, заходь, чого стоїш?
Хлопчик, сонний і похмурий, протиснувся повз Таню у ванну.
— На обід я не прийду, — повідомила Таня, розчісуючи вологе волосся. — Ми з Віталиком у кіно зібралися.
— А навчання? — Ольга склала руки на грудях.
— А в нас сьогодні тільки дві пари, і то друга — фізра, — відмахнулася Таня. — Переживуть без мене.
Вона випурхнула до дитячої кімнати, лишаючи за собою вологі сліди на підлозі.
— Сергію, — Ольга присіла на край ліжка, коли вони залишилися наодинці у спальні, — це неможливо. Вона не просто живе в нас — вона командує парадом! Ми всі під неї підлаштовуємося! Мені доводиться все після неї перевіряти. От зараз — залишила мокрі сліди, а якщо хтось посковзнеться?
Сергій зітхнув:
— Що ти пропонуєш? Вигнати її?
— Для початку хоча б поговорити. Поясни їй правила. Скажи, що Петько не висипається через її нічні розмови. Що не можна годину лити гарячу воду кожного ранку. Що потрібно хоча б іноді прибирати за собою.
— Добре, хай так, — Сергій кивнув. — Завтра поговорю.
Поговорив. Таня надулась, в очах заблищали сльози:
— Я так і знала! Я вам заважаю! Рідний брат виганяє мене на вулицю!
— Ніхто тебе не виганяє, — Сергій втомлено провів рукою по волоссю. — Просто треба поважати чуже житло і все, що робить тут, особливо для тебе, Оля. Вона не зобов’язана тут за тобою прибирати й виконувати твої забаганки! Ти хоч раз щось приготувала за весь цей час? У нас дитина слухає твої переписки до першої ночі! Петько не висипається.
— А я? — Таня звела брови. — На тому кріслі взагалі спати неможливо! В мене спина болить щоранку!
— В мене немає іншого варіанта, Таню, — Сергій похитав головою. — Двокімнатна квартира все-таки. Тобі треба з мамою помиритися.
— Ще чого! — Таня надула губи. — Хай вона спочатку попросить вибачення! Це вона мене вигнала, до речі!
Сергій мовчки вийшов з кімнати. Ольга, яка стояла в коридорі, похитала головою:
— Я ж казала.
З цього дня почалася холодна війна. Ольга демонстративно не готувала на Таню, не прала її речей, не розмовляла з нею без крайньої потреби. Таня ходила з виглядом несправедливо ображеної, голосно зітхала, побачивши Ольгу, і жалілася братові на «злу невістку».
— А їжа? — не вгавала Таня. — Ви їсте м’ясо, а мені — окрайці хліба й порожній борщ!
— Таню, — Сергій підіймав на сестру втомлений погляд, — ти доросла. Маєш руки. Спальне місце є — більше тобі ніхто нічого не винен. Ніхто перед тобою танцювати не збирається!
Ольга почала готувати з точністю аптекаря: рівно шість котлет, три порції супу, кожен шматочок ковбаси — на рахунку. У Тані з’явилася своя поличка в холодильнику, яка, звичайно ж, пустувала, якщо не рахувати пару йогуртів і почату пачку чипсів.
За ці дні Ольга навчилася не помічати багато чого. Вона перестала здригатися, коли Таня вмикала музику у ванній. Перестала хмуритися, знаходячи на кухонному столі крихти й липкі плями. Перестала навіть подумки коментувати нескінченні селфі зовиці.
Учорашній вечір нічим не відрізнявся від попередніх. Таня знову зачинилася у ванній, поки Петя переступав із ноги на ногу в коридорі. Потім пролила щось липке на підлогу і просто витерла паперовим рушником, навіть не помивши. А після півночі знову розмовляла телефоном, хихочучи так голосно, що було чути навіть через зачинені двері спальні.
Звичайний вечір. Звичайне роздратування. Ольга просто проковтнула його, як ковтала всі ці дні, бо сама говорити з нею не збиралася, а чоловік пообіцяв сестрі нічліг. Вона лягла спати, пообіцявши собі, що скоро це закінчиться. Мусить закінчитися. Адже Таня не може жити у них вічно, правда?
Той день видався по-літньому спекотним. Ольга повернулася додому раніше — начальник відпустив увесь відділ через зламаний кондиціонер. Квартира зустріла її благословенною тишею. Ні Тані, ні Петі, ні чоловіка. Сама. Як у старі добрі часи до появи зовиці.
Ольга відкрила холодильник, дістала куплений учора стейк, який сховала на дальній полиці. Сьогодні вона влаштує собі свято — поїсть на самоті, з бокалом соку й смачним м’ясом. Давно не балувала себе такою розкішшю.
Стейк шипів на сковорідці, наповнюючи кухню дивовижним ароматом. Ольга нарізала помідори й огірки для салату, дістала улюблену тарілку, застелила стіл серветкою. Маленький ритуал для себе.
Вхідні двері різко грюкнули, і на кухню влетіла Таня:
— Привітики!
Ольга здригнулася, але не обернулася. Таня підійшла до плити, заглянула через плече невістки:
— М-м-м, як смачно пахне! Що готуєш?
— Обід, — коротко відповіла Ольга.
— О, стейк! — Таня облизнулася. — А мені шматочок?
Ольга перевернула м’ясо, не дивлячись на зовицю:
— Це їжа тільки для мене.
— Знову м’ясо тільки собі купила? — Таня вимовила це з неприхованою насмішкою і підколом у голосі. — Ну і дісталося ж моєму брату скупердяйку! Сама м’ясо наминає, ще й ховається! Сором!
Усе всередині Ольги спалахнуло. Вона різко обернулася, вказуючи на Таню лопаткою:
— А ти вирішила харчуватись за мій рахунок, дорогенька? У тебе рот як пилосос — усе підряд тягне! Ти ж наче студентка, а їси як вантажник після зміни! Це МІЙ дім, ти в гостях, а поводишся так, ніби я — твоя кухарка й прибиральниця, а ти — пані на відпочинку! Магазин за рогом — пройдися! А якщо вже їсти хочеш нормально — то хоча б картоплі купи!
Таня відсахнулася, вирячивши очі:
— Ти чого так кричиш?!
— Я ще навіть не починала! — Ольга жбурнула лопатку на стільницю. — Ще раз щось подібне скажеш — я такий концерт влаштую! Я тобі оголошення на дверях під’їзду напишу — «У квартирі 166 живе дармоїдка й нахлібниця»! І не грюкай дверима! Це не твоя кімната — це спальня Мого сина!
Таня почервоніла, схопила зі столу яблуко й вискочила з кухні. За секунду двері дитячої знову грюкнули так, що аж шибки вікон задрижали.
Ольга кинулась услід:
— Я кому сказала — не грюкай дверима!
Вона розчинила двері дитячої. Таня сиділа в кріслі, обійнявши коліна руками.
У передпокої грюкнули вхідні двері — повернувся чоловік.
— Що за крики? — він зазирнув у дитячу, оцінив ситуацію: дружина — багряна від люті, сестра — на межі сліз.
Ольга рішуче пройшла до шафи, розчинила дверцята і почала викидати Тетянині речі на ліжко:
— Збирай манатки!
— Олю, що відбувається? — Сергій спробував узяти її за плече, але вона скинула його руку.
— Я стільки днів терпіла цю… цю… — Ольга глибоко вдихнула. — Все! Досить! Або ти зараз же телефонуєш своїй матері, або я телефоную сама й кажу, що її дитятко у нас тут весь дім на вуха підняло! І не треба мені про родинні зв’язки та кровне споріднення! Моя кров — мій син — а твоя сестричка йому життя псує! Йому до школи ходити, а не твої нічні тусовки терпіти!
Таня схопилася з крісла:
— Я не винна! Це ти мене з першого дня ненавидиш! Ти не хочеш, щоб я тут жила! Тобі шкода шматка м’яса!
— МЕНІ ШКОДА МОГО СИНА! — Ольга зірвалася на крик. — Який через тебе як зомбі до школи волочиться! Якому ти вранці ванну не звільняєш! Який через твої нічні концерти телефоном заснути не може! Йому вісім років, у нього режим, уроки, а тобі дев’ятнадцять — і що, розуму все одно немає!
— Стоп! Досить! — Сергій спробував стати між ними. — Ви зараз весь дім розбудите!
— А мені байдуже! — Ольга махнула рукою. — Нехай усі чують! Нехай знають, як твоя сестричка живе за чужий рахунок! Їсть чуже, спить на чужому й ще носа верне! Дзвони матері — хай забирає свій «скарб»!
— Мама не захоче зі мною говорити! — крикнула Таня з-за спини Сергія. — Вона сказала, що я егоїстка й розбещена дівчина!
— І вона цілком права! — парирувала Ольга, хапаючи телефон з комода. — Зараз ми їй зателефонуємо!
Вона люто набрала номер свекрухи. Гудки… ще гудки… Ольга ходила коридором, стискаючи телефон так, що той міг просто тріснути навпіл.
— Алло? — голос свекрухи прозвучав насторожено й здивовано.
— Зінаїдо Петрівно, добрий день, — Ольга намагалася говорити спокійно, але голос зрадницьки тремтів від люті. — У нас тут ваша донька… гостює.
— Я знаю, — у голосі свекрухи відчувалась втома. — Сергій мені казав.
— І ви не вважаєте за потрібне її забрати?
— А як я її заберу? — свекруха зітхнула. — Вона доросла людина. Це вона пішла з дому, грюкнувши дверима. Нехай попросить вибачення і приходить — її ніхто не виганяв.
Ольга прикрила очі:
— Зінаїдо Петрівно, при всій повазі… Ваша донька поводиться нестерпно. Вона не поважає ні наш дім, ні наш час. Петро не висипається, ми всі на нервах…
— То поясніть їй правила, — свекруха говорила таким тоном, ніби йшлося про вередливе кошеня. — Таня — розумна дівчинка, просто трохи імпульсивна. Вона зрозуміє.
— Розумна? — Ольга ледь не розсміялася в слухавку. — Ми тиждень їй пояснювали! Вона не слухає! Вона думає, що весь світ має обертатись навколо неї!
— Значить, погано пояснювали, — відрізала свекруха. — Нехай попросить вибачення і повертається додому — я її не виганяла.
Ольга прикрила мікрофон слухавкою й повернулась до Тані:
— Чула? Мама сказала — нехай попросить вибачення і приходить. Тебе ніхто не виганяв.
Таня схрестила руки на грудях:
— От! Це вона має переді мною просити вибачення!
Ольга знову звернулась до слухавки:
— Зінаїдо Петрівно, ваша донька відмовляється. Каже, що це ВИ маєте просити вибачення.
— Вона завжди була вперта, — у голосі свекрухи знову вчувалась втома. — Але я за нею не бігатиму. Захоче додому — прийде сама.
— Гаразд, — відрізала Ольга. — Тоді вона сама шукатиме, де переночувати. Бо у нас їй більше місця немає.
Вона поклала слухавку й обернулась до Тані:
— Чула? Твоя мама сказала, що не бігатиме за тобою. Тож збирай речі й вимітайся.
— Ти не маєш права мене виганяти! — Таня тупнула ногою. — Це квартира мого брата! Сергіюююю!!!
— О, як цікаво? — Ольга посміхнулась. — Мій чоловік, скажи своїй сестрі, щоб по-доброму збирала речі. Інакше доведеться викидати їх у вікно.
Сергій заплющив очі:
— Тань, краще йди. По-доброму.
— Ви… ви! — Таня театрально заломила руки. — Моя ж власна сім’я!
— Так-так, звісно, всі проти тебе, — Ольга підштовхнула її до дитячої. — Давай, марш збиратись! Свій характер іди мамі показуй. Вона тебе чекає, тебе ніхто не виганяв.
— Я не буду благати її пробачити мене! — Таня надула губи, але таки попленталась до своїх речей.
— І не грюкай дверима! — крикнула їй услід Ольга. — Я тобі ще раз кажу! Це не твоя кімната — це спальня мого сина!
Через двадцять хвилин Таня стояла біля виходу з двома сумками, нафарбована, але з очима, повними сліз.
— Я вам цього ніколи не пробачу, — вона схлипнула. — Ви ще просити вибачення будете!
— Ага, обов’язково, — Ольга розчинила двері. — Щасливої дороги.
Коли за Танею зачинилися двері, у квартирі запанувала блаженна тиша. Ольга притулилася спиною до стіни й заплющила очі.
— Ти не надто жорстко? — тихо спитав Сергій.
— А ти не надто м’яко всі ці дні? — парирувала Ольга, не відкриваючи очей. — Вона б на шию сіла й ніжки звісила.
Увечері, уклавши Петю спати, Ольга передивилась усі ящики й полиці в холодильнику. Сліди Тані були скрізь — недопитий йогурт, надкусане яблуко, розм’яклі чіпси. Вичистивши все, вона вперше за довгий час заварила собі чай і сіла біля вікна. Телефон дзенькнув — прийшло повідомлення від свекрухи: «Таня в мене.»
На годиннику було 23:47, і ніхто не грюкав дверима, не хихотів, не шарудів пакетами. Блаженна тиша. Дорогоцінна тиша, яка коштувала двотижневої війни.
— Ви живете в моєму домі й ще маєте нахабство дорікати, що я не працюю? — невістка поставила свекруху на місце